Постанова № 40657062, 25.09.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/2778/14 Головуючий у 1-й інстанції: Катющенко В.П.

Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 вересня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О., Губської О.А.,

за участю:

секретаря судового засідання Арсенійчук М.В.,

позивача ОСОБА_2,

представника відповідача Пантюхової Л.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 серпня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України про визнання дій протиправними, скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України (далі по тексту - відповідач), в якому просив:

- визнати незаконним його звільнення з роботи та недійсним внесений відповідачем запис до трудової книжки про звільнення з роботи за пунктом 4 статті 40 Кодексу законів про працю України;

- визнати протиправними дії відповідача щодо проведення атестації 20.01.2014 після повідомлення позивачем про припинення трудових правовідносин та під час хвороби позивача;

- скасувати наказ Міністерства юстиції України від 03.02.2014 № 178/к про звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 Кодексу законів про працю України як незаконний та поновити позивача на роботі;

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16 січня 2014 року по день постановлення рішення у справі (на дату звернення до суду - 3219,04 грн.);

- стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію за відрив від звичайних занять, пов'язану з прибуттям до суду - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати з урахуванням судових засідань на час винесення рішення по справі (участь у першому судовому засіданні - 22,83 грн.);

- стягнути з відповідача на користь позивача у рахунок відшкодування моральної шкоди - 20000 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду від 20 серпня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неповно встановив обставини справи та невірно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які з'явилися в судове засідання, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом з копії трудової книжки позивача, що міститься в матеріалах справи (а.с. 24, том 1) ОСОБА_2 перебував на державній службі та з 21.11.2011 обіймав посаду головного спеціаліста відділу контролю за діяльністю центрального апарату та територіальних органів Контрольно-ревізійного управління Міністерства юстиції України.

З 25.01.2012 позивач переведений на посаду головного спеціаліста відділу внутрішнього аудиту діяльності апарату та територіальних органів Управління внутрішнього аудиту Міністерства юстиції України.

10.01.2014 ОСОБА_2 звернувся до заступника Міністра юстиції - керівника апарату Іващенка Ю.І. із заявою про звільнення його з роботи з 15.01.2014 у зв'язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю та умов трудового договору на підставі частини 3 статті 38 Кодексу законів про працю України. Крім цього, у заяві просив провести розрахунок та виплату належної йому заробітної плати, зокрема, з урахуванням судових рішень, вихідної допомоги та грошової компенсації за невикористані відпустки за 2013-2014 роки.

За результатами розгляду заяви позивача листом від 14.01.2014 №14-Я/31 відповідач повідомив ОСОБА_2 про те, що зазначені у заяві позивача факти порушення роботодавцем вимог законодавства про працю перевірені Національним агентством України з питань державної служби та Державною інспекцією України з питань праці, за наслідками чого порушень з боку Міністерства юстиції не встановлено, а тому підстави для звільнення позивача відповідно до частини 3 статті 38 Кодексу законів про працю України відсутні.

15.01.2014 позивачем на адресу заступника Міністра юстиції - керівника апарату Іващенка Ю.І. направлено лист, яким повернено службове посвідчення Міністерства юстиції України від 10.01.2012 №769 та зазначено, що оскільки за даних обставин згоди роботодавця щодо звільнення з роботи законодавством не вимагається, позивач вважає трудовий договір розірваним у визначений ним строк. Лист надійшов на адресу Міністерства юстиції України 24.01.2014 та зареєстровано за вх. № Я-1203.

Доповідною запискою начальника Управління внутрішнього аудиту Власової І.А. від 20.01.2014 №18-48/16 повідомлено заступника Міністра юстиції - керівника апарату Іващенка Ю.І. про відсутність ОСОБА_2 на робочому місці 16 та 17 січня 2014 року.

За фактом відсутності позивача на роботі посадовими особами Міністерства юстиції України складено відповідні акти від 16.01.2014, 17.01.2014 та 20.01.2014.

20.01.2014 заступник Міністра юстиції - керівник апарату Іващенко Ю.І. направив позивачу лист №14-48/40, у якому просив надати письмові пояснення щодо причин відсутності 16, 17 та 20 січня 2014 року на робочому місці.

20.01.2014 відповідачем на адресу ОСОБА_2 надіслана телеграма з повідомленням про те, що в Міністерстві юстиції України 20.01.2014 відбулась атестація працівників Управління внутрішнього аудиту, а тому позивачу необхідно прибути до Департаменту кадрової роботи та державної служби для ознайомлення з результатами атестації.

В подальшому за фактами відсутності позивача на роботі посадовими особами Міністерства юстиції України складені відповідні акти від 21.01.2014, 22.01.2014, 23.01.2014, 24.01.2014, 25.01.2014, 27.01.2014, 28.01.2014, 29.01.2014, 30.01.2014, 31.01.2014 та 03.02.2014.

Наказом заступника Міністра - керівника апарату Іващенка Ю.І від 03.02.2014 №178/к «Про звільнення ОСОБА_2» позивача звільнено з посади головного спеціаліста відділу внутрішнього аудиту діяльності апарату та територіальних органів Управління внутрішнього аудиту 03.02.2014 за прогул (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Листом від 04.02.2014 №14-48/95 відповідачем на адресу позивача надіслано копію вищевказаного наказу та запропоновано прибути до Департаменту кадрової роботи та державної служби для отримання трудової книжки.

Вказаний лист позивач отримав 06.02.2014 та 07.02.2014 отримав трудову книжку у відповідача із відповідними записами.

Вважаючи звільнення на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України, а не на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України незаконним, а дії відповідача щодо проведення його атестації протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача щодо винесення наказу про звільнення та щодо проведення атестації відповідають вимогам Закону.

Колегія суддів не погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Обґрунтовуючи вимоги адміністративного позову та апеляційної скарги, ОСОБА_2 посилається на ту обставину, що звільнення його з державної служби на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України є протиправним, оскільки він просив звільнити його з роботи на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, подавши письмову заяву, в якій зазначив про порушення роботодавцем вимог законодавства про працю та умов трудового договору.

Суд першої інстанції в оскаржуваній постанові зазначив, що оскільки позивачем не оскаржується відмова Міністерства юстиції України щодо звільнення ОСОБА_2 з роботи на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, в суду відсутні правові підстави для здійснення аналізу наявності або відсутності правових підстав для звільнення позивача за ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Колегія суддів не погоджується з наведеним висновком суду у зв'язку тим, що не звільнення відповідачем позивача з роботи за ч. 3 ст. 38 КЗпП України на підставі поданої заяви мало наслідком звільнення ОСОБА_2 за іншими підставами - за п. 4 ст. 40 КЗпП України, тому вказані обставини стосуються предмета даного спору та підлягають всебічному і повному дослідженню, чого судом першої інстанції в порушення ст. 159 КАС України здійснено не було.

З матеріалів справи встановлено, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 травня 2013 року по справі № 826/1708/13-а за позовом ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України, начальника управління внутрішнього аудиту Міністерства юстиції України Пицика Я.М. про визнання протиправними дій та скасування наказу, що була залишена в силі ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2013 року та набрала законної сили, було частково задоволено позов ОСОБА_2: визнано протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України щодо не здійснення контролю за доведенням ОСОБА_2 начальником управління внутрішнього аудиту Міністерства юстиції України Пициком Я.М. наказу Міністерства юстиції України від 01.08.2011 р. № 1929/5 «Про затвердження Положення про преміювання працівників центрального апарату Міністерства юстиції» та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 07.03.2013 № 265/к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_2» як незаконний з часу видання.

У вказаних судових рішеннях встановлено, що в порушення вимог ст.ст. 29, 30 Закону України «Про оплату праці», якими передбачено, що при укладанні з працівником трудового договору (контракту) роботодавець доводить до його відома умови оплати праці, підстави, згідно з якими можуть проводитися відрахування у випадках, передбачених законодавством відповідачем не було ознайомлено позивача з наказом Міністерства юстиції України від 01.08.2011 р. № 1929/5 «Про затвердження Положення про преміювання працівників центрального апарату Міністерства юстиції».

Крім того, судовими рішеннями встановлено протиправний характер наказу Міністерства юстиції України від 07.03.2013 № 265/к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_2».

Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Наведені обставини в силу положень ч. 1 ст. 72 КАС України, мають для даної справи преюдиційне значення, підтверджують невиконання Міністерсвом юстиції України законодавство про працю стосовно ОСОБА_2, що і стало підставою для його звернення до працедавця із заявою про звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Частиною 3 ст. 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

За змістом наведеної правової норми працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір.

Розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно.

У разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення працедавцем трудового законодавства (ч. 3 ст. 38 КЗпП України) - не підтверджуються або працедавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.

Посилання представника відповідача на ту обставину, що листом від 14.01.2014 №14-Я/31 відповідачем було ОСОБА_2 про те, що зазначені у заяві позивача факти порушення роботодавцем вимог законодавства про працю перевірені Національним агентством України з питань державної служби та Державною інспекцією України з питань праці, за наслідками чого порушень з боку Міністерства юстиції не встановлено, а тому підстави для звільнення позивача відповідно до частини 3 статті 38 Кодексу законів про працю України відсутні, колегія суддів вважає помилковими, оскільки у спірних правовідносинах має значення лише факт порушення роботодавцем законодавства про працю, незалежно від того, чи визнається таке порушення працедавцем.

Враховуючи, що факт порушення Міністерством юстиції України вимог трудового законодавства стосовно ОСОБА_2 встановлено рішенням суду, що на момент звернення позивача із заявою про звільнення, набрало законної сили, колегія суддів приходить до висновку, що заява позивача про звільнення на підставі зазначеної норми за ч. 3 ст. 38 КЗпП України у визначений ним строк з 15 січня 2014 року підлягала задоволенню.

В порушення наведеної правової норми відповідачем не було звільнено позивача з наведених підстав, натомість згідно з наказом заступника Міністра - керівника апарату Іващенка Ю.І від 03.02.2014 №178/к «Про звільнення ОСОБА_2» ОСОБА_2 звільнено з посади головного спеціаліста відділу внутрішнього аудиту діяльності апарату та територіальних органів Управління внутрішнього аудиту 03.02.2014 за прогул без поважних причин на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Таким чином, працедавець самостійно змінив визначену працівником причину звільнення з роботи з усіма несприятливими для працівника наслідками, а тому оскаржуваний наказ заступника Міністра - керівника апарату Іващенка Ю.І від 03.02.2014 №178/к «Про звільнення ОСОБА_2» за прогул є протиправним.

За змістом ч. 3 ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Враховуючи ту обставину, що заява позивача про звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України підлягає задоволенню, що в свою чергу, виключає поновлення позивача на роботі, колегія суддів, враховуючи вимоги ст. 11 КАС України, приходить до висновку про необхідність часткового задоволення вимог адміністративного позову ОСОБА_2 шляхом зміни формулювання причин та дати звільнення ОСОБА_2 в наказі заступника Міністра - керівника апарату Іващенка Ю.І від 03.02.2014 №178/к «Про звільнення ОСОБА_2», зазначивши підставою звільнення - ч. 3 ст. 38 КЗпП України, датою звільнення - з 15.01.2014 із внесенням відповідних змін до трудової книжки позивача.

Зважаючи на поновлення прав позивача шляхом зміни в наказі про звільнення дати його звільнення з 03.02.2014 на 15.01.2014 року, враховуючи, що при звільненні з 03.02.2014 з позивачем було проведено розрахунок, вимоги ОСОБА_2 про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 16 січня 2014 року по день постановлення рішення у справі (на дату звернення до суду - 3219,04 грн.) задоволенню не підлягають.

Підстави для задоволення вимог адміністративного позову ОСОБА_2 про поновлення на роботі в суду відсутні у зв'язку з тим, що звільнення за власним бажанням виключає таку можливість.

Розглядаючи вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо проведення атестації 20.01.2014 після повідомлення позивачем про припинення трудових правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для їх задоволення у зв'язку з тим, що позивач, враховуючи викладене вище, з 15.01.2014 вважається звільненим на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Щодо вимог адміністративного позову ОСОБА_2 про стягнення з відповідача у рахунок відшкодування моральної шкоди 20000 грн., колегія суддів приходить до висновку, що вказані вимоги задоволенню не підлягають, зважаючи на наступне.

Згідно п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»від 31.03.95 N 4 обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Оскільки позивачем не зазначено, з чого останній виходив при визначенні суми моральної шкоди, яку останній просить стягнути, не надано доказів заподіяння йому моральної шкоди саме у зазначеній сумі, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги про стягнення моральної компенсації задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно встановив обставини у даній справі та без дотримання норм матеріального та процесуального права, дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги позивача частково спростовують висновки суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а оскаржувану постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 серпня 2014 року - скасувати.

Згідно зі ст.ст. 198, 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 167, 196, 198, 202, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 серпня 2014 року скасувати.

Прийняти нову постанову.

Адміністративний позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Змінити формулювання причин та дати звільнення ОСОБА_2 в наказі заступника Міністра - керівника апарату Іващенка Ю.І від 03.02.2014 №178/к «Про звільнення ОСОБА_2», зазначивши підставою звільнення - ч. 3 ст. 38 КЗпП України, датою звільнення - з 15.01.2014.

Зобов'язати Міністерство юстиції України внести відповідні зміни до трудової книжки ОСОБА_2.

Визнати протиправними дії Міністерства юстиції України щодо проведення атестації ОСОБА_2 20.01.2014.

В решті позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.Б. ПаріновСудді І.О. Грибан О.А. Губська

Постанову в повному обсязі виготовлено 29.09.2014 року

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Грибан І.О.

Губська О.А.