Ухвала суду № 40692969, 25.09.2014, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

провадження № 22ц/790/6320/14 Головуючий 1 інст. - Вергун І.В.

Справа №2016/2863/2012 Доповідач - Шаповал Н.М.

Категорія: інші

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2014 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого - Шаповал Н.М.,

суддів: Макарова Г.О.,

Кіпенка І.С.,

при секретарі - Макаренко Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3 на ухвалу Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 06 серпня 2014 року по справі за скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3 до відділу Державної виконавчої служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції у Харківській області про скасування акту опису та арешту майна, заінтересована особа - Публічне акціонерне товариство «Райффайзен банк Аваль»,-

ВСТАНОВИЛА:

В червні 2014 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до суду з вказаною скаргою, в якій просили скасувати акт опису і арешту майна від 18 червня 2014 року, складеного відділом державної виконавчої служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції Харківської області щодо нежитлової будівлі «Критий ринок» літера «А-2Н», загальною площею 642,6 кв.м, та топочну літера «Б», загальною площею 17,0 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

В обґрунтування заяви посилалися на те, що ВДВС Ізюмського МУЮ у Харківській області в порушення частини 8 статті 54 Закону України «Про виконавче провадження», частин 1, 3 ст.ст. 33, 39 Закону України «Про іпотеку» склали акт опису та арешту майна, що перебуває в іпотеці, який просять скасувати, як незаконний.

Ухвалою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 06 серпня 2014 року відмовлено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в скасуванні акту опису та арешту майна від 18 червня 2014 року, складеного відділом Державної виконавчої служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції Харківської області.

З такою ухвалою не погодились ОСОБА_2 та ОСОБА_3, подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати вказану ухвалу суду першої інстанції.

Судова колегія дослідивши матеріали справи, вислухавши думку сторін, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 районний суд вважав, що стягнення на зазначений предмет іпотеки може бути звернуто без жодних обмежень, оскільки відповідно до частини четвертої статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» заставодержатель має право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Крім того, суд посилався на те, що стягувач і іпотекодержатель, згідно договорів іпотеки, є однією і тією ж особою - ПАТ « Райфааайзен Банк Аваль».

Судова колегія погоджується з такими висновками районного суду, оскільки вони відповідають наданим доказам і вимогам ст.. 54 Закону України «Про виконавче провадження».

Питання звернення стягнення на майно боржника регулюються Законом України "Про виконавче провадження", Інструкцією з організації примусового виконання рішень (надалі Інструкція), Порядком реалізації арештованого майна (затверджено наказом Міністерства юстиції України від 15.07.1999 року за № 42/5 зі змінами та доповненнями), Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27.10.1999 № 68/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.11.1999 за № 745/4038, ЗУ « Про іпотеку», Інструкція про проведення виконавчих дій, Постанова Кабінету міністрів України «Про заставлене майно» та іншими нормативно - правовими актами.

Відповідно до змісту ч.2 ст.11 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Згідно ч.1 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

За змістом пункту 1 частини першої статті 32 Закону України «Про виконавче провадження» заходом примусового виконання судових рішень є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають у інших осіб або належать боржникові від інших осіб.

Згідно з частиною першою статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Арешт на майно боржника може накладатись державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (стаття 57 Закону України «Про виконавче провадження»).

Загальний порядок звернення стягнення на заставлене майно визначений статтею 54 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку» (частина восьма статті 54 Закону України «Про виконавче провадження»).

При реалізації цієї норми слід мати на увазі, що за положеннями статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом, та відповідно частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку», за якою у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що іпотека як правовий інститут виконує забезпечувальну функцію виконання боржником основного зобов'язання, тобто спрямований на те, щоб гарантувати кредитору-іпотекодержателю право на задоволення його вимог за рахунок певного, заздалегідь визначеного сторонами майна за наявності в боржника заборгованості перед кредитором.

Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

За змістом частини шостої статті 3 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

Відповідно до частини сьомої статті 3 Закону України «Про іпотеку» пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Отже, звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-іпотекодержателя, який має переважне право перед іншими особами на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 9 квітня 2014 року у справі № 6 - 13 цс 14, хяка згідно зі ст. 360 - 7 ЦПК України є обов'язковою для судів України, які зобов'язані привести свою судову практику у відповідність до його рішення.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. При цьому за приписами ч.1 ст.60 вказаного Закону особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутись до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення цього майна з під арешту.

Згідно з ч.1, п.5 ч.3 ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Частинами 1 та 2 ст.57 вищезазначеного Закону визначено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Інші доводи скарги не є підставою для скасування акту опису і арешту майна.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 - відхилити.

Ухвалу Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 06 серпня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді: