Рішення № 4071032, 06.07.2009, Дружківський міський суд Донецької області

Справа № 2-1072

2009 р.

Р І Ш Е Н НЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2009 року Дружківський міський суд Донецької області

у складі :

головуючого-судді Гонтар А.Л.

при секретареві Костенко В.М.

з участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі Дружківського міського суду цивільну справу за позовом

ОСОБА_1

до

товариства з обмеженою відповідальністю «Донкерамтранс»

про поновлення на роботі,стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заборгованості по заробітної платі, середнього заробітку за час затримки заробітної плати, витрат на відрядження та середнього заробітку за час затримки трудової книжки,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 28 квітня 2009 року звернувся до Дружківського міського суду з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «Донкерамтранс» про поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, заборгованості по заробітній платі, а також середньомісячного заробітку за весь термін затримки заробітної плати.

В позові він посилається на те, що з 01 листопада 2007 року працював в ТОВ «Донкерамтранс» водієм. Наказом по підприємству від 05.12.2008 року його було звільнено за п.4 ст. 40 КЗпП. Підставою для звільнення стало те, що 02.12.2008 року він не зміг знаходитись та працювати на робочому місці, тому, що не мав коштів, щоб добратись до свого робочого місця, так як йому не було сплачено заробітну плату за жовтень, листопад 2008 року, а також не були сплачені витрати на відрядження.

Станом на 14.04.2009 року заборгованість по заробітній платі складає 2887 грн. 86 коп.

Просить визнати його звільнення незаконним та поновити його на роботі на посаді водія, стягнути на його користь середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу,стягнути заборгованість по заробітній платі у розмірі 2887 грн. 86 коп., середньомісячну заробітну плату за весь час затримки заробітної плати, стягнути судові витрати.

05 червня 2000 року позивач подав змінену позовну заяву (а.с.34),згідно якої просив визнати його звільнення незаконним, поновити його на роботі, стягнути на його користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу, стягнути на його користь заборгованість по заробітній платі у сумі 2887 грн. 86 коп., середньомісячну заробітну плату за весь час затримки у розмірі 100076 грн. 40 коп., стягнути витрати на відрядження у розмірі 380 грн., стягнути судові витрати.

06 липня 2009 року позивач надав змінену позовну заяву (а.с.72), згідно якої просив визнати його звільнення незаконним та поновити його на роботі,стягнути на його користь середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу, стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 2887 грн. 86 коп., середньомісячну заробітну плату за весь час затримки у розмірі 11600 грн. 40 коп., стягнути витрати на відрядження у розмірі 380 грн., стягнути середньомісячну заробітну плату за час затримки трудової книжки за період з 02.12.2008 року по 19.01.2009 року у розмірі 3000 грн.

Позивач з’явився у судове засідання та підтримав свої позовні вимоги у повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві.

Представник позивача ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримав позовні вимоги позивача у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_3 у судове засідання з’явився, позовні вимоги визнав частково та пояснив, що позивач дійсно працював на підприємстві з 01.11.2007 року. 02.12.2008 року його було звільнено за п.4 ст. 40 КЗпП за прогули. Вважає, що позивача було звільнено з займаної посади на законних підставах, оскільки позивач 01.12.2008 року відпрацював одну зміну і не повідомивши керівництво підприємства, самовільно залишив роботу, перервав відрядження і поїхав додому. На телефоні дзвінки позивач не відповідав, був відсутній на роботі 2,3,4 грудня 2008 року, у зв’язку з чим 04 грудня 2008 року до нього додому була надіслана комісія для з’ясування причин відсутності позивача на роботі. ОСОБА_1 знаходився дома та пояснив, що не вийшов на роботу, в зв’язку з тим, що не отримав витрати на відрядження та заробітну плату за жовтень 2008 року. Інших поважних причин відсутності на роботі позивач не вказав. Вважає, що затримка виплати заробітної плати не може бути істотною обставиною, яке перешкоджає позивачу вийти на роботу.

Під час роботи позивача підприємство дійсно не сплатила йому заробітну плату у розмірі 2887 грн. 86 коп., але затримка заробітку виникла не з вини підприємства, а у зв’язку з тим, що у всій Країні склалося тяжка економічна ситуація. Відбулося зниження обсягу виробництва, відсутність платежів за виконану роботу, швидкий ріст інфляції. Таким чином, відповідач вважає, оскільки вини підприємства в затримки заборгованості по заробітній платі не має, то і в стягнення середнього заробітку за час затримки заробітної плати треба відмовити.

Представник відповідача не заперечує проти того, що підприємство також не сплатило позивачу витрати на відрядження у сумі 367 грн. і не заперечує проти задоволення позовних вимог в цій частині.

Що стосується позовних вимог у частині стягнення середнього заробітку за час затримки трудової книжки позивача, то представник відповідача вважає, що вини підприємства в затримки трудової книжки позивачу не має, оскільки 05.12.2008 року позивачу було надіслано повідомлення, в якому було вказано, щоб він з’явився за трудової книжкою, він повідомлення отримав, але з’явився за трудової книжкою лише у кінці грудня, йому було запропоновано зробити повний розрахунок з підприємством і після цього отримати трудову книжку, але він пішов з підприємства і з’явився за трудовою книжкою лише 18.01.2009 року. Крім того, позивачем пропущено строк для звернення за захистом своїх прав в даній частині позову, тому просить, щоб в задоволені позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки трудової книжки було відмовлено.

Суд вислухавши сторін, представника позивача, свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивача ОСОБА_1 було прийнято в ТОВ «Донкерамтранс» на посаду водія з 01.11.2007 року, що підтверджується наказом НОМЕР_1 від 01.11.2007 року (а.с.5).

З 02.12.2008 року позивача було звільнено з займаної посади на підставі п.4 ст. 40 КЗпП, що підтверджується наказом НОМЕР_2 від 05.12.2008 року (а.с.3)

Згідно зі ст.. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Під час роботи позивача заробітна плата на підприємстві виплачувалась не своєчасно у зв’язку з чим перед позивачем виникла заборгованість по заробітній платі за період роботи листопад-грудень 2008 року у сумі 2887 грн. 86 коп., що підтверджується довідкою підприємства НОМЕР_3 від 14.04.2009 року (а.с.4).

Також відповідач не розрахувався з позивачем за відрядження за листопад 2008 року у сумі 367 грн., що підтверджується довідкою підприємства НОМЕР_4 від 06.07.2009 року (а.с.47)

Дана заборгованість по заробітній платі та витрати на відрядження позивачу в день звільнення виплачені не були.

До теперішнього часу відповідач не здійснив з позивачем повного розрахунку, не виплатив йому заробітну плату у повному обсязі та витрати на відрядження, чим порушив право позивача на своєчасне отримання допомоги в терміни, передбачені ст.115, 116 КЗпП України, ст. 24 Закону України «Про оплату праці»./span>

Оскільки відповідач до теперішнього часу не виплатив позивачу добровільно всі суми, що належать йому від підприємства, зазначені суми підлягають стягненню з відповідача в примусовому порядку.

Згідно ст.. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.. 116 КЗпП, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Судом встановлено, що позивач працював 14 днів на місяць, тривалість його робочого дня складала 12 годин, що підтверджується табелями обліку робочого часу роботи підприємства (а.с.45)

Суд встановив, що за період з 02 грудня 2008 року по 06 липня 2009 року позивач має 1168 години затримки виплати заробітної плати.

Згідно п.п.2-4 п.8 Положення Порядку обчислення середньої заробітної плати (затвердженого постановою Кабінету Міністров України № 100 від 08 лютого 1995 року з наступними змінами і доповненнями) середньо годинний заробіток позивача на момент звільнення, складає 09 грн.33 коп. Після звільнення позивача заробітна плата на ТОВ «Донкерамтранс» не підвищувалася.

Таким чином, середній заробіток позивача за 1168 години затримки склав 10897 грн. 44 коп.

Суд вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають зменшенню і задоволенню у сумі 5000 грн.

Визначаючи розмір суми, суд виходив з наступного.

Як вибачається з матеріалів справи (табеля обліку робочого часу ТОВ «Донкерамтранс» а.с. 59-65) підприємство весь час з січня по липень 2009 року знаходиться у простої, працівники відпущені у адміністративні відпустки. Підприємство працювало декілька днів в травні та червні 2009 року. В країні дійсно склалось тяжке економічне становище, що вплинуло на роботу підприємств. Підприємства з якими працювало ТОВ «Донкерамтранс» не сплатили кошти, яки винні, що вибачається з листа № 359 від 25.11.2008 року, що зробило ще більш тяжким становище підприємства. Крім позивача, підприємство також не сплачує заробітну плату іншим працівникам, що підтвердили свідки у судовому засіданні.

Все це на знімає обов’язку підприємства перед позивачем сплатити заробітну плату та середній заробіток за затримку, але дає суду підстави зменшити середній заробіток.

Позивач просить також поновити його на роботі, оскільки вважає свої звільнення за п.4 ст. 40 КЗпП незаконним.

Суд встановив, що позивач ОСОБА_1 , працював в ТОВ «Донкерамтранс» з 01.11.2007 року. Наказом від 05.12.2008 року його було звільненню з 02.12.2008 року за здійснення прогулу.

На підставі п.4 ст. 40 КЗпП власник має право розірвати трудовий договір у випадку здійснення працівником прогулу без поважних причин.

Наявність поважних причин визнається у разі доведеної непрацездатності працівника, хоча б вона і не була підтверджена лікарняним листком, відмови працівника від переміщення, якщо робота протипоказана працівникові за станом здоров’я. Поважними можуть бути визнані і причини сімейно-побутового характеру, якщо вихід працівника на роботу за наявності таких причин міг би заподіяти працівникові або іншим особам шкоду, що значно перевищує ту шкоду, що заподіяна власникові невиходом на роботу.

Загальним критерієм вини працівника в здійсненні прогулу є належна дбайливість про виконання трудових обов’язків.

Позивач ОСОБА_1 02 грудня 2008 року був відсутній на робочому місці протягом усього робочого дня.

Даний факт підтверджується як показаннями самого позивача, так і свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5

Так свідок ОСОБА_4 і ОСОБА_5 пояснили, що підприємство не виплачувало їм витрати на відрядження і заробітну плату, тому вони вирішили зупинити роботу. Вони півдня не працювали, а потім приїхало керівництво і їм пообіцяли виплатити гроші, вони продовжили працювати. До кінця робочого дня коштів ніхто не отримав. Позивач ОСОБА_1 когось повідомив, що він в наступний день не виходить на роботу і 02.12.2008 року він на роботу не вийшов.

Як пояснив представник відповідача у судовому засіданні, по характеру роботу позивач повинен знаходиться у відрядженні в кар’єрі 14 робочих днів, де у них є всі належні умови для знаходження. Позивач не закінчивши роботу, покинув місце роботи, виїхав з кар’єру і не вернувся до робочого місця, без поважних причин, не повідомивши про це нікого з керівництва.

Позивач поясняв, що він повідомив ОСОБА_7 про те, що не вийдіть на роботу, оскільки він не отримав заробітну плату і у нього не має коштів доїхати на роботу. С письмовою заявою про надання відгулу або відпустки він до керівництва не звертався.

Але, відповідно до докладної записки начальника дільниці ОСОБА_7 (а.с.15) йому не відомі були причини не виходу на роботу ОСОБА_1 , та на дзвінки по мобільному телефону він не відповідав.

Крім того, відповідно до акту від 04.12.2008 року позивача ОСОБА_1 було відвідано по місцю мешканню у м.Дружківка комісією та встановлено, що позивач знаходиться дома, та його стан здоров’я задовільний. Про цей факт було запропоновано надати пояснення.

Згідно пояснення ОСОБА_1 від 04.12.2008 року (а.с.17) він не вийшов на роботу 02.12.2008 року у зв’язку з тим, що він не отримав заробітну плату, витрати на відрядження.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні підтвердив, що дійсно 04.12.2008 року до нього додому приїхала комісія та він надав пояснення відсутності на роботі 02.12.2008 року, чому він 04.1.2008 року і в який час знаходився дома, а не на роботі, він обґрунтовано пояснити не зміг.

Таким чином,суд вважає, що позивач ОСОБА_1 02 грудня 2008 року був відсутній на робочому місці самовільно без поважних причин.

Відсутність без поважних причини як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня є прогулом.

Прогул є порушенням трудової дисципліни і може бути підставою для звільнення.

Звільнення за вчинення прогулу є дисциплінарним стягненням і повинен здійснюватися з додержанням правил, встановлених для застосування дисциплінарних стягнень.

Згідно наказу НОМЕР_2 від 05.02.12 2008 року позивача ОСОБА_1 було звільнено за прогул без поважної причини, таке стягнення передбачене ст. 147 КЗпП України, тобто за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано такий захід стягнення як звільнення.

Відповідно до ст. 147-1 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу даного працівника.

Згідно наказу про прийом на роботу ОСОБА_1 . був прийнятий директором ТОВ «Донкерамтранс» і це входить до його компетенції, відповідно до п.9.14 Статуту ТОВ «Домкерамтранс», і він же звільнив позивача, що підтверджується наказом НОМЕР_2 .

Відповідно до ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення.

В судовому засіданні було встановлено, що прогул ОСОБА_1 було здійснено 02.12.2008 року, а наказ про його звільнення було видано 05.12.2008 року.

Згідно зі ст. 149 КЗпП України встановлено певний порядок застосування дисциплінарних стягнень, а саме: до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Таке пояснення було пропоноване надати позивачу 04.12.2008 року і він його надав (а.с. 17).

При обрані виду стягнення було враховано ступінь тяжкості вчиненої провини, обставини за яких вчинено проступок.

Оскільки порушення трудової дисципліни, у вигляді прогулу, позивачем мало місце, то адміністрація законно притягнула позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з роботи.

Таким чином суд встановив, що при звільнення ОСОБА_1 порушень вимог трудового законодавства допущено не було, тому в задоволенні його позовних вимог треба відмовити.

Оскільки позивачу відмовлено в задоволені позовних вимог в частині поновлення на роботі, то в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу треба також відмовити.

Позивач просить стягнути також на його користь середній заробіток за час затримки видачі йому трудовій книжці, посилаючись на те, що він з вини підприємства не своєчасно отримав трудову книжку.

Відповідно до ст.. 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст.. 116 КЗпП./span>

Якщо в осатаній день роботи працівник на роботі був відсутній, власник або уповноважений ним орган надсилає йому поштове повідомлення про необхідність одержати трудову книжку.

ОСОБА_1 було звільнено з роботи 05.12.2008 року, а трудову книжку він отримав 18.01.2009 року.

Як вибачається з матеріалів справи (а.с.19) 05.12.2008 року позивачу було надіслано повідомлення про його звільнення та прохання заявиться у відділ кадрів за отриманням трудової книжки.

Згідно повідомлення, засвідченого розписом ОСОБА_1 (а.с.20) він отримав дане повідомлення 22.12.2008 року.

Як пояснили позивач і свідок ОСОБА_6 , що в цей час він з’явився у відділ кадрів за отриманням трудовій книжки, але трудову книжку йому не було видано, оскільки він не здійснив повного розрахунку з підприємством.

Оскільки трудовим законодавством передбачена видача трудової книжки в день звільнення, то люба затримка трудової книжки неможлива.

Відповідно до ст.. 235 КЗпП у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Суд, вважає, що в період з 02.12.2008 року по 22.12.2008 року затримка книжки була не з вини відповідача, оскільки позивач не довів того факту, що він приходив за трудової книжкою.

Так свідок ОСОБА_6 , яка працювала на той час начальником відділу кадрів пояснила, що позивач до неї не приходив за отриманням трудової книжки до 22.12.2008 року.

У суду не має підстав не довіряти показанням даного свідка.

Суд не може погодитись з думкою представника позивача, про те, що свідки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 підтвердили той факт, що позивач приходив неодноразово на підприємство за трудової книжкою, але не міг її отримати, оскільки це суперечить фактичним даним.

Так свідок ОСОБА_4 пояснив, що він не знає працював позивач 02.12.2008 року і після цього чи ні, оскільки він це час знаходився в гаражі на ремонті. Він не бачив приходив він за трудовою книжкою чи за наказом, але знає, що на підприємство приходив.

Свідок ОСОБА_5 пояснили в судовому засіданні, що він вважає, що позивач працював до 10.12.2008 року, оскільки він його бачив у кар’єрі. Чи був позивач на роботі 02 та 03 грудня 2008 року, пояснити не може, оскільки не пам’ятає. Знає, що він був на роботі, після того, як до нього додому приїжджали з роботи і він писав пояснення. Відомо йому, це зі слів позивача. Знає, що він приходив за трудовою книжкою.

Але, ці свідчення суперечать показанням самого позивача, який пояснив, що він 02.12.2008 року не працював, а працював з 03.12.2008 року по 07.12.2008 року.

Крім того, дані свідки самі не бачили, чи ходив позивач за трудовою книжкою у відділ кадрів, чи ні. Вони пояснили, що бачили його в кар’єрі.

Будь яких доказів, що трудова книжка не була видана позивачу в період з 22 грудня 2008 року по 18 січня 2009 року з його вини, відповідач суду не довів.

Таким чином, відповідач повинен сплатити позивачу середній заробіток за час затримки трудової книжки, а саме з 22.12.2008 року по 18.01.2009 року.

Разом з тим, відповідно до ст.. 233 КЗпП працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до міського суду в тримісячний строк з дня,коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Як вибачається із матеріалів справи позивач отримав трудову книжку 18.01.2009 року.

Суд вважає, що саме з цього часу йому стало відомо, що його право порушено.

Відповідно до штампу реєстрації вхідної почти позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення середнього заробітку за час затримки трудової книжки 06.07.2009 року, тобто за межами трьохмісячного строку.

Згідно ст.. 234 КЗпП у разі пропуску з поважних причин строків, встановлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.

Але позивач, пояснив, що він не може вказати причину, пропуску строку і чому він не зміг своєчасно звернутися до суду.

Суд не може погодитись з думкою представника позивача, що строк треба відраховувати з часу отримання позивачем копії наказу про звільнення, а саме з 14.04.2009 року, оскільки відповідач повинен в день звільнення видати позивачу копію наказу про звільнення.

Дійсно, у разі звільнення з роботи з ініціативи власника він зобов’язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу про звільнення з роботи. Але невидача працівникові копію наказу сама по собі не може бути підставою для поновлення на роботі або для стягнення середнього заробітку за період від звільнення до працевлаштування або до видачі копії наказу, або для відрахування початку строку. У разі невидачі копії наказу про звільнення на прохання позивача суд вимагатиме пред’явлення наказу власником. А відрахування строку починається з того часу, як позивачу стало відомо про його порушене право.

Суд,вважає, що отримавши трудову книжку, позивач, зміг ознайомитися з причиною звільнення та датою звільнення і з цього часу треба рахувати строк.

Крім того, позивач звернувся до суду 28.04.2008 року з позовом про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки, але в цей час не ставив питання про стягнення середнього заробітку за час затримки трудової книжки.

05 червня 2009 року позивач подав змінену позовну заяву,згідно якої просив визнати його звільнення незаконним, поновити його на роботі, стягнути на його користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу, стягнути на його користь заборгованість по заробітній платі у сумі 2887 грн. 86 коп., середньомісячну заробітну плату за весь час затримки у розмірі 10076 грн. 40 коп., стягнути витрати на відрядження у розмірі 380 грн., стягнути судові витрати і знову не ставить питання про стягнення середнього заробітку за час затримки трудової книжки.

Весь цей час позивач має адвоката та користується правовою допомогою.

Оскільки позивач не навив, поважних причин пропуску строку, тому суд, вважає, що не має підстав поновити позивачу строк для звернення за захистом його прав в цій частині позову.

Як зазначено у п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» (з наступними змінами та доповненнями) якщо місячний чи тримісячний строк пропущений без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Позивач просить стягнути на його судові витрати, але суд відповідно до ст.. 88 ЦПК України присуджує стороні на користь, якої ухвалено рішення понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги позивача задоволені частково, а судові витрати їм не підтверджені документально, то суд в даної частині позову позивачу також відмовляє.

Оскільки позивача було звільнено від сплати судового збору,то він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

На підставі ст. 10,11,58,59,60,88,212-215,218 ЦПК України (в редакції 2004 року), на підставі ст. 40 п.4, 47,115,116,117, 147,147-1,148,149,233,234, 235 КЗпП України , ст.. 24 Закону України «Про оплату праці», постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» ( з наступними змінами та доповненнями) суд,

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Домкерамтранс» про визнання звільнення незаконним та поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, заборгованості по заробітній платі, середньомісячного заробітку за час затримки заробітку, витрат на відрядження, середньомісячного заробітку за час затримки трудової книжки задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Домкерамтранс» (р/р 26003235866840 в ДОФ АКБ УСБ м.Донецьк ОКПО 31509133) на користь ОСОБА_1 заробітну плату за листопад, грудень 2008 року у сумі 2887 (дві тисячі вісімсот вісімдесят сім) гривень 86 коп., витрати на відрядження у сумі 367 (триста шістдесят сім) гривень, середньомісячний заробіток за час затримки у сумі 5000 (п’ять тисяч) гривень.

В інший частині позову відмовити.

Рішення в частині стягнення заробітної плати за грудень 2008 року у сумі 1222( одна тисяча двісті двадцять дві) гривні підлягає виконанню негайно, в частині стягнення заробітної плати за листопад у суму 1664 (одна тисяча шістсот шістдесят чотири) гривні 89 коп., витрати на відрядження у сумі 367 (триста шістдесят сім) гривень, середньомісячний заробіток за час затримки у сумі 5000 (п’ять тисяч) гривень підлягає виконанню після набрання рішенням чинності.

Стягнути з ТОВ «Донкерамтранс» на користь держави судовий збір у сумі 51 (п’ятдесят одна) гривня та та на р/р 31216259700004 ГУ ДКУ у Донецькій області МФО банку 834016 ЄДРПОУ 34686537 КЕКД 22050000 отримувач Державний бюджет Ворошиловського району м. Донецьк витрати за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 252 (двісті п’ятдесят дві) гривні.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається в Апеляційний суд Донецької області через Дружківський міський суд протягом десяті днів з момент проголошення рішення або двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя: