Ухвала суду № 40623015, 23.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" вересня 2014 р. м. Київ К/800/31170/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Цуркана М.І. (головуючий); Єрьоміна А.В.; Розваляєвої Т.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Малого колективного виробничо-комерційного підприємства «Територіальний центр по соціально-трудовій реабілітації» до Управління Пенсійного фонду України в Миколаївському районі Львівської області про скасування вимог, що переглядається за касаційною скаргою Малого колективного виробничо-комерційного підприємства «Територіальний центр по соціально-трудовій реабілітації» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 липня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2014 року,

у с т а н о в и л а :

У травні 2013 року Мале колективне виробничо-комерційне підприємство «Територіальний центр по соціально-трудовій реабілітації» (Підприємство) звернулося до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Миколаївському районі Львівської області (Управління ПФ) про скасування вимог.

Зазначали, що оскаржуваними вимогами визначено заборгованість зі сплати штрафних санкцій на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, заборгованість зі сплати єдиного внеску та штрафних санкцій, нарахованих на єдиний внесок.

Посилаючись на неможливість розрахунку санкцій виключно на підставі особового рахунку, просили скасувати вимоги Управління ПФ № Ю-5 від 13 травня 2013 року та № Ю-32 від 5 квітня 2013 року.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 22 липня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі Підприємство, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати, а позов задовольнити.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає.

Судами встановлено, що вимога Управління ПФ № Ю-5 від 13 травня 2013 року стосується справляння внесків на загальнообов'язкове пенсійне страхування, а № Ю-32 від 5 квітня 2013 року - сплати єдиного внеску.

Вимогою № Ю-5 від 13 травня 2013 року позивача зобов'язано сплатити 8 719,65 грн штрафу, передбаченого статтею 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Також встановлено, що рішення Управління ПФ про застосування цього штрафу було предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 16 липня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2012 року, у задоволенні такого позову відмовлено.

Вимогою № Ю-32 від 5 квітня 2013 року позивача зобов'язано сплатити суму недоїмки єдиного внеску в розмірі 272,07 грн., штраф у розмірі 48,70 грн та пеню - 22,85 грн.

Відмовивши у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що правомірність застосування санкцій, про сплату яких йдеться у вимозі № Ю-5 від 13 травня 2013 року, підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили, у справі між тими ж сторонами. Також суди не взяли до уваги доводи позивача щодо фактичної оплати суми заборгованості, про яку йдеться у вимозі № Ю-32 від 5 квітня 2013 року, оскільки така сплата здійснена після винесення вимоги.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з такими висновками судів.

За правилами частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Доводи скарги зводяться до виконання вимоги № Ю-32 від 5 квітня 2013 року шляхом її оплати. Судами досліджено це твердження належним чином та встановлено, що частково оплата здійснена після винесення вимоги. В іншій частині квитанцій, на які посилається позивач, платником визначено не Підприємство, а приватного підприємця ОСОБА_4 Викладені обставини підтверджуються матеріалами справи.

Тому висновки судів щодо необґрунтованості позову в частині вимоги № Ю-32 доводами скарги не спростовуються.

Заперечуючи висновки судів щодо правомірності вимоги № Ю-32, заявник посилається на касаційне оскарження рішень судів, якими визнано правомірним застосування штрафу.

Колегія суддів зазначає, що за правилами статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Оскарження у касаційному порядку не позбавляє постанову суду першої інстанції преюдиційного значення, тому доводи скарги не приймаються до уваги.

Оскільки позивач не називає інших доводів щодо протиправності оскаржуваних рішень судів, підстав вважати їх такими, що ухвалені з порушеннями норм матеріального або процесуального права, немає.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Малого колективного виробничо-комерційного підприємства «Територіальний центр по соціально-трудовій реабілітації» залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 липня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді М.І.Цуркан

А.В.Єрьомін

Т.С.Розваляєва