Ухвала суду № 40619923, 23.09.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

23 вересня 2014 року

справа № 811/3015/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дадим Ю.М.

суддів: Богданенка І.Ю. Уханенка С.А.

за участю секретаря судового засідання: Спірічева Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Протеїн-Продакшн" до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2013 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Протеїн-Продакшн" до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено повністю: скасовано податкові повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області ДПС №0001472250, №0001492250, №0001502250 від 01 липня 2013 року; скасовано податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області №0000832206 від 17 вересня 2013 року.

Не погодившись з постановою суду, Кіровоградська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача в повному обсязі.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах оскарження та доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Кіровоградською ОДПІ на підставі наказу №3 від 03.06.2013р., проведено позапланову невиїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ „Сільгосп-Центр" за вересень, листопад, грудень 2012 року, ПП «Гамма-Плюс» за жовтень 2012р., ПП „Мирт-СВ" за січень 2011р., , ТОВ СУРП „Вектор М" за жовтень, листопад, грудень 2012 року, ТОВ „Зернокомтранс" за вересень 2012 року, за результатами якої складено акт №100/22-5/36390340 від 12.06.2013р..

Відповідно до даного акту, перевіркою встановлено порушення позивачем: п.5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п. 138.2, 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток всього у розмірі 1261238 грн., за 1 кв. 2011 року на суму 25376 грн., 3 квартал 2012р. на суму 588736 грн., 4 квартал 2012р. на суму 647126 грн.; п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 482878 грн., в тому числі за листопад 2012р. на суму 284709 грн., грудень 2012р. - 198169 грн.; завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за січень 2011р. на суму 20306 грн..

На підставі даного акту перевірки Кіровоградською ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 01.07.2013р.:

- №0001492250, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 724318 грн., в тому числі, 482878 грн. - за основним платежем та 241440 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (т.1 а.с.58);

- №0001472250, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1879170 грн., у тому числі за основним платежем - 1261238 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 617932 грн. (т.1 а.с.59);

- №0001502250, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за січень 2011р. в розмірі 20306 грн. (т.1 а.с.60).

Не погодившись з даними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач подав до податкового органу скаргу на дані рішення.

За результатами процедури адміністративного оскарження, рішенням ГУ Мінхододів у Кіровоградській області №2435/10/10-208 від 05.09.2013р. (т.3 а.с.3-5) вказані податкові повідомлення-рішення залишено без змін, воднораз прийнято податкове повідомлення-рішення №0000832206 від 11.09.2013р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 171555 грн., в тому числі, 114370 грн. - за основним платежем та 57185 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (т.3 а.с.6). Дане рішення прийнято в зв'язку з тим, що податковим органом при обчисленні суми завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, допущено арифметичну помилку, а саме, в розрахунок завищення витрат за 4 квартал 2012р. не враховано взаємовідносини ТОВ „ТД Протеїн-Продакшн" з ТОВ СУРП „Вектор М" за жовтень 2012р. на суму 544620 грн., в результаті чого податок на прибуток за 4 квартал 2012 року становить 761496 грн., замість 647126 грн. (різниця 114370 грн.), як зазначено в акті перевірки.

Правомірність та обґрунтованість податкових повідомлень-рішень, прийнятих на підставі акту перевірки, є предметом спору, переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги позивача у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не було доведено правомірність прийнятих ним оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

У відповідності до вимог п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України (далі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 р. №996-XIV “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” (далі - Закон України №996-XIV) передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України №996-XIV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування податком на прибуток є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Згідно пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно до п.п. 198.1, 198.2 ст. 198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави, за яких платник податків має право на віднесення понесених витрат, у зв’язку з придбавання товарів (робіт, послуг), до складу витрат операційної діяльності та сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, наслідком якої є поставка товарів (робіт, послуг), понесення витрат, у зв’язку з господарською діяльністю платника, сплата (нарахування) податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що позивач протягом перевіряємого періоду перебував у фінансово-господарських відносинах з ТОВ „Сільгосп-Центр", ПП „Мирт-СВ", ТОВ СУРП „Вектор М", ТОВ „Зернокомтранс".

Так, судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що між позивачем (Покупець) та ПП „Мирт-СВ", ТОВ „Сільгосп-Центр", ТОВ СУРП „Вектор М", ТОВ „Зернокомтранс" (Продавці) було укладено договори поставки сої №03092010 від 03.09.2010р., №01-01АВ від 04.01.2012р., №26/09-2-2012 від 26.09.2012р., №11/09-2012 від 11.09.2012р., згідно яких Продавець зобов'язується поставити, а Покупець прийняти та оплатити товар, на умовах, викладених в даних договорах, додаткових угодах та специфікаціях до них (т.1 а.с.85-87, 88-89, 97-101, 102-108, т.2 а.с.65-68, 69-73, т.4 а.с.179-182, 183-186).

Факти отримання позивачем від ПП „Мирт-СВ", ТОВ „Сільгосп-Центр", ТОВ СУРП „Вектор М", ТОВ „Зернокомтранс" вищезазначеного товару згідно договорів підтверджуються: податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, які містяться в матеріалах справи.

Як підтверджено матеріалами справи, вищезазначені податкові накладні позивачем включено до складу податкового кредиту на загальну суму 897515 грн., в тому числі по взаємовідносинам з ПП „Мирт-СВ" за січень 2011р. у сумі 20306 грн.; з ТОВ СУРП „Вектор М" за жовтень 2012 р. у сумі 108924 грн., за листопад 2012р. - 201253 грн., грудень 2012р. - 49092 грн.; з ТОВ „Сільгосп-Центр" за листопад 2012р. в сумі 162383 грн., грудень 2012р. - 203582 грн., що встановлено податковим органом під час перевірки позивача, та про що свідчать податкові декларації з ПДВ з додатками 5 та реєстри отриманих та виданих податкових накладних за перевіряємий період. (т.2 а.с.162-242, т.4 а.с.139-148)

Позивачем за отриманий товар перераховано на розрахункові рахунки ПП „Мирт-СВ", ТОВ „Сільгосп-Центр", ТОВ СУРП „Вектор М", ТОВ „Зернокомтранс" вартість отриманих товарів, що підтверджується платіжними дорученнями (т.1 а.с.96, т.2 а.с.44-64, 114-124, т.4 а.с.214-217).

Разом з тим, судом встановлено, що витрати, понесені позивачем на придбання товару у ПП „Мирт-СВ" на суму 101503 грн. позивачем віднесено до складу витрат за 1 кв. 2011р., у ТОВ „Сільгосп-Центр", ТОВ СУРП „Вектор М", ТОВ „Зернокомтранс" на суму 6429679 грн. позивачем віднесено до складу витрат за 3 та 4 квартали 2012 року, про що свідчать податкові декларації з податку на прибуток підприємства. (т.2 а.с.154-155, 156-158, 159-161, т.4 а.с.218-222).

Дослідивши дані матеріали справи, колегія суддів робить висновок про те, що надані позивачем до суду первинні документи відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та мають всі необхідні реквізити (печатки підприємств, підписи уповноважених осіб тощо) як наслідок - вони є такими, які підлягають обов'язковому врахуванню як в бухгалтерському, так і в податковому обліку.

Колегія суддів зазначає, що фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем і його контрагентами та підтверджують правомірність формування позивачем витрат та податкового кредиту відповідно до досліджених судом первинних бухгалтерських документів.

Що стосується тверджень податкового органу про нікчемність укладених між позивачем та ТОВ „Сільгосп-Центр", ПП „Мирт-СВ", ТОВ СУРП „Вектор М", ТОВ „Зернокомтранс" правочинів, колегія суддів зазначає наступне.

Так, колегія суддів зазначає, що у відповідності до положень ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами перевірок, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті перевірки висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Судом першої інстанції було вірно зазначено, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Надаючи аналіз ст. 20 ПК України, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач не наділений законними повноваженнями щодо визнання правочинів недійсними або нікчемними.

З урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що договори, укладені між позивачем та ТОВ „Сільгосп-Центр", ПП „Мирт-СВ", ТОВ СУРП „Вектор М", ТОВ „Зернокомтранс" є дійсними та не були оскаржені в судовому порядку, таким чином вони є такими, на підставі яких виникли права і обов'язки сторін даних угод.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, дослідивши вищевикладені обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що у діях платника податків (позивача) немає порушень тих норм законів, на які посилається відповідач, і приходить до висновку, що твердження податкового органу про наявність таких порушень ґрунтуються на припущеннях та належним чином не доведені, доводи відповідача не ґрунтуються на законі та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Згідно до п.п. 1,3 ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, проаналізувавши вищевикладені обставини справи та правовідносини, що їм відповідають та оцінивши докази надані сторонами по справі у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що податкові повідомлення - рішення №0001472250, №0001492250, №0001502250 від 01 липня 2013 року та №0000832206 від 17 вересня 2013 року не відповідають п.п. 1,3 ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки винесені відповідачем на підставі, у межах повноважень, але не у спосіб, передбачений законодавством та без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, отже тому є протиправними та підлягають скасуванню, а позовні вимоги позивача є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції викладене достатньо повно, обґрунтовано та мотивовано з посиланням на конкретні пункти законів України, які регулюють спірні правовідносини, що свідчить про відсутність підстав для його скасування.

З огляду на встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи та обрану правову позицію, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206, ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області - залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її постановлення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий: Ю.М. Дадим

Суддя: І.Ю. Богданенко

Суддя: С.А. Уханенко