Постанова № 40569042, 18.09.2014, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" вересня 2014 р.Справа № 916/945/14Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.

суддів: Журавльова О.О., Таран С.В.,

(склад колегії суддів змінено згідно розпорядження в.о. голови суду від 17.09.2014 року)

при секретарі судового засідання: Селиверстовій М.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: Скворцова О.В., за довіреністю №940 від 05.05.2014 р.;

від відповідача: Моісєєв Д.А., за довіреністю №129 від 25.12.2013 р.;

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт»

на рішення господарського суду Одеської області від 27 червня 2014 року

по справі № 916/945/14

за позовом Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Іллічівської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України»

до Державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт»

про стягнення 588 116,39 грн.,

В С Т А Н О В И В :

Державне підприємство „Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії звернулось до Державного підприємства „Іллічівський морський торговельний порт" із позовом про стягнення 588 116,39 грн., посилаючись на невиконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором майнового сервітуту від 30.09.2013 р.

Рішенням господарського суду Одеської області від 27.06.2014 року (суддя Никифорчук М.І.) позов Державного підприємства „Адміністрація морський портів України" в особі Іллічівської філії Державного підприємства „Адміністрація морський портів України" - задоволено повністю. Стягнуто з Державного підприємства „Іллічівський морський торговельний порт" на користь Державного підприємства «Адміністрація морський портів України» в особі Іллічівської філії Державного підприємства „Адміністрація морський портів України" заборгованість за договором майнового сервітуту (користування гідротехнічними спорудами) № 112-П-ІЛФ-13 від 30.09.2013 р. в сумі 588 116 грн. 39 коп. та судовий збір в сумі - 11 762 грн. 32 коп.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем умови договору в частині оплати виставлених йому рахунків не виконані, що суперечить як умовам договору так і приписам ст. ст. 525 та 526 ЦК України; також суд дійшов висновку про те, що обов'язковій державній реєстрації підлягає саме речове право (сервітут), а не сам договір, обов'язкової державної реєстрації договору про встановлення сервітуту вимогам чинного на момент укладення договору законодавства не передбачено.

Крім того, суд зазначив, що предметом спору у даній справі є не визнання вказаного договору недійсним або іншим, а стягнення боргу.

Не погоджуючись із зазначеним вище рішенням місцевого господарського суду Державне підприємство «Іллічівський морський торговельний порт» звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, Скаржник в своїх доводах та запереченнях посилається на те, що суд повно та всебічно не перевірив всі обставини справи, не дав належну правову оцінку доказам, порушив та невірно застосував норми чинного законодавства, в зв'язку з чим виніс незаконне і необґрунтоване рішення, яке не відповідає обставинам справи і вимогам закону.

В обґрунтування апеляційної скарги ДП "ІМТП" посилається на те, що при прийнятті рішення, місцевим господарським судом взагалі не розглядалось питання наявності у позивача права господарського відання на причал №19, користування яким є предметом Договору.

Вищеперелічені обставини дозволяють зробити висновок, що для укладання договору майнового сервітуту обов'язковим є реєстрація права господарського відання на нерухоме майно. З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що право господарського відання було зареєстроване за позивачем лише 17.04.2014 року, таким чином, на думку скаржника, у 2013 році сервітут взагалі не набрав чинності.

Крім того, апелянт вважав необґрунтованим посилання суду першої інстанції на акт від 30.09.2013 року, оскільки по перше умовами договору не передбачено складання актів виконаних робіт, а по друге, заборгованість відповідача виникла за період вересень-грудень 2013 року.

На думку скаржника, реєстрації підлягає право сервітуту, за умови попередньої реєстрації іншого речового права - права господарського відання, а не договір земельного сервітуту, як зазначив суд першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність юридичної оцінки судом першої інстанції встановлених фактичних обставин справи і застосування норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного рішення, виходячи з наступного.

Відповідно до Закону України "Про морські порти України", розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.03.2013 р. № 133-р "Про погодження пропозиції щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту", наказу Міністерства інфраструктури від 19.03.2013р. № 163 "Про заходи щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту та утворення державного підприємства "Адміністрація морських портів України" було проведено реорганізацію державних підприємств морського транспорту, шляхом виділу стратегічних об'єктів портової інфраструктури, іншого майна, прав та обов'язків стосовно них згідно розподільчих балансів, та утворено, внаслідок виділу, державне підприємство "Адміністрація морських портів України".

Відповідно до п. 3 Наказу Міністерства інфраструктури від 19.03.2013р. № 163 встановлено, що Адміністрація морських портів України є правонаступником державних підприємств морського транспорту, зазначених у п. 1 цього наказу (в тому числі ДП "Іллічівський морський торговельний порт"), у частині майна, прав та обов'язків відповідно до розподільчих балансів. Пунктом 7 цього наказу встановлено, що після проведення державної реєстрації Адміністрації морських портів України головам Комісій передати, а голові Адміністрації морських портів України прийняти на баланс майно, права та обов'язки державних підприємств морського транспорту, що реорганізуються, згідно із затвердженими Міністерством розподільчими балансами та актами приймання-передачі.

Згідно до акту приймання - передачі майна, майнових прав та зобов'язань №482/19 від 13.06.2013 року, комісією з реорганізації ДП „Іллічівській морський торгівельний порт" передано майно, майнові права та зобов'язання, яке належить ДП „Іллічівській морський торгівельний порт", а ДП „Адміністрація морських портів України" прийняло майно, майнові права та зобов'язання в т.ч. на причал Іллічівського морського порту № 19.

Судом першої інстанції встановлено, що після передачі від ДП "ІМТП" за актом приймання-передачі, зазначені причали знаходяться на обліку у Адміністрації, яка реалізовує відповідні повноваження власника (особи, у якої знаходиться державне майно в господарському віданні).

Як вбачається з матеріалів справи, 30.09.2013 р. між сторонами у справі був укладений договір майнового сервітуту (користування гідротехнічними спорудами) № 112-П-ІЛФ-13, в якому позивач на визначених договором умовах оплати, надав відповідачу право обмеженого користування гідротехнічною спорудою (нерухомим майном) розташованою в акваторії Іллічівського морського порту, а саме: Причал № 19 довжиною 220 метрів (архівний номер паспорту 85312).

Пунктом 1.2 договору передбачено, що право користування причалом обмежується виконанням відповідачем навантажувально - розвантажувальних робіт, що відповідає положенням ст. ст. 401,404 ЦК України.

Пункт 3.2 Договору визначає, що Відповідач зобов'язаний своєчасно і на умовах цього договору вносити плату за сервітут за весь час користування причалом.

Пунктом 2.3 Договору визначено, що оплата за сервітут здійснюється Відповідачем щомісячно, до 30 числа місяця, наступного за звітним, на підставі рахунку Позивача. Сума щомісячного платежу розраховується виходячи з кількості днів у звітному місяці.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на виконання умов договору відповідачеві виставлялись рахунки на оплату за користування сервітутом а загальну суму 588 116,39 гр. , а саме :

№ 4 451 від 30.09.2013 р. на суму 181 299,04 грн.,

№ 9 360 від 31.10.2013 р. на суму 137 079,76 грн.,

№ 9 381 від 30.11.2013 р. на суму 132 657,83 грн.;

№ 12 856 від 31.12.2013 р. на суму 137 079,76 грн.

Вказані рахунки були скеровані відповідачеві листами позивача від 04.10.2013 р., 01.11.2013 р., 04.12.2013 р. та від 02.01.2014 р.

Крім того, 30.09.2013 р. сторонами у договорі складений та підписаний акт за договором № 112-П-ІЛФ-13 від 30.09.2013 р., за яким :

1. Адміністрація відповідно до умов договору 112-П-ІЛФ-13 від 30.09.2013 р. надала в період з 21.08.2013 р. по 30.09.2013 р. Сервітуарію (Іллічівському порту) право обмеженого користування гідротехнічною спорудою, що належать Адміністрації та розташованою вдовж акваторії Іллічівського морського порту, а саме: Причал № 19 довжиною 220 метрів.

2. Розмір плати за право обмеженого користування причалом № 19 в період з 21.08.2013 р. по 30.09.2013 р. складає 151 082,53 грн. без ПДВ 20% - 30 216,51 грн.Загальна сума плати з ПДВ складає 181 299,04 грн.

3. Цей акт є підставою для здійснення взаєморозрахунків, порядок яких визначений у Договорі.

В свою чергу, відповідач в порушення умов договору не здійснив оплату за використання об'єктів сервітуту, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом про стягнення з відповідача 588 116,39 грн.

Частиною 3 ст. 18 Закону України "Про морські порти України" встановлено, що власники та/або користувачі технологічно пов'язаних об'єктів портової інфраструктури зобов'язані укладати між собою договори, що визначають взаємні права і обов'язки щодо організації та забезпечення безперервності технологічного процесу надання відповідних послуг у морському порту і встановлюють єдиний порядок експлуатації відповідної інфраструктури морського порту.

Як зазначено у Статуті, Адміністрація є державним комерційним підприємством, зареєстрованим відповідно до чинного законодавства України. Відповідно до приписів ч.2 ст. 74 Господарського кодексу України, п.4.2 Статуту Адміністрації, майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання. В будь-якому разі усе майно, що знаходиться в розпорядженні Адміністрації, належить до державного майна.

Відповідно до ч.1 ст.136 Господарського кодексу України, право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим кодексом та іншими законами. Отже, Адміністрація як особа, у господарському віданні якої знаходиться причали та на балансі якої вони числяться, здійснює право володіння, користування та розпорядження цим майном.

Так як Адміністрація здійснює право володіння, користування та розпорядження закріпленим за ним майном, вона володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч.1 та ч.2ст. 319 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як вже зазначалося вище, між ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії та Державним підприємством "Іллічівський морський торговельний порт" укладено Договір майнового сервітуту (користування гідротехнічними спорудами) № 112-П-ІЛФ-13 від 30.09.2013 року, згідно з п.1.1 якого позивач, на визначених договором умовах оплати, надає відповідачу право обмеженого користування належними Власнику гідротехнічними спорудами (нерухомим майном) розташованими в акваторії Іллічівського морського порту, а саме: причал № 19 довжиною 220 метрів (архівний номер паспорту 85312).

Відповідно до положень ст. 403 Цивільного кодексу України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.

Статтею 406 Цивільного кодексу України визначені випадки припинення сервітуту. Так, сервітут припиняється, зокрема, у разі відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут; спливу строку, на який було встановлено сервітут; припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту; невикористання сервітуту протягом трьох років підряд. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.

Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

З матеріалів справи вбачається, що спірний Договір без будь-яких зауважень підписано повноваженими представниками сторін: Адміністрації та Порту, а також завірено печатками сторін.

Статтями 626, 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст.ст. 173, 175 Господарського кодексу України цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, визнається майново-господарським зобов'язанням. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного Кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч.1, 7 ст. 193).

Згідно з ч.2 ст. 218 Господарського Кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Судова колегія апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог, оскільки судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідач здійснював роботи на об'єктах сервітуту у період дії Договору, оскільки це підтверджується змінно-добовим оперативним планом роботи морського порту Іллічівськ за вересень, жовтень, листопад та грудень 2013 року, та виставленими відповідачу рахунками.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, рахунки на оплату (використання причалу), які одержані відповідачем, останнім не оплачені.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, щодо обґрунтованості рішення місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог ДП "АМПУ" в особі Іллічівської філії ДП "АМПУ" та стягнення з відповідача заборгованості в сумі 588 116,39 грн.

Доводи апелянта про необґрунтоване посилання суду на акт від 30.09.2013 року як на доказ наявності заборгованості з посиланням на те, що умовами договору не передбачено складання актів виконаних робіт, а заборгованість відповідача виникла за період вересень-грудень 2013 року, відхиляються судовою колегією, оскільки вказаний акт підтверджує саме наявність заборгованості за вересень 2013 року, про що зазначено самим позивачем.

Відсутність у договорі умови про складання актів виконаних робіт також не приймається до уваги, оскільки зазначений акт підписаний представниками обох сторін та скріплений печатками підприємств. В пункті 3 самого акту визначено, що цей акт є підставою для здійснення взаєморозрахунків, порядок яких визначений у Договорі.

Колегією суддів не встановлені підстави для припинення сервітуту, визначені ст. 406 Цивільного кодексу України, а саме: як встановлено в ході апеляційного розгляду, сервітут не припинявся, зокрема, у разі відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут, строк, на який було встановлено сервітут, не сплинув; обставини, які були підставою для встановлення сервітуту, не припинені. За рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення сервітут також не припинявся.

Посилання апелянта на те, що позивачем не здійснено державну реєстрацію права власності ДП "АМПУ" на об'єкт сервітуту за Договором майнового сервітуту (користування гідротехнічними спорудами) № 112-П-ІЛФ-13 від 30.09.2013 року, не спростовують вищенаведеного, а тому не можуть бути підставами для відмови у позові.

Судова колегія, з'ясувавши зміст Договору та фактичні обставини виконання сторонами договірних зобов'язань, зауважує, що сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов наявного чинного Договору, який не є нікчемним та недійсним у встановленому законом порядку не визнавався, при цьому фактичне користування об'єктом відбувалось, що не заперечується сторонами, а тому вказаний договір повинен виконуватись сторонами належним чином відповідно до ст.526 ЦК України.

Крім того, беручи до уваги загальний принцип свободи договору (виключення з якого прямо передбачені законом), а також визначений законодавцем підхід до визнання договору укладеним, з огляду на відсутність тотожності у правовому змісті термінів "правочин" та "право", "сервітут" і "земельний сервітут", перевіривши розмір наявної заборгованості, за відсутності у чинному законодавстві України приписів щодо обов'язковості державної реєстрації Договору, судова колегія дійшла висновків щодо укладеності Договору та неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань, а тому вважає оскаржуване рішення законним, обґрунтованим, та прийнятим з повним з'ясуванням обставин справи та дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Посилання скаржника на приписи Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в частині державної реєстрації права користування (сервітуту) не спростовують наведеного, а тому й не можуть бути підставами для задоволення вимог апеляційної скарги.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Вищого господарського суду України від 22.04.14р. по справі № 916/2232/13, від 10 вересня 2014 р. по справі № 916/944/14.

Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія дійшла висновку про те, що рішення місцевого господарського суду відповідає встановленим ними фактичним обставинам, прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, передбачені ст.104 ГПК України підстави для його скасування відсутні, а тому апеляційну скаргу Державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт» слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Одеської області від 27 червня 2014 року по справі № 916/945/14 - залишити без змін.

Керуючись статтями 99, п.1 ст.103 Господарського

процесуального кодексу України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Одеської області 27 червня 2014 року по справі № 916/945/14 залишити без змін.

Постанова в порядку статті 105 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Повний текст постанови

складено 23.09.2014 року

Головуючий суддя Ярош А.І.

Суддя Журавльов О.О.

Суддя Таран С.В.