Постанова № 40642649, 22.09.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 вересня 2014 року 09:00 № 826/12604/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Іщука І.О., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго-сервісна компанія «Еско-Північ»до треті особи:Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у місті Києві 1. Закрите акціонерне товариство «Техноресурс», 2. Відкрите акціонерне товариство «Укрнафта»про визнання протиправним накладення арешту на майно, зобов'язання зняти арешт із заставленого майна,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Енерго-сервісна компанія «Еско-Північ» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у місті Києві, треті особи: Закрите акціонерне товариство «Техноресурс», Відкрите акціонерне товариство «Укрнафта», в якому просить:

1. Визнати протиправним накладення арешту старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м.Києві Городнею Г.Ю. на майно ЗАТ «Техноресурс», яка перебуває в заставі у позивача на підставі договору застави від 19.03.2012 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 та зареєстрованого в реєстрі за № 1397.

2.Зобов'язати відповідача зняти арешт із заставленого майна ЗАТ «Техноресурс» (код ЄДРПОУ 33107041), яке перебуває в заставі у позивача.

Представник позивача в обґрунтування заявлених позовних вимог зазначив, що, внаслідок протиправно прийнятого рішення відділом державної виконавчої служби України Подільського районного управління юстиції у місті Києві, порушено права та законні інтереси позивача як заставодержателя.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.08.2014 р. залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Закрите акціонерне товариство «Техноресурс», Відкрите акціонерне товариство «Укрнафта».

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи. Заяви про розгляд справи без його участі або клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Заперечень або пояснень по суті заявлених позовних вимог не надано.

Представник третьої особи 1 в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи. Заяви про розгляд справи без його участі або клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Заперечень або пояснень по суті заявлених позовних вимог не надано.

Представник третьої особи 2 в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог в повному обсязі. Обґрунтовуючи свої заперечення зазначив, що відповідач, накладаючи арешт на майно, діяв в рамках закону. Окрім того, позивач, укладаючи договір застави не міг набути та не набув права власності на відповідне майно, а тому вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

У зв'язку з тим, що відсутні перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, а також зважаючи на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у письмовому провадженні

Враховуючи вищенаведене, суд вважає за можливе здійснювати подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

На примусовому виконанні у відділі державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції перебуває виконавче провадження ВП № 41267581 з примусового виконання наказу №42/559, виданого 25.03.2010 р. Господарським судом м.Києва.

27.05.2014 р. постановою старшого державного виконавця державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м.Києві Городньою Г.Ю., накладено арешт на майно боржника ЗАТ «Техноресурс» (код ЄДРПОУ 33107041) та заборону на здійснення відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику у межах суми звернення стягнення у розмірі 632 229,62 грн.

Враховуючи вищенаведене, державним виконавцем Москаленко В.В. складено акт опису майна боржника від 18.08.2014 року.

Позивач, вважаючи, що оскаржуваною постановою порушено його права як заставодержателя, звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Аналізуючи доводи позивача, а також вивчивши наявні у матеріалах справи докази, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року N 606-XIV (надалі - Закон N 606-XIV) примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Закону N 606-XIV державний виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону N 606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

З урахуванням положень вищенаведеної статті, суд вважає накладення арешту на майно боржника є правомірним, а позовні вимоги в частині визнання протиправним накладення арешту старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м.Києві Городнею Г.Ю. на майно ЗАТ «Техноресурс», яка перебуває в заставі у позивача на підставі договору застави від 19.03.2012 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 та зареєстрованого в реєстрі за № 1397 необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Водночас, суд зазначає, що відносини застави регулюються Законом України «Про заставу» від 2 жовтня 1992 року N 2654-XII (надалі - Закон N 2654-XII).

Застава - це спосіб забезпечення зобов'язання рухомим майно, в силу якого заставодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника (стаття 1 названого Закону).

Згідно з частиною 5 ст. 18 Закону N 2654-XII якщо предметом застави є рухоме майно, заставодержатель зареєстрованої застави має переважне право на задоволення вимог із заставленого майна перед заставодержателями незареєстрованих застав та заставодержателями застав, які зареєстровані пізніше. Переважне право заставодержателів одного і того ж майна, що зареєстровані в один і той же день, визначається моментом реєстрації застави. Переважне право у задоволенні вимог із заставленого рухомого майна визначається на підставі моменту реєстрації застави та моменту реєстрації змін щодо предмета застави в частині цих змін.

Згідно з частиною 1 статті 589 Цивільного кодексу України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває права звернення стягнення на предмет застави.

Відповідно до ч. 1 ст. 572 Цивільного кодексу України визначено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до ч. ч. 1, 3, 4 ст. 54 Закону N 606-XIV звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі:

виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів;

якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателя не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Отже, з системного аналізу вищенаведених правих норм, вбачається, що для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення звертається за наявності однієї з умов: або якщо право застави виникло після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів, або якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю. Задоволення вимог інших стягувачів, ніж заставодержатель відбувається за рахунок залишку коштів після задоволення вимог заставодержателя відповідно до положень ст. 43 Закону України «Про виконавче провадження».

Як вбачається з матеріалів справи право застави у позивача виникло на підставі договору застави від 19.03.2012 р., укладеного між ТОВ «Енерго - сервісна компанія «Еско-Північ» (заставодержатель) та ЗАТ «Техноресурс» (боржник).

Зобов'язання згідно цього договору, випливають із укладеного між боржником та заставодержателем договору доручення № 010312 від 01.03.2012 р. та додаткових угод до нього.

Відповідно до п. 1.3 вищезазначеного договору загальна вартість предмета застави дорівнює ринковій і балансовій та складає 606 584, 71 грн.

Пунктом 3.4.1 вказаного договору передбачено, що у випадку невиконання зобов'язань з договором позики, задовольнити свої вимоги за рахунок предмета застави (вцілому чи будь якої його частини) шляхом його реалізації.

Згідно довідки ТОВ «Енерго - сервісна компанія «Еско-Північ» від 05.09.2014 р. № 621-09/14, станом на 05.09.2014 р. заборгованість ПрАТ «Техноресурс» перед позивачем за договором доручення від 01.03.2012 р. № 01032 не погашена і становить 26 706 626,90 грн.

Приватне обтяження вказаних автомобілів зареєстроване у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 19.03.2012 року за реєстраційними номерами № 12289160, 12289016, 12288934, 12288784.

Таким чином, позивач є заставодержателем заставного майна, а саме автомобілів: марки УАЗ, модель-374195, рік випуску-2011, колір-зелений, номер державної реєстрації АА5215КХ; марки VOLKSWAGEN, модель- CARAVELLE 2.0, рік випуску-2011, колір-чорний, номер державної реєстрації АА5254КХ; марки CHEVROLET, модель- LACЕTTI, рік випуску-2011, колір-сірий, номер державної реєстрації АА1942КО; марки ВАЗ, модель-21214, рік випуску-2011, колір - червоний, номер державної реєстрації А1926КО.

Відповідно до ст. 1 Закону N 2654-XII в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Відповідно до ст. 593 Цивільного кодексу України право застави припиняється у разі:

1) припинення зобов'язання, забезпеченого заставою;

2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави;

3) реалізації предмета застави;

4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави.

Відповідно до ч. 1 ст.26 Закону N 2654-XII заставодавець має право в будь-який час до моменту реалізації предмета застави припинити звернення стягнення на заставлене майно виконанням забезпеченого заставою зобов'язання.

Вищенаведеними нормами закону встановлено, що звернення стягнення на заставлене майно та звернення до суду з позовом є правом кредитора, відповідно звернення стягнення на заставлене майно є правом заставодержателя. Так, забезпечення виконання зобов'язання може відбутися, зокрема, і за рішенням суду шляхом стягнення коштів з боржника, або сплатою боржником заборгованості добровільно, що автоматично припинить звернення стягнення на майно.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18 листопада 2003 року N 1255-IV (надалі - Закон N 1255-IV) на підставі реєстрації встановлюється пріоритет обтяження, якщо інші підстави для виникнення пріоритету невизначені цим Законом. Задоволення прав чи вимог декількох обтяжувачів, на користь яких встановлено обтяження одного й того ж рухомого майна, здійснюється згідно з пріоритетом, який визначається в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ст. 14 Закону N 1255-IV якщо інше не встановлено цим Законом, зареєстроване обтяження має вищий пріоритет над незареєстрованими обтяженнями. Пріоритет зареєстрованих обтяжень визначається у черговості їх реєстрації, за винятками, встановленими цим Законом. Обтяжувачі, які зареєстрували обтяження одного і того ж рухомого майна одночасно, мають рівні права на задоволення своїх вимог.

Обтяжувач з вищим пріоритетом має переважне право на звернення стягнення на предмет обтяження.

Якщо відповідно до закону обтяжувач вправі притримати рухоме майно, що належить боржнику, для забезпечення своєї вимоги, пріоритет такого права притримання встановлюється з моменту його реєстрації. Якщо право притримання не було зареєстроване, воно не має пріоритету над зареєстрованими обтяженнями, але має вищий пріоритет над незареєстрованими обтяженнями.

Статтею 23 Закону N 1255-IV визначено, що відповідно до забезпечувального обтяження обтяжувач має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов'язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом (ч. 1). Обтяжувач набуває права вимагати виконання забезпеченої обтяженням вимоги незалежно від настання строку виконання в разі настання однієї з таких обставин, зокрема: 1) якщо інша ніж обтяжувач особа набула права стягнення на предмет обтяження (пункт 1 частини 3 ст. 23).

Таким чином, аналіз вищезазначених правових норм дає підстави для висновку, що заставодержатель, чиє право або вимога стосовно предмета застави зареєстровані у встановленому порядку має, пріоритет над вимогами інших стягувачів, які не є заставодержателями, та в силу закону набуває права реалізувати своє переважне право (вимогу) у разі, якщо інша ніж обтяжувач особа, яка не є заставодержателем, набула права стягнення на предмет обтяження.

Відповідно до ст. 40 Закону N 1255-IV звернення стягнення на предмет публічного обтяження здійснюється в порядку, встановленому законом.

Якщо щодо предмета публічного обтяження зареєстроване інше обтяження з вищим пріоритетом, при зверненні стягнення на предмет публічного обтяження обтяжувач або особа, на користь якої встановлено публічне обтяження, зобов'язані надіслати обтяжувачу з вищим пріоритетом письмове повідомлення про звернення стягнення за публічним обтяженням у порядку, встановленому статтею 27 цього Закону. У цьому разі обтяжувач з вищим пріоритетом має переважне право на звернення стягнення на відповідне рухоме майно згідно з положеннями розділу IV цього Закону.

Статтею 20 Закону N 2654-XII встановлено право звернення стягнення на заставлене майно. Так, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави. Звернення стягнення на заставлене майно державного підприємства (підприємства, не менше п'ятдесяти відсотків акцій (часток, паїв) якого є у державній власності) здійснюється за рішенням суду.

Як вже зазначалось обтяження на рухоме майно - автомобілі: марки УАЗ, модель-374195, рік випуску-2011, колір-зелений, номер державної реєстрації АА5215КХ; марки VOLKSWAGEN, модель- CARAVELLE 2.0, рік випуску-2011, колір-чорний, номер державної реєстрації АА5254КХ; марки CHEVROLET, модель - LACЕTTI, рік випуску-2011, колір-сірий, номер державної реєстрації АА1942КО; марки ВАЗ, модель-21214, рік випуску-2011, колір - червоний, номер державної реєстрації А1926КО на підставі договору застави зареєстровано в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 19.03.2012 року за реєстраційними номерами № 12289160, 12289016, 12288934, 12288784.

Натомість право ВАТ «Укрнафта» на стягнення заборгованості виникло на підставі наказу Господарського суду м. Києва № 42/559, виданого 25.03.2010 р. Втім доказів реєстрації права обтяження на заставне майно відповідачем суду не надано. Разом з тим, арешт на майно боржника накладений 27.05.2014 р.

Враховуючи вищенаведене суд дійшов висновку, що позивач, який є заставодержателем, має пріоритет щодо звернення стягнення на предмет застави.

Згідно зі статтею 396 Цивільного кодексу України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права.

Враховуючи вищенаведене, суд зауважує, що звернення стягнення на предмет застави для задоволення вимог інших стягувачів, ніж заставодержатель, можливо лише після задоволення вимог останнього за рахунок залишку коштів, а, отже, дії відповідача щодо накладення арешту на заставлене майно, що належить на праві власності ЗАТ «Техноресурс», суд вважає протиправними.

Крім того, суд враховує, що загальна заставна вартість майна боржника, складає 606 584,71 грн., а заборгованість згідно договору доручення від 01.03.2012 № 010312 становить 26 706 626,90 грн.

Вищевикладене дає суду дійти висновку, що оскільки судом встановлено відсутність умов, передбачених ч. 3 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження», а саме: вартість предмета застави не перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю, то діями державного виконавця щодо накладення арешту на майно порушено право позивача.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень порушено права та законні інтереси заставодержателя, оскільки накладення арешту на заставне майно позбавляє останнього законного права звернути стягнення на предмет застави та задовольнити свої вимоги перед іншими кредиторами.

Водночас, на думку суду, зобов'язання відповідача зняти арешт із заставленого майна ЗАТ «Техноресурс», яке перебуває в заставі у позивача не буде належним захистом його прав, а тому, керуючись положеннями ч. 2 ст. 11 КАС України, відповідно до якої суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять, та виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства, фактичних обставин справи, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено приписи Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про заставу», а тому належним захистом прав позивача буде визнання протравною та скасування постанови старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві Городні Г.Ю про накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження від 27.05.2014 р. ВП № 41267581.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго-сервісна компанія «Еско-Північ» задовольнити частково.

2. Скасувати постанову відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві про накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження від 27.05.2014 р. ВП № 41267581.

3. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її отримання особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О.Іщук