Ухвала суду № 40685090, 23.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2014 року м. Київ К/800/26193/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Суддя-доповідач:Вербицька О.В.Судді: Маринчак Н.Є. Муравйов О.В.розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.02.2013 р.

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2014 р.

у справі № 804/84/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АВЕРС К»

до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «АВЕРС К» (далі - позивач, ТОВ «АВЕРС К») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - відповідач, ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.02.2013 р. позов задоволено частково. Скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська №0000040220 від 27.11.2012р. та №0000050220 від 27.11.2012 р. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2014 р. постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.02.2013 р. залишено без змін.

У касаційній скарзі ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.02.2013 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2014 р. і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу ТОВ «АВЕРС К», посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою, просить залишити її без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.

ДПІ у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «АВЕРС-К» з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства України за період з 01.07.2011 р. по 30.06.2012 р., за результатами якої складено акт № 1621/22-2-17/32176486 від 12.10.2012 р.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем: п.п. 198.3,198.6 ст.198, п. 201.1 ст. 201 ПКУ в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді з 01.07.2011 р. по 30.06.2012 р. у загальній сумі 239 433 грн.; п.п. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 ПКУ, п.п.139.1.1, 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПКУ, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді з 01.07.2011 р. по 30.06.2012 р. у загальній сумі 455 722 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0000050220 від 27.11.2012р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 299291,25грн., та податкове повідомлення-рішення № 0000040220 від 27.11.2012 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 475803,00 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

За змістом частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ТОВ «АВЕРС-К» та ТОВ «Магік» укладено договір поставки № 2 від 01.08.2011 р., предметом якого є поставка товару у кількості, асортименті та за цінами, відповідно до заявок, що складаються на основі прайс-листа постачальника.

Виконання зазначеного договору підтверджено належним чином складеними первинними документами: видатковими та податковими накладними, картками та відомостями руху товарів, платіжними дорученнями.

Крім того, між ТОВ «АВЕРС-К» та ТОВ «Сталь-Інвест-Груп» було укладено договір на надання транспортно-експедиційних послуг №8 від 14.10.2011 р., предметом його є здійснення перевезень вантажів по території України.

Виконання зазначеного договору підтверджено належним чином складеними первинними документами: актами здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг), податковими накладними, свідоцтвом ТОВ «Сталь-Інвест-Груп» про реєстрацію його платником податку на додану вартість, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями.

Отже, позивачем реально здійснені та фактично виконані господарські операції по взаємовідносинах з ТОВ «Магік» та ТОВ «Сталь-Інвест-Груп», що підтверджено належним чином складеними первинними документами.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що позивачем виконані всі умови, передбачені податковим законодавством, які надають йому правові підстави для формування витрат та податкового кредиту.

Крім того, суди обґрунтовано не прийняли до уваги висновки податкового органу щодо нікчемності правочинів, з урахуванням всіх обставин справи та вимог законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій вірно застосували норми матеріального права, отже, прийняті податковим органом спірні податкові повідомлення-рішення є неправомірними.

Також слід зазначити, що відповідачем не оскаржується в касаційному порядку інша частина позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає відхиленню, а постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.02.2013 р. та ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2014 р. залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області відхилити.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.02.2013 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2014 р. залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач О.В. Вербицька

Судді Н.Є. Маринчак

О.В. Муравйов