Ухвала суду № 40590505, 18.06.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

18 червня 2013 рокусправа № 2а/0470/2774/11

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сафронової С.В.

суддів: Поплавського В.Ю. Чепурнова Д.В.

за участю секретаря судового засідання: Антіпової В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2011 року за адміністративним позовом Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції до відповідачів: 1- фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, 2 - товариства з обмеженою відповідальністю "Ніка-Моноліт", третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Оптдевайс" про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

09.03.2011 року Нікопольська об'єднана державна податкова інспекція звернулася до суду з адміністративним позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, товариства з обмеженою відповідальністю "Ніка-Моноліт", третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Оптдевайс" про стягнення в доход держави з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 209000,00 грн., отримані на виконання договору № 22/09/10-01 від 22.09.2010р. та стягнення в доход держави з товариства з обмеженою відповідальністю "Ніка-Моноліт" вартість товару за договором № 22/09/10-01 від 22.09.2010р. у сумі 209000,00 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2011 року в задоволенні адміністративного позову Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції - відмовлено.

Не погодившись з вищевказаною постановою позивач подав апеляційну скаргу, мотивуючи її тим, що суд першої інстанції під час винесення постанови не дослідив усіх обставин справи та порушив норми матеріального та процесуального права. Просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ФОП ОСОБА_1 в частині дотримання вимог податкового та іншого законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "Оптдевайс" за вересень-жовтень 2010р., за результатами якої складено акт №148/172.2762901470 від 27.01.2011р. Під час проведення перевірки було встановлено порушення:

п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-BP від 03.04.1997р. а саме відсутні підстави для виникнення податкового кредиту по операціям з придбання товарів (робіт, послуг), а тому податковий кредит за вересень 2010р. в сумі 34692,00грн. заявлено безпідставно;

п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4. п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" а саме не виникає об'єкту оподаткування по операції з продажу товарів (робіт, послуг), а тому податкові зобов'язання за вересень 2010р. в сумі 34833,00 грн. заявлено безпідставно;

встановлено нікчемність правочинів між ФОП ОСОБА_1 та його покупцями і постачальниками.

Позивач вважає, укладення ФОП ОСОБА_1 договору № 22/09/10-01 від 22.09.2010р. на поставку соняшника, виписка податкових накладних № 10 від 22.09.2010р., № 11 від 01.10.2010р., видаткових накладних № 10 від 22.09.2010р„ № 11 від 01.10.2010р. на виконання вищевказаного договору з урахуванням висновків, викладених в акті Васильківської ОДПІ у Київській області № 4943/23-20/36900457 від 26.11.2010 р. про нікчемність правочинів, вчинених між ТОВ „Оптдевайс" та його контрагентами, відсутністю трудових ресурсів, складських приміщень, транспортних засобів, є підтвердженням мети у ФОП ОСОБА_1, яка за відомо суперечить інтересам держави та суспільства, а ТОВ "Ніка-Моноліт" було занижено суму податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, яка підлягала сплаті до бюджету, що свідчить про намір на настання неправомірних наслідків у обох контрагентів.

На підставі вищенаведеного позивачем був зроблений висновок, що в даному випадку наявні усі підстави для застосування до договору № 22/09/10-01 від 22.09.2010р. наслідків, які передбачені ст.228 ЦК України, а саме згідно ч.3 ст.228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та відмовляючи в задоволенні позовних вимог позивачу, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що висновки податкового органу щодо нікчемності укладеної позивачем угоди не узгоджуються з вимогами чинного законодавства, яким визначено ознаки нікчемного правочину та носять характер припущень.

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується з наступних підстав.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", який був чинний на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п.7.2.4, 7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності ж з пп. 7.4.5 ст. 7 Закону (168/97-ВР) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Відповідачами надано суду докази щодо здійснення операції купівлі-продажу продукції між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ "Ніка-Моноліт" згідно договору від №22/09/10-01 від 22.09.2010р., що підтверджують майновий характер операції, отримання матеріальних цінностей та використання їх у власній господарській діяльності, а саме: договір купівлі - продажу від № 22/09/10-01 від 22.09.2010р., податкові накладні, видаткові накладні, рахунки-фактури, рахунки на оплату послуг, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, контракти, договори складського зберігання, акти прийому-передач товарів та послуг, акти розрахунків, виписки з розрахункових рахунків, квитанції до прибуткових касових ордерів, журнали заїздів автомобілів які перевозили продукцію.

Всі встановлені законодавством реквізити були присутні на складених первинних документах.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Судом першої інстанції встановлено, що на час здійснення господарських операцій ТОВ "Оптдевайс", ФОП ОСОБА_1 та ТОВ "Ніка-Моноліт", всі сторони були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали не анульоване (дійсне) свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ, зареєстроване в податкових органах як платники податків.

На момент виконання договору, відповідачі ФОП ОСОБА_1 та ТОВ "Ніка-Моноліт" не знали і не могли знати про імовірно протиправний характер дій попереднього контрагента. Встановлення факту порушення податкового законодавства контрагента ТОВ "Оптдевайс" само по собі не призвело до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації юридичної особи, та виданих за цими господарськими операціями податкових накладних.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачі не несуть відповідальність за несплату податків контрагента, за надані контрагентами бухгалтерські та податкові документи, а також достовірності підписів на них.

Між тим, зробивши висновки про нікчемність укладеного правочину, податковий орган не врахував наступного.

Згідно зі ст.228 ЦК України, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України, має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Саме по собі встановлення факту недодержання необхідних вимог для дійсності правочину, передбачених ст.203 Цивільного кодексу України, не є підставою нікчемності правочину, а є лише підставою для звернення до суду з метою визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Відповідно до Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; право чини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

З наведеного чітко видно, що позивач у разі необхідності, має право звернутися до суду з метою визнання нікчемним правочину, а не самостійно вирішувати дане питання.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України № К-1470/09 від 15.04.2009 року. Також колегією суддів апеляційної інстанції взято до уваги лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва № 7319 від 16.09.2011 року, де зазначено, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

З вищенаведених законодавчих положень випливає, що визнання позивачем договору недійсним з підстав відсутності трудових ресурсів, складських приміщень, транспортних засобів є можливим лише в судовому порядку, а не з суб'єктивної оцінки позивача.

З даного приводу, позивач до суду не звертався, а вказані правочини недійсними судом не визнавалися, що також є свідченням необґрунтованості позиції позивача.

Обґрунтування вимог апеляційної скарги позивача не заслуговують на увагу, оскільки не надано вироку у кримінальній справі, яким би встановлювались обставини протиправної діяльності контрагентів, їх посадових осіб, з яких би вбачався зв'язок та обізнаність відповідачів щодо можливої протиправної діяльності певних підприємств та щодо можливої спрямованості певних угод на ухилення від сплати податків.

Отже, суд першої інстанції правильно вказав на необґрунтованість висновків ДПІ щодо укладення між сторонами нікчемного правочину, оскільки наведені в акті перевірки обставини, не містять тих ознак, які б характеризували правочин як нікчемний.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення . Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно до п.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Позивачем не доведено неправомірності віднесення відповідачем ТОВ "Ніка-Моноліт" до складу валових витрат та податкового кредиту витрати з придбання товарів у ФОП ОСОБА_1, з підстав протиправності правочину та недійсності податкових документів.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції в достатньому обсязі з'ясовано обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у зв'язку з чим підстав для його скасування, в межах доводів апеляційної скарги, не існує.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 201 - 204 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції - залишити без задоволення

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2011 року - залишити без змін

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Головуючий: С.В. Сафронова

Суддя: В.Ю. Поплавський

Суддя: Д.В. Чепурнов