Рішення № 40663757, 24.09.2014, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 22-ц/796/ 11990 /2014 Головуючий у 1-ій інстанції - Волошин В.О.

Доповідач - Поливач Л.Д.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого: Поливач Л.Д.

суддів: Шахової О.В., Головачова Я.В.

при секретарі Меєчко Д.П.

за участі осіб: представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Гриба Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовомОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк», третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо - комерційна фірма «Нобіліс» про стягнення безпідставно отриманих коштів;

за апеляційною скаргою ОСОБА_4

на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01 листопада 2013 року

в с т а н о в и л а:

В листопаді 2011р. позивач ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до відповідача ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», третя особа: TOB «Виробничо-комерційна фірма «Нобіліс» в якому просив суд стягнути з відповідача на свою користь безпідставно отримані кошти у розмірі 766250,0 грн.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що в грудні 2008 р. до нього звернувся директор ТОВ «ВКФ «Нобіліс» з проханням тимчасово сплатити відповідачу кошти для погашення заборгованості даного Товариства перед банком за кредитним договором №180-192/02 про відкриття кредитної лінії від 21 грудня 2007р. Його запевнили, що після сплати коштів кредитний договір буде пролонговано чи укладено новий і грошові кошти будуть йому повернуті. Цю ж інформацію підтвердив і представник відділення відповідача в м. Коростень та запропонував сплачувати кошти за Товариство, як поручителю. Також його запевнили, що у випадку неповернення коштів він матиме можливість відшкодування коштів за рахунок предмету іпотеки - комплексу нежитлових будівель і споруд, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 8681,98 кв. м. Ним були сплачені банку грошові кошти у розмірі 766250,0 грн. На думку позивача, відповідач не мав право отримувати від нього зазначені грошові кошти, оскільки між ними відсутні будь - які договірні відносини, а тому кошти у розмірі 766250,0 грн. отримані відповідачем безпідставно та незаконно. Оскільки в досудовому порядку, відповідач відмовляється повернути безпідставно отримані грошові кошти, він вимушений був звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

В судовому засіданні позивач та його представник, заявлені позовні вимоги підтримували в повному обсязі, з підстав, викладених в позові, просили суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечувала, зазначаючи, що банк не має право визначати та контролювати напрямки використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, ніж передбачені договором або законом обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний рахунок та був зобов'язаний зараховувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, просила суд в задоволенні позову відмовити.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 01.11.2013 року позов ОСОБА_4 залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Посилається на незаконність ухваленого судом рішення, невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального та процесуального права.

Апелянт зазначає про те, що судом першої інстанції підмінена суть операцій, проведених Відповідачем на підставі меморіальних ордерів, за отриманими від Позивача коштами. Як вбачається з наданих документів, це були операції ініційовані самим Відповідачем, а не Позивачем за грошовими коштами, отриманими Відповідачем у свою власність.

Із змісту квитанцій не випливає, що він вносив кошти на поточний рахунок товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма «Нобіліс», а останнє є їх отримувачем.

Навпаки, в якості отримувача коштів вказаний банк, а в призначенні платежу, в трьох із чотирьох наданих квитанцій, зазначено, що це кошти від поручителя ОСОБА_4 на погашення кредиту TOB «Виробнича фірма «Нобліс». Написання у призначенні платежу поряд з найменуванням останнього його поточного рахунку не дає підстав вважати, що це товариство є отримувачем коштів і вони повинні бути зараховані саме на цей рахунок. У графі призначення платежу вказівка про необхідність зарахування коштів на вказаний рахунок також відсутня.

Відповідач не мав права на отримання зазначених коштів, оскільки між ним та банком не було договірних відносин, як це передбачено ст.ст. 208, 547 ЦК України, якими встановлено, що правочини між фізичною та юридичною особою повинні укладатися у письмовій формі, а правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання також вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Нікчемність правочину щодо встановлення способу забезпечення виконання зобов'язання згідно із ст. 215 ЦК України означає, що правочин є недійсним з моменту його вчинення і судове підтвердження недійсності правочину в даному випадку не вимагається.

За таких обставинапелянт вважає, що є всі підстави для застосування наслідків недійсності правочину, які визначені ст. 216 ЦК України.

Таким чином, Банк безпідставно та незаконно отримав від нього кошти у розмірі 766 250,00 грн., чим порушив його законні права та інтереси.

В суді апеляційної інстанції представник позивача ОСОБА_2 підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі, посилаючись на доводи, викладені в ній. Представник відповідача Гриб Ю.М. заперечував проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись на законність та обґрунтованість ухваленого судом рішення. Позивач ОСОБА_4 та представник третьої особи ТОВ «ВКФ «Нобіліс» в судове засідання не з'явились, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином, про що свідчать відповідні розписки.

Колегія суддів розцінила причини неявки представника третьої особи як неповажні та у відповідності до вимог ч.2 ст.305 ЦПК України дійшла висновку про можливість розгляду справи за його відсутності. Неявка вказаних осіб в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Так, відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем було здійснено зараховування грошових коштів внесених позивачем на рахунок ТОВ «ВКФ «Нобіліс» у повній відповідності з вимогами чинного законодавства під час обслуговування банком рахунку даного Товариства, а тому не вбачав правових підстав для задоволення позову, оскільки відповідач не порушив прав позивача.

З такими висновками суду першої інстанції не погоджується колегія суддів, оскільки вони не відповідають обставинам справи та вимогам закону, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 21 грудня 2007 року між третьою особою та відповідачем був укладений кредитний договір, за умовами якого відповідач надав третій особі кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 3000000,0 грн., а позичальник взяв на себе зобов'язання повернути його та сплатити проценти, встановлені договором.

Згідно із п. 4.2.1 кредитного договору повернення кредиту мало відбуватись шляхом перерахування коштів з поточних рахунків позичальника, вказаних в п. 3.2 цього договору (рахунок НОМЕР_2) (та/або з будь-яких інших поточних рахунків позичальника, відкритих у будь-яких установах банків) та/або у будь-який інший не заборонений чинним законодавством спосіб на позичковий рахунок, вказаний в п. 3.1 цього договору (рахунок НОМЕР_2). Крім того, в кредитному договорі вказані також рахунки, на які підлягає сплаті комісійна винагорода за переказ кредитних коштів в інший банк, управління кредитом, кошти за внесення банком запису до реєстру обтяжень майна, пені, штрафу (рахунок НОМЕР_3), відсотки за користування кредитом (рахунок НОМЕР_4), винагорода за надання та оформлення кредиту (рахунок НОМЕР_5).

Відповідно до умов кредитного договору банку надане право списувати кошти з поточного рахунку позичальника (рахунок НОМЕР_2) за умови настання строків виконання останнім будь-яких грошових зобов'язань, передбачених договором.

Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_4 сплатив банку 766250,00 грн. наступним чином:

- за квитанцією № 207 від 29.12.08 - 250 000,00 грн.;

- за квитанцією від 27.02.09 - 15 100,00 грн.;

- за квитанцією № 14 від 17.03.09 - 420 000,00 грн.;

- за квитанцією № 11 від 21.04.09 - 81 150,00 грн.

Сплата коштів підтверджена Позивачем зазначеними вище квитанціями, копії яких додані до позовної заяви, а також наданими Відповідачем копіями заяв на переказ готівки № 207 від 29.12.08 на суму 250 000,00 грн., № 1 від 27.02.09 на суму 15 100,00 грн., № 14 від 17.03.09 на суму 420 000,00 грн., № 11 від 21.04.09 (а.с.119-122) на суму 81 150,00 грн.

З огляду на вищезазначені докази: заяви на переказ готівки та квитанції вбачається, що їх реквізити «ОТРИМУВАЧ» та «ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ» є ідентичними за змістом. Слід також зазначити, що зазначені документи виготовлялись банком.

Доказів, які б спростовували сплату Позивачем саме Відповідачу 766250,00 грн. банком до суду не надано. Копії меморіальних ордерів, наданих до суду банком (а.с.123-126) та відомості руху коштів по поточному рахунку Третьої особи НОМЕР_2 (а.с.127) підтверджують про сплату грошових коштів Позивачем саме Відповідачу.

Колегія суддів вважає, що вищезазначені копії меморіальних ордерів та відомості руху коштів по поточному рахунку Третьої особи є неналежними доказами, оскільки вони оформлені з порушенням вимог, встановлених для оформлення копій документів в п. 5.27 Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації (Вимог до оформлювання документів ДСТУ 4163- 2003), затв. наказом Держспоживстандарту України від 07 квітня 2003 № 55. Ухвалення рішення суду на підставі неналежних доказів, є порушенням судом норм процесуального права, а саме ст.ст. 59, 179, 185, 212, 213 ЦПК України.

Із суті формулювання, викладеного в квитанціях та заявах на переказ готівки у графі «ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ» випливає, що Відповідач отримав кошти від Позивача на

підставі договору поруки, для погашення кредиту Третьої особи. Поточний рахунок Третьої особи приведено із метою її ідентифікації. При цьому у призначенні платежу не зазначено, що кошти отримані Відповідачем з метою зарахування їх, чи перерахування на рахунок Третьої особи.

Пунктом 1.19-1 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначено, що меморіальний ордер це розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунка платника і внутрішньобанківських операцій відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України.

Отже, на думку колегії суддів, судом першої інстанції підмінена суть операцій, проведених банком на підставі меморіальних ордерів, за отриманими від Позивача коштами. Як вбачається з наданих документів, це були операції ініційовані самим Відповідачем, а не Позивачем за грошовими коштами, отриманими Відповідачем у свою власність. У меморіальних ордерах чітко зазначено, що платником є Відповідач, а не Позивач.

Це підтверджується висновками, викладеними в Ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 листопада 2012 р. У цій Ухвалі по даній справі встановлені наступні обставини:

«На підтвердження висновку про те, що кошти в розмірі 766250 грн. були внесені ОСОБА_4 на поточний рахунок позичальника, а тому відповідач мав право списувати їх на погашення виконання останнім зобов'язань за кредитним договором, суди послались на надані позивачем квитанції.

Між тим, із змісту цих квитанцій не випливає, що ОСОБА_4 вносив кошти на поточний рахунок товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма «Нобліс», а останнє є їх отримувачем.

Навпаки, в якості отримувача коштів вказаний банк, а в призначенні платежу, в трьох із чотирьох наданих квитанцій, зазначено, що це кошти від поручителя ОСОБА_4 на погашення кредиту TOB «Виробнича фірма «Нобліс». Написання у призначенні платежу поряд з найменуванням останнього його поточного рахунку не дає підстав вважати, що це товариство є отримувачем коштів і вони повинні бути зараховані саме на цей рахунок.

У графі призначення платежу вказівка про необхідність зарахування коштів на вказаний рахунок також відсутня.

Документам на підтвердження внесення позивачем в банк коштів на поточний рахунок саме позичальника, про які зазначено в постановах Національного банку України від 14 вересня 2003 року №337 «Про затвердження Інструкції про касові операції в банках України», яка втратила чинність на підставі постанови Національного банку №174 від 1 червня 2011 року, від 21 січня 2004 року №22 «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», які були розроблені відповідно до Законів України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Податкового кодексу України, інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Національного банку України, вказані квитанції не відповідають.»

Отже, вищезазначеною Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ встановлено, що відповідно до квитанцій отримувачем коштів є Відповідач, а написання у призначенні платежу поряд з найменуванням Третьої особи його поточного рахунку не дає підстав вважати, що це товариство є отримувачем коштів. Зазначені обставини, відповідно до ч.3 ст. 61 ЦПК України, мають преюдиційне значення і доказуванню не підлягають. Оскільки, реквізити заяви на переказ готівки «ОТРИМУВАЧ» та «ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ» за змістом ідентичні, то такі заяви ще раз підтверджують, що отримувачем коштів є саме Відповідач.

Однак, суд першої інстанції проігнорував вимоги ч.3 ст. 61 ЦПК України, що призвело до невірного прийняття рішення по справі. Таким чином, вищеозначене свідчить про

незастосування судом першої інстанції приписів ч.3 ст. 61 ЦПК України, що є підставою для скасування рішення та ухвалення нового рішення.

Крім того, в судовому засіданні сторонами не визнався той факт, що між Позивачем, Відповідачем та Третьою особою не укладався договір поруки, як забезпечення зобов'язань боржника - Третьої особи, за кредитним договором перед кредитором - Відповідачем. В судових засіданнях неодноразово Позивачем наголошувалась та обставина, що Відповідач за нікчемним договором поруки, тобто без дотримання письмової форми договору, отримав грошові кошти від Позивача. А викладення в судовому рішенні про те, що сторони визнали той факт, що договір поруки не укладався, не відповідає обставинам справи та свідчить про неповноту з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Все це призвело і до незастосування судом першої інстанції норм матеріального права, тобто правових підстав для задоволення позову. Відповідач не мав права на отримання зазначених коштів, оскільки між Позивачем та Відповідачем не було договірних відносин, як це передбачено ст.ст. 208, 547 ЦК України, якими встановлено, що правочини між фізичною та юридичною особою повинні укладатися у письмовій формі, а правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання також вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Нікчемність правочину щодо встановлення способу забезпечення виконання зобов'язання згідно із ст. 215 ЦК України означає, що правочин є недійсним з моменту його вчинення і судове підтвердження недійсності правочину в даному випадку не вимагається.

За таких обставин є всі підстави для застосування наслідків недійсності правочину, які визначені ст. 216 ЦК України. Загальним наслідком недійсності правочину щодо встановлення способів забезпечення виконання зобов'язань, укладеного із порушенням простої письмової форми, є двостороння реституція, тобто повернення всього одержаного за правочином.

Таким чином, Відповідач безпідставно та незаконно отримав від Позивача кошти у розмірі 766 250,00 грн., чим порушив його законні права та інтереси.

Згідно положень ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.

Крім того, всупереч ч. 4 ст. 338 ЦПК України судом першої інстанції не виконано вказівок, викладених в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 листопада 2012 р., щодо з'ясування нормативно-правового регулювання порядку зарахування готівкових коштів прийнятих банком від фізичних осіб на поточні рахунки суб'єктів господарювання у спірний період та документального оформлення таких операцій, з метою повного та всебічного розгляду справи. Позивачем в його поясненнях до позовної заяви від 12 липня 2013 р. надано правову оцінку порушень, які здійснив Відповідач при оформленні спірних правовідносин. Зазначена правова оцінка не є зміною підстави позову, а є додатковими доказами неправомірності дій Відповідача.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, а висновки, викладені в рішенні суду першої інстанції, щодо відсутності правових підстав для задоволення позову, оскільки відповідач не порушив прав позивача, є помилковими.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду першої інстанції, та ухвалює нове рішення, яким задовольняє позовні вимоги ОСОБА_4, стягує з ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на його користь безпідставно отримані кошти у розмірі 766 250,00 грн.

Відповідно до вимог ст.88 ЦПК України суд стягує з ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на користь ОСОБА_4 судові витрати по сплаті судового збору за весь час розгляду судами даної справи у розмірі 9153,80 грн.

Висновки колегії суддів відповідають фактичним обставинам справи та наявним матеріалам справи.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.2 ч.1 ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 01 листопада 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (провулок Шевченка, 12, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 00039002) на користь ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) безпідставно отримані кошти у розмірі 766 250,00 грн. (сімсот шістдесят шість тисяч двісті п'ятдесят гривень).

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово- інвестиційний банк» (провулок Шевченка, 12, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 00039002) на користь ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судові витрати у розмірі 9153,80 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий:

Судді: