Рішення № 40666651, 23.09.2014, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/6463/14

Головуючий у першій інстанції Суворова О. В.

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.09.2014 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Виноградової Л.Є.,

Кононенко Н.А.,

за участю секретаря Феленко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 травня 2014 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, Департаменту житлово-комунального господарства Одеської міської ради та Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання недійсною угоди про відчуження квартири з громадського житлового фонду та припинення права власності,

встановила:

20 вересня 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, в якому після уточнення вимог ставив питання про визнання незаконним рішення Виконавчого комітету Приморської районної ради народних депутатів № 371 від 6 березня 1992 року «Про продаж громадянам у приватну власність займаних ними квартир у будинках державного житлового фонду», в частині продажу ОСОБА_5 квартири АДРЕСА_1, та визнання недійсним договору купівлі-продажу вищевказаної квартири, укладеного 9 квітня 1992 року між Виконавчим комітетом Приморської районної ради народних депутатів міста Одеси та ОСОБА_5, посвідченого нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори 09.04.1992 року, реєстровий № 3-3317 та зареєстрований Одеським міжміським бюро технічної інвентаризації 12.05.1992 року у реєстровій книзі 38 доп. під № 528, стор. 133, згідно якого ОСОБА_5 купила вищевказану квартиру за 11 051 рублів (далі - спірна квартира).

Крім того ставив питання про визнання недійсним дублікату договору купівлі-продажу, серія та номер р. № 5-599, виданий 13.06.2013 року Шостою одеською державною нотаріальною конторою на ім'я ОСОБА_5 та припинення права приватної власності ОСОБА_5 на вищевказану спірну квартиру.

Свої позовні вимоги мотивував тим, що з 1985 року він зі своєю дружиною ОСОБА_4 та донькою ОСОБА_5 проживав у спірній квартирі.

В 1992 році між виконавчим комітетом Приморської районної ради народних депутатів міста Одеси та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу вказаної квартири. Проте усі ці роки позивач вважав, що він, його дружина та донька є співвласниками спірної квартири у рівних частках, а про те, що донька є єдиною власницею квартири він дізнався лише у 2012 році.

Посилаючись на те, що жодної згоди на купівлю-продаж квартири він не надавав, а даний договір порушує його права, ОСОБА_3 просив суд його позовні вимоги задовольнити.

Відповідач ОСОБА_4 у судовому засіданні позов визнала, просила суд його задовольнити.

Справа була заслухана за відсутності відповідачів ОСОБА_5, Департаменту житлово-комунального господарства Одеської міської ради та Приморської районної адміністрації Одеської міської ради.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 травня 2014 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 було відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставить питання про скасування вищевказаного рішення та ухвалення нового, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення було ухвалено з порушенням норм матеріального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Ухвалюючи судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивач ОСОБА_3 пропустив строк позовної давності для звернення до суду за захистом своїх прав.

Однак з таким висновком суду погодитись не можна, з огляду на наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі обмінного ордеру № 2263, виданого 26 квітня 1985 року Бюро обміну житловими приміщеннями Виконавчого комітету Одеської міської ради народних депутатів на ім'я відповідача ОСОБА_4, остання та члени її родини: чоловік ОСОБА_3 - позивач у справі, а також донька ОСОБА_5 - відповідач у справі, вселились у спірну квартиру (а.с.4).

В подальшому, рішенням Виконавчого комітету Приморської районної ради народних депутатів № 371 від 6 березня 1992 року «Про продаж громадянам у приватну власність займаних ними квартир у будинках державного житлового фонду» був затверджений акт оціночної комісії № 329 від 5 березня 1992 року та вирішено питання про продаж ОСОБА_5 спірної квартири за 11501 рубль (а.с.5).

09 квітня 1992 року між виконавчим комітетом Приморської районної ради народних депутатів міста Одеси та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_5 купила за 11051 рубль спірну квартиру, посвідчений державним нотаріусом Шостої Одеської державної нотаріальної контори 09.04.1992 p., реєстр. № 3-3317 (а.с.6.

12 травня 1992 року даний договір був зареєстрований Одеським міжміським бюро технічної інвентаризації у реєстрову книгу 38 доп. під № 528, стор. 133, що підтверджується відповідним реєстраційним посвідченням.

Згідно довідок (виписок із домової книги про склад родини та прописку) вих. № 713 від 24 листопада 2008 року та вих. № 706 від 9 липня 2012 року у спірній квартирі зареєстровані ОСОБА_5, її батько ОСОБА_3 та мати ОСОБА_4 При цьому ОСОБА_5 у даній квартирі з 1995 року не проживає (а.с.8).

Відповідно до ст. 76 ЦК УРСР, в редакції 1963 року, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу PCP і статтями 78 і 79 цього Кодексу.

Так, позовна давність не є часовою межею для звернення з позовом до суду, її пропущення має своїм наслідком розгляд і вирішення справи по суті, яке полягає у відмові в задоволенні позовних вимог. Сплив позовної давності не може бути підставою для відмови у прийнятті позовної заяви, закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду.

Якщо в результаті дослідження доказів у судовому засіданні буде встановлено, що право позивача порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі ст.267 ЦК України ухвалює рішення, яким відмовляє в позові у зв'язку із закінченням строку позовної давності, а при визнанні причин пропущення такого строку поважними, порушене право має бути захищене.

Якщо ж буде встановлено, що право позивача, про захист якого він просить, не порушено, ухвалюється рішення про відмову в задоволенні позову саме із цих підстав, а не через пропущення строку позовної давності.

Положення закону про правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб'єктивного цивільного права і факт його порушення або оспорювання. Якщо ж під час розгляду справи буде встановлено, що у позивача немає суб'єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити в позові не через пропуск строку позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової вимоги.

Суд не може достеменно зробити висновок про закінчення строку позовної давності, він може лише встановити, що з моменту, на який вказує позивач, минуло більше трьох років.

Для того, щоб зробити висновок про те, що позовна давність спливла, необхідно встановити чи належало позивачу суб'єктивне право, про захист якого він просить, чи воно порушувалося відповідачем, і якщо так, то з якого моменту про це дізналася або повинна була дізнатися особа, чи не зупинявся або не переривався строку давності, і нарешті, чи не було поважних причин його пропущення.

З огляду на викладене, суд мав застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності лише у разі обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_3, тобто лише у разі визнання судом того, що відповідачі ОСОБА_5 та виконавчий комітет Приморської районної ради народних депутатів м. Одеси в порушення діючого законодавства, без згоди всіх осіб, які мешкають у спірній квартирі, уклали договір її купівлі-продажу лише з одним із наймачів.

Разом з тим, із мотивувальної частини оскаржуваного рішення вбачається, що позивач ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_4 давали згоду на укладення договору купівлі-продажу спірної квартири, згідно якого її покупцем має бути лише їх донька - відповідач ОСОБА_5, знали про укладення цієї угоди, а тому мали право на її оскарження протягом трьох років.

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, та те, що суд дійшов висновку про відсутність порушень діючого законодавства при укладенні договору купівлі-продажу спірної квартири, суд мав відмовити у задоволенні позовних вимог за їх безпідставністю, а не через перебіг строку позовної давності.

Щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3, колегія судів зазначає наступне.

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач ОСОБА_3 посилався на те, що з 1992 року по 2012 рік він вважав, що квартира приватизована на нього, дружину та доньку в рівних частках.

Донька ОСОБА_5 - відповідач у справі, не проживає у спірній квартирі та не спілкується з ним та мамою - відповідачем ОСОБА_4 з 1995 року.

У зв'язку з тим, що останні є особами похилого віку, крім того, позивач ОСОБА_3 - інвалідом 2 групи через хворобу серця, вони вирішили обміняти спірну квартиру, яка розташована на 6-му поверсі, на квартиру нижчого поверху, після чого у травні 2012 року знайшли варіант обміну.

Однак, звернувшись до ОМБТІ та РОН їм стало відомо, що одноособовим власником спірної квартири є їх донька - відповідач ОСОБА_5

Бажаючи вирішити питання про обмін спірної квартири у безспірному порядку, вони звернулись до ОСОБА_5 з проханням дати їм довіреність на обмін квартири, однак отримали відмову, що змусило ОСОБА_3 звернутись з даним позовом до суду.

В обгрунтування своїх позовних вимог позивач ОСОБА_3 також посилався на те, що він багато років працював моряком дальнього плавання, та міг не бути присутнім в м. Одесі під час викупу квартири, крім того ніколи не давав письмової згоди на придбання у власність спірної квартири лише на ім'я доньки ОСОБА_5

Вказане цілком підтверджується відповідачем ОСОБА_3 у письмових та усних поясненнях суду, яка також заперечувала факт надання своєї згоди та згоди позивача ОСОБА_3 на викуп спірної квартири лише на ім'я доньки.

За змістом ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», який введено в дію 22 липня 1992 року, приватизація здійснюється на підставі заяви громадянина та за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі.

Відповідно до п. 9 Положення про продаж громадянам у власність квартир у будинках державного і громадського житлового фонду, їх утримання і ремонт, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради № 142 від 19 травня 1989 року, громадянин, який бажає придбати у власність займану квартиру (будинок), подає заяву за місцем проживання до виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів або адміністрації підприємства, об'єднання, організації, у віданні або власності яких перебуває будинок. До заяви додається письмова згода членів сім'ї, проживаючих разом з ним, на придбання квартири (будинку) у його власність і довідка з місця проживання про склад сім'ї та прописку.

З цих підстав важливим питанням у даному спорі є з'ясування того, чи була письмова згода всіх членів сім'ї, які проживали у спірній квартирі, на її викуп лише однією особою.

Так, у витребуваних з Департаменту архівної справи та діловодства Одеської міської ради документах, що стали підставою для прийняття рішення виконавчим комітетом Приморської районної ради народних депутатів №371 від 06.03.1992 року, письмової згоди позивача ОСОБА_3 та відповідача ОСОБА_4 на викуп спірної квартири їх донькою не мається (а.с. 47).

У зв'язку з цим, ухвалою колегії суддів апеляційного суду Одеської області від 08 липня 2014 року були витребувані належно завірені копії документів, що стали підставою для укладення договору купівлі-продажу спірної квартири, із Приморської районної адміністрації Одеської міської ради та Шостої одеської державної нотаріальної контори (а.с.175-177).

Із відповіді голови Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 06.08.2014 року № 01-12/1685 слідує, що зазначені документи в них не зберігаються (а.с.194).

Згідно копії пакету документів, які на виконання ухвали суду були надіслані судовій колегії завідувачем Шостої одеської державної нотаріальної контори 29.07.2014 року, та на підставі яких було посвідчено договір купівлі-продажу спірної квартири, то в останніх не міститься письмової згоди позивача ОСОБА_3 і відповідача ОСОБА_4 на купівлю спірної квартири їх донькою.

Таким чином, колегією суддів достеменно встановлено, що вищевказані особи не надавали письмової згоди на купівлю спірної квартири їх донькою - відповідачем ОСОБА_5

Що стосується запису в рішенні Виконавчого комітету Приморської районної ради народних депутатів № 371 від 06 березня 1992 року наступного змісту: «Согласие взрослых членов семьи имеется» (а.с.5), то цей запис не може слугувати доказом того, що позивач ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_4 надавали письмову згоду на купівлю спірної квартири одноособово їх донькою, оскільки цей запис міститься на завчасно заготовленому типовому бланку і жодним чином не підтверджується іншими доказами у справі.

З підстав викладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Виконавчого комітету Приморської районної ради народних депутатів № 371 від 6 березня 1992 року є незаконним і підлягає скасуванню.

У зв'язку з цим, договір купівлі - продажу спірної квартири, укладений 09 квітня 1992 року між Виконавчим комітетом Приморської районної Ради народних депутатів міста Одеси та ОСОБА_5, за яким остання купила за 11051,00 рублів спірну квартиру, має бути визнаний недійним з поверненням спірної квартири до комунальної власності Одеської міської ради.

Враховуючи, що на даний час право власності відповідача ОСОБА_5 підтверджується дублікатом договору купівлі-продажу, серія та номер: р.№5-599, виданого 13.06.2013 року Шостою одеською державною нотаріальною конторою, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер 4821312 (а.с.59), колегія суддів також вважає за необхідне визнати недійсним зазначений дублікат, який на даний час є правовстановлюючим документом на спірну квартиру.

Що стосується строку звернення позивача до суду для захисту своїх прав, то колегія суддів вважає, що цей строк почав свій перебіг з травня 2012 року, коли позивач дізнався про порушення свого права, а тому не є пропущеним.

Так, дійшовши висновку про те, що строк позовної давності пропущений позивачем, суд першої інстанції виходив із того, що як з пояснень представника позивача, так пояснень його дружини вбачається, що всі ці роки оригінали правовстановлюючих документів на квартиру, у тому числі витяг з оскаржуваного позивачем рішення та оспорюваного позивачем договору, зберігались безпосередньо у квартирі, в якій проживав позивач з дружиною, факт укладення цього договору ніколи ніким від позивача не приховувався.

Однак, судом не було враховано, що матеріали справи не містять доказів того, що позивач ОСОБА_3 був ознайомлений з даним договором і з тим, що єдиним власником квартири є донька - відповідач ОСОБА_5

Колегія суддів погоджується з доводами заявника апеляційної скарги стосовно того, що висновки суду про те, що ОСОБА_3 мав усвідомлювати ту обставину, що особисто він міг набути право приватної власності на частку квартири або на підставі правочину, підписаному їм власноручно, або на підставі ним підписаної заяви, не ґрунтуються на доказах та є припущенням, що у відповідності до ч. 4 ст. 60 ЦПК України є неприпустимим

Так, судом не було враховано, що позивач є людиною похилого віку, ІНФОРМАЦІЯ_1, більша частина його життя пройшла за радянські часи, коли квартири не могли бути власністю фізичних осіб. За часи своєї трудової діяльності позивач більше часу проводив на судах дальнього плавання, ніж вдома. Із спілкування з його оточенням йому було відомо, що квартири приватизуються на усіх осіб, які там мешкають.

Враховуючи викладене, та те, що до 2012 року, тобто до того часу, коли позивач вирішив обміняти спірну квартиру, у нього не виникало сумнівів стосовно того, що квартира належить всім членам сім'ї, колегія суддів дійшла висновку про те, що строк позовної давності для звернення до суду за захистом своїх прав позивачем не пропущений.

Згідно ч.ч. 1,2,3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, заперечень проти оскаржуваного рішення суду, а також доводів апеляційної скарги. При цьому колегія суддів враховує, що суд обґрунтував свій висновок припущеннями, які не підтверджуються жодними доказами, які маються в матеріалах справи.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його повністю спростовують, рішення ухвалено не у відповідності з вимогами матеріального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити.

Крім цього колегія суддів зазначає, що враховуючи, що кожний із членів сім'ї спірної квартири мав право на її викуп або приватизацію, то дане рішення колегії суддів буде відповідати засадам цивільного судочинства, як справедливість, добросовісність та розумність, які передбачені ст. 3 ЦК України.

Враховуючи, що позивач ОСОБА_3 як інвалід 2-ї групи був звільнений від сплати судового збору при звернення до суду з позовом та апеляційною скаргою, а також те, що його позовні вимоги піддягають задоволенню, колегія судів вважає за необхідне стягнути із ОСОБА_5 на користь Державного бюджету України судовий збір у сумі 3654 грн. за розгляд справи у суді першої інстанції та 1827 грн. за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.2 ч.1 ст. 307, п. 3 ч. 1 ст. 309, ст.ст. 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 травня 2014 року скасувати.

Ухвалити у справі нове рішення, яким, позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити у повному обсязі.

Визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Приморської районної ради народних депутатів №371 від 06.03.1992 року „Про продаж громадянам в приватну власність займаних ними квартир в будинках державного житлового фонду", в частині продажу ОСОБА_5 квартири АДРЕСА_1 загальною корисною площею 64,11 кв.м, яка складається з трьох кімнат житловою площею 39,36 кв.м, кухні площею 7,3 кв.м, коридора площею 12,0 кв.м, ванної площею 2,6 кв.м, туалету площею 1,2 кв.м, кладової площею 1,15 кв.м, кладової площею 0,25 кв.м, кладової площею 0,25 кв.м, за 11501 рублів.

Визнати недійсним договір купівлі - продажу, укладений 09 квітня 1992 р. між Виконавчим комітетом Приморської районної Ради народних депутатів міста Одеси та ОСОБА_5, за яким ОСОБА_5 купила за 11051,00 рублів квартиру АДРЕСА_1,яка складається з трьох житлових кімнат житловою пл. 39,36 кв.м, кухні пл. 7,3 кв.м, коридору пл.12,0 кв.м,; ванної пл.2,6 кв.м, туалету пл.1,2 кв.м, кладової пл.0,25 кв.м, кладової пл.0,25 кв.м, загальною площею 64,11 кв.м, посвідчений нотаріусом Шостої Одеської державної нотаріальної контори 09.04.1992 pоку, реєстровий № 3-3317, та зареєстрований Одеським міжміським бюро технічної інвентаризації 2.05.1992 року у реєстровій книзі № 38 доп. під реєстром №528, стор. 133.

Визнати недійсним дублікат договору купівлі - продажу квартиру АДРЕСА_1, серія та номер р.№5-599, виданий 13.06.2013 року Шостою одеською державною нотаріальною конторою на ім'я ОСОБА_5.

Припинити право приватної власності ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1, яка складається з трьох житлових кімнат житловою площею 39,36 кв.м, кухні площею7,3 кв.м, коридору площею 12,0 кв.м, ванної площею 2,6 кв.м, туалету площею 1,2 кв.м, кладової площею0,25 кв.м, кладової площею 0,25 кв.м, загальною площею 64,11 кв.м.

Повернути квартиру під АДРЕСА_1 до комунальної власності Одеської міської ради.

Стягнути із ОСОБА_5 на користь Державного бюджету України судовий збір у сумі 3654 грн. (три тисячі шістсот п'ятдесят чотири гривні) за розгляд справи у суді першої інстанції та 1827 грн. (одну тисячу вісімсот двадцять сім гривень) за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

Л.Є. Виноградова

Н.А. Кононенко