Ухвала суду № 40609011, 17.09.2014, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22ц/790/6518/14 Головуючий 1 інст. - Бородіна О.В.

Справа №642/10325/13-ц

Категорія : договірні Доповідач - Черкасов В.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2014 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі :

головуючого судді - Черкасова В.В.

суддів - Бобровського В.В., Пономаренко Ю.А.

при секретарі - Чемерис Л.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2

на рішення Ленінського районного суду м.Харкова від 12 серпня 2014 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про захист прав споживача та визнання кредитного договору недійсним, за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором , -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «ОТП Факторинг Україна», ПАТ «ОТП Банк» про захист прав споживача та визнання кредитного договору недійсним.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказував, що 16 квітня 2008 року між ним та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк» був укладений кредитний договір за яким він отримав кредит у сумі 83 653 долари США зі строком остаточного повернення 17 квітня 2023 року. 10 грудня 2012 року ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» уклали договір купівлі-продажу кредитного портфелю. ОСОБА_1 вважає, що кредитний договір, укладений між сторонами, є несправедливим по відношенню до нього та має бути визнаний недійсним.

Тому, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним з моменту укладення кредитний договір від 16 квітня 2008 року разом з усіма додатковими договорами до нього, укладений між ЗАТ «ОТП Банк» та ним; судові витрати просив покласти на відповідача.

У лютому 2014 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування зустрічного позову ТОВ «ОТП Факторинг Україна» вказувало, що за кредитним договором від 16 квітня 2008 року ОСОБА_1 не виконав належним чином зобов'язання. Станом на 13 листопада 2013 року його заборгованість по тілу кредиту складає 587 313,97 грн., а пеня - 2 547 447,19 грн.

Тому, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість по тілу кредиту за кредитним договором від 16 квітня 2008 року у сумі 587 313,97 грн., та пеню за несвоєчасне повернення суми кредиту в розмірі 2 547 447,19 грн., а також судовий збір у сумі 3 654 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м.Харкова від 12 серпня 2014 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задовольнити частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором в розмірі 1 174 627,94 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» судовий збір у розмірі 3 654 грн.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення, яким первісний позов задовольнити, а в задоволенні зустрічного позову відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає що сплив строку позовної давності може бути підставою для відмови у позові лише за умови, якщо суд дійшов висновку про існування порушеного права. Однак суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні одночасно заперечував факт існування порушеного права і посилається на сплив позовної давності.

Тому представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 вважає, суд першої інстанції необгрунтовано відмовив йому у позові про захист прав споживача, оскільки позовна давність не застосовується до вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав. Для застосування цієї норми суду першої інстанції необхідно було встановити причинно-наслідковий зв'язок між порушенням особистого немайнового права та пред'явлення позовних вимог.

Крім того, позивач вважає, що суд першої інстанції належним чином не дослідив, чи дійсно право вимоги за кредитним договором перейшло від ПАТ «ОТП Банк» до ТОВ «ОТП Факторінг Україна»

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення осіб, які приймали участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, знаходить апеляційну скаргу не підлягаючою задоволенню.

При цьому колегія суддів виходить із наступного.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та частково задовольняючи позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» суд першої інстанції обґрунтовано виходив з відсутності підстав для визнання кредитного договору недійсним, оскільки він відповідає загальним засадам цивільного законодавства, укладений в належній формі; крім того, неналежне виконання умов кредитного договору ОСОБА_1 є підставою для стягнення з останнього суми боргу за кредитним договором.

Такі висновки суду першої інстанції колегія суддів вважає правильними.

Згідно ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п.14 постанови від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті215,1048 - 1052,1054 - 1055), статті 18 - 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли усіх істотних умов договору згідно ст. 638 ЦК України.

Судом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що 16 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк» був укладений кредитний договір за яким ОСОБА_1 отримав кредит у сумі 83 653 долари США зі строком остаточного повернення 17 квітня 2023 року (а.с.5).

10 грудня 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю № б/н, за яким ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло на себе зобов'язання за кредитним договором від 16.04.2008 року (а.с.29). Таким чином, до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» перейшли всі права ПАТ «ОТП Банк» щодо права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України.

Матеріали справи свідчать, що кредитний договір від 16 квітня 2008 року та додаткові договори до нього підписані власноручно позичальником, про що він підтвердив в ході судового розгляду, тобто визнав факт своєї згоди з усіма умовами договору.

Статтями 10, 11, 60 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів.

Суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до висновку про відмову в задоволенні первісного позову ОСОБА_1

Відповідно до ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору у встановлені строки і боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог ст.ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти) у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем у строк та в порядку, що встановлені договором, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього кодексу.

Матеріали справи свідчать, що станом на 13 листопада 2013 року заборгованість ОСОБА_1 по тілу кредиту за кредитним договором становить 73 478,54 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 13.11.2013 року складало 587 313,97 грн., а пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання становить 2 547 447,19 грн. (а.с.74), яка обґрунтовано судом першої інстанції зменшена у відповідності до вимог ч.3 ст.551 ЦК України до розміру основного боргу 587 313,97 грн.

Згідно зі ст. 526 ЦК зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК.

У разі порушення забов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким , що просрочив , якщо він не приступив до виконання забов'язання або не виконав його у строк , встановлений договором або законом відповідно до вимог ч.1 ст. 611, ч.1 ст. 612 ЦК України.

Судом першої інстанції обґрунтовано застосовано до виниклих спірних правовідносин між сторонами строк позовної давності, оскільки ОСОБА_1 підписавши кредитний договір 16 квітня 2008 року та додаткові угоди до нього з Банком погодився з усіма умовами договору.

Крім того судом першої інстанції встановлено та не заперечується сторонами, що погашення заборгованості по кредиту здійснювалася до 16.12.2009 року і останній платіж було здійснено ОСОБА_1 саме 09.10.2013 року після добровільної реалізації ним майна, що було заставою за кредитним договором від 16.04.2008 року, а також добровільного ним зарахування коштів від реалізації на рахунок ТОВ «ОТП Факторинг Україна».

Доводи апеляційної скарги спростовуються матеріалами справи та вимогами чинного законодавства.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про відмову у первісному позові та про часткове задоволення зустрічних позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, постановлено з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п.1ч.1ст.307, ст..ст.308,313,314,315,317,319,324 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м.Харкова від 12 серпня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий -

Судді: