Постанова № 40684035, 18.09.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18 вересня 2014 року 13:53 № 826/11376/14

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі головуючого судді Саніна Б.В. при секретарі судового засідання Дмитрієвій В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвайт" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення за участю представників сторін:

від позивача: Токар А.В. (довіреність)

від відповідача: Стеценко М.В. (довіреність)

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвайт» (надалі-позивач/ТОВ «Інвайт») до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі-відповідач/ДПІ у Печерському р-н ГУ Міндоходів у м. Києві), в якому просить суд:

1. Скасувати податкове повідомлення-рішення №101026552209 від 22.07.2014 р. (форма «Р») про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 666 923,00 грн. за основним платежем та 166 731,00 грн. за штрафними санкціями.

2. Стягнути з відповідача на користь ТОВ «Інвайт» витрати по сплаті судового збору.

Після усунення недоліків позовної заяви, ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.08.2014 р. було відкрито провадження по справі та призначено до судового розгляду.

В судове засідання з'явився представник позивача, який позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить суд їх задовольнити з підстав викладених в адміністративному позові, зокрема зазначає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та таким, що винесене відповідачем необґрунтовано та з порушенням вимог податкового законодавства.

В судове засідання з'явився представник відповідача, який проти позовних вимог заперечує в повному обсязі просить суду в їх задоволенні відмовити з підстав викладених в письмових запереченнях, зокрема зазначає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення було прийнято правомірно.

Відповідно до положень п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Більше того, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема «Іззетов проти України», «Пискал проти України», «Майстер проти України», «Субот проти України», «Крюков проти України», «Крат проти України», «Сокор проти України», «Кобченко проти України», «Шульга проти України», «Лагун проти України», «Буряк проти України», «ТОВ «ФПК «ГРОСС» проти України», «Гержик проти України» суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

В судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини постанови, повний текст було виголено та підписано 29.09.2014 р. (у зв'язку з перебуванням судді Окружного адміністративного суду м. Києва Саніна Б.В. на лікарняному).

Розглянувши наявні в матеріалах докази, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтується позов, оцінивши докази які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Інвайт» зареєстровано Печерською районною у м. Києві державною адміністрацією (свідоцтво про державну реєстрацію №10701020000043484 від 29.04.2011 р.) та взято на податковий облік в органах державної податкової служби 04.04.2011 р. за №59505.

На підставі наказу ДПІ у Печерському р-н ГУ Міндоходів у м. Києві щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки №1876 від 20.06.2014 р. та направлення на перевірку №1349/26-55-22-09 від 23.06.2014 р. відповідачем у період з 23.06.2014 р. по 27.06.2014 р., згідно пп.75.1.2 п.75.1 ст.75, пп.78.1.1 п.78.1 ст.78, ст.79 Податкового кодексу України (надалі-ПК України), було проведено документальну виїзну позапланову перевірку ТОВ «Інвайт» (код ЄДРПОУ 37701437) щодо підтвердження відомостей по взаємовідносинам з платниками податків ТОВ «Спец-Строй» (код ЄДРПОУ 38812881) та ТОВ «Стемфорд» (код ЄДРПОУ 38912050) за лютий 2014 р.

За результатами проведеної перевірки відповідачем було складено Акт №592/26-55-22-09/37701437 від 04.07.2014 р. «Про результати документальної виїзної позапланової перевірки ТОВ «Інвайт» (код ЄДРПОУ 37701437) щодо підтвердження відомостей по взаємовідносинам з платниками податків ТОВ «Спец-Строй» (код ЄДРПОУ 38812881) та ТОВ «Стемфорд» (код ЄДРПОУ 38912050) за лютий 2014 р. (надалі-Акт №592), в якому було зазначено про встановлені порушення позивача, а саме: п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 р.V ПК України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість у розмірі 666 923,00 грн.

Не погоджуючись із висновками викладеними в Акті №592, позивачем на адресу відповідача було направлено письмові заперечення до акту документальної виїзної позапланової перевірки №592 від 10.07.2014 р. за №137.

Розглянувши подані позивачем заперечення до Акту №592, листом від 17.07.2014 р. за №33158/10/2655-22-09-10 ДПІ у Печерському р-н ГУ Міндоходів у м. Києві було повідомлено позивача про залишення висновків Акту №592 без змін.

Так, на підставі Акту №592, 22.07.2014 р. ДПІ у Печерському р-н ГУ Міндоходів у м. Києві було винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення форма «Р» №101026552209, яким збільшено ТОВ «Інвайт» суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 833 654,00 грн., (із яких за основним платежем - 666 923,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -166 731,00 грн.).

Не погоджуючись із винесеним податковим повідомленням-рішенням форма «Р» №101026552209, вважаючи його протиправним та таким, що порушує права та законні інтереси позивача, ТОВ «Інвайт» звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи усіх форм дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та його контрагентами у перевіряємий період було укладено наступні договори, зокрема:

- із ТОВ «Спец-Строй» укладено договір №04/02-2014 від 04.02.2014 р. (надалі-Договір №04/02-2014), відповідно до якого Постачальник (ТОВ «Спец-Строй») зобов'язується доставити в зазначене Покупцем (ТОВ «Інвайт») місце товари народного споживання та передати його у власність Покупця, згідно видаткової накладної, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити доставлений товар на умовах, передбачених договором (п.1.1 Договору №04/02-2014).

- із ТОВ «Стемфорд» укладено договір №25/02-2014 від 25.02.2014 р. (надалі-Договір №25/02-2014),відповідно до якого Постачальник (ТОВ «Стемфорд») зобов'язується доставити в зазначене Покупцем (ТОВ «Інвайт») місце товари народного споживання та передати його у власність Покупця, згідно видаткової накладної, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити доставлений товар на умовах, передбачених договором (п.1.1 Договору №25/02-2014).

Пунктом 2.3 вищезазначених договорів визначено, що приймання - передача товару, вказаного в п.1.1 даних договорів, здійснюється за участю представників сторін, про що виконується відмітка у відповідній накладній. Сторони дійшли згоди, що перехід права власності на товар здійснюється в момент підписання покупцем накладної.

Відповідно до п.201.1 ст.201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Згідно з п.201.7 ст.201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Так, на підтвердження виконання умов Договорів №04/02-2014 та №25/02-2014, позивачем надано до суду податкові накладні, які були надані останньому контрагентами, а саме:

ь ТОВ «Спец-Строй» на загальну суму 827 667,74 грн., а саме: №125 від 04.02.2014 р. на суму 58 697,86 грн.; №126 від 07.02.2014 р. на суму 59 166,00 грн.; №127 від 12.02.2014 р. на суму 59 653,20 грн.; №128 від 20.02.2014 р. на суму 59 956,80 грн.; №129 від 24.02.2014 р. на суму 59 110,92 грн.; №130 від 25.02.2014 р. на суму 59 192,16 грн.; №131 від 25.02.2014 р. на суму 59 372,54 грн.; №132 від 25.02.2014 р. на суму 59 956,80 грн.; №133 від 26.02.2014 р. на суму 59 788,80 грн.; №134 від 26.02.2014 р. на суму 59 823,00 грн.; №135 від 27.02.2014 р. на суму 59 653,20 грн.; №136 від 28.02.2014 р. на суму 59 372,54 грн.; №137 від 28.02.2014 р. на суму 59 740,32 грн.; №138 від 28.02.2014 р. на суму 54 183,60 грн.

ь ТОВ «Стемфорд» на загальну суму 3 173 868,76 грн., а саме: №83 від 27.02.2014 р. на суму 1 365 319,88 грн.; №84 від 28.02.2014 р. на суму 1 808 548,88 грн.

В той же час, на підтвердження виконання умов укладених з ТОВ «Спец-Строй» та ТОВ «Стемфорд» позивачем було надано до суду видаткові накладні, зокрема: №125 від 04.02.2014 р.; №126 від 07.02.2014 р.; №127 від 12.02.2014 р.; №128 від 20.02.2014 р.; №129 від 24.02.2014 р.; №130 від 25.02.2014 р.; №131 від 25.02.2014 р.; №132 від 25.02.2014 р.; №133 від 26.02.2014 р.; №134 від 26.02.2014 р.; №135 від 27.02.2014 р.; №136 від 28.02.2014 р.; №137 від 28.02.2014 р.; №138 від 28.02.2014 р.; №83 від 27.02.2014 р.; №84 від 28.02.2014 р.

Крім того, на підтвердження оплати придбаних товарів, ТОВ «Інвайт» до матеріалів справи були надані платіжні доручення.

Відповідно до пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Положеннями п.187.1 ст.187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

ь дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

ь дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

В той же час, п.198.1 ст.198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Крім того, відповідно до п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В п.198.3 ст.198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В п.198.6 ст.198 ПК України вказано, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

В той же час, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні регулюються Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (надалі-Закон №996). Цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ч.1 ст.2 Закону №996).

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (ч.2 ст.3 Закону №996).

Відповідно до ст.1 Закону №996 первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч.1 ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

При цьому, п.1.1 р.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 р. (надалі - Положення №88) передбачено, що дане Положення встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету.

Пунктом 2.1 р.2 Положення №88 встановлено порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо (п.2.2 р.2 Положення №88).

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Як наслідок, суд дійшов висновку, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

В той же час, як зазначено Вищим адміністративним судом України в листі від 02.06.2011 р. №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України №1936/11/13-11 від 01.11.2011 р. зазначено, що задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі п.1 ч.2 ст.110, ст.114 КАС України.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів. Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Суд звертає увагу, що ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.08.2014 р. судом було витребувано від позивача документи, які підтверджують реальність господарський операцій за договорами укладеними у перевіряє мий період з ТОВ «Спец-Строй» та ТОВ «Стемфорт», зокрема (але не виключено), належним чином завірені копії наступник документів (або письмові пояснення із зазначенням причин неможливості їх надання): додатки та додаткові угоди до договорів (в разі наявності); акти виконаних робіт (наданих послуг); рахунки-фактури, платіжні доручення та оригінали виписок з розрахункових рахунків позивача, завірених відповідними банківськими установами, що засвідчують факти сплати позивачем вартості отриманих товарів; довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей та витяги з журналу обліку виданих довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей; товаро-транспотні накладні; податкові декларації з "розшифровкою податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів"; оборотно-сальдові відомості та інші документи що підтверджують оприбуткування ТОВ «Інвайт» отриманих послуг від ТОВ «Спец-Строй» та ТОВ «Стемфорт» у період за лютий 2014 р.; належні докази (у вигляді письмових пояснень з доданими до них первинними розрахунковими документами, документи бухгалтерського обліку і звітності, внутрішніми організаційно-розпорядчими документами підприємства, тощо) наявності фізичних, технічних та технологічних можливостей у позивача та його контрагентів фізичних, технічних та технологічних можливостей (матеріально-технічної бази) (в тому числі власних/орендованих виробничих, офісних приміщень, транспортних засобів, інших основних засобів), трудових ресурсів, необхідних для здійснення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської діяльності, зокрема (але не виключено): наявність кваліфікованого персоналу, наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності; інші документи, які на думку позивача, підтверджують реальність виконання господарських операцій за договорами укладеними з ТОВ «Спец-Строй» та ТОВ «Стемфорт» за лютий 2014 р.

Так, на виконання вимог ухвали суду від 12.08.2014 р., позивачем було надано до суду додаткові документи, що на його думку підтверджують реальність господарських операцій за укладеними договорами з ТОВ «Спец-Строй» та ТОВ «Стемфорт» за лютий 2014 р.

Однак, суд критично ставиться до наданих позивачем додаткових документів, з огляду на наступне.

Так, відповідно до п.2.1 договорів укладених позивачем з ТОВ «Спец-Строй» №04/02-2014 та ТОВ «Стемфорт» №25/02-2014, Постачальник здійснює поставку замовленого товару самостійно в точки, визначені Покупцем.

Як встановлено судом під час розгляду адміністративної справи, що підтверджено в судовому засіданні представником позивача, поставка замовленого товару здійснювалась, як контрагентами так і безпосередньо самим позивачем, проте жодних доказів на підтвердження факту поставки замовленого товару ТОВ «Інвайт», позивачем до суду не надано.

В той же час, суд звертає увагу, що права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників визначають Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 р. (надалі - Правила №363).

Так, п.11.1 р.11 Правил №363 визначено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (ветеринарні, санітарні та якісні - сертифікати, свідоцтва, довідки, паспорти тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів.

В п.11.4 та п.11.5 р.11 Правил №363 визначено, що оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

В п.11.6, п.11.7 та п.11.8 р.11 Правил №363 передбачено, що після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику. У тих випадках, коли в товарно-транспортній накладній немає можливості перерахувати всі найменування вантажу, підготовленого для перевезення, до такої накладної Замовник додає документ довільної форми з обов'язковим зазначенням відомостей про вантаж (графи 1-10 товарно-транспортної накладної).

В п.11.6 р.11 Правил №363 передбачено, що час прибуття (вибуття) автомобіля для завантаження і розвантаження Замовник зобов'язаний зазначати відповідно до п.8.25 і п.8.26 цих Правил, зокрема:

ь час прибуття автомобіля для завантаження встановлюється з моменту, коли водій подав подорожній лист в пункті вантаження, а час прибуття автомобіля для розвантаження - з моменту пред'явлення водієм товарно-транспортної накладної в пункті розвантаження.

ь вантаження і розвантаження вважаються закінченими після вручення водієві належним чином оформлених товарно-транспортних накладних на навантажений або вивантажений вантаж.

Поряд із цим, у п.186.1 ст.186 ПК України зазначено, що місцем постачання товарів є: а) фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у пп. «б» і «в» цього пункту); б) місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою; в) місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені.

Однак, на підтвердження факту поставки за укладеними Договорами №04/02-2014 та №25/02-2014, встановлені Правилами №363 документи, такі як: товарно-транспортні накладні, маршрутні листи, позивачем до суду надано не було, що в свою чергу свідчить про відсутність реальності господарських правовідносин між ТОВ «Інвайт» та його контрагентами з поставки відповідного товару.

В той же час, суд вважає за необхідне також звернути увагу, що ТОВ «Інвайт» не надано до суду жодних пояснень та доказів наявності у останнього власних чи орендованих складських приміщень, куди здійснювалась поставка та де зберігались замовлені у контрагентів товари.

Крім того, п.2.4 Договорів №04/02-2014 та №25/02-2014 визначено, що якісні характеристики товару повинні повністю відповідати нормативам, передбаченим виробником в документації, що визначає індивідуальні ознаки і якість товару.

Так, позивачем було надано до суду сертифікати відповідності на засоби побутової хімії ТМ «TANA», що постачались ТОВ «Спец-Строй» та ТОВ «Стемфорт», однак суд не приймає їх до уваги, так як термін дії даних сертифікатів якості починається лише з 02.04.2014 р., в той час як поставка товарів згідно видаткових накладних здійснювалась в лютому 2014 р.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що дані сертифікати відповідності, не можуть підтверджувати відповідність якісних характеристик товарів, що постачалися позивачу ТОВ «Спец-Строй» та ТОВ «Стемфорт» в лютому 2014 р., що в свою чергу є порушенням умов укладених договорів поставки №04/02-2014 та №25/02-2014.

Крім того, суд приймає до уваги посилання відповідача щодо матеріалів перевірки його контрагентів-постачальників (акт ДПІ у Печерському р-н ГУ Міндоходів у м. Києві від 14.05.2014 р. №1357/26-55-22-07 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Спец-Строй» (код ЄДРПОУ 38812881) щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 01.02.2014 р. по 28.02.2014 р.»; акт ДПІ у Печерському р-н ГУ Міндоходів у м. Києві від 28.03.2014 р. №922/26-55-22-01/38912050 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Стемфорд» (код ЄДРПОУ 38912050) з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських операцій з постачальниками та покупцями за період з 01.12.2013 р. по 28.02.2014 р.), якими встановлено відсутність у контрагентів працівників, технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, тобто адміністративно-господарської можливості, що об'єктивно необхідні для виконання взятих на себе господарських зобов'язань.

З огляду на вищевикладене, оскільки позивачем не були надані витребовувані судом належні первинні документи, які засвідчують якість товару, його транспортування та зберігання, суд приходить до висновку про відсутність факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Спец-Строй», ТОВ «Стемфорт».

З огляду на викладене, суд погоджується з відповідними висновками відповідача, оскільки наведені у сукупності обставини та досліджені документальні докази, суд вважає достатніми для висновку про те, що господарські операції з постачання товару фактично не мали реального характеру, оформлені лише документально та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеними з ТОВ «Спец-Строй» та ТОВ «Стемфорт» договорами №04/02-2014 та №25/02-2014 за перевіряємий період, не підтверджуються з урахування реального часу здійснення операцій наявністю господарської мети, у зв'язку з чим, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Печерському р-н ГУ Міндоходів у м. Києві від 22.07.2014 р. форма «Р» №101026552209.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною1 ст.6 КАС України гарантовано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином, завданням адміністративного судочинства є захист саме порушених прав, свобод та інтересів фізичної особи.

Частинами 1, 2 та 3 ст.11 КАС України, визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано адміністративний позов, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Крім того, в ч.2 ст.72 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на вищевказане суд, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача. Відповідно до положень ст.94 КАС України, судовий збір на користь позивача не відшкодовується.

Водночас, згідно із ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що решта суми судового збору (4 384,00 грн.) має бути стягнута з позивача, оскільки позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись положеннями ст.ст. 2, 17, 71, 86, 158-163, 167, 254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвайт» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - відмовити в повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвайт» (адреса: 01014, м. Київ, вул. Струтинського, 6, офіс 704, код ЄДРПОУ 37701437) суму судового збору у розмірі 4 384 (чотири тисячі триста вісімдесят чотири) грн. 00 коп. на розрахунковий рахунок №31218206784007 до ГУ ДКСУ у місті Києві, код 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001, призначення платежу: «Судовий збір за розгляд Окружним адміністративним судом м. Києва адміністративної справи №826/11376/14».

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.185-187 КАС України

Суддя Б.В. Санін