Рішення № 40721375, 25.09.2014, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 0907/2-7826/2011

Провадження № 22-ц/779/1874/2014

Категорія 5

Головуючий у 1 інстанції Островський Л. Є.

Суддя-доповідач Беркій О.Ю.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Беркій О.Ю.,

суддів Горблянського Я.Д., Соколовського В.М.,

секретаря Петріва Д.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення спільної сумісної власності та стягнення грошової компенсації та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 25 червня 2014 року,-

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2011 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про припинення спільної сумісної власності та стягнення грошової компенсації.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що на підставі договору купівлі-продажу квартири від 02 липня 2002 року він з відповідачкою є співвласниками трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1, яку вони придбали до реєстрації шлюбу.

Посилаючись на те, що ними придбана квартира без визначення часток кожного співвласника у спільному майні, а тому є їхньою спільною сумісною власністю, в даній квартирі він не проживає з серпня 2010 року, оскільки відповідачка поміняла замок у вхідних дверях та перешкоджає вільно користуватися нею, з урахуванням збільшених позовних вимог, просив припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на зазначену квартиру з моменту сплати відповідачем на його користь 225 282,75 грн. та зобов'язати ОСОБА_3 сплатити йому грошову компенсацію вартості його частини в спільній сумісній власності в розмірі 225 282,75 грн.

В листопаді 2013 року ОСОБА_3 звернулася в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Зазначала, що в період перебування у шлюбі з ОСОБА_2 з 05 липня 2002 року по вересень 2010 року ними було спільно придбано транспортний засіб марки CHEVROLET, модель - Аveo, 2005 р.в., д.н.з. НОМЕР_1, який без її згоди було відчужено, крім того, ОСОБА_2 уже три роки не проживає у квартирі та не бере участі у сплаті вартості комунальних послуг та послуг на утримання квартири.

Посилаючись на те, що ОСОБА_2 кошти від продажу автомобіля залишено собі, він не бере участі у витратах по утриманню квартири, просила стягнути з ОСОБА_2 1/2 від вартості проданого ним транспортного засобу - марки CHEVROLET, модель - Аveo, 2005 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 в розмірі 27 495,00 грн. та стягнути вартість сплачених комунальних послуг та послуг на утримання квартири АДРЕСА_1 в розмірі 3 688,95 гривень за період з 23 жовтня 2010 року до 10 жовтня 2013 року.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 04 грудня 2013 року справи за вказаними позовами об'єднано в одне провадження.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 25 червня 2014 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 задоволено частково.

Припинено право спільної сумісної власності ОСОБА_2 на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 компенсацію вартості 1/6 частки квартири АДРЕСА_1, що є спільною сумісною власністю та становить 43 523,66 грн.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/1 частки квартири АДРЕСА_1. В решті позову відмовлено.

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 компенсацію у розмірі 1/2 від вартості транспортного засобу - марки CHEVROLET, модель - Аveo, 2005 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 в розмірі 27 495 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 1/6 вартості комунальних послуг та послуг на утримання квартири АДРЕСА_1 в розмірі 1 229, 65 грн. за період з 23 жовтня 2010 року до 10 жовтня 2013 року.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 311 грн. 83 коп. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 435 грн. 23 коп. В решті позову відмовлено.

В апеляційній скарзі на дане рішення ОСОБА_2 посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають істотне значення для справи і на порушення норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що суд вийшов за межі позовних вимог, самостійно визначивши частки у спільній сумісній власності та встановивши за ОСОБА_2 частку в розмірі 1/6 квартири, оскільки на момент прийняття рішення у справі ОСОБА_3 не зверталася із заявою про збільшення її частки як співвласника.

Крім того, суд безпідставно не взяв до уваги звіт про оцінку майна №14/10/04 від 14 квітня 2014 року суб'єкта оціночної діяльності ОСОБА_4 У даному звіті, відповідно до вимог Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 року №1440, вказано п'ять аналогічних оцінюваному об'єктів з посиланням на джерело їх отримання та зазначенням телефонів продавців аналогічних об'єктів, вартість аналогів подана продавцями в доларах США, приведена у гривневий еквівалент за курсом долара США на дату оцінки, вартість об'єкту оцінки визначена в національній валюті на дату оцінки.

Натомість, у звіті суб'єкта оціночної діяльності ОСОБА_5 в якості аналогів для визначення вартості об'єкту оцінки застосовано лише три об'єкти та ні по одному з цих об'єктів - аналогів не вказано посилання на джерело отримання інформації про них, що є недопустимим як при складанні звіту про оцінку, так і при винесенні обґрунтованого рішення судом.

Також, суд необґрунтовано та безпідставно відмовив у задоволенні його заяви про застосування строку позовної давності щодо зустрічного позову ОСОБА_3

Зазначає, що ОСОБА_3 було відомо про відчуження спірного автомобіля з моменту видачі ОСОБА_2 в серпні 2009 року генерального доручення на право володіння, користування та розпорядження спірним автомобілем та отримання спільно ОСОБА_3 та ОСОБА_2 коштів від покупців.

Проте, звернулась вона в суд з позовом про поділ спільного майна подружжя тільки в листопаді 2013 року, пропустивши строк позовної давності.

Не врахував суд і тієї обставини, що з часу розлучення ОСОБА_3 не допускала його у квартиру та без згоди ОСОБА_2 укладала договори на оплату комунальних послуг. Тому з нього безпідставно стягнуто 1/6 вартості комунальних послуг та послуг на утримання квартири.

Крім того, суд дійшов помилкового висновку про те, що ринкова вартість автомобіля марки CHEVROLET, модель - Аveo, 2005 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 станом на 08 листопада 2013 року складає 54990,00 грн., взявши до увагу довідку, надану ОСОБА_3, оскільки зазначена довідка видана без огляду автомобіля експертом.

Просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовити.

В судовому засіданні ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_6 апеляційну скаргу підтримали з вищенаведених мотивів.

Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_7 апеляційну скаргу заперечив, посилаючись на її безпідставність.

Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Задовольняючи частково позовні вимоги та визнаючи частку ОСОБА_2 у спірній квартирі в розмірі 1/6 та припиняючи право спільної сумісної власності на зазначену частку із стягненням з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 компенсації вартості даної частки в сумі 43 523, 66 грн., суд першої інстанції виходив з того, що в день укладення договору купівлі-продажу, нотаріусом було посвідчено договір дарування грошей, згідно яким мати ОСОБА_8 подарувала їй гроші в сумі 37 100 грн. на придбання квартири, а тому ОСОБА_2 було сплачено лише 1/6 частину від вартості квартири, при цьому ним не представлено доказів, які б спростовували використання подарованих коштів та доказів наявності у нього коштів для купівлі квартири.

При цьому, визначаючи розмір компенсації вартості 1/6 частки квартири в сумі 43 523, 66 грн. суд першої інстанції виходив із оцінки, яка була проведена суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_5, якою визначена ринкова вартість квартири в розмірі 261 142 грн.

Проте, такі висновки суду зроблено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Судом встановлено, що з 05.07.2002 року по 14.09.2010 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.

02.07.2002 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_9, стали співвласниками квартири АДРЕСА_1.

Вартість квартири за даним договором становила 45 000 грн., при цьому частки співвласників у квартирі визначено не було.

15 липня 2002 року Івано-Франківським ОБТІ проведена реєстрація права власності за ОСОБА_2 та ОСОБА_8 в рівних долях.

Згідно договору дарування грошей від 02.07.2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстрованим в реєстрі за № Д - 425, ОСОБА_10 подарувала ОСОБА_8 37100,00 грн. на придбання квартири.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Згідно зі ст. 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 364 ЦК України встановлено, що якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Вказані норми закону свідчать про те, що право співвласника на виділ частки зі спільного майна шляхом отримання грошової компенсації вартості частки у майні не може бути обмежене іншими співвласниками й такому його праву співвласника, що виділяється, кореспондується обов'язок інших співвласників сплатити грошову компенсацію частки, розмір якої визначається з дійсної вартості майна на час розгляду справи судом. Обов'язковою умовою призначення грошової компенсації є лише згода співвласника, який заявив вимоги про виділ частки. При цьому не передбачається обов'язковість згоди інших співвласників на такий виділ та залежність від мотивів (перешкоди в користуванні спільним майном (квартирою), забезпечення іншим житлом), з яких власник має намір реалізувати своє право на виділ.

Таким чином, у випадках звернення одного із співвласників з вимогою про стягнення з іншого співвласника на його користь компенсації за належну йому частку у спільному сумісному майні є засвідченням його згоди на таку компенсацію.

Враховуючи, що трьохкімнатна квартира розташована в багатоквартирному будинку, а тому виділ у натурі частки із спільного майна є неможливим, сторони не дійшли щодо володіння, користування та розпорядження спільною власністю, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_2 про припинення його права власності на частку в квартирі з компенсацією йому вартості частки.

Разом з тим, колегія суддів вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо визначення частки ОСОБА_2 в квартирі в розмірі 1/6.

Так, з договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 вбачається, що квартира сторонами була придбана у спільну сумісну власність, а тому частки ОСОБА_2 та ОСОБА_3, як співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними.

Жодних доказів того, що при придбанні майна у спільну власність між сторонами існувала домовленість щодо зміни розміру часток суду не надано.

Укладаючи договір, сторони, розуміючи значення і умови цієї угоди та її наслідки, підтвердили дійсність намірів при її укладенні (п. 11 договору).

Як пояснив в засіданні апеляційного суду апелянт ОСОБА_2, спірну квартиру була придбано перед укладенням шлюбу, кошти за її придбання сплачували в рівній частині як його батьками, так і батьками ОСОБА_3 і на час укладення договору купівлі-продажу про договір дарування грошей ОСОБА_3 йому не було відомо.

Доказів того, що при укладенні договору купівлі-продажу ОСОБА_2 було сплачено тільки 1/6 частину від вартості квартири, як і доказів того, що кошти, які були подаровані ОСОБА_3 її матір'ю, було сплачено за більшу частку, суду не надано.

А тому, колегія суддів вважає, що підстав для зміни розміру часток за рішенням суду немає.

Визначаючи ринкову вартість частки ОСОБА_2 у квартирі, судом першої інстанції за основу було взято звіт про визначення вартості квартири, складений суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_5, яким було визначено ринкову вартість квартири в сумі 261 142 грн.

Разом з тим, визначаючи ринкову вартість трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1, загальною площею 63,1 к.м., житловою 37, 3 кв.м. шляхом використання порівняльного підходу в сумі 261 142 грн., в якості аналогів для визначення вартості квартири було використано три об'єкти без посилання на джерело отримання інформації про них. При цьому, оцінювачем до звіту про визначення вартості квартири було долучено інформацію про три об'єкти, в якості аналогів.

Однак зазначені аналоги не можуть бути використані для визначення вартості квартири, оскільки вони стосуються продажу квартир в новобудовах, стан яких «сирець».

Таким чином, при визначенні вартості 1/2 частини квартири, колегія суддів вважає, що слід виходити із звіту про оцінку майна №14/10/04, складеного СПД ОСОБА_4 від 14.04.2014 року, яким ринкова вартість трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1, розрахована порівняльним підходом із заокругленням, станом на 14 квітня 2014 року, становить 450 565,50 грн.

При цьому для визначення вартості ним було використано п'ять аналогів продажу з посиланням на джерело їх отримання та зазначенням телефонів продавців аналогічних об'єктів, вартість аналогів подана продавцями в доларах США, приведена у гривневий еквівалент за курсом долара США на дату оцінки, а вартість об'єкту оцінки визначена в національній валюті на дату оцінки.

З врахуванням наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що ринкова вартість 1/2 частки ОСОБА_2 у квартирі складає 225 282, 75 грн.

Апеляційним судом встановлено, що шлюб між сторонами було розірвано у вересні 2010 року, від шлюбу дітей немає.

В добровільному порядку згоди щодо розподілу квартири сторони не досягли.

ОСОБА_3 проживає в спірній квартирі, а ОСОБА_2 перебуває в другому шлюбі, має на утриманні малолітню дитину та проживає у квартирі батьків дружини.

Як ОСОБА_3, так і ОСОБА_2 до одруження та придбання квартири проживали з батьками.

З пояснень ОСОБА_2 вбачається, що між ним та ОСОБА_3 існувала домовленість щодо добровільної сплати йому грошової компенсації за частку в квартирі, однак розмір такої компенсації ОСОБА_3 постійно змінювала, а в послідуючому відмовилася від такої сплати.

З врахуванням того, що ОСОБА_2 має право на одержання від ОСОБА_3 матеріальної компенсації вартості його частки, при цьому не зловживає наданим йому ч. 2 ст. 364 ЦК України таким правом, керуючись загальними засадами цивільного законодавства (ст. 3 ЦК) щодо справедливості, добросовісності та розумності з урахуванням прав та інтересів співвласників, колегія суддів приходить до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та припинення права спільної сумісної власності ОСОБА_2 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 із стягненням з ОСОБА_3 на його користь грошової компенсації вартості його частки в розмірі 225 282, 75 грн.

У зв'язку з цим, рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає до скасування з ухваленням нового рішення.

Що стосується доводів представника ОСОБА_3 про те, що вона не має змоги сплатити грошову компенсацію вартості частини спірної квартири і така виплата завдасть їй шкоди, то такі не заслуговують на увагу, оскільки нормами ст. 364 ЦК України передбачено обов'язковою умовою призначення грошової компенсації лише згода співвласника, який заявив такі вимоги і не передбачається обов'язковість згоди інших співвласників.

Судом встановлено, що за час перебування у шлюбі, сторонами було придбано автомобіль CHEVROLET, модель - Aveo, 2005 р.в., д.н.з. НОМЕР_1.

09.08.2013 року вказаний автомобіль ОСОБА_2 зняв з обліку та на підставі довідки-рахунку №ААВ619251 від 20.09.2013 року перереєстрував на ОСОБА_11

З довідки №368, складеної судовим експертом-товарознавцем ОСОБА_12 08.11.2013 року, вбачається, що ринкова вартість даного автомобіля складає 54 990 грн.

З врахуванням того, що відчуження спірного автомобіля відбулося без згоди ОСОБА_3, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошової компенсації за 1/2 частку від вартості транспортного засобу в сумі 27 495 грн.

Посилання ОСОБА_2 на те, що автомобіль ним було відчужено у серпні 2009 року, про що ОСОБА_3 знала і спільно ними було отримано кошти не заслуговують на увагу, оскільки видана генеральна довіреність у серпні 2009 року на право розпорядження транспортним засобом не є правовим оформленням переходу права власності на автомобіль. Крім того, довіреність підписана ОСОБА_2 одноособово, без будь-яких застережень щодо співвласника ОСОБА_3

Рішення суду першої інстанції в цій частині ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для скасування в цій частині колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 25 червня 2014 року в частині припинення права спільної сумісної власності ОСОБА_2 на 1/6 частку квартири, стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 компенсацію вартості 1/6 частки квартири АДРЕСА_1, що є спільною сумісною власністю та стягнення судового збору в сумі 435, 23 грн. скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_2 задовольнити.

Припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_2 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 компенсацію вартості 1/2 частки квартири АДРЕСА_1, що є спільною сумісною власністю в розмірі 225 282, 75 грн.

Після сплати компенсації за 1/2 частку в квартирі визнати за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1.

В решті рішення залишити без зміни.

Рішення набирає законної сили з часу проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання ним законної сили.

Головуюча О.Ю. Беркій

Судді Я.Д. Горблянський

В.М. Соколовський