Постанова № 40681724, 19.09.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" вересня 2014 р. Справа № 922/1958/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Шепітько І.І.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з"явився,

відповідача - Коваленко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 1992 Х/1-7) на рішення господарського суду Харківської області від 02.07.14 у справі

за позовом ПрАТ "Страхова компанія "Українська страхова група", м. Київ,

до ТзДВ "Міжнародна страхова компанія", м. Харків

про стягнення 5 169,83 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія", відповідача, 5169,83 грн. страхового відшкодування та 1827 грн. судового збору, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що до позивача, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування у межах фактичних витрат переходить право вимоги, що страхувальник має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.

Рішенням господарського суду Харківської області від 02.07.2014 року (суддя Смірнова О.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" 4169,83 грн. страхового відшкодування та 1473,60 грн. судового збору. В стягненні 1000 грн. відмовлено.

Відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення господарським судом першої інстанції норм чинного законодавства, просить це рішення скасувати, та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач, зокрема, зазначає про те, що суд при прийнятті рішення невірно застосував норми матеріального права, а саме - статтю 35 Закону України «Про страхування». Так, відповідач вказує, що оскільки позивач не звертався до нього із заявою на одержання страхового відшкодування права позивача не порушені, у зв'язку з чим - відсутні підстави для задоволення позову.

Крім того, в апеляційній скарзі відповідач стверджує, що місцевий господарський суд неправомірно застосував до спірних правовідносин сторін статтю 1191 Цивільного кодексу України.

В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином.

В наданому до суду письмовому відзиві на апеляційну скаргу представник позивача зазначив про незгоду із доводами відповідача, викладеними в апеляційній скарзі, а тому просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін.

На думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Крім того, суд приймає до уваги, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо).

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника відповідача, та перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

09 жовтня 2012 року між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Українська страхова група" м. Київ та ТОВ "Український лізинговий фонд" був укладений договір добровільного страхування транспортного засобу № 28-0107-12-01178, предметом якого було страхування транспортного засобу "Сhevrolet lacetti NF" д.н. НОМЕР_1.

05 серпня 2013 року в м. Харкові сталася дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого транспортного засобу "Сhevrolet lacetti NF" д.н. НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_2, та транспортного засобу "Mitsubishi Lancer", д.н. НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3.

Відповідно до постанови Київського районного суду м. Харкова від 29.08.2013 р. у справі № 640/31827/13-п дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення Правил дорожнього руху ОСОБА_3, та визнано його винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

07 серпня 2013 року страхувальник звернувся до позивача з заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування.

27 серпня 2013 року позивачем був складений страховий акт № ПССКА-2690 та розрахунок суми страхового відшкодування, відповідно до яких сума страхового відшкодування складає 5169,83 грн.

Позивачем було перераховано ТОВ "Український лізинговий фонд" грошові кошти у розмірі 5169,83 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 15193 від 29.08.2013 р., в графі "призначення платежу" якого зазначено: "страх. відшк. 28-0107-12-01178 від 09.10.2012 стр. акт ПССКА-2690 від 27.08.2013 р. ТОВ "Український лізинговий фонд".

Судом встановлено, що відповідно до полісу № АС/5200241 цивільна відповідальність власника транспортного засобу "Mitsubishi Lancer", д.н. НОМЕР_2 на момент ДТП застрахована у ТДВ "Міжнародна страхова компанія", м. Харків.

Таким чином, позивач посилаючись на ст. ст. 1166, 1187, 1191, 1192 ЦК України та ст. 27 ЗУ "Про страхування" звернувся до відповідача з позовом про стягнення виплаченого ним страхового відшкодування у розмірі 5169,83 грн.

Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення позову та апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ст. ст. 3-5 ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (надалі - Закон) обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Відповідно до ст. 6 Закону, страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Частиною 1 ст. 25 Закону України "Про страхування" передбачено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Згідно ч. 1 ст. 990 ЦК України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

За приписами п.1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Оскільки винна особа у ДТП має поліс страхування цивільно-правової відповідальності, а отже, відповідно до ч. 22.1 ст. 22 Закону, при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Тобто, обов'язок відшкодувати шкоду замість винуватця у заподіянні такої шкоди, несе Страховик (відповідач) в межах встановлених лімітів відповідальності та в порядку ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Відповідно до ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Аналогічне зазначено і в ст. 27 Закону України "Про страхування", згідно з якою до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Виходячи із цього, відповідальною особою в розумінні ст. 27 ЗУ "Про страхування" та ст. 993 Цивільного Кодексу України, в силу положень ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є саме відповідач.

Відповідач в обґрунтування своєї позиції по справі зазначає, що позивачем не надсилалась відповідачу вимога про відшкодування виплаченої страхової суми, тому у нього відсутні підстави для звернення з цим позовом до відповідача. Також відповідач не погоджувався з розміром оцінки страхового відшкодування та, на його думку, рахунок СТО ПАТ "Харкі-Авто" № КА2-000149 від 19.08.2013 р. не є належним доказом розміру вартості відновлюваного ремонту, і не відповідає ЗУ "Про обов"язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземного транспорту" та "Методиці товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів", затвердженою наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.07.2009 № 1335/5/1159.

Як вірно зазначає місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні, статтею 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". (у редакції, чинній на момент виплати страхового відшкодування) передбачено право страховика після виплати страхового відшкодування подати регресний позов.

Зазначена норма передбачає наявність у страховика права на пред'явлення регресного позову, а не вимоги до особи, відповідальної за завданий збиток.

З урахуванням положень вищенаведених статті ст. 27 Закону України "Про страхування" та статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", якою позивачу надано право на звернення до суду із регрес ним позовом, колегія суддів зазначає, що місцевим господарським судом по спірних правовідносин вірно застосовано положення стаття 1191 Цивільного кодексу України, яка саме і встановлює право зворотної вимоги (регресу), а доводи апеляційної скарги в цій частині, на думку колегії суддів, ґрунтуються на невірному тлумаченні відповідачем норм чинного законодавства.

Крім того, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

З огляду на викладене позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Відповідно до зазначених вище норм Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група" м. Київ, може реалізувати своє право шляхом подачі позову до суду.

Таким чином доводи апеляційної скарги в частині відсутності права у позивача на звернення до суду - не відповідають вимогам вищенаведених положень як Законів України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та "Про страхування", так і рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002.

Стосовно оцінки розміру страхового відшкодування, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно рахунку - фактури № КА2-000149 від 19.08.2013 р. страхове відшкодування складає 5169,83 грн.

Статтею 1191 ЦК України закріплено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до ч. 1192 ЦК України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

При цьому при визначенні матеріальних збитків, завданих власнику в разі пошкодження транспортного засобу, застосовується "Методика товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів", затверджена наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.07.2009 № 1335/5/1159.

Згідно п. 8.2 вказаної Методики, вартість матеріального збитку, завданого власнику КТЗ, визначається такою, що дорівнює ринковій вартості КТЗ на момент пошкодження, якщо сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу КТЗ і втрати товарної вартості не менша за ринкову вартість КТЗ.

Реальним підтвердженням виплати страхового відшкодування є платіжне доручення № 15193 від 29.08.2013 р., належним чином засвідчена копія якого додана до матеріалів справи.

Слід зазначити, що наведеної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах зі спорів про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу, що виникають з подібних правовідносин страхування (постанова ВГСУ від 23.08.2011 у справі №42/92).

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про страхування» та ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, крім випадків відшкодування шкоди, завданої життю та/або здоров'ю потерпілих.

Таким чином, враховуючи викладене, страхове відшкодування, яке підлягає виплаті відповідачем з урахуванням франшизи складає 4169,83 грн.

Дослідивши матеріали справи, докази надані в обґрунтування позовних вимог та заперечень проти них, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що позивачем доведено наявність передбачених Законом умов для стягнення суми виплаченого страхового відшкодування в сумі 4169,83 грн., у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню, в решті позовних вимог в сумі 1000 грн. слід відмовити.

Беручи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції фактичні обставини справи встановлені на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають обставинам справи та їм надана правильна юридична оцінка, прийняте рішення відповідає нормам чинного законодавства та підстав для його скасування не вбачається, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 02.07.2014 року залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 22.09.2014 року.

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Шепітько І.І.