Ухвала суду № 40656637, 24.09.2014, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження №22-ц/790/4960/14 Головуючий 1 інстанції -

Справа № 645/438/13 Сілантьєва Е.Є.

Категорія : право власності Доповідач -Гальянова І.Г.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2014 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого-судді: Гальянової І.Г.

суддів: Бородіна М.М.

Кіпенка І.С.

при секретарі: Сватенко Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Фрунзенського районного суду м.Харкова від 28 травня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Харківської міської ради, треті особи у справі : ОСОБА_5, ОСОБА_6, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області, Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції про встановлення факту проживання однією сім»єю чоловіка та жінки та про визнання права власності за набувальною давністю,-

ВСТАНОВИЛА :

21 січня 2013 року позивач ОСОБА_7 звернулась у суд з зазначеним позовом.

23.05.2013 року позивач ОСОБА_7 померла та в якості її праваноступника до участі у справі було залучено її дочку - ОСОБА_3, яка уточнивши позовні вимоги , просила: встановити факт проживання ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ,однією сім»єю без шлюбу з ОСОБА_7 з початку 1968 року до 02.02.1980 року та визнати за нею за набувальною давністю право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , що складається із приміщень коридору літ.2-1 площею 4, 8 кв.м., приміщення кухні літ 2-2 площею 10, 2 кв.м., приміщень вбиральні літ 2-3 площею 4.0 кв.м., примішень житлової кімнати літ. 2-4 площе. 8, 7 кв.м., приміщень житлової кімнати літ. -5 площею 6, 4 кв.м., приміщень житлової кімнати літ 2-6 площею 19, 6 кв.м., приміщень житлової кімнати літ 2-7 площею 10,6 кв.м. приміщень кладової літ.2-8 площе. 3, 3 кв.м., приміщень прихожої літ.2-9 площею 8,9 кв.м., приміщень коридору літ 2-10 площею 7, 1 кв.м.,загальною площею83,6 кв.м., а також на допоміжні приміщення підвал літ.Б, гараж літ.В, сараї літ «Е» «Ж» «З,» «И», що знаходяться на земельній ділянці площею 1246 кв.м.

Вимоги щодо встановлення факту проживання однією сім»єю без шлюбу з ОСОБА_7 обґрунтовувала тим, що вказані особи є її батьками, які з початку 1968 року проживали однією сім»єю без шлюбу, а 30 квітня 1969 року народилась вона та шлюб вони зареєстрували 02 лютого 1980 року .

Позивач зазначає, що в період спільного проживання без шлюбу її батьки побудували новий будинок за зазначеною адресою , заміть зруйнованого та встановлення вказаного факту має юридичне значення щодо встановлення частки матері у спільно нажитому майні.

Свої вимоги щодо визнання за нею права власності на зазначене вище нерухоме майно за набувальною давністю обґрунтовувала тим, що з дня народження до смерті та після смерті батька вона проживала в спірній квартирі її мати в квартирі проживає з 1969 року, а її син - з дня народження .

Позивач зазначає, що на підставі рішення Московського районного суму м. Харкова від 08 лютого 1968 року за її батьком ОСОБА_11 та матір»ю батька-ОСОБА_11 визнано право власності на домоволодіння , що знаходиться за вказаною адресою в порядку спадкування за заповітом у рівних частках за кожним. ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_12 померла та після її смерті залишились спадкоємці : її діти її батько та його брат ОСОБА_5 , який набув право власності на квартиру НОМЕР_1 вказаного домоволодіння на підставі рішення Фрунзенського районного суду м.Харкова від 26 листопада 2008 року.

Позивач також зазначає, що її батько на момент смерті матері проживав з зазначеному домоволодіння, а тому на підставі ст. 549 ЦК України в редакції 1963 року вважається таким, що прийняв спадщину . Старий будинок було знесено та на підставі дозволу, що міститься в рішенні Фрунзенського райвиконкому № 206/2 від 20.07.1977 року, у 1981 році було побудовано новий будинок, який не було прийнято в експлуатацію при цьому позивач зазначає на наявність технічного висновку та погодження подальшої експлуатації спірного будинку.

Посилаючись на вказані обставини, а також на вимоги ст. 344 ЦК України вважає,що набула право власності на зазначені житлові, нежитлові приміщення в спірному домоволодінні, а також на допоміжні прибудови в порядку набувальної давності.

В судовому засіданні суду першої інстанції представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити. При цьому пояснив, що ОСОБА_6 є спадкоємицею за заповітом їх спільного з позивачем батька , однак при розгляді судом справи за позовом ОСОБА_5 про визнання права власності на НОМЕР_1 вказаного домоволодіння з надвірними будівлями, остання відмовилась від спадщини на його користь, а тому слід вважати, що вона відмовилась від спадщини вцілому.

Справу розглянуто судом першої інстанції за відсутності представника відповідача Харківської міської ради, та представників третіх осіб: Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області, Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції.

Представник ОСОБА_6 в судовому засіданні суду першої інстанції позов не визнала. Свої заперечення обґрунтовувала тим, що батько ОСОБА_13 залишено заповіт, відповідно до якого спірне домоволодіння заповів в рівних частках їй та позивачу та після його смерті вона у встановленому законом порядку звернулась до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини. Спадщину також прийняли позивач та її мати та оскільки на час смерті батька йому належала 1/2 частина спірного домоволодіння, то вона, а також позивач та її мати вступили у володіння спадковим майном.

Рішенням Фрунзенського районного суду м.Харкова від 28 травня 2014 року в задоволенні позовних вимог позивачу відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача просить скасувати вказане рішення суду та ухвалити нове рішення яким визнати за позивачем право власності на квартиру 2 спірного домоволодіння, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та наданим доказам, порушенням судом першої інстанції норм матеріального права. Наводить ті ж доводи, що і в суді першої інстанції , а також зазначає, що суд при ухваленні рішення не врахував суттєві капітальні поліпшення квартири НОМЕР_2 за час з 2005 року по теперішній час та її майнові права у зв»язку з цим.

В запереченнях на апеляційну скаргу представник ОСОБА_6, посилаючись на законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції та безпідставність доводів апеляційної скарги, просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.

ОСОБА_3 її представник ОСОБА_14, та представник Харківської міської ради в судове засідання суду апеляційної інстанції не з»явились, будучи належним чином повідомленими про час та місце слухання справи, про що свідчить розписка ОСОБА_14 та поштове повідомлення про вручення судової повістки Харківській міській раді (а.с. 107, 114). Про причини неявки в судове засідання суд не повідомили.

За змістом ч.5 ст. 76, ч.6 ст. 74 ЦПК України, повідомлення про час та місце розгляду справи представника ОСОБА_3 - ОСОБА_14, вважається належним повідомленням самої позивача ОСОБА_3

Згідно до вимог ч.2 ст. 305 ЦПК України, неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

З огляду на наведене судова колегія вважає за необхідне розглянути справу за відсутності нез»явивщихся сторін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з»явились, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та заперечень на апеляційну скаргу, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно до вимог ч.1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи позивачу в задоволенні позовних вимог в частині встановлення факту проживання ОСОБА_11 однією сім'єю без шлюбу з ОСОБА_7 з початку 1968 року до 02.02.1980 року, суд першої інстанції , з посиланням на п.5 ст. 273 ЦПК України в редакції 1963 року , яка діяла на час виникнення вказаних правовідносин, п. 11 Постанови пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» виходив з того , що вказані відносини виникли до 08 липня 1944 року , а тому такі факти за рішенням суду не встановлюються .

Вказаний висновок суду в цій частині відповідає вимогам зазначених норм матеріального права та обставинам справи, яким суд першої інстанції дав належну оцінку.

Доводи, викладені представником позивача в цій частині висновків суду не спростовують та не дають підстав для скасування чи зміни ухваленого у справі рішення в цій частині.

Відмовляючи позивачу в задоволенні позовних вимог в частині визнання права власності за набувальною давністю на частину спірного домоволодіння, суд першої інстанції виходив з безпідставності таких позовних вимог.

При цьому судом першої інстанції встановлено , підтверджено наявними у справі доказами, та цю обставину сторони не заперечують, що позивач ІНФОРМАЦІЯ_2, є дочкою ОСОБА_11 та ОСОБА_7 (після шлюбу Теріх) ОСОБА_10.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 8 лютого 1968 року визнано право власності на домоволодіння, розташоване за адресою: м. Харків, вул. Немишлянська, б. 94 в порядку спадкування за заповітам, в рівних долях кожному за ОСОБА_13 та ОСОБА_11. ( т.1а.с.39-42).

Рішенням Фрунзенського РВК № 206/2 від 20.07.1977 року ОСОБА_11 та ОСОБА_17 дозволено побудувати будинок на місці старого будинку літ. «А-1» зі збільшенням житлових розмірів на 1 метр вглиб подвір'я. Будинок літ. «А-1» розміром 6,95x8,65 знести. Зобов'язано ОСОБА_11 та ОСОБА_17 зареєструвати побудову в Міськ БТІ.( т.1 а.с.67).

Відповідно до повідомлення КП «Харківське міське бюро технічної експлуатації» від 23.11.2007 року на вказану дату право власності на 1/2 частину спірного домоволодіння зареєстровано за ОСОБА_11 та на 1/2 його частину - за ОСОБА_11 та вказаний житловий будинок у 1981 році було знесено на підставі зазначеного рішення Фрунзенстького РВК та збудовано новий будинок літ. А-1 з надвірними будівлями та житловий будинок в експлуатаціє не здано ( а.с.60).

Рішенням Фрунзенського районного суду від 26.11.2008 року (2-564/2008) позов ОСОБА_5 до ОСОБА_18, ОСОБА_19, Харківської міської ради, треті особи - ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_6 про визнання права власності на частину домоволодіння в порядку забудови - задоволено та визнано за ОСОБА_5 право власності на приміщення в житловому будинку літ.«А-1»: І - сіни площею 4,5 кв.м., II - комора - 0,9 кв.м., 1 - коридор 6,7 кв.м., 2 - кухня 9,5 кв.м., З - передпокій -15,8 кв.м., 4 - житлова кімната - 12,0 кв.м., 5 - житлова кімната - 24,3 кв.м., 7 - житлова кімната - 12,7 кв.м., 8 - вбиральня - 4,4 кв.м., 9 кухня - 3,2 кв.м., загальною площею 94,0 кв.м., житловою площею - 49,0 кв.м. по АДРЕСА_1 та на гаражі літ.«Л», «М» та сараєм літ.«Н», розташовані на території домоволодіння по АДРЕСА_1 в порядку забудови( т.1 а.с.9-10).

Таким чином вказане рішення суду свідчить про набуття права власності в порядку забудови ОСОБА_5 за рішенням суду на частину спірного домоволодіння.

Судом першої інстанції також встановлено та підтверджено наявними у справі доказами, що батько позивача ОСОБА_11 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (т.1 а.с.93).

Матеріали справи також свідчать про те, що 07.12.2001 року ОСОБА_11 склав заповіт, яким всю належну йому частину спірного домоволодіння заповідав своїм донькам : ОСОБА_6 та ОСОБА_3 в рівних частках ( т.1 а.с.97).

Матеріали справи також свідчать про те, що на момент смерті в спірному домоволодіння разом зі спадкодавцем ОСОБА_11 проживали його дочка ОСОБА_3 та дружина ОСОБА_7 та після його смерті вони також звернулись і з заявами до Дванадцятої Харківської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини та 30 серпня 2005 року з такою заявою звернулась ОСОБА_6 ( т.1 а.с.89-101).

Згідно до вимог ч.1 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

В ч.1 ст. 1270 ЦК України встановлено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч.1 ст. 1273 ЦК України, спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитись від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу за місцем відкриття спадщини .

Таким чином вказаними нормами ЦК України встановлено порядок та строки як прийняття спадщини, так і відмови від її прийняття.

Згідно до ч.5 ст. 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини , проте право власності на нерухоме майно у разі прийняття спадщини виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації речового права на нерухоме майно (стаття 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Вказані обставини справи та вимоги норм матеріального права свідчать як про те, що ОСОБА_6 у встановленому законом порядку прийняла спадщину, так і про те, що у встановленому законом порядку вона від спадщини не відмовлялась .

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до обгрунованого висновку свідчать про безпідставність доводів позивача щодо відмови ОСОБА_6 від спадщини вцілому ,у зв»язку з визнанням нею позову ОСОБА_5 про визнання права власності на частину спірного домоволодіння в порядку забудови.

Матеріали справи також свідчать про те, що рішенням Фрунзенського районного суду м.Харкова було задоволено позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_7 та ОСОБА_20 про визначення часток в зазначеному домоволодінні та рішенням апеляційного суду Харківської області від 03 червня 2009 року вказане рішення суду було скасовано та в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 було відмовлено ( т.1 а.с.61-62).

Як свідчить вказане рішення апеляційного суду, відмовляючи ОСОБА_5 в задоволенні вказаних позовних вимог , суд апеляційної інстанції, з посиланням на вимоги ст..ст.331, 376 ЦК України виходив з того , що частина будинку, побудована ОСОБА_11 не прийнята в експлуатацію і останній права власності на неї не набув.

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до обгрнутвоаного висновку про те, що батько позивача ОСОБА_11 не набув права власності на частину домоволодіння, право власності на яку просить визнати позивач за набувальною давністю .

Згідно до вимог ч.1 ст. 10 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Як свідчить позовна заява позивача , позивач просила визнати за нею право власності на зазначену частину спірного домоволодіння саме за набувальною давністю.

Згідно до вимог ч.1 ст. 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито , безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність) якщо інше не встановлено цим Кодексом.

За змістом вказана норма права передбачає,що особа, що має право на придбання права власності на майно за набувальною давністю , має бути незаконним добросовісним володільцем цього майна протягом установленого законом строку. Володілець є добросовісним, якщо він не знав і не міг знати про те, що ця річ належить іншій особі.

В роз»ясненнях, які містяться в 9-11 постанови Пленуму ВССУ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності на інших речових прав» зазначено, що відповідно до частини першої статті 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.

При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК).

Якщо особа, яка заявляє про давність володіння, заволоділа чужим майном на підставі договору з його власником (оренди, зберігання тощо), який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності за відповідними вимогами (частина третя статті 344 ЦК). При цьому строк позовної давності починає обчислюватись з моменту закінчення строку дії договору, якщо інший строк повернення речі не був установлений самим договором.

З огляду на положення статті 376 ЦК право власності за набувальною давністю на об'єкт самочинного будівництва не може бути визнано судом, оскільки цією нормою передбачено особливий порядок набуття права власності на нерухоме майно, що збудоване або будується на земельній ділянці, не відведеній для даної мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду (стаття 214 ЦПК).

До завершення будівництва (створення) майна, а якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, тоексплуатації, або якщо право власності на таке нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, то до моменту державної реєстрації право власності на новостворене майно та об'єкт незавершеного будівництва не виникає (стаття 331 ЦК). У зв'язку із цим до виникнення права власності на таке майно право власності існує лише на матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення) майна. Отже, законом не передбачено можливість визнання права власності на новостворене майно та об'єкт незавершеного будівництва в судовому порядку, якщо право власності на таке майно не було зареєстроване раніше в установленому законодавством порядку.

За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відмову позивачу в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі вказаних висновків суду не спростовують, були предметом їх розгляду судом першої інстанції, яким суд дав належну оцінку та не дають підстав для скасування чи зміни ухваленого у справі рішення.

З огляду на наведене судова колегія приходить до висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 308, 315, 317, 319, 218 ЦПК України , судова колегія -,

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Фрунзенського районного суду м.Харкова від 28 травня 2014 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий, суддя:

Судді :