Ухвала суду № 40708517, 22.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2014 року м. Київ К/9991/63137/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Вербицької О.В.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Ковтун О.С.

представника відповідача Федієнко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бородянському районі Київської області Державної податкової служби

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.08.2012

у справі № 2а-5412/11/1070

за позовом Державної податкової інспекції у Бородянському районі Київської області

до Житлово-комунального підприємства «Пісківське»

про стягнення податкового боргу, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 16.03.2012 адміністративний позов задоволено повністю. Стягнуто з Житлово-комунального підприємства «Пісківське» на користь Державного бюджету України податкову заборгованість в сумі 445836,93 грн.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.08.2012 постанову суду першої інстанції скасовано. Стягнуто з Житлово-комунального підприємства «Пісківське» на користь держави до Державного бюджету України податковий борг в сумі 202063 грн.

ДПІ у Бородянському районі Київської області ДПС подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковий борг в сумі 445836,93 грн., стягнення якого є предметом позову, утворився у зв'язку з несплатою відповідачам сум самостійно узгоджених податкових зобов'язань з податку на додану вартість та несплатою нарахованих податковим органом за податковими повідомленнями-рішеннями сум штрафних (фінансових) санкцій.

Зокрема, податковий борг в сумі 335960,00 грн. включає несплачені відповідачем податкові зобов'язання з податку на додану вартість за деклараціями з цього податку за лютий-грудень 2010 року, січень-червень, серпень 2011 року та за уточнюючими розрахунками про збільшення сум податку за серпень-вересень 2010 року і липень 2011 року.

Податковий борг в сумі 68339,55 грн. включає несплачені відповідачем штрафні санкції, нараховані позивачем за податковими повідомленнями-рішеннями від 30.03.2010 № 0000541530/0, від 27.04.2010 № 0000951530/0, від 21.06.2010 № 0001641530/0, від 09.08.2010 № 0002051530/0, від 09.09.2010 № 0002821530/0, від 22.11.2010 № 0003421530/0, від 03.12.2010 № 0003541530/0, від 01.03.2011 № 0000291530/0, від 28.04.2011 № 0000461530 на підставі п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ - за несвоєчасну сплату узгоджених податкових зобов'язань.

Податковий борг в сумі 44949,45 грн. включає пеню, нараховану відповідачеві відповідно до вимог ст. 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ.

При вирішенні справи щодо податкового боргу в сумі 335960,00 грн., що включає податкові зобов'язання з податку на додану вартість, відображені в деклараціях з цього податку за лютий-грудень 2010 року, січень-червень, серпень 2011 року та за уточнюючими розрахунками від 24.11.2010 та від 01.07.2001 про збільшення сум податку, суд апеляційної інстанції відмовив в задоволенні позову в частині стягнення 139907,00 грн. та задовольнив позов в частині стягнення 196053 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення 139907,00 грн., суд апеляційної інстанції виходив з того, що ця сума складається з податкових зобов'язань з податку на додану вартість, задекларованих позивачем за деклараціями з цього податку за лютий, жовтень-грудень 2010 року, яка сплачена позивачем повністю згідно з платіжними дорученнями, в яких зазначено повну інформацію про платіж. Однак, податковий орган зарахував сплачені позивачем кошти в рахунок погашення податкового боргу за минулі податкові періоди у порядку календарної черговості його виникнення без повідомлення та згоди відповідача, що є протиправним.

Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Згідно з ч. 3 ст. 9 Закону України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 № 1251-XII (чинного на час виникнення спірних відносин) обов'язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється із сплатою податку, збору (обов'язкового платежу) або його скасуванням або списанням податкової заборгованості відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Відповідно до п.п. 4.1.1. п. 4.1 ст. 4, п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ (далі Закон № 2181-ІІІ) платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, та зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації.

Згідно з п.п. 5.4.1. п. 5.4 ст. 5 Закону № 2181-ІІІ узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків.

Пунктом 7.7. статті 7 Закону № 2181-ІІІ визначена рівність бюджетних інтересів. З цією метою передбачено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Водночас податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначеного платником податків.

Законом № 2181-ІІІ були встановлені заходи, які могли вживатися контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу, і серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Відповідно до п.п. 3.1.1. п. 3.1 ст. 3 Закону № 2181-ІІІ активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду. В інших випадках платники податків самостійно визначають черговість та форми задоволення претензій кредиторів за рахунок активів, вільних від заставних зобов'язань забезпечення боргу. У разі, якщо такого платника податків визнано банкрутом, черговість задоволення претензій кредиторів визначається законодавством про банкрутство.

З наведеного випливає, що податковий орган не мав права самостійно змінювати призначення платежу, визначеного платником податків, та зараховувати сплачені платником податків поточні платежі з погашення податкових зобов'язань в рахунок існуючого податкового боргу минулих періодів.

Таким чином, постанова суду апеляційної інстанцій у зазначені частині є законною.

Задовольняючи позов в частині стягнення з відповідача 139907,00 грн., суд апеляційної інстанції виходив з того, що ця сума складається з податкових зобов'язань з податку на додану вартість, задекларованих позивачем за січень-червень і липень 2011 року, яка хоча і сплачена позивачем повністю згідно з платіжними дорученнями, однак правомірно зарахована податковим органом в рахунок погашення податкового боргу за 2009 рік в порядку календарної черговості виникнення згідно з вимогами п. 87.9 ст. 87 Податкового кодексу України.

Суд касаційної інстанції не може визнати законною постанову суду апеляційної інстанцій в цій частині, з огляду на таке.

Відповідно до п. 87.9. ст. 87 Податкового кодексу України у разі наявності у платника податків податкового боргу органи державної податкової служби зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.

Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов'язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

У даному випадку існують правовідносини щодо податкових зобов'язань, виникнення та строк сплати яких регулювався Законом № 2181-ІІІ.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Пункт 87.9 ст. 87 Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2011, не має зворотної дії в часі. Дія п. 87.9. ст. 87 Податкового кодексу України починається з 01.01.2011 і може бути застосована лише до тих податкових зобов'язань, які виникли після 01.01.2011.

Таким чином, повноваження органу державної податкової служби за п. 87.9. ст. 87 Податкового кодексу України можуть поширюватися на ті платежі (податкові зобов'язання, в т.ч. несплачені у встановлений законом строк), які виникають з підстав, визначених в цьому Кодексі.

Підстави застосовувати до спірних правовідносин зі сплати податкових зобов'язань, виникнення та строк сплати яких регулювалися Законом № 2181-ІІІ, положення п. 87.9. ст. 87 Податкового кодексу України, відсутні.

Враховуючи наведене, орган державної податкової служби протиправно зарахував сплачені відповідачем суми поточних податкових зобов'язань, що виникли після 01.01.2011, в рахунок сплати податкового боргу, що складається з узгоджених податкових зобов'язань, що виникли до 01.01.2011, зокрема за 2009 рік. Тому, в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

При вирішенні справи щодо позовних вимог про стягнення податкового боргу в сумі 68339,55 грн., що включає податкові зобов'язання зі штрафних санкцій, застосованих позивачем до відповідача за податковими повідомленнями-рішеннями від 30.03.2010 № 0000541530/0, від 27.04.2010 № 0000951530/0, від 21.06.2010 № 0001641530/0, від 09.08.2010 № 0002051530/0, від 09.09.2010 № 0002821530/0, від 22.11.2010 № 0003421530/0, від 03.12.2010 № 0003541530/0, від 01.03.2011 № 0000291530/0, від 28.04.2011 № 0000461530 за несвоєчасну сплату узгоджених податкових зобов'язань з податку на додану вартість, суд апеляційної інстанції встановив, що загалом сума штрафних санкцій за цими податковими повідомленнями-рішеннями становить 68346,55 грн.

Позовні вимоги в частині стягнення податкової заборгованості зі штрафних санкцій в сумі 725,48 грн., застосованих за податковим повідомленням-рішенням від 30.03.2010 № 0000541530/0, задоволені судом апеляційної інстанції, а в решті позовні вимоги в частині стягнення заборгованості зі штрафних санкцій, застосованих за низкою інших податкових повідомлень-рішень, залишені без задоволення, оскільки суд надав правову оцінку останнім і дійшов висновку про протиправність нарахування відповідачем штрафних санкцій, окрім санкцій в сумі 725,48 грн.

Суд касаційної інстанції не може визнати законною постанову суду апеляційної інстанції в цій частині, з огляду на таке.

Згідно з п. 1.3 ст. 1 Закону № 2181-ІІІ податковим боргом (недоїмкою) є податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

Згідно з п. 1.20 ст. 1 Закону № 2181-ІІІ апеляційне узгодження - узгодження податкового зобов'язання у порядку і строки, які визначені цим Законом за процедурами адміністративного або судового оскарження.

Відповідно до п.п. 5.4.1. п. 5.4. ст. 5 Закону № 2181-ІІІ сумою податкового боргу визнається узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею.

Відповідно до п.п. 5.2.1. п. 5.2 ст. 5 Закону № 2181-ІІІ податкове зобов'язання платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 статті 4 цього Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту.

Відповідно до п.п. 5.2.2 п. 5.2 ст. 5 Закону № 2181-ІІІ у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган невірно визначив суму податкового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству з питань оподаткування або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, такий платник податків має право звернутися до контролюючого органу із скаргою про перегляд цього рішення,

Відповідно до п.п. 5.2.4 п. 5.2 ст. 5 Закону № 2181-ІІІ при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов'язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті та прийняття відповідного рішення.

Наведені положення норм Закону № 2181-ІІІ кореспондують положенням п.п. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14, п. 54.5, п. 56.2, п.п. 56.17.5, п. 56.18 Податкового кодексу України.

Таким чином, тільки за умов звернення платника податків до контролюючого органу зі скаргою про перегляд податкового повідомлення-рішення та/або звернення цього платника до суду з позовом щодо визнання недійсним такого повідомлення-рішення, податкове зобов'язання вважається неузгодженим до дня закінчення процедури адміністративного оскарження або до розгляду справи судом по суті та прийняття відповідного рішення, а відтак, зазначене податкове зобов'язання не є податковим боргом.

За відсутності таких умов, визначене контролюючим органом податкове зобов'язання вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення - рішення.

Наявність таких умов судами попередніх інстанцій не встановлено, позивачем також їх наявність не доводиться. Встановлені судом першої інстанції обставини щодо отримання відповідачем податкових повідомлень-рішень про застосування до нього штрафних санкцій та щодо неоскарження останнім цих рішень в адміністративному чи судовому порядку також відповідачем не заперечувались.

Після узгодження податкового зобов'язання у відповідача виник обов'язок його сплатити у встановлений законом строк і за закінченням такого строку несплачене узгоджене податкове зобов'язання стало податковим боргом, процедура стягнення якого визначена Законом № 2181-ІІІ та Податковим кодексом України (залежно від періоду виникнення).

При цьому факт узгодження податкового зобов'язання виключає підстави для оцінки судом правомірності визначення податковим органом податкового зобов'язання.

Зважаючи на те, що відповідач не сплатив податковий борг, позов про стягнення такого боргу має бути задоволено у межах позовних вимог, а саме: в сумі 68339,55 грн.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача податкового боргу в сумі 44949,45 грн., що складається з пені, нарахованої на податковий борг, що справляється з платника податків у зв'язку з несвоєчасним погашенням податкового зобов'язання, то суд касаційної інстанції вважає за правильне погодитися з висновком суду апеляційної інстанції про відмову в їх задоволенні, оскільки позивач не довів в суді апеляційної інстанції на який податковий борг нарахована пеня та обґрунтованість її нарахування.

При цьому суд касаційної інстанції враховує, що в касаційній скарзі відповідач також не наводить доводів, які б ставили під сумнів правильність висновків суду апеляційної інстанції в цій частині.

Оскільки у справі немає необхідності досліджувати нові докази та встановлювати обставини, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції є помилковою тільки в частині вирішення деяких вимог про стягнення боргу, що складається із задекларованого позивачем податку на додану вартість та в частині вирішення вимог про стягнення податкового боргу, що складається із застосованих до відповідача за податковими повідомленнями-рішеннями штрафних санкцій за несвоєчасну сплату узгоджених податкових зобов'язань,

суд касаційної інстанції вважає за правильне змінити постанову.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 225, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бородянському районі Київської області Державної податкової служби задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.08.2012 змінити, замінивши абзац другий її резолютивної частини абзацами такого змісту:

«Постанову Київського окружного адміністративного суду від 16.03.2012 скасувати та прийняти нову постанову.

Адміністративний позов задовольнити частково.

Стягнути з Житлово-комунального підприємства «Пісківське» (ЄДРПОУ 31646783) до Державного бюджету України податковий борг в сумі 68339,55 грн. (шістдесят вісім тисяч триста тридцять дев'ять грн. 55 коп.).

У задоволенні решти позову відмовити».

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою через Вищий адміністративний суд України в порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді О.В. Вербицька

Ю.І. Цвіркун