Постанова № 40681391, 19.09.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2014 року Справа №922/1359/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Ільїн О.В., суддя Бондаренко В.П., суддя Россолов В.В.

при секретарі Голозубовій О.І.

за участю представників сторін:

позивач - ОСОБА_1;

відповідач - Міронова А.А., Судавцова Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №1592Х/1-35) на рішення господарського суду Харківської області від 26 травня 2014 року у справі №922/1359/14

за позовом Фізична особа-підприємець ОСОБА_4, м. Ужгород,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Астан", м. Мерефа, Харківський район, Харківська область,

про стягнення 149906,74 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 26 травня 2014 року у справі №922/1359/14 (суддя Сальнікова Г.І.) позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Астан" на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 заборгованість з орендної плати за січень місяць 2014 р. в розмірі 2250 доларів США (еквівалент 25293,60 грн.), штраф за дострокове розірвання передбачений п.9.5 договору та п.1 додаткової угоди №1 від 25.11.2013 р. в розмірі 11085 доларів США (еквівалент 124613,14 грн.) та судовий збір в сумі 2998,14 грн.

Відповідач з рішенням місцевого господарського суду не погодився та подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 26 травня 2014 року у справі №922/1359/14 скасувати та припинити провадження у справі.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Крім того, відповідач додав пояснення до скарги, які судовою колегією долучено до матеріалів справи.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив у задоволенні апеляційної скарги відповідача відмовити, рішення суду залишити без змін.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення позивача і відповідача, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 01.08.2013 р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Астан" (орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна №У01 від 01.08.2013 р. (далі - Договір), відповідно до умов якого орендодавець передав орендарю у строкове платне користування вбудоване нежитлове приміщення загальною площею 148,8 км.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до п. 1.3. Договору, право власності на об'єкт належить орендодавцю на підставі договору купівлі продажу (нежитлового приміщення), посвідченого 10 квітня 2013 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, про що вчинений запис в реєстрі за №428.

Згідно зі ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном.

ФОП ОСОБА_4 на виконання взятих на себе зобов'язань за Договором, передала ТОВ "Астан" майно, що є предметом цього Договору, а саме нежитлове приміщення загальною площею 148,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується двостороннім актом приймання-передачі приміщення від 01.08.2014 р., підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений їх печатками.

Статтями 509, 510 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Частина 1 статті 760 Цивільного кодексу України встановлює, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частина 1 статті 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Главою 8 Договору сторони встановили підстави дострокового розірвання договору і зазначили, що Договір може бути розірвано в односторонньому порядку у випадках, прямо передбачених Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України; за попередньою домовленістю та згодою сторін; за ініціативи орендодавця у випадку систематичного невиконання орендарем своїх обов'язків по договору, в тому числі несплата орендної плати чи компенсації витрат з забезпеченням об'єкту оренди електроенергією, водопостачанням, опаленням каналізацією, послуг по вивезенню побутових відходів протягом трьох місяців підряд. У такому випадку, договір вважається достроково розірваним через десять календарних днів з моменту надіслання орендарем відповідного письмового повідомлення, та до орендодавця не застосовується штраф передбачений п. 9.5 цього Договору; з ініціативи будь-якої із сторін за умови письмового повідомлення про намір розірвати Договір оренди не менше ніж 60 календарних днів.

Пунктом 9.5 Договору сторони передбачили, що у випадку розірвання Договору оренди з ініціативи будь-якої із сторін з моменту передачі об'єкта оренди за актом приймання-передачі, сторона що ініціює таке розірвання сплачує іншій стороні штраф у розмірі трьохмісячної орендної плати.

Пунктом 4.6 Договору сторони узгодили, що орендна плата в період з 01.08.2013 р. по 31.08.2013 р. включно складає 1,00 грн. ПДВ не передбачений.

Сторони закріпили умовами Договору, що починаючи з 01.09.2013 р. орендна плата нараховується в розмірі, передбаченому п. 4.1 цього Договору.

Згідно п. 4.1 Договору розмір орендної плати за орендне користування приміщенням, що орендується складає грошовий еквівалент 3695 доларів США, ПДВ не передбачений.

Відповідно до п. 4.8 Договору грошові кошти, сплачені орендодавцю у якості гарантійного платежу, у розмірі 29925,80 грн., що згідно ст. 524 Цивільного кодексу України в грошовому еквіваленті зобов'язання становить 3774,00 доларів США за курсом долару США, встановленого НБУ (1 долар = 7,9930 грн.), відповідно до умов попереднього договору оренди нерухомого майна №у01 від 30.04.2013 року - зараховується в якості оплати за останній місяць оренди за договором.

З матеріалів справи також вбачається, що 25.11.2013 р. між сторонами була укладена додаткова угода №1 до спірного Договору, якою було змінено деякі пункти Договору, і викладені в наступній редакції:

"Пункт 4.1: Розмір орендної плати за орендне користування приміщенням, що орендується складає грошовий еквівалент 2250 доларів США, ПДВ не передбачений."

"Пункт 9.5: У випадку розірвання договору оренди з ініціативи будь-якої із сторін з моменту передачі об'єкта оренди за актом приймання-передачі, сторона що ініціює таке розірвання сплачує іншій стороні штраф у розмірі трьохмісячної орендної плати встановленої сторонами на день підписання договору."

Листом №01/12 від 18.12.2013 р. відповідач виявив бажання розірвати спірний Договір.

Актом прийому-передачі приміщення (повернення) нежитлове приміщення було повернуто позивачу 20.02.2014 р.

Статтею 785 Цивільного кодексу України встановлений обов'язок наймача у разі припинення договору негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Отже, з викладеного вбачається, що позивач свої обов'язки виконав у повному обсязі.

Проте, відповідач в порушення норм чинного цивільного та господарського законодавства України та умов Договору, орендну плату за користування об'єктом оренди за січень 2014 року в розмірі 2250 доларів США, а також штраф, передбачений пунктом 9.5 Договору в розмірі 11085 доларів США не сплатив, чим порушив права позивача.

Позивач намагався вирішити спір в мирному порядку, для чого 25.02.2014 р. надіслав на адресу відповідача претензію з вимогою погасити заборгованість.

Втім, відповідач належними чином не відреагував на претензію позивача, заборгованість не сплатив.

Частина 1 статті 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Стаття 525 Цивільного кодексу України, що кореспондується зі статтею 291 Господарського кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором.

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч.1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно з частиною другою статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Станом на 03.04.2014 р., офіційний курс гривні до долару США становив 11,2416 грн. за 1 дол. США, що також підтверджується роздруківкою із офіційного інтернет ресурсу НБУ, яка була надана позивачем.

Тому, орендна плата за січень місяць 2014 р. в розмірі 2250 доларів США була еквівалентна 25293,60 грн., штраф за дострокове розірвання передбачений п.9.5 договору та п.1 додаткової угоди №1 від 25.11.2013 р. - 3х3695 = 11085 доларів США, що еквівалентний 124613,14 грн., а разом 149906,74 грн.

На момент розгляду справи, відповідач 149906,74 грн. заборгованості не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу чи підтверджували б оплату заборгованості.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати орендної плати за січень місяць 2014 р. в сумі 25293,60 грн. позивачу та штрафу в сумі 124613,14 грн.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість рішення суду першої інстанції щодо задоволення вимоги про стягнення заборгованості з відповідача в сумі 149906,74 грн.

Системний аналіз наведених норм законодавства та вивчення обставин справи дає колегії суддів підстави зробити висновок про законність рішення місцевого господарського суду, як такого, що прийняте при дотриманні норм матеріального та процесуального права.

Керуючись статтями 85, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 26 травня 2014 року у справі №922/1359/14 залишити без змін.

Повний текст постанови підписаний 22.09.2014 року.

Головуючий суддя Ільїн О.В.

Суддя Бондаренко В.П.

Суддя Россолов В.В.