Постанова № 40681568, 25.09.2014, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" вересня 2014 р.Справа № 915/637/14Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів Журавльова О.О., Разюк Г.П..,

(склад судової колегії згідно розпорядження в.о.голови суду від 24.09.2014 року)

при секретарі судового засідання: Селиверстовій М.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився, повідомлений належним чином;

від відповідача: Родіонова В.Є., за довіреністю №063 від 03.03.14р., Теременко Н.В., за довіреністю №158 від 26.05.14р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Обласного онкологічного диспансеру - закладу охорони здоров'я комунальної власності області

на рішення господарського суду Миколаївської області від 15 липня 2014 року

по справі № 915/637/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мед-Інвест»

до Обласного онкологічного диспансеру - закладу охорони здоров'я комунальної власності області

про стягнення 370 377,49 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мед-Інвест» звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовною заявою про стягнення з Обласного онкологічного диспансеру - закладу охорони здоров'я комунальної власності області 402 240,05 грн. за договором №197 від 20.09.2012 року про закупівлю за державні кошти устаткування медичного, хірургічного та ортопедичного, з яких 348 752,00 грн. основного боргу, 37665,22 грн. інфляційних втрат, 15 822,83 грн. 3% річних. (згідно заяви про збільшення позовних вимог від 04.07.2014 року)

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 15 липня 2014 р. (суддя Смородінова О.Г.) позов задоволено. Стягнуто з Обласного онкологічного диспансеру-закладу охорони здоров'я комунальної власності області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мед-Інвест" 402 240,05 грн., яка складається з суми основного боргу - 348 752,00 грн., інфляційних втрат - 37 665,22 грн., 3% річних - 15 822,83 грн. та 8044,80 грн. судового збору.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновків про те, що позивач обґрунтовано та законно звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача оплати за поставлений ним товар - наркозно-дихальна станція (Апарат наркозно-дихальний Roytech 5) в сумі 348 752,00 грн., на підставі чинного законодавства України та на виконання умови передбаченої п.п. 6.4.1. договору.

При цьому, відповідач не довів суду обставин, які спростовують вимоги позивача, а саме - не надав належних доказів, що свідчать про реальне виконання взятих на себе грошових зобов'язань по справі за видатковою накладною № 222 від 26.11.12 р.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Обласний онкологічний диспансер - заклад охорони здоров'я комунальної власності області звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Одеської області скасувати в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, а також пропорційно зменшити судовий збір, посилаючись на порушення судом норм матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт вважає, що судом не прийнято до уваги те, що в даному випадку відсутня вина відповідача з приводу невиконання договірних обов'язків щодо часткової оплати товару. Зобов'язання не виконано не з вини відповідача, а в результаті протиправних дій органу казначейської служби.

Крім того, апелянт зазначає, що спірний договір по суті є багатосторонньою угодою, укладеною на виконання Постанови КМУ №372 від 09.04.2012 року, якою визначено порядок та умови надання у 2012 році субвенції з Державного бюджету місцевим бюджетам на придбання медичного автотранспорту та обладнання для закладів охорони здоров'я.

На думку апелянта, в даному випадку медичне обладнання закуповується за рахунок державних коштів, в тому платником є відповідно держава, а не безпосередньо відповідач. В свою чергу, відповідачем було своєчасно виконано свої зобов'язання щодо забезпечення оплати грошових зобов'язань - а саме зареєстровано спірний договір у ГУДКСУ у Миколаївській області 20.09.2012 року, а після отримання видаткових накладних та рахунків по поставці товару, відповідач підготував платіжні доручення на оплату товару.

Платіжне доручення №1953 від 27.11.2012 року на суму 348 752,00 грн. оплачено не було, з підстав, що не залежали від відповідача, оскільки він виконав усі покладені на нього обов'язки.

Однак, судом першої інстанції вищезазначеного не було враховано, та стягнуто з відповідача штрафні санкції, не зважаючи на те, що ст..625 ЦК України застосовується лише за умови наявності вини, про що зазначено у ст..612 ЦК України.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, хоча був повідомлений належним чином про час, дату та місце розгляду апеляційної скарги, тому, оскільки його явка не визнавалась обов'язковою, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутністю представника позивача.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 20 вересня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мед-Інвест» та Обласним онкологічним диспансером - закладом охорони здоров'я комунальної власності області був укладений договір № 197 "на закупівлю за державні кошти устаткування медичне, хірургічне та орпопедичне" згідно з предметом якого позивач, як постачальник, зобов'язався у вересні - грудні 2012 року поставити замовнику товари, а відповідач, як замовник, зобов'язався - прийняти та оплатити такі товари устаткування медичне, хірургічне та ортопедичне.

Відповідно до п.1.2 договору, найменування (номенклатура, асортимент) товару (робіт або послуг) та кількість товару лот 5 (1-наркозно-дихальна станція; 2-Монітор пацієнта (з капнографом, мультигазовим аналізатором та BIS системою) вказано в специфікації, яка є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно специфікації це: 1-наркозно-дихальна станція (Апарат наркозно-дихальний ROYTECH 5) - 1 шт., ціна - 348 752,00 грн.; 2 - Монітор пацієнта (з капнографом, мультигазовим аналізатором та BIS системою (монітор реанімаційно-хірургічне ЮМ-3001) - 1 шт., ціна - 174 895,00 грн.

Пунктом 3.1 визначено, що ціна договору становить 523 647,00 грн. (без ПДВ).

Розділом 4 договору сторони обумовили, що розрахунки проводяться шляхом: оплати замовником після пред'явлення постачальником рахунка на оплату товару (робіт або послуг). Ціна, перелік та кількість товару визначаються рахунком та накладними, які є невід'ємною частиною договору. Оплата поставленого товару проводиться замовником протягом 30 календарних днів з дня поставки товару, по мірі фінансування ЛПЗ. Відповідно до ч. 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України платіжні зобов'язання покупця за цим договором виникають за умови наявності відповідного бюджетного призначення. Замовник вправі брати зобов'язання щодо отримання товарів за цим договором лише в межах реального фінансування видатків на цілі визначені договором.

Згідно пунктів 5.1 та 5.2 договору строк (термін) поставки (передачі) товарів: не пізніше 3-ох календарних днів з моменту надання замовником заявки. Місце поставки (передачі) товарів: м. Миколаїв, вул. Миколаївська, 18, інд. 54018.

Згідно п.п..6.1.1, 6.1.2 договору, покупець зобов'язався своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари, приймати поставлені товари згідно наданої заявки Згідно п.6.3.1 договору, постачальник зобов'язався забезпечити поставку товарів у строки, встановлені цим договором.

За узгодженням сторін, відповідно до п.10.1 договору, цей договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.12 р.

Як з'ясовано судом першої інстанції, на виконання умов вищевказаного договору позивач поставив та передав відповідачу, а останній прийняв товар:

1) 1- наркозно-дихальна станція (Апарат наркозно-дихальний ROYTECH 5) - 1 шт., ціна - 348 752,00 грн., про що свідчать копії: видаткової накладної № 222 від 26.11.12 р. та довіреності № 905 від 26.11.12 р.;

2) 2 - Монітор пацієнта (з капнографом, мультигазовим аналізатором та BIS системою (монітор реанімаційно-хірургічне ЮМ-3001) - 1 шт., ціна - 174 895,00 грн., про що свідчать копії: видаткової накладної № 117 від 02.10.2012 р. та довіреності № 827 від 02.10.12 р.

На підставі викладеного позивачем виставлено відповідачу рахунки-фактури на оплату: № 121 від 02.10.12 р. на 174 895,00 грн., та № 220 від 21.11.12 р. на 348 752,00 грн. також виступили підставою поставки товару для подальшого проведення між сторонами відповідних розрахунків.

Разом з тим, відповідачем виконано свої зобов'язання по оплаті товару лише частково, а саме в сумі 174 895,00 грн. 04.10.12 р. - за видатковою накладною № 117 та рахунком на оплату від 02.10.2012 р., що підтверджується копією банківської виписки,

Копія ж платіжного доручення № 1953 від 27.11.2012 р., яка надана відповідачем до письмових пояснень, свідчить про намір провести Обласним онкологічним диспансером-закладом охорони здоров'я комунальної власності області для ТОВ "Мед-Інвест" платежу в розмірі 348 752,00 грн. за договором № 197 від 20.09.12 р. за видатковою накладною № 222 від 26.11.12 р. Але, вказане платіжне доручення № 1953, за даними відповідача, було повернуто казначейською службою без виконання.

Зазначені обставини і послугували підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом.

Відповідно до норм ст. ст. 629, 525, 526 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За умовами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Спірні відносини, які виникли між сторонами, регулюються положеннями цивільного законодавства про поставку.

Так, відповідно до п. 1 та п. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість та правомірність стягнення з відповідача на користь позивача 348 752,00 грн., оскільки, як вірно встановлено судом першої інстанції, матеріалами справи підтверджується, а саме видатковою накладною № 222 від 26 листопада 2012 року, що товар був прийнятий уповноваженою особою відповідача за довіреністю № 905 від 26 листопада 2012 року, без претензії та зауважень.

При цьому, судом першої інстанції правомірно враховано, що дана сума боргу була визнана відповідачем, про що свідчить акт звіряння взаємних розрахунків за період: 01.01.2012 року - 24.03.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мед-Інвест" і Обласним онкологічним диспансером - закладом охорони здоров'я комунальної власності Миколаївської області, який підписаний уповноваженою особою відповідача та засвідчений печаткою установи.

Водночас, доводи апелянта про те, що оскільки медичне обладнання накуповується за рахунок державних коштів, в тому платником є відповідно держава, а не безпосередньо відповідач, відхиляються судовою колегією, оскільки зазначене питання було досліджене судом першої інстанції.

Суд першої інстанції правомірно зазначив, що договір був укладений саме між ТОВ "Мед-Інвест" та Обласним онкологічним диспансером - закладом охорони здоров'я комунальної власності області. Отже, спірні правовідносини виникли саме між зазначеними юридичними особами - господарюючими суб'єктами, Держава не є стороною по договору, у зв'язку з чим у відповідача відсутня правова підстава перекладати особисто взяті на себе договірні зобов'язання на Державу.

Згідно з частиною першою статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Отже, на сьогодні відповідачем не виконані взяті на себе зобов'язання, визначені умовами договору, про що свідчить наявність боргу в розмірі 348 752,00 грн., за поставлений позивачем товар - наркозно-дихальна станція (Апарат наркозно-дихальний Roytech 5) у кількості 1 компл.

Стаття 205 ГК України передбачає, що господарське зобов'язання припиняється неможливістю виконання у разі виникнення обставин, за які жодна з його сторін не відповідає, якщо інше не передбачено законом.

У разі неможливості виконання зобов'язання повністю або частково зобов'язана сторона з метою запобігання невигідним для сторін майновим та іншим наслідкам повинна негайно повідомити про це управнену сторону, яка має вжити необхідних заходів щодо зменшення зазначених наслідків. Таке повідомлення не звільняє зобов'язану сторону від відповідальності за невиконання зобов'язання відповідно до вимог закону.

Відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не може бути підставою для звільнення відповідача від обов'язку оплатити надані позивачем в повному обсязі послуги щодо поставки товару, оскільки в разі відсутності коштів на оплату відповідач був вправі та мав фактичну можливість призупинити виконання умов договору з моменту виявлення відсутності коштів для оплати поставленого товару, а не приймати його та використовувати за цільовим призначенням.

На даний час відповідач використовує отриманий товар за його цільовим призначенням, тобто у позивача є всі законні підстави вимагати з відповідача оплату за поставлений товар.

Судова колегія наголошує, що згідно зі статтею 617 Цивільного кодексу України, статтею 218 Господарського кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.

В постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 у справі № 11/446 вказується на те, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на черговий рік, не виправдовує бездіяльність установи яка фінансується з державного бюджету, і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

В силу статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Крім того, статтею 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, отже, в тому числі й органів державної влади, тому самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, не можуть вважатися підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошових зобов'язань.

Що стосується доводів апелянта про неправомірність нарахування штрафних санкцій у зв'язку з відсутністю вини у простроченні оплати товару, то судова колегія відхиляє вказані доводи, з наступних підстав.

За правилами ст. 610, п. 1 ст. 612, 625 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, умовами пункту 7.1 договору передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим договором.

Відповідно до правової позиції Вищого господарського суду України, викладеної у п.п.3.1, 4.1 Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що право позивача на нарахування 3% річних та інфляційних втрат на прострочене грошове зобов'язання не ставиться в залежність від наявності чи відсутності вини боржника у простроченні оплати, а являється способом компенсації кредитору матеріальних втрат від знецінення грошових коштів, та за користування коштами, належними йому до сплати.

Враховуючи викладене, перевіривши розрахунок позивача нарахування 3% річних та інфляційних втрат, судова колегія дійшла висновку про правомірність стягнення з відповідача за період прострочення з 26.12.12 р. по 26.06.14 р. 3 % річних в сумі 15 822,83 грн. та інфляційних за період з січня 2013 р. по червень 2014 р. в сумі 37 665,22 грн.

Враховуючи вищевикладене, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не підтверджені належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст.32-34 ГПК України, судова колегія дійшла висновків про те, що суд першої інстанції прийняв обґрунтоване та законне рішення, тому не вбачає підстав, передбачених ст..104 ГПК України, для його зміни або скасування.

За таких обставин, перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, передбачених ст.104 ГПК України, для скасування рішення суду першої інстанції та відмову у задоволенні апеляційної скарги Обласного онкологічного диспансеру - закладу охорони здоров'я комунальної власності області.

Керуючись ст. ст. 99, п.1 ст.103 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Обласного онкологічного диспансеру - закладу охорони здоров'я комунальної власності області залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Миколаївської області від 15 липня 2014 року по справі № 915/637/14 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до ВГСУ.

Повний текст постанови підписаний 29.09.2014 року

Головуючий суддя А.І. Ярош

Суддя О.О. Журавльов

Суддя Г.П. Разюк