Ухвала суду № 40639267, 23.09.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/6616/14 Головуючий у 1-й інстанції: Соколова О.А.

Суддя-доповідач: Бужак Н.П.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Бужак Н. П.

Суддів Костюк Л.О., Троян Н.М.

За участю секретаря Савін І.В.

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 серпня 2014 року у справі за позовом СГД ФОП ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 18.02.2014 року №0002611701/1182 та визнання протиправними дії,-

В С Т А Н О В И В:

СГД ФОП ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 18.02.2014 року №0002611701/1182 та визнання протиправними дії.

Відповідно до постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 серпня 2014 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасувано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 18.02.2014 року №0002611701/1182. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. .

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів відповідно до ч.4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 20 січня 2014 року по 24 січня 2014 року ДПІ у Дарницькому районі було проведено документальну виїзну позапланову перевірку позивача СГД-фізичної особи ОСОБА_2 по взаємовідносинах з ТОВ «Каліон», ТОВ «Капекс-буд», ТОВ «Фірма «Асіа» за період з 01.01.2013 року по 01.11.2013 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 30.01.2014 року №613/26-51-17-01/НОМЕР_1 у якому встановлено порушення позивачем вимог п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, а саме: завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість за січень 2013 року на суму 11849,00 грн., за березень 2013 року в сумі 6333,33 грн., за квітень 2013 року в сумі 5916,67 грн., за травень 2013 року в сумі 9916,66 грн., що призвело до заниження позитивної різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту; п.1,п.5 ст.203, п.1, п.2 ст.215, п.1 ст.216, ст.228, ст.626, ст.629,ст.650,ст.655, ст.658, ст.662 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених СГД ОСОБА_2 із контрагентами, зазначеним у акті перевірки.

18 лютого 2014 року на підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0002611701/1182, яким збільшено зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 42519,58 грн., у т.ч. за основним платежем в розмірі 34015,66 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 8503,92 грн.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (клієнт) та ТОВ «Каліон» (експедитор) укладено договір транспортного експедирування від 19.03.2013 року №48/03, згідно з яким в порядку та на умовах, визначених цим договором експедитор бере на себе зобов'язання за плату від свого імені здійснити для клієнта допоміжні операції, а саме: пошук вантажів до перевезення клієнтом, оформлення накладних на вантаж, що відправляється, оформлення одержання вантажу, що прибуває, доставка вантажу перевізникові зі складу вантажовідправника і від перевізника на склад вантажоодержувача, додаткові послуги.

Факт проведення оплати за договором 48/03 підтверджується податковими накладними від 31.05.2013 року №377 та від 30.04.2013 року №364; актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.05.2013 року №КА-49/5 та від 30.04.2013 року №381.

Крім того, 01.03.2013 року між позивачем (клієнт) та ТОВ «Капексбуд» (експедитор) укладено договір транспортного експедирування №01/03, згідно з яким в порядку та на умовах, визначених цим договором експедитор бере на себе зобов'язання за плату від свого імені здійснити для клієнта допоміжні операції, а саме: пошук вантажів до перевезення клієнтом, оформлення накладних на вантаж, що відправляється, оформлення одержання вантажу, що прибуває, доставка вантажу перевізникові зі складу вантажовідправника і від перевізника на склад вантажоодержувача, додаткові послуги.

На виконання даного договору до матеріалів справи надано податкову накладну від 31.03.2013 року №153, від 31.05.2013 року №216, акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.03.2013 року №ОУ-0000153 та від 31.05.2013 року №ОУ-0000216.

21 жовтня 2012 року між позивачем (клієнт) та ТОВ «Фірма «АСІА» (експедитор) укладено договір транспортного експедирування №224/10, згідно з яким в порядку та на умовах, визначених цим договором експедитор бере на себе зобов'язання за плату від свого імені здійснити для клієнта допоміжні операції, а саме: пошук вантажів до перевезення клієнтом, оформлення накладних на вантаж, що відправляється, оформлення одержання вантажу, що прибуває, доставка вантажу перевізникові зі складу вантажовідправника і від перевізника на склад вантажоодержувача, додаткові послуги. (т.1 а.с.43)

До цього договору надано податкова накладна від 23.01.2013 року №625, від 31.01.2013 року №965, від 30.11.2012 року №696, акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.01.2013 року №69, від 30.11.2012 року №4019, від 23.01.2013 року №37, заявки на експедирування вантажу від 01.01.2013 року №1, від 01.11.2012 року №1.

Надаючи правову оцінку відносинам що склалися між сторонами, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Відповідно до частини 1-3 статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі. Істотними умовами договору транспортного експедирування є: відомості про сторони договору: для юридичних осіб - резидентів України: найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України; для юридичних осіб - нерезидентів України: найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу; для фізичних осіб - громадян України: прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; для фізичних осіб - іноземців, осіб без громадянства: прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адресу місця проживання за межами України; вид послуги експедитора; вид та найменування вантажу; права, обов'язки сторін; відповідальність сторін, у тому числі в разі завдання шкоди внаслідок дії непереборної сили; розмір плати експедитору; порядок розрахунків; пункти відправлення та призначення вантажу; порядок погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта; строк (термін) виконання договору; а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно частини 11 статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.

На підтвердження дійсного постачання товарів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано до суду товарно-транспортні накладні, з яких вбачається, що поставка товару здійснювалась спірними контрагентами ООО «АТБ-маркет», Підприємство з 100% інвестиціями «Білла-Україна», ООО «Биотрейд».

Таким чином, податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 18.02.2014 року №0002611701/1182 є протиправним та підлягає скасуванню.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої про відмови в задоволенні позовних вимог щодо правомірності направлення наказу про проведення перевірки, проведення перевірки та підстав для проведення перевірки, оскільки наказ вже реалізовано, винесено акт перевірки та прийнято повідомлення-рішення.

Щодо позовних вимог про визнання неправомірним акт про результати перевірки від 30.01.2014 року №613/26-51-17-01/НОМЕР_1, то колегія суддів вважає також вірними, з огляду на наступне.

Акт є виключно носієм доказової інформації про виявлені податковим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків, обов'язковим документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

Згідно ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Підпунктами 4, 5, 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України 22 грудня 2010 року №984 встановлено, що акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Суд дійшов висновку, що проведення перевірки та оформлення акту з висновками за результатами її проведення є обов'язком відповідача. При цьому, під час складання акту перевірки посадова особа органу податкової служби викладає висновки на підставі наявних матеріалів, які досліджувались під час перевірки та є підставою для висновків згідно ст.83 Податкового кодексу України, щодо порушень законодавства, які, на його думку, мають місце, відображає думку з питань, що входять до об'єкту перевірки, однак, вищенаведене не створює в даному випадку для позивача будь-яких правових наслідків, зокрема, не робить зазначені особою, що здійснювала перевірку, угоди автоматично нікчемними (недійсними) та не покладає на платника податків будь-яких обов'язків (у т.ч. зі сплати податків).

Отже, контролюючий орган зобов'язаний скласти за результатами перевірки акт та не позбавлений права викладати в акті перевірки власні суб'єктивні висновки щодо зафіксованих обставин, та в подальшому, у разі виникнення спору щодо рішень про визначення грошових зобов'язань, що приймаються на підставі такого акту, обґрунтовувати ними власну позицію щодо наявності певних допущених платником податків порушень. Оцінка акту перевірки, в тому числі і оцінка дій посадових осіб податкового органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, а також щодо самих висновків перевірки, надається уповноваженими законом органами влади при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акту.

За таких обставин, оспорюваний позивачем акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень, у розмінні статті 17 КАС України, оскільки акт перевірки не встановлює права та обов'язки позивача.

Акт від 30.01.2014 №613/26-51-17-01/НОМЕР_1 про результати позапланової виїзної документальної перевірки позивача не несе ніяких правових наслідків для позивача, та за своєю сутністю є інформаційною довідкою (та висновок, який є невід'ємною частиною акта), то вони не породжують будь-яких юридичних наслідків для позивача. Крім того, сам по собі оспорюваний акт перевірки безпосередньо не тягне для позивача несприятливих наслідків, не є обов'язковим для нього чи його контрагентів.

Отже, акт перевірки є лише засобом документування перевірочних дій і не встановлює відповідальності для осіб, які допустили недоліки або порушення, встановлені під час проведення перевірки, не встановлює та не змінює правовідносини, акт перевірки є підставою для прийняття рішення суб'єктом владних, а тому не може бути предметом оскарження в адміністративному суді.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду є законною і обґрунтованою, ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для її скасування не має.

Викладені в апеляційній скарзі апелянтом доводи, висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до ст. 198,200 КАС України, суд апеляційної інстанції має право за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 серпня 2014 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подано касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України у порядку та в строки, визначені ст. 212 КАС України

Головуючий суддя: Бужак Н.П.

судді: Костюк Л.О.

Троян Н.М.

Головуючий суддя Бужак Н.П.

Судді: Костюк Л.О.

Троян Н.М.