Ухвала суду № 40562497, 18.09.2014, Володимирський міський суд Волинської області (до 25.04.2025 - Володимир-Волинський міський суд Волинської області)

154/2528/14-ц

4-с/154/6/14

Копія.

ВОЛОДИМИР-ВОЛИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2014 року м.Володимир-Волинський

Володимир-Волинський міський суд Волинської області в складі:

головуючого судді Лященка О.В.

при секретарі Шафатинській О.В.

з участю представника особи, яка подала скаргу: ОСОБА_1

представника ВДВС ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Володимир-Волинський справу за скаргою ОСОБА_3 на дії державного виконавця, -

встановив:

ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця.

В скарзі покликається на ту обставину, що 16 липня 2013 року державним виконавцем ВДВС Володимир-Волинського МРУЮ у Волинській області Хмелюком Т.М. були винесені ряд постанов про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у межах виконавчих проваджень № 38918726, № 38918940, № 38918831, № 38918911, №389190034, № 38918966, № 38919048, №38919095, № 38919061. Стягувачем відповідно до зазначених постанов є УПФУ України у м. Володимирі-Волинському та Володимир-Волинському районі.

31 жовтня 2013 року державним виконавцем Хмелюком Т.М. було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в межах виконавчого провадження № 40563347. Стягувачем відповідно до зазначеної постанови є УПФУ України у м. Володимирі-Волинському та Володимир-Волинському районі.

20 січня 2014 року державним виконавцем Антоневською В.Л. було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в межах виконавчого провадження № 41411354. Стягувачем відповідно до зазначеної постанови є фізична особа-підприємець ОСОБА_4.

11 лютого 2014 року державним виконавцем Антоневською В.Л. було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в межах виконавчого провадження № 41971782. Стягувачем відповідно до зазначеної постанови є ПАТ ОСОБА_5 Брокбізнесбанк.

На підставі усіх зазначених постанов державний виконавець наклав арешт на все майно, що належить йому, ОСОБА_3, а саме на квартиру АДРЕСА_1. У даній квартирі проживає він разом з родиною.

Окрім того, оскаржуваними постановами було накладено арешт на земельну ділянку площею 1000,00 кв.м., яка розташована у м. Володимирі-Волинському по вул. Туполєва, 9, і належить йому на праві особистої власності.

У скарзі також покликається на те, що згідно Закону України Про виконавче провадження державний виконавець накладає арешт на майно виключно з метою його подальшої обовязкової реалізації для виконання виконавчого документу, що випливає із мети та завдання виконавчого провадження. Однак, державний виконавець наклавши арешт на квартиру та земельну ділянку не мав та не має на меті реалізовувати її, а лише наклав його з метою забезпечення виконання виконавчих документів. При цьому, як випливає з положення ч. 7 ст. 55 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець після накладання арешту майна зобовязаний встановити строк вилучення та наступної передачі на реалізацію арештованого майна, чого і не було здійснено державним виконавцем.

Також державний виконавець відділу державної виконавчої служби Володимир-Волинського міськрайонного управління юстиції, наклавши арешт на квартиру, попередньо не надав йому можливості визначити, на яке майно необхідно в першу чергу звертати стягнення, оскільки у нього, крім квартири № 6 у будинку №12, що знаходиться вул. Ковельській, є і інше майно, на яке може бути звернено стягнення, зокрема земельна ділянка, на яку також накладено арешт, та інше майно домашнього вжитку та майно, що свідчить про вчинення державним виконавцем дій, які порушують вимоги ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до договору застави автомобіля від 17 січня 2008 року його боргові зобовязання перед банком є забезпеченими в повному обсязі, так як банк може задоволити свої вимоги щодо повернення коштів за рахунок рухомого майна боржника. І в даному випадку рухоме майно повністю відповідає сумі боргу, тому немає необхідності накладати арешт та вилучати його особисте нерухоме майно відповідно до забезпечення боргових зобовязань по кредитному договору.

Зазначає, що автомобіль, який вказаний у договорі застави від 17 січня 2008 року, на сьогоднішній день є вилучений працівниками ПАТ КБ «Брокбізнесбанк». Тобто він ним не вололдіє та не користується. Тому вважає, що його зобовязання перед банком є виконані, вилучений автомобіль зарахувався в оплату суми боргу.

Опис та арешт його особистого нерухомого майна, а саме квартири, ставить його в скрутне становище, так як я на сьогоднішній день він офіційно не працевлаштований, квартира є єдиним місцем для проживання його родини. Фактично він не має змоги придбати іншу квартиру у звязку із скрутним матеріальним становищем.

Вважає, що даному випадку немає необхідності у описі та накладанні арешту на його особисте нерухоме майно, оскільки він сплачує свої боргові зобовязання систематично. За таких обставин рахує арешт майна безпідставним.

Вважає, що дані постанови державного виконавця про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження винесені з грубим порушенням вимог Закону України Про виконавче провадження та інших актів законодавства, які регулюють питання випадків, підстав та умов накладення арешту на майно під час примусового виконання виконавчого документу, а тому підлягають скасуванню.

В судовому засіданні представник особи, яка подала скаргу, ОСОБА_1 скаргу підтримав та просить її задовольнити з підстав, викладених у тексті скарги.

Державний виконавець, чиї дії оскаржуються, ОСОБА_2 у судовому засіданні не заперечив проти задоволення даної скарги.

Заслухавши пояснення представника скаржника, представника ВДВС, перевіривши та оцінивши зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 16 липня 2013 року державним виконавцем ВДВС Володимир-Волинського МРУЮ у Волинській області Хмелюком Т.М. були винесені ряд постанов про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у межах виконавчих проваджень № 38918726, № 38918940, № 38918831, № 38918911, №389190034, № 38918966, № 38919048, №38919095, № 38919061. Окрім того, 31 жовтня 2013 року державним виконавцем Хмелюком Т.М. було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в межах виконавчого провадження № 40563347. 20 січня 2014 року державним виконавцем Антоневською В.Л. було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в межах виконавчого провадження № 41411354. 11 лютого 2014 року державним виконавцем Антоневською В.Л. було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в межах виконавчого провадження № 41971782.

На підставі усіх зазначених постанов державний виконавець наклав арешт на все майно, що належить йому, ОСОБА_3, а саме на квартиру АДРЕСА_1.

Відповідно до ст. 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Згідно ч.1 ст. 385 ЦПК України, скаргу може бути подано до суду у десятидениий строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав та свобод. Оскільки по існування даних постанов ВДВС боржник ОСОБА_3 дізнався лише на початку вересня 2014 року, так як вони виносился без його участі, і він ніяких поштових повідомлень щодо винесених постанов не отримував, то подавши скаргу до суду 09.09.2014 року, він не пропустив строку на оскарження цих постанов.

За загальним правилом, що передбачене ч.І ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

У відповідності до ч.І ст. 55 Закону України «Про виконавче провадження», арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Отже, п.1 ч.6 ст. 55 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що арешт застосовується для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації.

В той час, ч. 7 ст. 55 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що вилучення арештованого майна з передачею його для реалізації проводиться у строк, встановлений державним виконавцем, але не раніше, ніж через пять днів після накладання арешту.

При таких обставинах, з наведених вище норм Закону України «Про виконавче провадження» випливає, що у випадку відмови боржника здійснити або ж здійснювати виплату заборгованості за виконавчим листом чи сплати періодичних платежів, обовязок виконання якого випливає з виконавчого документу, державний виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, шляхом накладання арешту, вилучення його в боржника та здійснити його реалізацію з метою виконання виконавчого документу.

За таких умов, державний виконавець накладає арешт на майно виключно з метою його подальшої обовязкової реалізації для виконання виконавчого документу, що випливає із мети та завдання виконавчого провадження.

Однак, державний виконавець, наклавши арешт на квартиру та земельну ділянку, не мав та не має на меті реалізовувати її, а лише наклав його з метою забезпечення виконання виконавчих документів. При цьому, як випливає з положення ч. 7 ст. 55 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець після накладання арешту майна зобовязаний встановити строк вилучення та наступної передачі на реалізацію арештованого майна, чого і не було здійснено державним виконавцем.

Таким чином, актами законодавства України не передбачено та не надано державному виконавцю повноважень накладати арешт на майно з метою забезпечення виконання виконавчого документу тобто безстрокового його збереження шляхом заборони його відчуження, оскільки це суперечить загальним засадам та завданням здійснення виконавчого провадження та положенню ст. ст. 50, 55 Закону України «Про виконавче провадження».

Крім того. ч.2 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.

В той час, як передбачено ч.5 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження», у разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржникові інше майно, за винятком майна, на яке згідно з законом не може бути накладено стягнення. Боржник має право вказати ті види майна чи предмети, на які необхідно звернути стягнення в першу чергу. Остаточно черговість стягнення на кошти та інше майно боржника визначається державним виконавцем.

Тому, накладання державним виконавцем арешту на квартиру, яка значно перевищує заборгованість за суму штрафів до УПФ України у ОСОБА_6, є неправомірним, а винесення відповідної постанови про арешт квартири та оголошення заборони на її відчуження суперечить вимогам ч.2 ст. 55 Закону України «Про виконавче провадження», якою чітко передбачено, що арешт може бути накладено лише в межах суми стягнення.

Суд вважає, що завданням ДВС є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Як вбачається з довідки УПФУ у м. Володимирі-Волинсьокму та Володимир-Волинському районі Волинської області № 20/03-25 від 17.06.2014 року, станом на 30.09.2013 року заборгованість по єдиному внеску підприємця ОСОБА_3 становила 6982,29 грн. Станом на 17.06.2014 року дана заборгованість сплачена в повному обсязі.

З огляду на наведене, суд вважає, що дані постанови про накладення арешту на майно боржника ОСОБА_3 є незаконними та підлягають скасуванню, оскільки порушують права та інтереси боржника ОСОБА_7 на вільне володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.383, 386-388 ЦПК України, на підставі ст.369 ЦПК України, ст.ст.6, 18, 19 Закону України «Про виконавче провадження», суд-

ухвалив:

Скаргу задовольнити.

Визнати неправомірними та скасувати постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в межах виконавчих проваджень № 38918726; № 38918940: № 38918831; № 38918911; № 38919034; № 38918966; № 38919048; № 38919095; № 38919061 - від 16 липня 2013 року, винесені державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Володимир-Волинського міськрайонного управління юстиції у Волинській області, ОСОБА_2; № 40563347 від 31 жовтня 2010 року винесену державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Володимир-Волинського міськрайонного управління юстиції у Волинській області, ОСОБА_2; № 41411354 від 20 січня 2014 року та № 41971782 від 11 лютого 2014 року винесені державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Володимир-Волинського міськрайонного управління юстиції у Волинській області, ОСОБА_8

Ухвала суду може бути оскаржена до апеляційного суду Волинської області шляхом подання апеляційної скарги, яка може бути подана через Володимир-Волинський міський суд Волинської області протягом п»яти днів з дня її проголошення.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження.

Головуючий: /-/ підпис.

З оригіналом згідно.

Суддя Володимир-Волинського

міського суду ОСОБА_9