Ухвала суду № 40714299, 03.07.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

03 липня 2012 року

справа № 2а-10515/10/0870

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сафронової С.В.

суддів: Нагорної Л.М. Чепурнова Д.В.

за участю секретаря судового засідання: Ручка Я.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Дніпропетровська апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 01.02.2011р. у справі № 2а-10515/10/0870 за позовом Запорізької Торгово-промислової палати до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення ,

ВСТАНОВИВ:

17.12.2010 Запорізька торгово-промислова палата звернулася до Запорізького окружного адміністративного суду із позовною заявою до відповідача про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення рішення від 07.12.2010 №0001380805/1.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 01 лютого 2011 року адміністративний позов Запорізької торгово-промислової палати до Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення рішення від 07.12.2010 №0001380805/1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі від 07.12.2010 №0001380805/1.

Не погодившись з вищевказаною постановою відповідач подав апеляційну скаргу, мотивуючи тим, що під час винесення судом першої інстанції постанови, суд порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до не правильного вирішення спору та просив постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 01.02.2011 року скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги за матеріалами справи та перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі (далі СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі), проведено документальну невиїзну перевірку Запорізької торгово-промислової палати (далі - ЗТПП) з питань перевірки відомостей, отриманих ТОВ «ТБ Будмонтаж Запоріжжя» (код ЄДРПОУ 34407425) за період з 01.06.2009 по 30.06.2010.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 01.11.2010 №465/08-05/02944840 в якому зазначалося, що договір на виконання проектних та пошукових робіт від 14.04.2009 №1/249/09, укладений Запорізькою торгово-промисловою палатою з ТОВ «ТБ Будмонтаж Запоріжжя», не спрямований на реальне настання правових наслідків. Таким чином, взаємовідносини Запорізької торгово-промислової палати з ТОВ «ТБ Будмонтаж Запоріжжя» з отримання робочої документації відкритого експозиційного майданчика та зовнішніх мереж зливової каналізації виставочного комплексу Запорізької торгово-промислової палати по вул. Перемоги 70 б, у м. Запоріжжі, з виконанням узгодження робочої документації з ВАТ «ПП «Запорізький Промбудпроект», та зовнішніх мереж зливової каналізації з місцевими службами м.З апоріжжя є недійсним правочином.

На підставі матеріалів перевірки відповідачем винесене податкове повідомлення - рішення № 0001380805/0, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 8749,50 гривень, у тому числі 5 833 гривень за основним платежем, 2916 грн. 50 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується колегія апеляційного суду, цілком правильно та обґрунтовано посилався на норми п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 за № 168/97-ВР (із змінами та доповненнями), (далі Закон №168/97-ВР від 03.04.1997), п.п.7.4.5. Закону №168/97-ВР від 03.04.1997 не підлягають включенню до податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку с придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними.

Також, як було встановлено судом першої інстанції та матеріалами справи підтверджено, згідно з умовами договору від 14.04.2009 № 1/249/09, а також на виконання вимог ст. 662 ЦК України ТОВ «ТБ «Будмонтаж Запоріжжя» передало ЗТПП товар - робочу документацію відкритого експозиційного майданчика та зовнішніх мереж зливової каналізації виставочного комплексу ЗТПП по вул. Перемоги, 70-б, у м. Запоріжжі з виконанням узгодження робочої документації з ВАТ «ПІ «Запорізький Промбудпроект» та зовнішніх мереж зливової каналізації - з міськими службами м. Запоріжжя, а ЗТПП сплатила вартість цього товару.

Таким чином правочин, який вчинений між ЗТПП та ТОВ «ТБ «Будмонтаж Запоріжжя» виконаний сторонами.

Для з'ясування обставин реальності вчинення господарських операцій між ЗТПП та ТОВ «ТБ «Будмонтаж Запоріжжя», суд першої інстанції ретельно перевірив за наявними у справі письмовими доказами доводи податкового органу щодо нездійснення цих господарських операцій, проаналізував норми матеріального права, якими регулюється спірне питання, та правильно взяв до уваги, що виходячи зі змісту статті 71 КАС України, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції у цій справі стосовно недоведеності податковим органом ознаків нікчемності укладених між ЗТПП та ТОВ «ТБ «Будмонтаж Запоріжжя» правочинів, та про відсутність у матеріалах справи необхідних належних доказів про не здійснення господарських операцій, за якими позивачем було сформовано податковий кредит в сумі, що оспорюється.

При цьому, судова колегія бере до уваги той факт, що позивачем сформовано податковий кредит у зв'язку з придбанням товару, використання якого характерне для його виробничої діяльності та правила формування податкового кредиту, що визначені пунктом 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість ".

Відповідно до зазначеного пункту (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті), послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; та придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставки товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп.7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону про ПДВ не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону про ПДВ).

Судом першої інстанції встановлено та знайшло свого підтвердження при апеляційному перегляді справи, що позивачем на підтвердження реальності здійснення даної господарської операції підтверджено відповідними первинними доку ментами: актами приймання-передачі, податковими накладними, складеними відповідно до чинного законодавства, платіжними дорученнями. Всі зобов'язання за договором №1/249/09 виконані належним чином; роботи, податкові накладні отримані; оплата грошовими коштами відбулася; заборгованість перед виконавцем станом на грудень 2010 року в обліку Запорізької ТПП відсутня.

Разом з тим, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що пред'явлені до перевірки та надані у судовому засіданні документи є первинними документами у розумінні ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та повністю підтверджують факт здійснення операції і, відповідно, право позивача на включення до складу своїх валових витрат вартості придбаних товарів, що у подальшому були використані при здійсненні господарської діяльності.

Відповідно до пункту 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 №165 (надалі - Порядок №165) встановлено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

Частиною 1 пункту 2 вказаного Порядку №165 визначено, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно податковий номер платника податку на додану вартість.

Враховуючи зазначені вище норми Закону №168 та Порядку №165, платники податку не мають права включати до податкового кредиту суми сплаченого податку у зв'язку з придбанням товарів, робіт (послуг) лише у випадках, коли такі сплачені суми податку:

не підтверджені податковими накладними;

підтверджені недійсними податковими накладними, тобто, податковими накладними, що видані особами, які не є платниками податку на додану вартість.

В усіх інших випадках платники податків мають право включати до податкового кредиту суми сплаченого податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що використовуються у власній господарській діяльності, на підставі отриманих податкових накладних.

Також суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідно до статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість» та статей 1 і 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Щодо нікчемності правочину судова колегія апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі ст.228 ЦК України, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України, має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Саме по собі встановлення факту недодержання необхідних вимог для дійсності правочину, передбачених ст.203 Цивільного кодексу України, не є підставою нікчемності правочину, а є лише підставою для звернення до суду з метою визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Відповідно до Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; право чини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

З наведеного чітко видно, що відповідач, у разі необхідності, має право звернутися до суду з метою визнання нікчемним правочину, а не самостійно вирішувати дане питання.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України № К-1470/09 від 15.04.2009 року. Також колегією суддів апеляційної інстанції взято до уваги лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва № 7319 від 16.09.2011 року, де зазначено, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

З вищенаведених законодавчих положень випливає, що визнання відповідачем договору недійсним з підстав його невідповідності закону та суперечливості інтересам держави і суспільства є можливим лише в судовому порядку, а не з суб'єктивної оцінки відповідача.

З даного приводу, відповідач до суду не звертався, а вказаний правочин недійсним судом не визнавався, що також є свідченням необґрунтованості позиції відповідача.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується, що не встановлено фактів, які б свідчили про те, що зміст договору не відповідає дійсним намірам сторін і, що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначених договорів.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що будь-яких порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке б потягло за собою наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, не було встановлено, тому постанову суду першої інстанції від 01.02.2011 року у даній адміністративній справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача необхідно залишити без задоволення, оскільки доводи, які викладені у апеляційній скарзі відповідача, суперечать зібраним у справі доказам та фактичним обставинам справи, зводяться до помилкового тлумачення заявником апеляційної скарги норм матеріального та процесуального права, а тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції у даній справі.

Керуючись ст. ст. 158, 160, 167, 195, 196, 198, 199, 200, 205, 206, 212, 254, КАС України, колегія суддів -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі – залишити без задоволення

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 01 лютого 2011 року – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України

Головуючий: С.В. Сафронова

Суддя: Л.М. Нагорна

Суддя: Д.В. Чепурнов