Ухвала суду № 40664689, 24.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" вересня 2014 р. м. Київ К/800/31607/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Маринчак Н.Є., Приходько І.В.,розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14.08.2012 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2013 року

у справі № 2а-3407/12/1370 (№ 165716/12/9104)

за позовом малого підприємства «Руно» (далі - позивач, МП «Руно»)

до Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби (далі - відповідач, Городоцька МДПІ Львівської області ДПС)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

МП «Руно» звернулось у квітні 2012 року до суду з позовом до Городоцької МДПІ Львівської області ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.02.2012 року № 0000162321 та № 0000192321.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 14.08.2012 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2013 року, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить касаційну скаргу задовольнити, скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а саме: п. 198.2, п. 198.3, п. 198.4, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.7, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України); ст. 1, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV (далі - Закон України № 996-ХІV); пп. 1.2 п. 1, пп. 2.1 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року; пп. 5.2.6 п. 5.2, пп. 5.4.3 п. 5.4 п. 5, пп. 7.5.8 п. 7.5 п. 7 «Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти та нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України», затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 року № 281/171/587/155, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.09.2008 року № 805/15496; п. 2 «Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей», затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 року № 99 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.06.1996 року № 293/1318.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Відповідно до частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у справі здійснено заміну первинного відповідача Державної податкової інспекції у Мостиському районі Львівської області на належного відповідача Городоцьку міжрайонну державну податкову інспекцію Львівської області Державної податкової служби.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що МП «Руно» зареєстроване як юридична особа 07.02.1994 р. Мостиською районною державною адміністрацією, видами діяльності якого, згідно з відомостями які містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, серед іншого, є роздрібна та оптова торгівля пальним.

Як свідчать матеріали справи, у період з 26.12.2011 року по 28.12.2011 року відповідачем проведено документальну позапланову невиїзної перевірку позивача з питань правомірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за період з 01.06.2011 року по 28.02.2011 року в частині взаєморозрахунків з ПП «Дніпрокомплект», за період з 01.06.2011 року по 31.07.2011 року в частині взаєморозрахунків з ТОВ «Транс Нафта 2009» та за період з 01.09.2011 року по 31.10.2011 року в частині взаєморозрахунків з ТОВ «Олвін Оіл», за результатами якої складено акт від 05.01.2012 року № 127/23-19323361, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог п. 198.2, п. 198.3, п. 198.4, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.7, п. 201.10 ст. 201 ПК України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість у сумі 863 949,00 гривень.

На підставі зазначеного акту відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.01.2012 року № 0000032321, яке позивач оскаржив в адміністративному порядку.

За наслідками розгляду первинної скарги ДПА у Львівській області прийняла рішення від 21.02.2012 року № 1914/10/10-2005/168, відповідно до якого зазначене вище податкове повідомлення-рішення скасовано в частині застосування штрафної (фінансової) санкції на суму 1,76 грн., а в іншій частині залишено без змін, а також збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 52 183,01 гривні.

На підставі зазначеного рішення відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 23.02.2012 року: № 0000162321, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 863 949,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 236 179,24 гривень; № 0000192321, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 52 183,01 гривні.

В порядку адміністративного оскарження податкові повідомлення-рішення залишені без змін.

Суди попередніх інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Відповідно до вимог п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Приписами п. 198.1 ст. 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.4 ст. 198 ПК України, якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані), у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Згідно з п. 198.5 ст. 198 ПК України, якщо у подальшому такі товари/послуги фактично використовуються в операціях, які не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування відповідно до цього розділу (за винятком випадків проведення операцій, передбачених пп. 196.1.7 п. 196.1 ст. 196 цього Кодексу), чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів або встановлено факти недостачі (крадіжки), то з метою оподаткування такі товари/послуги, основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає таке використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження), у тому випадку, якщо платник податку скористався правом на податковий кредит за цими товарами/послугами. Датою використання товарів/послуг вважається дата визнання витрат відповідно до розділу III цього Кодексу.

Згідно з вимогами п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Тобто, судами вірно зазначено, що необхідною умовою для віднесення платником податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду сум податку на додану вартість, включених в ціну придбаних товарів (послуг), є факт придбання таких товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи-платника. Закон не ставить у залежність необхідність попередньої сплати податку на додану вартість до бюджету кінцевим споживачем чи первісним постачальником як умову для формування податкового кредиту платника податку. Аналіз господарської діяльності платника податку повинен здійснюватися на підставі даних його податкового, бухгалтерського обліку та відповідності їх дійсному економічному змісту операцій.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у червні-липні 2011 року зміст господарських операцій МП «Руно» та ТОВ «Транс Нафта 2009» щодо купівлі-продажу нафтопродуктів, зокрема умови поставок та місце доставки-передачі, їх обсяги та вартість відображено додаткових угодах до договору № ТЗ-2010 від 22.02.2010 року.

При дослідженні судами попередніх інстанцій долучених позивачем до матеріалів справи додаткових угод № 33, № 34, № 35, № 36, № 37, № 38, № 39, № 40 до зазначеного вище договору встановлено, що позивач отримував нафтопродукти від ТОВ «Транс Нафта 2009», що підтверджується наявними у матеріалах справи актами прийому-передачі. При цьому, доставка товару здійснювалась залізничним транспортом у цистернах, що підтверджується накладними залізниці. По факту поставки нафтопродуктів ТОВ «Транс Нафта 2009» надавалися позивачу рахунки до оплати, які також наявні у матеріалах справи.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що відомості про найменування вантажу, його масу та номер цистерни, які містяться в згаданих вище актах прийому-передачі співпадають із тими, що містяться залізничних накладних.

Разом з тим, відповідно до довідки від 05.06.2012 року № 5 залізнична станція «Судова Вишня» Львівської залізниці підтвердила надходження на адресу МП «Руно» цистерн з нафтопродуктами із зазначенням номерів цих цистерн, а також обсягів поставок, що також підтверджується долученими до матеріалів справи залізничними транспортними накладними, на підставі яких такий товар перевозився і згодом був переданий покупцю.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судами, що загальна вартість придбаних протягом червня-липня 2011 року нафтопродуктів на підставі перелічених вище угод становить 4 690 640,19 гривень. В кінці кожного з двох названих податкових періодів ТОВ «Транс Нафта 2009» виписало позивачу податкові накладні.

Крім того, судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у січні-лютому 2011 року позивач придбавав нафтопродукти у ПП «Дніпрокомплект» на загальну суму 838 738,60 грн.

Фактичне здійснення господарських операцій, а також їх зміст та обсяги встановлено судами попередніх інстанцій при дослідженні долучених позивачем до матеріалів справи копій податкових накладних, відповідно до яких МП «Руно» отримувало нафтопродукти від ПП «Дніпрокомплект». При цьому, доставка товарів здійснювалась останнім, що підтверджується товарно-транспортними накладними. За результатами здійснення зазначених вище поставок нафтопродуктів ПП «Дніпрокомплект» надавало позивачеві рахунки для оплати.

Крім того, судами встановлено, що згідно з даними бухгалтерського обліку МП «Руно» по рахунку № 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» за січень та лютий 2011 року по контрагенту ПП «Дніпрокомплект» відображено прихід та оплату за нафтопродукти, заборгованість станом на 28.02.2011 року відсутня.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено наявність у позивача матеріально-технічного забезпечення, необхідного для здійснення обраного виду господарської діяльності, зокрема, що МП «Руно» є власником автобази, яка знаходиться за адресою: Львівська область, Мостиський район, м. Судова Вишня, вул. Лісозаводська, 2а, підтвердженням чого є свідоцтво від 11.06.1999 року, п'яти власних АЗС, бензовозів, які використовуються для доставки нафтопродуктів, що підтверджується копіями відповідних свідоцтв про власність та реєстрацію транспортних засобів, резервуару для зберігання бензину, що підтверджується технологічною схемою розташування.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судами попередніх інстанцій, отримані від вищезазначених контрагентів нафтопродукти МП «Руно» реалізовувало на власних АЗС роздрібним покупцям та дрібно гуртовими партіями іншим суб'єктам господарювання, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями змінних звітів по АЗС №№ 1, 2, 4, 5, 6 за червень-липень 2011 року. Такі змінні звіти складають та підписують матеріально відповідальні особи (оператори), з якими укладено відповідні договори, а обсяги реалізованих нафтопродуктів на АЗС фіксується показами лічильників на початок та кінець зміни операторів. Самі ж лічильні механізми зареєстровані та опломбовані у Держстандарт метрології, що унеможливлює будь-які неточності в обліку палива.

Також, судами встановлено, що гуртова реалізація нафтопродуктів здійснювалась на підставі видаткових накладних, а також довіреностей від покупців фізичним особам, уповноваженим на одержання товарно-матеріальних цінностей, а доставка товару покупцям підтверджується товарно-транспортними накладними. Перелік покупців, яким МП «Руно» реалізовувало нафтопродукти, а також первинні документи, які у повній мірі відображають зміст кожної окремої операції містяться у матеріалах справи.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що підставою для формування податкового кредиту МП «Руно» за січень 2011 року в сумі 46 481,00 гривня та червень-липень 2011 року на загальну суму 672 468,00 гривень були податкові накладні встановленої форми та змісту, виписані ПП «Дніпрокомплект» та ТОВ «Транс Нафта 2009» за наслідками операцій з поставки нафтопродуктів.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що наявні у матеріалах справи первинні документи на підтвердження зазначених вище обставин, в цілому та у повній мірі відображають зміст господарських операцій, їх вартісні та кількісні показники.

Крім того, колегія суддів вважає, що позивачем в повній мірі підтверджено подальше використання придбаного товару у власній господарській діяльності, а також обґрунтовано свою спроможність самостійно здійснювати обраний ним вид господарської діяльності про що свідчить наявність матеріально-технічної бази, необхідної для здійснення обраного ним виду господарської діяльності.

Разом з тим, судами встановлено, що для отримання нафтопродуктів від своїх постачальників, транспортування яких здійснюється залізничним транспортом, МП «Руно» уклало договір з ДТГО «Львівська залізниця» від 01.01.2011 року на обслуговування під'їзної колії протяжністю 300 м., яка примикає до станції Судова Вишня. Витрати Львівської залізниці по утриманню цієї колії оплачував позивач згідно із виставленими рахунками. Для отримання нафтопродуктів, доставлених залізничним транспортом, МП «Руно» використовує генерований ключ та цифровий підпис, порядок та умови використання якого обумовлено у договорі про надання інформаційних послуг цифрового підпису з ДП «Головний інформаційно-обчислювальний центр Державної адміністрації залізничного транспорту України».

Щодо висновків податкового органу про нікчемність угод позивача з ПП «Дніпрокомплект» та ТОВ «Транс Нафта 2009», то колегія суддів касаційної інстанції вважає їх безпідставними та необґрунтованими, оскільки останні ґрунтуються виключно на актах перевірок податкових органів за місцем реєстрації контрагентів позивача та на результатах автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту на рівні ДПА України, а тому їх правомірно не взято судами до уваги.

Закон не ставить у залежність право платника податку на бюджетне відшкодування від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати податку до бюджету як його контрагентами, так і іншими учасниками (контрагентами) по всьому ланцюгу товарообігу. Чинне законодавство не передбачає за покупцем обов'язку сплачувати ПДВ повторно, якщо такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, оскільки ПДВ, який включено до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару і саме продавець несе обов'язок по сплаті цього податку до бюджету. Невиконання чи неналежне виконання контрагентом покупця свого обов'язку, а також наявність інших обставин, що можуть свідчити про недобросовісне ведення господарської діяльності таким контрагентом, не може створювати наслідки для самого покупця, а тим більше бути підставою для категоричного висновку про нікчемність його правочинів та фіктивне підприємництво.

На підставі викладеного, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій в повній мірі встановлено реальність та товарність спірних господарських операцій між позивачем та його контрагентами, та обґрунтовано визнано безпідставність доводів податкового органу щодо нікчемності спірних правочинів, як таких, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, обумовлених в них та мають на меті штучне формування для позивача податкового кредиту, а тому правомірно задоволено позовні вимоги МП «Руно».

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли призвести до скасування оскаржуваних рішень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14.08.2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2013 року у справі № 2а-3407/12/1370 (165716/12/9104) - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) І.О. БухтіяроваСудді: (підпис) Н.Є. Маринчак (підпис) І.В. Приходько З оригіналом згідно

Помічник судді Паніотова В.Г.