Рішення № 40646352, 26.09.2014, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/13582/13-ц

Провадження № 2/344/535/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2014 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

в складі: головуючої - судді Польської М.В.

при секретарі c/з Дзюбак Х.Б..

з участю представника третьої особи ОСОБА_2, представника третьої особи ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Івано-Франківську цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та третя особа із самостійними вимогами на предмет позову - ОСОБА_8, про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки, -

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство «Західінкомбанк» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_6 про стягнення з ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором №2009/06 від 20.09.2006 року в розмірі 106 037.24 доларів США; звернення стягнення на предмет іпотеки - домоволодіння АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_6 (65\100) та ОСОБА_9 (35\100), шляхом продажу на прилюдних торгах, стягнення понесених судових витрат по справі.

У позовній заяві зазначено, що 20.09.2006 року між КБ «Західінкомбанк», правонаступником якого є ПАТ «Західінкомбанк», та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір №2009/06 за умовами якого надано кредит у розмірі 70 000 доларів США зі сплатою 12% річних (в подальшому 14%), з кінцевим терміном повернення 20.09.2011 року. З метою забезпечення виконання кредитного зобов'язання, що виникло на підстав кредитного договору, 21.09.2006 року між КБ «Західінкомбанк», правонаступником якого є ПАТ «Західінкомбанк», та відповідачами було укладено договір іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 за №732-Д. Станом на 01.08.2013 року заборгованість позичальника- - відповідача 1 склала 106 037.24 долари США. У зв'язку з порушенням строків сплати кредиту та відсотків користування ним, позивач в силу приписів ст..33 Закону України «Про іпотеку» та умов договору іпотеки як іпотекодержатель ставить вимогу погашення боргу та в рахунок цього провести звернення стягнення на предмет іпотеки та реалізацію його визначеним в позові шляхом та ціною. Одночасно з зверненням стягнення на предмет іпотеки, позивач просив винести рішення про стягнення з позичальника заборгованості по кредитних зобов'язаннях.

22.11.2013 року подано позовну заяву в порядку ст..34 ЦПК України ОСОБА_8 до ПАТ «Західінкомбанк», треті особи без самостійних вимог ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_6 про визнання правочину недійсним, про що постановлено ухвалу суду від 25.11.2013 року та залучено ОСОБА_8 як третю особу до участі у справі.

В позовній заяві третьої особи з самостійними вимогами зазначено те, що із позовної заяви, яку отримав ОСОБА_6 (її чоловік), їй стало відомо про укладення договору іпотеки домоволодіння АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_6 (65\100) та ОСОБА_9 (35\100), до цього моменту їй про таке відомо не було. З 11.10.1980 року ОСОБА_8 та ОСОБА_6 перебувають у шлюбі, під час якого було збудовано житловий будинок, що є предметом іпотеки, та зареєстровано право власності на частку - 65\100 частини на імя чоловіка. Жодної згоди на укладення такого договору іпотеки вона не надавала, отже договір іпотеки укладено на спільне майно подружжя без згоди одного з них, в порушення ст..65 СК України, 368, 369, 578 ЦК України, чим порушено її право власності на це майно. Просила визнати договір іпотеки недійсним, стягнути судові витрати.

Ухвалою суду від 13.03.2014 року до участі у справі залучено в якості третьої особи без самостійних вимог приватного нотаріуса ОСОБА_7

Представник ПАТ «Західінкомбанк» позовні вимоги до ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_6 підтримала, що позовної заяви третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_8 заперечила.

Представник ОСОБА_4 - ОСОБА_10 позовні вимоги ПАТ «Західінкомбанк» визнав частково, подавши заяву про застосування строків позовної давності.

Відповідач 2,3 в судові засідання не з'явилися, хоч про час і місце судового розгляду повідомлявся у встановленому порядку, а тому, виходячи з того, що відповідачі про причини неявки суд не повідомили, а позивач подав достатньо матеріалів, які свідчать про взаємовідносини сторін, суд ухвалив рішення за відсутності відповідачів.

Представник ОСОБА_8 - ОСОБА_11 та сама ОСОБА_8позовні вимоги позову третьої особи із самостійними вимогами підтримали, просили його задовольнити, щодо позову ПАТ «Західінкомбанк» в частині звернення стягнення на предмет іпотеки просили відмовити. При цьому ствердили, що згоду на укладення правочину, що оспорюється ОСОБА_8 не надавала.

Представник третьої особи без самостійних вимог приватного нотаріуса ОСОБА_7 - ОСОБА_3 суду пояснив, що в матеріалах справи, яка зберігається в нотаріуса, щодо посвідчення договору іпотеки, відсутня заява дружини іпотекодавця ОСОБА_6 - ОСОБА_8, а тому можна припустити що згода одного з подружжя на розпорядження майном подружжя дійсно відсутня.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, встановивши фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов ПАТ «Західінкомбанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_6 підлягає до задоволення частково, а позов третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_8 до ПАТ «Західінкомбанк», треті особи без самостійних вимог ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_6 до задоволення, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що 20.09.2006 року між КБ «Західінкомбанк», правонаступником якого є ПАТ «Західінкомбанк», та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір №2009/06 за умовами якого надано кредит у розмірі 70 000 доларів США зі сплатою 12% річних (в подальшому 14%), з кінцевим терміном повернення 20.09.2011 року (а.с.13-14). Пунктом 3.2.1-3.2.3 договору передбачено, що позичальник забезпечує своєчасне повернення коштів але не пізніше 19.09.2011 року, а в разі невиконання в 7-денний строк з часу отримання письмової вимоги, сплачувати % не пізніше останнього дня поточного місяця. Відповідно до п.3.2.8 позичальник також при порушенні (невиконанні) умов договору зобов'язаний сплатити штраф в розмірі 30% від простроченої суми боргу, незалежно від нарахованої пені, збитків та інших стягнень.

Згідно ст..14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору.

Станом на 01.08.2013 року заборгованість позичальника - відповідача 1 склала 106 037.24 долари США, з яких : 55 800 доларів США тіло кредиту, 25 767.11 доларів США - % за користування кредитом, 16 740 доларів США штрафних санкцій нарахованих від простроченого тіла кредиту за невиконання зобов'язань за договором та 7 730.13 доларів США штрафних санкцій нарахованих від прострочених % по кредиту за невиконання зобов'язань за договором, що підтверджено розрахунком (а.с.6-7).

Частково визнаючи заборгованість за кредитними зобов'язаннями представник відповідача 1 подав заперечення в якому висловився про застосування строків позовної давності в частині відсотків, оскільки зобов'язання щодо сплати порушені позичальником з квітня 2010 року (позов подано 28.08.2013 року) та всіх нарахованих штрафних санкцій до яких застосовується позовна давність в 1 рік.

Так, суд перевіряючи правильність нарахування заборгованості, вважає, що сума заборгованості яку слід стягнути з ОСОБА_4 становить 79 979 доларів США, з яких тіло кредиту - 55 800 доларів США та 24 179.92 доларів США - % за користування кредитом, враховуючи таке.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

У той самий час, згідно із ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. На відміну від процентів, які є платою за користування чужими грошима, неустойка є засобом забезпечення виконання зобов'язання і одночасно способом цивільно-правової відповідальності.

З наявних умов кредитного договору, про що вже зазначено вище, термін внесення платежів відповідачем - не пізніше останнього дня поточного місяця. Отже, поряд зі встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Як встановлено судом та зазначено в позові, з квітня 2010 року відповідач ОСОБА_4 перестала виконувати щомісячні зобов'язання з погашення кредиту (а.с.8-12), а тому відповідно термін звернення до суду би сплив в травні 2013 р.

Разом з тим, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, оскільки за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами кожного останнього числа місяця, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.

Отже, аналізуючи умови договору сторін та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку про те, що у випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу - з травня 2010 року, сплив позовної давності - травень 2013 року. Натомість позовна заява подана позивачем до суду 28.08.2013 року.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Саме таку правову позицію висловлено у справі № 6-116-цс 13 постанови Верховного Суду України від 06.11.2013 року

З врахуванням застосованої відповідачем позовної давності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення % підлягають задоволенню частково - 24 179.92 доларів США, замість 25 767.11 доларів США нарахованих позивачем, а стосовно штрафних санкції в розмірі 16 740 доларів США нарахованих від простроченого тіла кредиту за невиконання зобов'язань за договором та 7 730.13 доларів США нарахованих від прострочених % по кредиту за невиконання зобов'язань за договором, по яких встановлено 1 рік, тобто позовна давність яких відповідно сплила з травня 2011 року - в цій частині слід відмовити.

Що стосується позовної вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, а також позовної вимоги ОСОБА_8 щодо визнання недійсним договору іпотеки, то суд зазначає наступне.

З метою забезпечення виконання кредитного зобов'язання, що виникло на підстав кредитного договору, 21.09.2006 року між КБ «Західінкомбанк», правонаступником якого є ПАТ «Західінкомбанк», та ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було укладено договір іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 за №732-Д (а.с.16-18).

Предметом іпотеки є нерухоме майно - домоволодіння АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_6 (65\100) та ОСОБА_9 (35\100) - п.3.3, 3.6 договору. А згідно п.3.12 договору іпотекодавці гарантували, що предмет іпотеки є їхньою власністю, будь-яких прав і вимог щодо предмету іпотеки у третіх осіб немає.

Відповідно до Свідоцтва про укладення шлюбу (а.с.40) з 11.10.1980 року ОСОБА_8 та ОСОБА_6 перебувають у шлюбі, під час якого було збудовано житловий будинок, що є предметом іпотеки, та зареєстровано право власності на частку - 65\100 частини на ім'я ОСОБА_6

За вимогами ст..368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлене договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлене договором, укладеним в письмовій формі.

Суд звертає увагу на положення ст. 578 ЦК, згідно з якою майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу (іпотеку) лише за згодою усіх співвласників.

Ця ж вимога передбачена і ст..6 Закону України «Про іпотеку», що майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників.

Жодної згоди на укладення такого договору іпотеки ОСОБА_8 не надавала, оскільки ні позивачем, ні нотаріусом, ні самою ОСОБА_8 такої заяви, з посвідченим нотаріусом підписом заявниці, не представлено суду.

Пункт 25 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» вказує на те, що при оспоренні договору застави (іпотеки) суд має враховувати положення статті 578 ЦК, згідно з якими майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою іншого з подружжя, який у разі пред'явлення позову про звернення стягнення на таке майно має бути залучений до участі у справі.

При цьому представник ПАТ «Західінкомбанк» усно просив застосувати до позовних вимог ОСОБА_8 сплив позовної давності, оскільки оспорюваний договір укладено ще в 2006 році. Однак судом з'ясовано та встановлено факт, що про порушення свого права на спільне майно, ОСОБА_8 дізналася з часу звернення з позовом в серпні 2013 року банком до суду про стягнення на предмет іпотеки, отже строк спливу позовної давності представник банку застосував не вірно, тобто термін позовної давності вважається, не з часу укладення договору, а з часу коли особа дізналася про порушення свого права. Також представник банку не довела суду той факт, що ОСОБА_8 дізналася про укладення договору в час його укладення, тобто ще з 2006 року.

А тому, позов, поданий в порядку ст..34 ЦПК України ОСОБА_8 до ПАТ «Західінкомбанк», треті особи без самостійних вимог ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_6 про визнання правочину недійсним, є таким що підлягає до задоволення, відповідно в позові Публічне акціонерне товариство «Західінкомбанк» до ОСОБА_9, ОСОБА_6 в частині звернення стягнення на предмет іпотеки - домоволодіння АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_6 (65\100) та ОСОБА_9 (35\100), слід відмовити.

Ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом та ст.61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ст..212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому зсіданні дослідити кожен доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»).

Пленум Верховного Суду України у п.11 постанови від 18.12.2009 р. №11 «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

На підставі наведеного, відповідно ст..252-256, 258, 261, 264, 267, 368, 509, 510, 526, 530, 536, 549, 575, 578, 610, 611, 626, 629, 1048, 1054 Цивільного Кодексу України, ст..65 СК України, ст..5, 6 Закону України «Про іпотеку», керуючись ст.ст. 10, 60, 212-215, ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов Публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_12, жительки АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1, на користь ПАТ «Західінкомбанк», м.Луцьк, проспект Перемоги, 15, код ЄДРПОУ 19233095, код банку 303484, заборгованість за кредитним договором №2009/06 від 20.09.2006 року в розміді 79979 доларів США 92 центи (сімдесят дев'ять тисяч дев'ятсот сімдесят дев'ять доларів США 92 центи), що становить на час винесення рішення (за курсом НБУ 13,48 грн / 1 долар США) - 1078129,32 грн (один мільйон сімдесят вісім тисяч двісті дев'ятнадцять гривень 32 копійки).

Стягнути з ОСОБА_12, жительки АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1, на користь ПАТ «Західінкомбанк», м.Луцьк, проспект Перемоги, 15, код ЄДРПОУ 19233095, код банку 303484, судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3441 грн.

В задоволенні решти заявлених вимог - відмовити.

Позовну заяву третьої особи з самостійними вимогами на предмет іпотеки ОСОБА_8 до ПАТ «Західінкомбанк», треті особи - ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_6, про визнання правочину недійсним в цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.

Визнати недійсним договір іпотеки від 21.09.2006 року, укладений між ОСОБА_6, ОСОБА_14 та КБ «Західінкомбанк», посвідчений приватним нотаріусом Івано_Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрованим в реєстрі за №732-Д.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених статтею 294 ЦПК України, залишається без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Довідка: повний текст рішення виготовлено 26 вересня 2014 року.

Суддя: Польська М.В.