Постанова № 40655143, 23.09.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2014 року 810/5266/14

приміщення суду за адресою: м. Київ, бул. Лесі Українки, 26,

час прийняття постанови : 12 год. 55 хв.

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Лиска І.Г. ,

при секретарі судового засідання Васковець М.С., за участю представників сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Чабанець" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів з позовом до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Чабанець" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в сумі 29529, 36 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідно до змісту статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ зі змінами та доповненнями, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Відповідно до статті 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів" підприємства (об'єднання), установи і організації, в тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбачений статтею 19 Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичної особі, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Позивач зазначає, що у 2013 році відповідач на підставі наведених положень чинного законодавства та згідно Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2013 рік відповідача від 03.03.2014 р. мав працевлаштувати 1 інваліда, а не працевлаштував жодного.

Отже, оскільки у відповідача не було створено 1 робоче місце для інваліда, якого, відповідно не працевлаштовано, то згідно до статті 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів" у відповідача утворилася заборгованість зі сплати адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 28350 грн. та пені за порушення строків сплати зазначеної суми адміністративно-господарських санкцій у розмірі 1179 грн. 36 коп., що разом складає 29529 грн. 36 коп.

Відповідач позову не визнав, надав суду письмові заперечення, в яких просив суд у задоволенні позову відмовити з тих підстав, що він дотримувався вимог Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", у зв'язку з чим на підприємстві у 2013 році працював 1 інвалід, що підтверджується копіями відповідних наказів та повідомленнями про результати огляду МСЕК.

В судовому засіданні представник позивача Яковчук Я.М. позовні вимоги підтримав у повному обсязі, проси позов задовольнити.

Представник відповідача Лейко І.А. у судовому засіданні позов не визнав у повному обсязі, вважав його безпідставним та просив суд відмовити у задоволенні позову, з підстав, зазначених у письмових запереченнях на позов.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Чабанець» є юридичною особою - працедавцем, який відповідно до статті 18 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" зобов'язаний створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів.

3 березня 2014 року відповідач подав до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2012 рік (форма № 10-ПІ), згідно з яким задекларував, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача впродовж 2013 року становила 20 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб, а кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", становить - 1 особу. Середньорічна заробітна плата штатного працівника становить 28350 грн.

Таким чином, з даних звіту вбачається, що відповідач не забезпечив працевлаштування 1 інваліда.

Оскільки відповідач суму адміністративно-господарських санкцій самостійно не сплатив, позивач звернувся до суду про їх стягнення разом з пенею.

Згідно з розрахунком, наданим позивачем, за незабезпечення працевлаштування трьох інвалідів відповідач зобов'язаний сплатити на користь Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції в сумі 28350 грн. та пеню в сумі 1179 грн.

Під час судового розгляду встановлено, що у відповідача у період з 1 листопада 2010 року по 31.01.2013 року та з 1 квітня 2013 року по теперішній час було працевлаштовано 1 інваліда ОСОБА_4, що підтверджується копіями відповідних наказів та повідомленнями про результати огляду МСЕК.

Таким чином, виходячи з встановленого статтею 19 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" нормативу, відповідач не забезпечив утворення трьох робочих місць для працевлаштування інвалідів, у період з 31.01.2013 року по 1 квітня 2013 року.

Крім того, як вбачається з Листа Києво-Святошинського районного центру зайнятості від 14.08.2014 року №1407 , на протязі 2013 року статистична звітність за формою №3-ПН «Звіт про наявність вакансій» для працевлаштування інвалідів від Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Чабанець» до центру зайнятості не надходила.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Правові засади соціальної захищеності інвалідів в Україні, що гарантують їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, визначаються Законом України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Право інвалідів на працю, їх працевлаштування реалізується шляхом створення спеціального робочого місця, адаптацією основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.

В силу положень статті 17 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" відмова в укладенні трудового договору з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я інвалідів.

Відповідно до статті 18 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

В силу положень статті 181 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" обов'язок здійснювати пошук підходящої роботи для інваліда відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань, покладено на Державну службу зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (стаття 18 Закону).

Як убачається зі змісту статті 18 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", обов'язок відповідача створити робочі місця і умови для працевлаштування інвалідів, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, не супроводжується обов'язком відповідача здійснювати пошук інвалідів, адже в силу статті 181 цього Закону таких обов'язок покладено на Державну службу зайнятості.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою статті 19 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", і забезпечують працевлаштування інвалідів. При цьому, згідно зі статтею 20 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Частиною другою статті 20 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Відповідно до пунктів 2, 4 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрі України від 31.01.2007 № 70, роботодавці сплачують суму адміністративно-господарських санкцій відділенням Фонду соціального захисту інвалідів за місцем їх реєстрації як юридичних осіб до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, а порушення строків сплати суми адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені у розмірі 120 відсотків річних облікової ставки національного банку України за кожний календарний день прострочення.

Адміністративно-господарські санкції, що застосовуються до працедавців за незайняті інвалідами робочі місця, є заходом впливу до правопорушника у зв'язку з учиненням правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

В силу частини другої статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

В силу приписів статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В даній справі судом встановлено, що відповідачем з 1 листопада 2010 року по 31.01.2013 року та з 1 квітня 2013 року по теперішній час було працевлаштовано 1 інваліда ОСОБА_4, що підтверджується копіями відповідних наказів та повідомленнями про результати огляду МСЕК.

Таким чином, виходячи з встановленого статтею 19 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" нормативу, відповідач не забезпечив утворення трьох робочих місць для працевлаштування інвалідів, у період з 31.01.2013 року по 1 квітня 2013 року.

Разом з тим, відповідач у період з 31.01.2013 року по 1 квітня 2013 року не інформував Державну службу зайнятості про наявність одної вільної вакансії для інваліда та не подавав звітності за встановленою формою, що підтверджується листом Києво-Святошинського районного центру зайнятості.

Таким чином, відповідач не забезпечив утворення 1 робочого місця для працевлаштування інваліда протягом лютого та березня 2013 року.

За таких обставин суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру адміністративно-господарських санкцій та пені, виходячи з факту не створення відповідачем робочих місць для працевлаштування інвалідів в лютому та березня 2013 року.

Зважаючи на зазначене розмір адміністративно-господарських санкцій має становити 4725 грн. (28350 грн. : 12)х2), а пені - 196 грн. 56 коп. (4725 грн. х 0, 04%) х 104 дні).

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про часткову правомірність заявлених позовних вимог і, відповідно, позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 4 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Стягнути з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Чабанець" (ідентифікаційний номер 34902866) адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів за 2013рік у розмірі 4725 грн. (чотири тисячі сімсот двадцять п'ять ) грн. та пеню - 196 (сто дев'яносто шість) грн. 56 коп., що разом складає 4921 (чотири тисячі дев'ятсот двадцять одну ) грн. 56 коп.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя: Лиска І.Г.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 25 вересня 2014 р.