Ухвала суду № 40639047, 23.09.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-19088/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Патратій О.В. Суддя-доповідач: Федотов І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

23 вересня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Федотова І.В.,

суддів - Ісаєнко Ю.А. та Оксененка О.М.,

при секретарі - Трегубенко Є.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду, апеляційну скаргу державного підприємства завод «Генератор» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 червня 2012 року у справі за адміністративним позовом державного підприємства завод «Генератор» до Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 25.05.2011 року №0000361740,

ВСТАНОВИЛА:

Державне підприємство завод «Генератор» (далі - позивач, ДП «Генератор») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ в Оболонському районі м. Києва ДПС) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 25.05.2011 року №0000361740.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 червня 2012 року у задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову про задоволення позовних вимог, вважаючи, що судом неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з'явились в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п.1 ч.1 ст.198, ч.1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанова суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ДП «Генератор» є юридичною особою, яка перебуває на обліку ДПІ в Оболонському районі м. Києва ДПС.

Відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 року по 31.12.2010 року, за результатами якої складено акт від 13.05.2011 року №201/23-3-14312453.

Згідно з висновками зазначеного акту перевірки, ДП «Генератор» порушено вимоги податкового законодавства, що призвело до несвоєчасного та неповного перерахування до бюджету сум податку з доходів фізичних осіб (далі - ПДФО).

На підставі цього акта ДПІ в Оболонському районі м. Києва ДПС прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.05.2011 року №0000361740, яким на позивача було накладено штрафні (фінансові) санкції у розмірі 9638,37 грн.

Відмовляючи в задоволенні даного адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем порушено порядок та строки сплати ПДФО, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи та здійснивши аналіз чинного законодавства, погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законами України «Про податок з доходів фізичних осіб», який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №889-IV), «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №2181), «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон №2343-ХІІ), нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Так, відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У ст.67 Конституції України закріплено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно зі ст.8 Закону №889-IV, податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки не мають права приймати платіжні документи на виплату доходу, які не передбачають сплати (перерахування) цього податку до бюджету. Якщо оподатковуваний дохід нараховується, але не виплачується платнику податку особою, що його нараховує, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для місячного податкового періоду.

За змістом ст.16 цього ж Закону сума податку за звітний місяць, яка підлягає перерахуванню до місцевого бюджету за місцезнаходженням таких відокремлених підрозділів, визначається юридичною особою або уповноваженим підрозділом самостійно, виходячи із загальної кількості громадян, які працюють у цих підрозділах, та суми виплаченого (нарахованого) оподатковуваного доходу.

Юридична особа за своїм місцезнаходженням та місцезнаходженням своїх підрозділів, а уповноважений підрозділ за своїм місцезнаходженням, одночасно з поданням документів на отримання коштів для виплати належних платникам податку доходів, сплачує (перераховує) суми утриманого податку на відповідні розподільчі рахунки, відкриті в територіальних управліннях Державного казначейства України.

Відповідальність за своєчасне та повне перерахування сум податку до відповідного місцевого бюджету несе юридична особа або її уповноважений підрозділ, що нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід.

Пп.17.1, 17.2 ст.17 Закону №889-IV регламентовано, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є працедавець (самозайнята особа), який виплачує такі доходи на користь платника податку (такої самозайнятої особи).

Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів для оподатковуваних доходів з джерелом їх походження з України, є податковий агент.

У відповідності до п.п. «а» п.19.2 ст.19 ст.17 Закону №889-IV, особи, які відповідно до цього Закону мають статус податкових агентів, зобов'язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок.

Згідно з п.п.20.3.1, 20.3.2 п.20.3. ст.20 Закону, особами, відповідальними за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу з цього податку, є при нарахуванні податку особою, на яку покладається відповідальність за таке нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету згідно з нормами цього Закону, - така особа - податковий агент.

У разі коли податковий агент до або під час виплати доходу на користь платника податку не здійснює нарахування, утримання або сплату (перерахування) цього податку, відповідальність за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу, що виникає внаслідок таких дій, покладається на такого податкового агента.

Відповідно до пп.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону №2181, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Пп.4.1.4 п.4.1. ст.4 вказаного Закону визначено, що податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює: а) календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця; б) календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі при сплаті квартальних або піврічних авансових внесків), - протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).

Згідно з пп.16.4.1. п.16.1 та пп.16.3.1 п.16.3 ст.16 Закону №2181, нарахування пені закінчується у день прийняття банком, обслуговуючим платника податків, платіжного доручення на сплату суми податкового боргу. У разі часткової сплати суми податкового боргу нарахування пені зупиняється на таку сплачену частку

Пеня нараховується на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності) із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті.

Аналогічні правові норми закріплені в п.129.4 ст.129 ПК України.

Ст.1 Закону №2343-XII регламентовано, що мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Відповідно до абз.6 ст.1 Закону №2343-XII, грошові зобов'язання, які виникають після порушення справи про банкрутство, є поточними вимогами.

За змістом абз. 24 цієї ж статті мораторій на задоволення вимог кредиторів, який в силу пункту 4 статті 12 названого Закону № 2343-XII вводиться одночасно з порушенням справи про банкрутство, являє собою зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію.

У ст.12 Закону № 2343-XII встановлюється, зокрема, заборона нараховувати протягом дії мораторію неустойку (штраф, пеню), інші фінансові (економічні санкції) за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) стосується вимог, зобов'язань, які підпадають під поняття мораторію і застосовуються у контексті ст.1 цього Закону, де наведене саме визначення мораторію.

При цьому, мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань, які виникли після введення мораторію. З порушенням провадження у справі про банкрутство не пов'язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати договори та вчиняти інші правочини, у зв'язку з чим у нього виникають права та обов'язки, виконання яких забезпечується на загальних засадах.

Відповідно до ч.1 ст.23 Закону №2343-XII, нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості за зобов'язаннями, строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство та введення мораторію, припиняється лише з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Отже, законодавством регламентовано диспозитивне право суб'єктів господарювання утримувати з доходів фізичних осіб та перераховувати до бюджету ПДФО або в день нарахування оподатковуваного доходу, або в день його виплати, однак в межах законодавчо встановленого строку - місячного податкового періоду. Порушення ж такого зобов'язання тягне за собою негативні наслідки для роботодавця у вигляді нарахування йому пені в розмірі, передбаченому законодавством.

Таким чином, оскільки позивач несвоєчасно та не в повному обсязі перерахував до бюджету ПДФО, то виходячи з приписів ст.16 Закону №2181 та ст.129 ПК України, судова колегія вважає, що приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, що виключає правові підстави для його скасування.

Доводи апелянта про те, що сплата до бюджету сум ПДФО повинна здійснюватися підприємством виключно в момент фактичного перерахунку заробітної плати працівникам, судова колегія вважає такими, що суперечать приписам чинного законодавства та спростовуються викладеною аргументацією.

Посилання ДП «Генератор» на дію мораторію на задоволення вимог кредиторів підприємства, під час якого, на думку позивача, виникли спірні податкові зобов'язання, не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки як було правильно встановлено судом в оскаржуваному рішенні та вбачається з матеріалів справи, вказаний мораторій діяв з 26.10.2004 року по 16.10.2008 року, а штрафні санкції за несвоєчасне виконання ДП «Генератор» своїх податкових зобов'язань з перерахунку до бюджету сум ПДФО були нараховані йому відповідачем лише 25.05.2011 року. Таким чином, колегія суддів звертає увагу на те, що на підставі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з позивача стягнуто не безпосередньо суми ПДФО, а застосовано до підприємства заходи адміністративної відповідальності за неналежне виконання ним податкових зобов'язань, що з урахуванням приписів ст.ст.1, 12, 23 №2343-ХІІ та викладених обставин, виключає правові підстави для застосування мораторію на податкові зобов'язання позивача, визначені в податковому повідомленні-рішенні від 25.05.2011 року №0000361740.

З огляду на це, доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності жодних правових підстав для задоволення даного адміністративного позову та приходить до висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому колегія суддів залишає його без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу державного підприємства завод «Генератор» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 червня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 24.09.2014 року.

.

Головуючий суддя Федотов І.В.

Судді: Ісаєнко Ю.А.

Оксененко О.М.