Ухвала суду № 40573189, 16.09.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

16 вересня 2014 року

справа № 811/3387/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дадим Ю.М.

суддів: Богданенка І.Ю. Уханенка С.А.

за участю секретаря судового засідання: Спірічева Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 січня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОВДМ" до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 січня 2014 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОВДМ" до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено повністю: скасовано податкове повідомлення-рішення №0000352205 від 09 жовтня 2013 року про сплату грошового зобов’язання з податку на додану вартість на загальну суму 1083750,00 грн. в тому числі за основним платежем в сумі 722500,00 грн. і застосованої штрафної санкції в розмірі 361250,00 грн..

Не погодившись з постановою суду, Кіровоградська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах оскарження та доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на підставі наказу Кіровоградської ОДПІ від 20 вересня 2013 року №773 податковим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання ним вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ПП «Кроун ЛТД» за жовтень 2012 року та ТОВ «АКСИУС» за червень 2012 року, результати якої оформлено актом №19/11-23-22-07/36904975 від 27 вересня 2013 року.

В акті перевірки зроблені висновки про порушення ТОВ "ЕКОВДМ": п.198.2, п.198.3, п.198.6 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-IV (зі змінами та доповненнями) в частині включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у зв’язку з придбанням товарів, чим завищено суму податкового кредиту за липень 2012 року у сумі 96940,00 грн., за серпень 2012 року - 397360,00 грн., за вересень 2012 року - 39720,00 грн. та за жовтень 2012 року - 188480,00 грн. по взаємовідносинах з ТОВ «АКСИУС» та ПП «Кроун ЛТД». В результаті встановлених порушень підприємством занижено податок на додану вартість, яка підлягає сплаті за липень 2012 року у сумі 96940,00 грн., за серпень 2012 року - 397360,00 грн., за вересень 2012 року - 39720,00 грн. та за жовтень 2012 року - 188480,00 грн.

На підставі висновків викладених в акті перевірки, податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 09 жовтня 2013 року №000352205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 1083750,00 грн., в тому числі за основним платежем - 722500,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 361250,00 грн..

Правомірність та обґрунтованість податкового повідомлення-рішення, прийнятого на підставі акту перевірки, є предметом спору, переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено факт наявності порушень позивачем податкового законодавства, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є необґрунтованим та таким, що спростовується матеріалами справи, а отже підлягає скасуванню.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

У відповідності до вимог п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України (далі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 р. №996-XIV “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” (далі - Закон України №996-XIV) передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України №996-XIV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

У відповідності до пп. 14.1.181 п.14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) в необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У відповідності до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, наведеними нормами матеріального права, визначено підстави для формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що позивач у перевіряємому періоді мав взаємовідносини з ТОВ «АКСИУС» та ПП «Кроун ЛТД».

Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що між ТОВ «ЕКОВДМ» (покупець за договором) та ПП «Кроун ЛТД» (продавець за договором) укладено договір купівлі-продажу від 16 жовтня 2012 року №16/10/12-П. Відповідно до п. 1.1 Договору предметом поставки є радіодеталей, які були у використанні. Підпунктом 3.1 п. 3 Договору №16/10/12-П від 16 жовтня 2012 року встановлено, що постачальник самостійно здійснює доставку товару на склад покупця за адресою: м. Кіровоград, вул. Виставочна, 1б, власними силами протягом 30 робочих днів з часу набрання сили даним Договором.

Судом досліджені копії первинних документів, а саме: податкові накладні (т.1, а.с.61-62,87,130-135) та видаткові накладні (т.1, а.с.124-129), які свідчать про належне виконання сторонами умов укладеного договору.

Розрахунки між позивачем та ПП «Кроун ЛТД» проведено шляхом перерахування відповідних сум на банківський рахунок, що підтверджується платіжним дорученням (т.1, а.с.136).

Всі документи підписані відповідальними особами та скріплені печатками як позивача, так і його контрагента.

На дату складання податкових накладних ПП «Кроун ЛТД» було зареєстроване як юридична особа у встановленому порядку та як платник податку на додану вартість на підставі свідоцтва (т.1, а.с.176-181).

Разом з тим, судом встановлено, що 30 травня 2012 року між позивачем та ТОВ «АКСИУС» (постачальник за договором) укладено договір №ДГ-30/5-12 на поставку радіодеталей, які були у використанні. У відповідності до пп. 3.1 п. 3 договору №ДГ-30/5-12 від 30 травня 2012 року постачальник самостійно здійснює доставку товару на склад покупця за адресою: м. Кіровоград, вул. Виставочна, 1б, власними силами протягом 30 робочих днів з часу набрання сили даним Договором.

Досліджені судом апеляційної інстанції копії первинних документів, а саме: податкові накладні (т.2, а.с.147-218) та видаткові накладні (т.2, а.с.80-144), свідчать про належне виконання сторонами умов укладеного договору.

Як вбачається з матеріалів справи, оплату вартості придбаних радіодеталей позивачем здійснено відповідно до угоди про уступку права вимоги від 06 липня 2012 року, з огляду на зміст якої ТОВ «ЕКОВДМ» (первісний кредитор) уступило ТОВ «АКСИУС» (новий кредитор) право вимоги за договором поставки №95/12 від 01 грудня 2011 року, укладеним між первісним кредитором та ТОВ «АВАНТАЙМ.ЗОВНІШТОРГ» (боржник) (т.2, а.с.223-224).

Також, матеріалами справи встановлено, що радіодеталі, придбані позивачем у ПП «Кроун ЛТД» та ТОВ «АКСИУС» оприбутковані позивачем та знаходяться на складі позивача, на підтвердження чого до суду надано картку рахунку 281 ТМЦ: Радіодеталі бувші у використанні за 01 жовтня 2012 року по 01 жовтня 2013 року, фотографії радіодеталей, що зберігаються в складі та копію договору оренди №7 від 02 лютого 2010 року, відповідно до змісту якого ТОВ «ЕКОВДМ» орендує у ВАТ «Станція технічного обслуговування вантажних і легкових автомобілів» приміщення та відкриту площадку, що знаходиться за адресою: м. Кіровоград, вул. Виставочна, 1б (т.1, а.с.137-152). Крім того, в підтвердження оплати за договором оренди позивачем надано копії платіжних доручень (т.1, а.с.201-205).

Таким чином, колегія суддів робить висновок про те, що позивачем факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту є доведеним, та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

В той же час, зробивши висновки про нікчемність укладених правочинів між позивачем та його контрагентами, податковий орган не врахував наступного.

Згідно до ст. 203 Цивільного кодексу України передбачається, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У відповідності до ст. 228 Цивільного кодексу України визначено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Надаючи аналіз ст. 20 Податкового кодексу України, суд зазначає, що відповідач не наділений законними повноваженнями щодо визнання правочинів недійсними або нікчемними.

Як вбачається з матеріалів справи, акт перевірки не містить доказів порушення позивачем при укладенні угод з контрагентами та їх виконанні публічного порядку, як підстави недійсності за законом (нікчемності). При наявності ж об'єктивних даних щодо недодержання вимог відповідності правочинів інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, їх недійсність має встановлюватись виключно судом із застосуванням визначених законом наслідків.

Також, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити й те, що формування підприємством податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Вищенаведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі “Булвес” АД проти Болгарії” (заява № 3991/03). Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, дослідивши вищевикладені обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що у діях платника податків (позивача) немає порушень тих норм законів, на які посилається відповідач, і приходить до висновку, що твердження податкового органу про наявність таких порушень ґрунтуються на припущеннях та належним чином не доведені, доводи відповідача не ґрунтуються на законі та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Згідно до п.п. 1,3 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, проаналізувавши вищевикладені обставини справи та правовідносини, що їм відповідають та оцінивши докази надані сторонами по справі у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що податкове повідомлення - рішення №0000352205 від 09 жовтня 2013 року прийняте Кіровоградською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області не відповідає п.п. 1,3 ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки винесене відповідачем на підставі, у межах повноважень, але не у спосіб, передбачений законодавством та без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, отже тому є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги позивача є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції викладене достатньо повно, обґрунтовано та мотивовано з посиланням на конкретні пункти законів України, які регулюють спірні правовідносини, що свідчить про відсутність підстав для його скасування.

З огляду на встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи та обрану правову позицію, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206, ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області - залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 січня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її постановлення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий: Ю.М. Дадим

Суддя: І.Ю. Богданенко

Суддя: С.А. Уханенко