Ухвала суду № 40619939, 16.09.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

16 вересня 2014 рокусправа № 804/9570/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дадим Ю.М.

суддів: Богданенка І.Ю. Уханенка С.А.

за участю секретаря судового засідання: Спірічева Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стіл Агро" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби, третя особа: Державне підприємство з іноземними інвестиціями "Євро Нафта" Компанії "СНД Петролеум Трейд Корпорейшн" про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2013 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Стіл Агро" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби, третя особа: Державне підприємство з іноземними інвестиціями "Євро Нафта" Компанії "СНД Петролеум Трейд Корпорейшн" про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.05.2013 року № 0000052206 - задоволено повністю.

Не погодившись з постановою суду, Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (правонаступник Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби) подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах оскарження та доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 15 квітня 2013 року Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області ДПС було складено Акт про результати документальної позапланової перевірки ТОВ «Стіл Агро» за №001301 з питань дотримання вимог податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з ДП з II «Євро Нафта» Компанії «СНД Петролеум Трейд Корпорейшн» їх реальності та повноти відображення в обліку за період грудень 2011 року.

Згідно висновків вказаного акту, перевіркою встановлено порушення ТОВ «Стіл Агро»: п. 185.1 ст. 185, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України за перевірений період, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість за грудень 2011 року на суму 19457,49 грн..

На підставі вказаного акту перевірки ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби прийнято податкове повідомлення-рішення від 17 травня 2013 року №0000052206 про стягнення бюджетного відшкодування в сумі 19457,49 грн..

Правомірність та обґрунтованість податкового повідомлення-рішення, прийнятого на підставі акту перевірки, є предметом спору, переданого на вирішення суду.

З огляду на фактичні обставини справи та норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції та вважає, що оскаржуване позивачем податкове повідомлення-рішення від 17 травня 2013 року №0000052206 прийнято податковим органом без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, тому таке податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

У відповідності до вимог п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України (далі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 р. №996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон України №996-XIV) передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України №996-XIV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

У відповідності до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) в необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У відповідності до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, наведеними нормами матеріального права, визначено підстави для формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що позивач у перевіряємому періоді мав взаємовідносини з ДП з ІІ «Євро Нафта» Компанії «СНД Петролеум Трейд Корпорейшн».

Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що між позивачем та ДП з ІІ «Євро Нафта» Компанії «СНД Петролеум Трейд Корпорейшн» було укладено договір поставки нафтопродуктів №ЕН-15/11 від 30.11.2011 року, відповідно до якого ДП з ІІ «Євро Нафта» Компанії «СНД Петролеум Трейд Корпорейшн» (постачальник) зобов'язується передати у власність ТОВ «Стіл Агро» (покупцеві) нафтопродукти, а позивач приймає і сплачує їх ціну.

Договір підписаний сторонами із зазначенням їх юридичних адрес, кодів ЄДРПОУ, номерів свідоцтв про реєстрацію платника ПДВ і розрахункових рахунків. Жодні відомості про участь в ланцюзі поставки товару інших осіб (в тому числі ТОВ «Дидактика») в Договорі №ЕН-15/11 та в специфікаціях до нього відсутні.

Постачальником надано покупцю оригінали податкових накладних: №120101 від 01.12.2011 року на дизельне паливо (код УКТЗЕД 2710 19 45 00) в обсязі 4253 л на загальну суму 38914,96 грн., в тому числі ПДВ - 6485,83 грн.; №120201 від 02.12.2011 року на дизельне паливо (код УКТЗЕД 2710 19 45 00) в обсязі 4253 л на загальну суму 38914,96 грн., в тому числі ПДВ - 6485,83 грн.; №120202 від 02.12.2011 року на дизельне паливо (код УКТЗЕД 2710 19 45 00) в обсязі 4253 л на загальну суму 38914,96 грн., в тому числі ПДВ - 6485,83 грн.

На підтвердження дійсності правочину за Договором №ЕН-15/11 позивачем надано до суду: накладні №0000000006 від 01.12.2011 року; №0000000007 від 02.12.2011 року; №0000000008 від 02.12.2011 року; реєстр виданих та отриманих податкових накладних за грудень 2011 року з внесеними до нього податковими накладними №№120101, 120201 і 120202, виданими постачальником; рахунки-фактури №СФ-1201/01 від 01.12.2011 року, № СФ-1202/01 від 02.12.2011 року, №СФ-1202/02 від 02.12.2011 року; товарно-транспортні накладні: 01АБ від 01.12.2011 року №0639042 до подорожнього листа №371943; 01АБ від 02.12.2011 року №0639044 до подорожнього листа №371976; 01АБ від 02.12.2011 року №0639045 до подорожнього листа №371976.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм законодавства та зі змісту наявних у матеріалах справи первинних документів, колегія суддів робить висновок про те, що всі первинні документи, надані позивачем (як суду, так і перевіряючим в ході перевірки) відповідають вимогам, встановленим Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", не викликають сумнівів щодо їх достовірності та підтверджують фактичне здійснення господарської операції між сторонами по придбанню товару.

Отже, судом встановлено, що у позивача наявні всі необхідні первинні документи, на підставі яких, позивачем задекларовано суму податкового кредиту (договір, податкові накладні, рахунки-фактури, тощо), а придбаний позивачем товар в подальшому був використаний у власній господарській діяльності.

Окрім того, колегія суддів вважає за необхідне відзначити, що включення податковим органом в акті перевірки по ланцюгу постачальників також і ТОВ «Дидактика» є необґрунтованим, оскільки первинні документи досліджені судом апеляційної інстанції свідчать про відсутність правових відносин між позивачем та ТОВ «Дидактика».

Разом з тим, є вірним висновок суду першої інстанції, що податковим законодавством не ставиться в залежність право платника податку на додану вартість на податковий кредит від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Вищенаведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі "Булвес" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03). Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, дослідивши вищевикладені обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що у діях платника податків (позивача) немає порушень тих норм законів, на які посилається відповідач, і приходить до висновку, що твердження податкового органу про наявність таких порушень ґрунтуються на припущеннях та належним чином не доведені, доводи відповідача не ґрунтуються на законі та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Згідно до п.п. 1,3 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, проаналізувавши вищевикладені обставини справи та правовідносини, що їм відповідають та оцінивши докази надані сторонами по справі у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що податкове повідомлення - рішення №0000052206 від 17.05.2013 року прийняте ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області ДПС не відповідає п.п. 1,3 ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки винесене відповідачем на підставі, у межах повноважень, але не у спосіб, передбачений законодавством та без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, отже тому є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги позивача є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції викладене достатньо повно, обґрунтовано та мотивовано з посиланням на конкретні пункти законів України, які регулюють спірні правовідносини, що свідчить про відсутність підстав для його скасування.

З огляду на встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи та обрану правову позицію, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206, ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її постановлення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий: Ю.М. Дадим

Суддя: І.Ю. Богданенко

Суддя: С.А. Уханенко