Рішення № 40571042, 23.09.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №476/453/14-ц 23.09.2014 23.09.2014 23.09.2014

Провадження №22-ц/784/2575/14

Провадження № 22ц/784/2575/14 Головуючий у 1-ї інстанції Патрик Ю.Ю.

Категорія 44 Доповідач в апеляційній інстанції Ямкова О.О.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

23 вересня 2014 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючої: Ямкової О.О.,

суддів: Галущенка О.І., Царюк Л.М.,

при секретарі: Горенко Ю.В.,

за участю: представника позивачки - ОСОБА_2,

відповідачки - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_3

на рішення Єланецького районного суду Миколаївської області від 12 серпня 2014 року

за позовом

ОСОБА_4

до ОСОБА_3, ОСОБА_5

про виселення, відшкодування майнової і моральної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_5, позовні вимоги, за яким неодноразово уточнювала та остаточно просила про виселення відповідачів з іншими членами родини із будинку АДРЕСА_1 Миколаївської області, і стягнення з них 5 035 грн. 85 коп. заподіяної їй майнової шкоди у зв'язку зі знесенням побутових споруд, та відшкодування 10 000 грн. 00 коп. грошової компенсації моральної шкоди.

Позивачка обґрунтовувала свої вимоги тим, що їй належить на праві спільної часткової власності ? частина будинку АДРЕСА_1, яку вона мала намір продати відповідачці ОСОБА_3, а тому дозволила останній тимчасово заселитися в будинок.

Між тим, ОСОБА_3 спільно з ОСОБА_5 вселилися в спірний будинок, почали там самовільно проводити переобладнання та руйнування господарських споруд, втім договір купівлі-продажу з нею не уклали, так як не досягли згоди по ціні угоди та порядку проведення розрахунку.

На її неодноразові звернення, відповідачі відмовляються виселятися зі спірного будинку.

Ухвалою Єланецького районного суду Миколаївської області від 1 липня 2014 року до участі у справі в якості третій особи залучено ОСОБА_6.

Рішенням Єланецького районного суду Миколаївської області від 12 серпня 2014 року позов ОСОБА_4 задоволено частково, ухвалено про виселення ОСОБА_3 і ОСОБА_5 з будинку АДРЕСА_1. В іншій частині позову відмовлено. Зі ОСОБА_3 і ОСОБА_5 стягнуто в солідарному порядку 243 грн. 60 коп. судових витрат на користь держави.

В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_3 посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та нормам матеріального права, просить скасувати рішення суду в частині її виселення спільно з ОСОБА_5 та ухвалення в цієї частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про виселення.

В іншій частині рішення суду не оскаржено.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню із наступних підстав.

Задовольняючи позов в частині вимог про виселення, суд першій інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_4, яка є співвласником будинку та має право вимагати усунення перешкод в користуванні належною їй власністю від осіб, які в ньому проживають без достатніх правових підстав.

З такими висновками суду слід погодитися.

Відповідно до вимог статей 16, 386, 391 ЦК України власник має право звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити це право.

Згідно статті 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

При цьому, права власника житлового будинку, квартири визначені статтею 383 ЦК України та статтею 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

При вирішенні справи, судом встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності позивачці ОСОБА_4 та третій особі ОСОБА_6, по ? частині кожній. Поділ у натурі будинку не проведено.

У травні 2013 року позивачка та відповідачка ОСОБА_3 усно домовилися про укладення між ними договору купівлі-продажу, до підписання якого останній надана згода на вселення до будинку.

Після чого, відповідачка ОСОБА_3 спільно з ОСОБА_5 вселилися до будинку без укладення договору найму житла, та стали проводити ремонтні роботи до набуття ними права власності на спірну нерухомість.

В наступному, сторони не змогли домовитися за усіма суттєвими умовами договору, який між ними укладено не було.

Враховуючи вказане, позивачка ОСОБА_4 стала наполягати на виселенні відповідачів зі спірного будинку, які відмовляються його звільняти, посилаючись на усну домовленість з іншими співвласником - третьою особою ОСОБА_6.

Між тим, за положеннями статей 358, 362, 367 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою, та може бути припинено тільки у випадку поділу у натурі майна, що є у спільній частковій власності. Співвласник має право розпорядитися своєю часткою на свій розсуд, але переважне право на її придбання має інший співвласник.

Отже, посилання апелянта на відсутність правових підстав для її виселення із будинку у зв'язку з наявністю домовленості з іншим співвласником майна, є помилковими, так як розпоряджатися будинком, що є у спільній частковій власності, позивачка та третя особа можуть тільки за спільною згодою. А оскільки житловий будинок не поділено у натурі, то кожний із співвласників може вимагати його звільнення шляхом виселення осіб, які проживають в ньому без правових підстав, так як з ними не укладено договору найма житла.

Таким чином, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, належним чином дослідивши надані докази, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень щодо позовних вимог про виселення, суд першої інстанції, застосувавши саме ті норми матеріального закону, які підлягають застосуванню в цьому випадку, дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про виселення відповідачів.

За такого, місцевим судом в цієї частині постановлене правильне рішення, яке відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України не може бути скасовано.

Інші доводи апелянта, що викладені в межах апеляційної скарги, не спростовують висновків суду щодо вказаних обставин.

Разом з тим, стягуючи у відповідності до статті 88 ЦПК України судові витрати з відповідачів в солідарному порядку, суд першій інстанції допустив помилку, так як витрати підлягають стягненню з кожній із сторін у відповідних частинах згідно розміру задоволених вимог.

Тому, рішення суду першій інстанції в частині порядку стягнення з відповідачів судових витрат підлягає зміні згідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України. З кожного із відповідачів слід стягнути на користь держави 121 грн. 80 коп. судових витрат.

В іншій частині законність та обґрунтованість судового рішення, виходячи із меж апеляційної скарги, колегією суддів не перевірялося.

Керуючись статтями 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Єланецького районного суду Миколаївської області від 12 серпня 2014 року в частині порядку стягнення судових витрат змінити, стягнув на користь держави зі ОСОБА_3 і ОСОБА_5 по 121 грн. 80 коп. судових витрат з кожного.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуюча Судді