Рішення № 40618331, 23.09.2014, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Провадження №2/263/3098/2014

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2014 року Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області у складі головуючого судді Турченка О.В., при секретарі Лапоног Т.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Маріуполі цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом, уточненим в ході судового розгляду, до відповідачки про стягнення заборгованості за кредитним договором, вказавши, що відповідно до кредитного договору від 25.04.2007р., укладеного з ОСОБА_1, останній був наданий кредит у сумі 3094,80 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 24.04.2008 року. Проте згідно із розрахунком станом на 12.09.2014 року відповідачкою не сплачено за вказаним договором заборгованість у сумі 12832,20 грн., яку позивач просить стягнути з відповідачки, виходячи з вимог ч.2 ст.625 ЦК України.

У судове засідання представник позивача надав заяву про розгляд справи за його відсутності, на задоволенні позовних вимог наполягав.

Представник відповідачки також надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, а також заперечення на позов, в яких зазначив, що у розрахунку заборгованості, наданої позивачем, міститься нарахована пеня у розмірі 2753,81 грн., яка не може бути стягнута, у зв'язку із пропуском строку позовної давності. Крім того, відповідачка вже сплатила наявний в неї борг ще у 2009 році, тому вимагати стягнення індексу інфляції за період з 01.01.2014 року по 12.09.2014 року банк не має права, оскільки борг вже погашено, а питання про стягнення основного боргу та відсотків взагалі банком не ставляться. У зв'язку із зазначеним просить суд відмовити у задоволенні позову.

Суд, дослідивши наявні у справі докази, встановив наступні факти та відповідні ним правовідносини.

25.04.2007 року відповідачкою з позивачем було укладено кредитний договір №MRXRRX12350775, за яким ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 3094,80 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 24.04.2008 року.

Згідно судового наказу від 20.03.2008 року, виданого Жовтневим районним судом м. Маріуполя, з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» було стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 3094,80 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 1790,31 грн., заборгованість по комісії у розмірі 682,38 грн., пеня у розмірі 262,37 грн., а всього 5829,86 грн. та витрати на ІТЗ у розмірі 15 грн. й судовий збір у розмірі 29,15 грн.

Згідно квитанції №1405.343.5 від 17.09.2009 року ОСОБА_1 було сплачено на користь ПАТ КБ «Приватбанк» вказаний борг в сумі 5874,01 грн.

Згідно постанови про закриття виконавчого провадження від 14.04.2010 року ВП №13345553 виконавче провадження за судовим наказом №2р-1145 від 20.03.2008 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» 5874,01 грн. закінчено у зв'язку із сплатою боргу.

У відповідності до ст.ст.10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, при цьому кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно із ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У п. 18 постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ N 5 від 30 березня 2012 р. "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" роз'яснюється, що за змістом ст. 552, ч. 2 ст. 625 ЦК інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та три відсотка річних від простроченої суми, полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд не бере до уваги наданий позивачем розрахунок заборгованості для стягнення сум з урахуванням вимог ч.2 ст.625 ЦК України,оскільки у ньому зазначено період з 2007 року по 2014 рік.

Як вбачається з матеріалів справи, з відповідачки за судовим наказом від 20.03.2008 року стягнута кредитна заборгованість. Проте фактично виконано вказане судове рішення було лише 17.09.2009 року.

Згідно із абз.1,2 п. 17 постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК). Такі підстави, зокрема, зазначені у статтях 599 - 601, 604 - 609 ЦК. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК.

Таким чином, суд приходить до висновку про можливість задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних нарахувань та трьох відсотків річних з 21.03.2008 року по 16.09.2009 року згідно наступного розрахунку:

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентівСукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргу3094.8021.03.2008 - 16.09.20095453 %138.631.217671.57Таким чином, загальна сума заборгованості складає 810,20 грн.

Суд не приймає до уваги вимогу представника відповідачки щодо застосування строку позовної давності, оскільки згідно із ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, яке мало місце саме 14.04.2010 р., а з позовом банк звернувся до суду 05.02.2013 р., про що свідчить поштовий штамп на конверті, тобто у межах 3-річного строку позовної давності.

Оскільки позовні вимоги задовольняються у розмірі 2,5% від первісно заявлених, то згідно ст.88 ЦПК України суд пропорційно стягує з відповідачки на користь позивача судові витрати.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8, 10, 11, 88, 212, 214, 215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання у розмірі 671,57 грн., три відсотка річних від простроченої суми у розмірі 138,63 грн. та судовий збір у розмірі 8,17 грн., а всього 818 (вісімсот вісімнадцять) гривень 37 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Донецької області через Жовтневий районний суд м. Маріуполя протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя О.В. Турченко