Ухвала суду № 40590470, 25.06.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

25 червня 2013 рокусправа № 2а/0470/11528/11

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сафронової С.В.

суддів: Поплавського В.Ю. Чепурнова Д.В.

за участю секретаря судового засідання: Шелепова Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Криворізької південної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області ДПС на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 березня 2012 року за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Весташляхбуд" до Південної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі про скасування податкового повідомлення-рішення від 10.06.2011 р. № 0001372301, -

в с т а н о в и в :

14 вересня 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Весташляхбуд" (далі -ТОВ "Весташляхбуд") звернулось до суду першої інстанції із адміністративним позовом, в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення Криворізької південної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області ДПС (далі - відповідач) № 0001372301 від 10.06.2011 р. про донарахування позивачу податкових зобов'язань з ПДВ на суму 579 500 грн., в тому числі, 463 600 грн. - за основним платежем, 115 900 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 березня 2012 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Версташляхбуд» - задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Південної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі № 0001372301 від 10.06.2011 року про донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 579 500 грн., в тому числі 463 600 грн. - за основним платежем, 115 900 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, обґрунтовуючи тим, що судом першої інстанції було винесено судове рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права та просив рішення суду першої інстанції скасувати та винести нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Також в апеляційній скарзі зазначено, що відповідно до Постанови КМУ від 21.09.2011 року №981 "Про утворення територіальних органів державної податкової служби " Південна МДПІ у м. Кривому Розі реорганізована в Криворізьку південну міжрайонну державну податкову інспекцію Дніпропетровської області ДПС

Дослідивши доводи апеляційної скарги за матеріалами справи та перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що за результатами перевірки ТОВ "Весташляхбуд", відповідачем 10.06.2011 р. винесено податкове повідомлення-рішення № 0001372301 про донарахування платнику податків податкових зобов'язань по ПДВ на загальну суму 579 500 грн., у тому числі, 463 600 грн. - за основним платежем, 115 900 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погодившись із зазначеним рішенням відповідача, ТОВ "Весташляхбуд", згідно п. 56.1 ст. 56 Податкового кодексу України, оскаржило його в судовому порядку, звернувшись до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із зазначеним адміністративним позовом.

Згідно акту перевірки № 605232/31933268 від 29.04.2011 р., податковим органом з посиланням на надані підприємством документи було встановлено, що 01.11.2010 р. між ТОВ "Весташляхбуд" (замовник) та ПП "Тісса-Електроникс" (виконавець) укладено Договір № 113/11-10 на виконання робіт по ремонту обладнання АБЦ (асфальтобетонного цеху). Згідно п. 4.1 розділу 4 Договору, вартість робіт по договору визначається сумою рахунків, виставлених виконавцем на адресу замовника на основі підписаних сторонами актів виконаних робіт. Термін дії даного договору - до 31 грудня 2011 року.

Натомість, у висновках акту перевірки ТОВ "Весташляхбуд" від 29.04.2011 р. зазначено, що, відповідно до ч. ч. 1, 5 ст.ст. 203, 215, 216, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України, правочини, здійснені платником податку ТОВ "Весташляхбуд" та ПП "Тісса-Електроникс" у грудні 2010 року, мають ознаки нікчемності, та є нікчемними в силу припису закону. Такі правочини порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано, з метою ухилення від сплати податків третіми особами, внаслідок чого, в порушення п. п. 7.2.1 п. 7.2, п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР, ТОВ "Весташляхбуд" завищено податковий кредит по взаємовідносинам з ПП "Тісса-Електроникс" за грудень 2010 року на суму 463 600 грн.

Даючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі ст.228 ЦК України, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України, має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Саме по собі встановлення факту недодержання необхідних вимог для дійсності правочину, передбачених ст.203 Цивільного кодексу України, не є підставою нікчемності правочину, а є лише підставою для звернення до суду з метою визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Відповідно до Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; право чини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

З наведеного чітко видно, що відповідач, у разі необхідності, має право звернутися до суду з метою визнання нікчемним правочину, а не самостійно вирішувати дане питання.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України № К-1470/09 від 15.04.2009 року. Також колегією суддів апеляційної інстанції взято до уваги лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва № 7319 від 16.09.2011 року, де зазначено, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

З вищенаведених законодавчих положень випливає, що визнання відповідачем договору недійсним з підстав його невідповідності закону та суперечливості інтересам держави і суспільства є можливим лише в судовому порядку, а не з суб'єктивної оцінки відповідача.

З даного приводу, відповідач до суду не звертався, а вказані правочини недійсними судом не визнавалися, що також є свідченням необґрунтованості позиції відповідача.

Обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідача не заслуговують на увагу, оскільки не надано вироку у кримінальній справі, яким би встановлювались обставини протиправної діяльності позивача, його контрагентів, їх посадових осіб, з яких би вбачався зв'язок та обізнаність позивача щодо можливої протиправної діяльності певних підприємств та щодо можливої спрямованості певних угод на ухилення від сплати податків.

У відповідності до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 201 - 204 КАС України.

Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 158, 160, 167, 195, 196, 198, 199, 200, 205, 206, 212, 254, КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Криворізької південної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області ДПС - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 березня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Головуючий: С.В. Сафронова

Суддя: В.Ю. Поплавський

Суддя: Д.В. Чепурнов