Постанова № 40620545, 23.09.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 вересня 2014 року 11:30 № 826/8420/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., при секретарі Новик В.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Укрем» доДержавної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04.03.2014 року №0000812201 та №0000822201, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрем» (надалі - позивач або ТОВ «Укрем») з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі - відповідач або ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04.03.2014 року №0000812201 та №0000822201 Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.07.2014 року відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду у судовому засіданні на 24.07.2014 року.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнятті безпідставно, оскільки ТОВ «Укрем» не порушувало вимог податкового законодавства під час формування валових витрат та податкового кредиту, що підтверджується належним чином оформленими первинними обліковими документами з його контрагентами.

У судове засідання 24.07.2014 року з'явилися представники сторін.

Представник позивача у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити їх з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача проти позову заперечував, підтримавши доводи, викладені у письмових запереченнях проти позову, в яких зазначено, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті у межах та на підставі наданих контролюючому органу повноважень у зв'язку з виявленими порушеннями податкового законодавства з боку ТОВ «Укрем».

Суд у судовому засіданні 24.07.2014 року за згодою сторін на підставі положень ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, ухвалив про перехід до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ в Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Укрем» з питань правильності дотримання податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Стіл Хоукс» (код ЄДРПОУ 36482441) за період з 01.08.2011 року по 31.08.2011 року, з ТОВ «Алана Люкс Груп» (код ЄДРПОУ 37451105) за період з 01.12.2011 року по 31.12.2011 року, з 01.02.2012 року по 29.02.2012 року, за результатами чого складено акт від 13.02.2013 року №242/26-53-22-01-21-35822258 (надалі - акт перевірки).

В ході проведення вказаної перевірки ТОВ «Укрем», згідно акта перевірки, встановлено наступні порушення:

п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями, у результаті чого занижено податок на прибуток в загальній сумі 97 165,00 грн., в т.ч. за 3 квартал 2011 року в сумі 56 948,00 грн., за 4 квартал 2011 року в сумі 29 804,00 грн., за 1 квартал 2012 року в сумі 10 413,00 грн.;

п. 198.1, п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями, у результаті чого занижено податок на додану вартість в загальній сумі 85 354,00 грн., в т.ч. за вересень 2011 року - 49 520,00 грн., за грудень 2011 року - 14 581,00 грн., за лютий 2012 року - 21 253,00 грн.

Не погоджуючись з висновками контролюючого органу, викладеними в акті перевірки, ТОВ «Укрем» подало на вказаний акт письмові заперечення, за результатами розгляду яких ДПІ в Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві листом від 27.02.2014 року №5799/10/26-53-22-01-11 повідомило позивача про те, що висновки акту перевірки залишено без змін.

На підставі викладеного вище, ДПІ в Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення від 04.03.2014 року:

№0000812201, яким ТОВ «Укрем» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 85 354,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 42 677,00 грн.

№0000822201, яким ТОВ «Укрем» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем 97 165,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 5 207,00 грн.;

Скориставшись правом досудового оскарження вищезазначених податкових повідомлень-рішень, рішеннями Головного управління Міндоходів у м. Києві від 12.05.2014 року №4167/10/26-15-10-06-15 та Міністерства доходів і зборів України від 04.06.2014 року №9937/6/99-99-10-01-15 податкові повідомлення-рішення від 04.03.2014 року №0000812201 та №0000822201 залишені без змін, а скарги позивача - без задоволення.

Вважаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесено за результатами перевірки фінансово-господарської діяльності позивача за податковий (звітний) період за серпень 2011 року, грудень 2011 року та лютий 2012 року.

З огляду на вищевикладене, нормативно-правовим актом, яким врегульовано спірні правовідносини, є Податковий кодекс України (надалі - ПК України).

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, витрати операційної діяльності, зокрема, включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України).

Приписами абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це контролюючому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до контролюючого органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Згідно пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (абз. 1 п. 198.2 ст. 198 ПК України).

В силу п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (абз. 1 та 2 п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Приписами п. 201.4 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Контролюючі органи за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу (п. 201.6 ст. 201 ПК України).

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань (п. 201.7 ст. 201 ПК України).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу (п. 201.8 ст. 201 ПК України).

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (абз. 1 п. 201.10 ст. 201 ПК України).

При цьому, форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (п. 201.2 ст. 201 ПК України).

Так, наказом Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 року №969 затверджено Порядок заповнення податкової накладної, який набрав чинності 10.01.2011 року та втратив чинність 16.12.2011 року (надалі - Порядок №969), тобто діяв станом на момент виникнення спірних правовідносин.

У відповідності до п. 6.2 Порядку №969, податкова накладна є підставою на віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Не дає права на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту податкова накладна, виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду (п. 6.3 Порядку №969).

Водночас, наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 року №1379 на виконання положень ст. 201 ПК України затверджено Порядок заповнення податкової накладної (надалі - Порядок №1379), який набрав чинності 16.12.2011 року та втратив чинність 01.03.2014 року, тобто діяв станом на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до п. 5 Порядку №1379, сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

Податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (п. 6.2 Порядку №1379).

Не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту: відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; порушення порядку заповнення податкової накладної; податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду (п. 6.3 Порядку №1379).

Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України та Порядками №969 та №1379 визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником ПДВ. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Також у відповідності до правової позиції Вищого адміністративного суду України, що викладена у листі від 02.06.2011 року №742/11/13-11, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-ХІV (надалі - Закон №996), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Приписами ст. 1 Закону №996 визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (ч. 1 ст. 9 Закону №996).

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону №996).

Нормативно-правовим актом, який встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи), є наказ Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, яким затверджено Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (надалі - Положення №88).

Згідно п. 2.1 Положення №88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи) (п. 2.2 Положення №88).

Первинні документи, створені в електронному вигляді, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. На вимогу контролюючих або судових органів та своїх контрагентів підприємство, установа зобов'язані за свій рахунок зробити копії таких документів на паперовому носії (п. 2.3 Положення №88).

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо (п. 2.4 Положення №88).

Аналіз викладених норм свідчить про те, що податковий кредит формується за наслідками реальної господарської операції, що підтверджується належними податковими накладними та первинними документами, в рамках господарської діяльності платника податків.

Таким чином, валові витрати та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року №742/11/13-11.

Як було зазначено вище, підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень став факт виявлених відповідачем порушень податкового законодавства з боку позивача при взаємовідносинах з ТОВ «Стіл Хоукс» та ТОВ «Алана Люкс Груп».

Взаємовідносини з ТОВ «Стіл Хоукс».

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (Замовник) та ТОВ «Стіл Хоукс» (Виконавець) укладено договір №29/06 від 29.06.2011 року, за умовами якого Виконавець зобов'язується на умовах та в порядку, визначених даним Договором, виготовити з власних матеріалів та передати у власність Замовника технічні паспорти (інструкції по експлуатації), стікери та штрих-коди для електротехнічних товарів, у тому числі для автоматичних вимикачів, що виробляються під торгівельною маркою «АСКО-УКРЕМ» (далі по тексту -Продукція), згідно заявок останнього, а Замовник зобов'язується на умовах та в порядку, визначених даним Договором, прийняти Продукцію та оплатити за неї визначену грошову суму. Матеріали, з яких виготовляється Продукція, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами тощо, визначаються Специфікацією. Замовник формує заявки на підставі Специфікації у письмовій формі. Ціна Продукції погоджується Сторонами та зазначається в Специфікації.

У відповідності до наявної у матеріалах справи копії специфікації №1-11 до договору №29/06 від 29.06.2011 року, загальна вартість виготовлення продукції, згідно даної Специфікації №1-11 становить 297 120,00 грн., у т.ч. ПДВ.

На виконання даного договору сторонами складено наступні первинні облікові документи, копії яких наявні у матеріалах справи:

акти прийому-передачі продукції (№10 від 03.08.2011 року на загальну суму з ПДВ 235 452,00 грн., №11 від 03.08.2011 року на загальну суму з ПДВ 61 668,00 грн.);

податкові накладні (від 03.08.2011 року №10 на загальну суму з ПДВ 235 452,00 грн., від 03.08.2011 року №11 на загальну суму з ПДВ 61 668,00 грн.).

Також, на підтвердження реальності фінансово-господарських операцій на підставі вищезазначеного договору позивачем надано суду копію товарно-транспортної накладної та виписки з банківського рахунку ТОВ «Укрем».

Разом з тим, на підтвердження реальності вищезазначеної фінансово-господарської операції позивача з ТОВ «Стіл Хоукс» позивачем не надано суду заявок ТОВ «Укрем», формування яких передбачено умовами договору №29/06 від 29.06.2011 року, копія якого наявна у матеріалах справи, що викликає сумнів у реальності даної операції. При цьому, іншого з матеріалів справи не вбачається.

Взаємовідносини з «Алана Люкс Груп».

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (Замовник) та ТОВ «Алана Люкс Груп» (Виконавець) укладено договір про надання послуг №1127 від 27.11.2011 року, згідно умов якого сторони погодили, що Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов'язання із надання послуг по обслуговуванню, оптимізації та просуванню в мережі Інтернет сайту Замовника, а також із надання контекстної реклами сайту Замовника у пошукових системах (далі по тексту - Послуги), а Замовник бере на себе зобов'язання прийняти належно виконані Послуги та сплатити за них визначену у Договорі суму. Перелік Послуг визначається у технічних завданнях Замовника, які узгоджуються Сторонами та є невід'ємними частинами Договору (далі по тексту - Технічне завдання). Підставою для виконання Послуг є погоджені Сторонами Технічні завдання. Ціна Послуг погоджується Сторонами та відображається у Технічних завданнях.

У відповідності до наявної у матеріалах справи копії Технічного завдання №1 (Додаток до договору №1127 від 27.11.2011 року), загальна вартість наданих послуг з ПДВ складає 14 700,00 грн. (розділ І), 29 700,00 грн. (розділ ІІ), 15 100 грн. (розділ ІІІ) та 96 000,00 грн. (розділ IV), що у загальній сумі складає 155 500,00 грн.

На виконання даного договору сторонами складено наступні первинні облікові документи, копії яких наявні у матеріалах справи:

акти прийому-передачі наданих послуг (№92 від 03.02.2012 року на загальну суму з ПДВ 59 500,00 грн., №123 від 29.12.2011 року на загальну суму з ПДВ 96 000,00 грн., №124 від 30.12.2011 року на загальну суму 59 500,00 грн.);

податкові накладні (від 03.02.2012 року №92 на загальну суму з ПДВ 59 500,00 грн., від 29.12.2011 року №123 на загальну суму з ПДВ 96 000,00 грн., від 30.12.2011 року №124 на загальну суму з ПДВ 59 500,00 грн.).

Також, на підтвердження реальності фінансово-господарських операцій на підставі вищезазначеного договору про надання послуг позивачем надано суду копію виписки з банківського рахунку ТОВ «Укрем».

Водночас, як було зазначено вище, загальна сума послуг у відповідності до умов вказаного вище договору про надання послуг №1127 від 27.11.2011 року та Технічного завдання №1 як невід'ємної частини останнього, складає 155 500,00 грн., проте, згідно актів прийому-передачі наданих послуг загальна сума з ПДВ - 215 000,00 грн., з огляду на що вбачається, що у відповідності до матеріалів справи, ціна послуг, погоджена сторонами у договорі та додатках до нього, є відмінною від задекларованої в актах прийому-передачі наданих послуг, що викликає сумнів у реальності фінансово-господарської операції позивача з ТОВ «Алана Люкс Груп». Разом з тим, слід зазначити, що іншого позивачем не доведено, а з матеріалів справи не вбачається, враховуючи те, що ухвалою суду від 14.07.2014 року від позивача витребовувалися копії технічних завдань на підтвердження виконання договору №1127 від 27.11.2011 року, укладеного з ТОВ «Алана Люкс Груп», проте, інших технічних завдань, аніж вказаного вище Технічного завдання №1, позивачем не надано та не зазначено про причини неможливості їхнього подання.

Крім того, 22.09.2014 року у відповідь на судовий запит від 08.09.2014 року від Печерського районного суду м. Києва через канцелярію суду надійшла копію вироку від 08.04.2013 року у кримінальній справі №1-567/12 (пр. №1-59/13), який відповідно до відмітки на копії останнього набрав законної сили 24.10.2013 року, за обвинуваченням ОСОБА_2 у скоєнні злочину, передбаченого ст. 205 ч. 2 КК України, зі змісту якого вбачається, що за результатами досліджених доказів судом встановлено, що ОСОБА_2 двічі придбавав підприємства при відсутності дійсного наміру (умислу) здійснювати підприємницьку діяльність, маючи мету прикриття незаконної діяльності, про що свідчить те, що підсудний в обох випадках жодної господарської діяльності, окрім перереєстрації підприємства, не проводив та, отримавши перереєстровані установчі документи та печатки, одразу передав їх невстановленій досудовим слідством особі за грошову винагороду. При цьому, про відсутність реальних намірів здійснювати заявлену у статутах ТОВ «Стіл Хоукс» і ТОВ «Алана Люкс Груп» діяльність свідчить, на думку суду, невиконання обов'язків, що випливають із установчих документів та передача всієї первинної документації невстановленій досудовим слідством особі, без відповідного оформлення, за грошову винагороду. На підставі викладеного вище, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 205 ч. 2 КК України, і призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 51 000 (п'ятдесят одна тисяча) гривень 00 к.

Отже, первинно облікові документи (видаткові та податкові накладні), на підставі яких ТОВ «Укрем» сформовано валові витрати та податковий кредит за результатами фінансово-господарських операцій з ТОВ «Стіл Хоукс» та ТОВ «Алана Люкс Груп», як вбачається з наявних у матеріалах справи копій останніх, підписані від імені директора ТОВ «Стіл Хоукс» та ТОВ «Алана Люкс Груп» ОСОБА_2, який, з огляду на встановлені у вироку Печерського районного суду м. Києва від 08.04.2013 року у кримінальній справі №1-567/12 (пр. №1-59/13) обставини даної справи, заперечує свою участь у безпосередній діяльності цих товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можна вважати належно оформленими та підписаними уповноваженою особою, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум податку на додану вартість до податкового кредиту та формування за рахунок останніх валових витрат є безпідставним.

Слід зазначити, що аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду України від 05.03.2012 року (№ЄДРСР 23740257), прийнятої за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

З урахуванням викладеного вище, суд дійшов висновку, що позивачем не спростовано висновків ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, на підставі яких зроблено зазначено про нереальність (безтоварість) фінансово-господарських операцій, вчинених між позивачем та його контрагентами - ТОВ «Стіл Хоукс» та ТОВ «Алана Люкс Груп», - у зв'язку з чим і винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, суд, оцінюючи спірні дії відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, встановлених ч. 3 ст. 2 КАС України, до яких, зокрема, відносяться вчинення дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а, відтак, такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.О. Скочок