Рішення № 40666572, 23.09.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №1412/10132/12 23.09.2014 23.09.2014 23.09.2014

Справа № 22-ц/784/2640/14 Головуючий першої інстанції: Щербина С.В.

Категорія: 46 Суддя-доповідач апеляційного суду: Базовкіна Т.М.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

23 вересня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Лівінського І.В. та Яворської Ж.М.,

при секретарі судового засідання: Кудра В.М.,

за участю: позивачки ОСОБА_2, її представника - ОСОБА_3, відповідачки ОСОБА_4, її представника - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4,

яка також діє в інтересах малолітньої ОСОБА_6,

на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 серпня 2014 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, яка також діє в інтересах малолітньої ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - служба у справах дітей адміністрації Заводскього району м. Миколаєва, про визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням,

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2012 р. ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_4 про визнання такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

В обґрунтування своїх вимог позивачка вказувала, що є власником квартири АДРЕСА_1, в якій також зареєстровані її син ОСОБА_7 та його колишня дружина - відповідачка по справі.

Посилаючись на те, що з 06 грудня 2009 р. відповідачка в спірній квартирі не проживає без поважних причин, не сплачує вартість комунальних послуг, позивачка просила про задоволення позовних вимог.

В подальшому позивачка уточнила та доповнила позовні вимоги і, посилаючись на те, що 06 грудня 2009 р. відповідачка разом з її неповнолітньою дочкою вибула зі спірної квартири на інше постійне місце проживання, просила визнати відповідачку та малолітню ОСОБА_6 такими, що втратили право користування квартирою, на підставі ст. 107 ЖК України.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 серпня 2014 р. позов в частині вимог, заявлених до ОСОБА_4 задоволено: визнано її такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1. В позові про визнання такою, що втратила право користування жилими приміщенням, малолітню ОСОБА_6, відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 вказує на те, що судом неповно з'ясовані обставини справи, дана невірна оцінка наданим сторонами доказам щодо причин її непроживання у спірному приміщенні, висновки суду не відповідають вимогам матеріального й процесуального права і просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Заслухавши доповідь судді, пояснення відповідачки, її представника, позивачки, її представника, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із таких підстав.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1, в якій також зареєстровані та проживали її син ОСОБА_7 та його колишня дружина - відповідачка по справі та їх спільна донька ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1.

У 2011 р. шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 розірвано.

З 2009 р. відповідачка з дочкою в спірній квартирі не проживають, а проживають в орендованій квартирі.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що спірні правовідносини врегульовані положеннями ст. 405 ЦК України і є підстави для задоволення позову саме на підставі даних положень закону.

Між тим з такими висновками суду погодитись не можна.

В силу ч. 1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись з позовом, уточнюючи в подальшому позовні вимоги, ОСОБА_2 просила визнати ОСОБА_4 такою, що втратила право користування спірною квартирою, на підставі ст. положень ст. 107 ЖК України у зв'язку з вибуттям останньої на інше постійне місце проживання.

Між тим, суд не звернув уваги на наведені положення процесуального закону, вирішуючи спір, виходив з положень ст. 405 ЦК України, тобто вийшов за межі заявлених позовних вимог.

В силу ч. 2 ст. 107 ЖК України у разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

Норми глави 2 розд. ІІІ ЖК України про користування приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду до житлових відносин у приватному житловому фонді застосовуються коли схожі житлові відносини не врегульовані нормами гл. 6 і застосування до них норм гл. 2 не суперечить їх змісту.

Тому застосування положень ст. 107 ЖК України можливо до спірних правовідносин у зв'язку з їх схожістю та врахуванням положень ч. 8 ст. 8 ЦПК України.

Як роз'яснено в пункті 11 постанови пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 квітня 1985 р. з наступними змінами «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», відповідно до ст. 107 ЖК наймач або член його сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття.

На ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідачка разом із малолітньою дочкою вибула на інше постійне місце проживання.

За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позову, а тому рішення суду не відповідає вимогам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини і підлягає скасуванню на підставі п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову у позові.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4, яка також діє в інтересах малолітньої ОСОБА_6, задовольнити.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 серпня 2014 року скасувати в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_4.

В позові ОСОБА_2 до ОСОБА_4, яка також діє в інтересах малолітньої ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - служба у справах дітей адміністрації Заводскього району м. Миколаєві, про визнання такою, що втратила право користування жилим приміщенням відмовити.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Судді: