Ухвала суду № 40562087, 16.06.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/4327/13-к 16.06.2014 16.06.2014 16.06.2014

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2014 року м. Миколаїв

Апеляційний суд Миколаївської області у складі колегії суддів судової палати у кримінальних справах:

Хоміка І.М. Міняйла М.П. Рудяка А.В.

за участю секретаря: Лі І.К.

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, зареєстрованого в ЄРДР за №12012160030000938 від 30.12.2012 року за апеляційними скаргами старшого прокурора прокуратури Заводського району м. Миколаєва Надольної Т.В., захисника ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 та представника ОСОБА_7 в інтересах потерпілої ОСОБА_8 на вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 10.02.2014 року, відносно

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Барнаул Алтайського краю Російської Федерації, громадянина України, раніше не судимого, не працюючого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1,

- обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.121 КК України.

Учасники судового провадження.

прокурор: Іванов А.О.,

обвинувачений: ОСОБА_6,

захисник: ОСОБА_5,

потерпіла: ОСОБА_8,

представник потерпілої: ОСОБА_7,

Провадження №11-кп/784/218/14 Головуючий суду 1 інстанції: Щербина С.В. Категорія: ст.121 ч.1 КК України Доповідач апеляційної інстанції: Рудяк А.В.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг.

В апеляційних скаргах прокурор Надольна Т.В. та представник ОСОБА_7 в інтересах потерпілої ОСОБА_8, не оспорюючи обставин справи, доведеність вини, кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_6, вид і розмір призначеного йому покарання, просять вирок скасувати з постановленням нового вироку через неправильне застосування кримінального закону, яке вбачають у неправильному звільненні обвинуваченого від відбування покарання.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 просить вирок скасувати та закрити кримінальне провадження за відсутністю в його діях складу інкримінованого злочину.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

ОСОБА_6 визнаний винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ст.121 ч.1 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки, з покладенням обов'язків, передбачених п.п.2, 3, 4 ч.1 ст.76 КК України, зокрема: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органів кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти органи кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця проживання і роботи, а також періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої інспекції.

Постановлено стягнути з ОСОБА_6 на користь Департаменту фінансів Миколаївської міської ради за лікування потерпілої - 943 грн., на користь потерпілої ОСОБА_8 у відшкодування майнової шкоди - 3137 грн. 94 коп. та у відшкодування моральної шкоди - 5000 грн.

Узагальнені доводи апеляційних скарг.

Прокурор Надольна Т.В. та представник потерпілої ОСОБА_8 - ОСОБА_7 в апеляційних скаргах, які є аналогічними за змістом, вважають, що суд безпідставно застосував вимоги ст.75 КК України і звільнив ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, не взявши до уваги тяжкість злочину, який вчинений в стані алкогольного сп'яніння, самі обставини справи, в числі яких тяжкість тілесних ушкоджень потерпілої, тривалість лікування та наслідків для її здоров'я, невідшкодування шкоди потерпілій, а також відсутність обставин, які б пом'якшували покарання обвинуваченого.

Просять постановити щодо ОСОБА_6 новий вирок, яким призначити йому покарання за ч.1 ст.121 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Крім того, апелянт ОСОБА_7 не погоджується з розміром відшкодування моральної шкоди потерпілій ОСОБА_8 і просить його збільшити, задовольнити цивільний позов повністю та стягнути з ОСОБА_6 на її користь 80 000 грн. Мотивує тяжкістю завданих потерпілій ОСОБА_8 тілесних ушкоджень, її тривалим і коштовним лікуванням, а також наслідками травм для її життя і здоров'я, зокрема, повною втратою слуху на одне та 50% на інше вухо, в зв'язку з чим ОСОБА_8 оформлює інвалідність.

Захисник ОСОБА_5 в апеляційній скарзі в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 просить вирок відносно нього скасувати через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, а кримінальне провадження закрити на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України за відсутністю в його діях складу злочину. Стверджує, що не добуті докази вини ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого злочину.

Вважає, що суд безпідставно не прийняв до уваги показання ОСОБА_6 в тій частині, що потерпіла сама собі завдала тілесні ушкодження, коли вийшла з його квартири на східниковий майданчик.

Крім того, поставив під сумнів саму можливість спричинення перелому лобної кістки ОСОБА_8 від ударів кулаком.

До того ж, вважає, що виявлений в потерпілої перелом лобної кістки спричинений не ОСОБА_6, а іншою особою в той час, коли вона самовільно уходила з лікарні. В обґрунтування вказує, що згідно акту СМЕ зазначене тяжке тілесне ушкодження не було виявлене під час її первинної госпіталізації у лікарню швидкої медичної допомоги (ЛМШД) м. Миколаєва вночі 30.12.2012 року, а встановлене лише 15.01.2013 року в іншій лікарні. Посилається на зафіксований в акті СМЕ факт самовільного уходу потерпілої з ЛШМД м. Миколаєва 2.01.2013 року, що, на його думку, свідчить про відсутність в неї на той час тяжких тілесних ушкоджень, а також на запис в акті СМЕ про її госпіталізацію в ургентному порядку вдруге 09.01.2013 року в Миколаївську обласну лікарню, в якій і був встановлений діагноз, зазначений у експертному висновку.

Не погоджується з покладенням в обґрунтування обвинувального вироку показань свідка ОСОБА_10 - сусідки обвинуваченого, яка показала, що вважає непричетним ОСОБА_6 до побиття потерпілої, оскільки вийшовши на крики на східниковий майданчик вночі 29.12.2012 року, не бачила жодних насильницьких дій останнього до ОСОБА_8

Заперечує і критичну оцінку суду показань свідка ОСОБА_11 - давньої знайомої ОСОБА_6, згідно яких вона, прийшовши за просьбою ОСОБА_6 до потерпілої в лікарню на початку січня 2013 року, не побачила жодних тілесних ушкоджень, окрім жовтої плями на її обличчі.

Вважає необ'єктивними показання потерпілої ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_12 - матері потерпілої, як осіб зацікавлених у необ'єктивному вирішенні справи.

Стверджує, що зміст протоколу огляду місця події (з якого не вбачається жодних даних про вчинення ОСОБА_6 злочину) спростовує показання потерпілої ОСОБА_8 про її побиття ОСОБА_6

Встановлені судом першої інстанції обставини.

30.12.2012 року приблизно о 00 год. 10 хв., в приміщенні АДРЕСА_1, між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 виникла сварка, під час якої у ОСОБА_6 виник злочинний умисел спрямований на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_8

Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_6 руками і ногами почав наносити численні удари в обличчя та різні частини тіла ОСОБА_8 Після цього, ОСОБА_8 вибігла з квартири на східніковий майданчик, а ОСОБА_6, намагаючись повернути її назад, продовжував руками та ногами наносити численні удари їй в обличчя та різні частини тіла, чим спричинив тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя у виді закритої черепно-мозкової травми з забоєм головного мозку 1 ступеню, закритого перелому лобної кістки з переходу на основу, що ускладнилося розвитком нейросенсорної посттравматичною втратою слуху, а також легкі тілесні ушкодження у виді крововиливів на обличчі і лівому передпліччі.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини.

Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого ОСОБА_6, який повністю визнав себе винним в інкримінованому злочині, його захисника ОСОБА_5, який підтримав свою апеляційну скаргу і просив вирок скасувати та закрити провадження за відсутністю складу злочину, прокурора Іванова А.О. та представника потерпілої ОСОБА_7 на підтримку своїх апеляційних скарг, а також потерпілу ОСОБА_8, яка також просила вирок суду скасувати через безпідставне звільнення обвинуваченого від відбування покарання та збільшити розмір відшкодування за моральну шкоду, вивчивши матеріали кримінального провадження та додатково надані матеріали, обговоривши доводи апеляційних скарг в їх межах, апеляційний суд прийшов до таких висновків.

Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні злочину, за якій він засуджений, за обставин встановлених судом, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджуються доказами дослідженими в судовому засіданні та викладеними у вироку.

Твердження апелянта ОСОБА_5 про невідповідність висновків суду, викладених у вироку фактичним обставинам справи, а також відсутність доказів винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого злочину є безпідставними, оскільки вони суперечить дослідженим судом доказам.

Так, потерпіла ОСОБА_8 в суді показала, що після 22 години 29.12.2012 року на зупинці маршрутного таксі до неї підійшов обвинувачений ОСОБА_6 і запропонував познайомитися та спільно провести час в нього вдома, на що вона погодилася. Придбавши в магазині їжу та спиртне, вони разом прийшли в його квартиру АДРЕСА_1. Зайшовши в квартиру і зачинивши двері, ОСОБА_6, будучи обуреним її пропозицією повернутися до магазину і придбати фрукти, раптово став наносити їй численні удари кулаками в обличчя, розбив ніс, від чого вона почала захлинатися кров'ю і голосно кричати. Згодом, ОСОБА_6 перестав її бити та, давши свій халат і тапці, примусив роздягнутися до гола і піти у ванну кімнату помитися. Після того, як вона виконала ці вимоги ОСОБА_6 і прийшла на кухню, він знову став наносити їй численні удари кулаками в голову, а потім, схопивши за волосся, витягнув в коридор, де ударом розбив дзеркало і продовжив її бити руками і ногами. Через деякий час, коли побиття зупинилося, вона, бажаючи будь-яким шляхом вирватися з квартири ОСОБА_6, запропонувала йому прибрати в квартирі і викинути на вулицю уламки дзеркала, на що він погодився. Згодом, прибравши в квартирі, вона побачила в коридорі на полиці ключі від квартири та стала намагатися непомітно відчинити двері. Проте, ОСОБА_6, помітивши це, знову став бити її в голову руками і ногами. Через деякий час, умовивши ОСОБА_6 викинути на вулицю уламки дзеркала, вона вийшла на сходинковий майданчик і стала кричати, звати на допомогу, а також стукати і дзвонити у двері сусідив, в зв'язку з чим ОСОБА_6 знову став її бити та намагатися затягнути в квартиру. Через деякий час прийшов сусід з верхнього поверху, якій викликав міліцію та зателефонував її матері, після чого викликали швидку медичну допомогу. Від побиття ОСОБА_6 в неї виникли тяжкі тілесні ушкодження, в зв'язку з чим вона тривалий час лікувалася стаціонарно.

Такі показання потерпілої ОСОБА_8 щодо обставин місця, часу, мотиву та інших обставин злочину, вчиненого ОСОБА_6, узгоджуються з показаннями свідків, допитаних в суді, а також іншими доказами.

Тому суд першої інстанції обґрунтовано визнав їх достовірними і послідовними та поклав в обґрунтування обвинувального вироку.

Так, свідок ОСОБА_12 - матір потерпілої, в суді показала, що близько опівночі 29.12.2012 року їй подзвонив незнайомий чоловік і просив терміново приїхати в АДРЕСА_1 та забрати свою дочку. Приїхавши за вказаною адресою, вона побачила свою дочку з скривавленим обличчям, з численними слідами побиття, видертими локонами волосся. З слів своєї дочки вона дізналася, що її з незрозумілих причин тривалий час бив ОСОБА_6, якій перед цим запросив її в гості.

Зазначені показання потерпілої і свідка ОСОБА_12 узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_13, (що проживає по сусідству з обвинуваченим ОСОБА_6 у АДРЕСА_2), яка в суді показала, що приблизно о 23 год. 45 хв. 29.12.2012 року в її двері хтось став дзвонити та кричати «Допоможіть! Вбивають!», але вона не відкрила, а стала телефонувати сусідці, щоб спитати про крики в під'їзді. Потім, коли сусідка відмовилася вийти, в її квартиру подзвонив сусід зверху і попросив відчинити двері. Відкривши двері, вона побачила на сходинковому майданчику свого сусіда з верхнього поверху, ОСОБА_6 і незнайому молоду дівчину в халаті, обличчя в якої було розбито до крові. Дівчина стукалася у сусідські двері і кричала про те, що ОСОБА_6 її побив і хоче вбити. Одразу після цього, приїхала мати дівчини, а потім міліція, яка затримала ОСОБА_6, а швидка медична допомога забрала дівчину та її матір.

Сам обвинувачений ОСОБА_6, будучи допитаним в суді і за змістом в цілому підтверджуючи показання потерпілої ОСОБА_8, заперечив лише факт її побиття та спричинення їй тілесних ушкоджень. Показав, що після 22 години 29.12.2012 року випивши 200 гр. горілки на зупинці маршрутного таксі познайомився з раніше не знайомою ОСОБА_8 і запропонував їй спільно провести час в нього вдома, на що вона погодилася. Придбавши в магазині їжу та спиртне, вони разом прийшли в його квартиру АДРЕСА_1. Зайшовши в квартиру, ОСОБА_8 зачепила і розбила дзеркало, порізалася, в зв'язку з чим він дав їй халат і тапці та запропонував обмити ноги від порізів. Після того, як вона помилася, він запропонував їй прибрати в квартирі і викинути на вулицю уламки дзеркала, на що вона погодилася. Згодом, прибравши в квартирі, вони пішли викидати уламки дзеркала. Проте, вийшовши на сходинковий майданчик, ОСОБА_8 стала кричати, звати на допомогу, а також стукати і дзвонити у двері сусідив, в зв'язку з чим він став її заспокоювати та відтягувати від дверей сусідів. Через деякий час прийшов сусід з верхнього поверху, якій викликав міліцію та зателефонував її матері, після чого викликали швидку медичну допомогу. Зазначив, що потерпіла сама могла спричинити собі тілесні ушкодження.

Проте, показання свідків та потерпілої ОСОБА_8 щодо обставин спричинення їй численних тілесних ушкоджень узгоджуються з висновками судово-медичної експертизи №06 від 24.01.2013 року згідно яких в ОСОБА_8 виявлені тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпечності для життя у виді закритої черепно-мозкової травми з забоєм головного мозку 1 ступеню, закритого переламу лобної кістки з переходом на основу, яке ускладнилося розвитком нєйросенсорною посттравматичною втратою слуху, крововиливів на обличчі, лівому передпліччі, які утворилися від дії тупих твердих предметів, незабаром до моменту звернення за медичною допомогою.

Крім того, з зазначеного висновку вбачається, що утворення всіх тілесних ушкоджень при однократному падінні з висоти власного зросту з положення стоячі на площину - маловірогідне.

За такого є безпідставними твердження апелянта ОСОБА_5 про те, що потерпіла сама могла спричинити собі зазначені тілесні ушкодження.

Судово-медичний експерт ОСОБА_14, роз'яснивши в апеляційному суді висновки проведеної ним (по медичним документам) експертизи тілесних ушкоджень потерпілої пояснив, що виявлені в останньої тілесні ушкодження за своїм характером, механізмом утворення, давністю, локалізацією і ступенем тяжкості могли утворитися за обставин указаних потерпілою ОСОБА_8

За такого є безпідставними твердження апелянта ОСОБА_5 в частині не можливості спричинення перелому лобної кістки з переходом на основу черепа від ударів кулаком.

Твердження апелянта ОСОБА_5 про те, що виявлений в потерпілої перелом лобної кістки спричинений не ОСОБА_6, а іншою особою в той час коли вона самовільно уходила з лікарні - суперечить дослідженим судом доказам і є безпідставним, виходячи з наступного.

Як пояснила в апеляційному суді потерпіла ОСОБА_8, будучи госпіталізованою вночі 30.12.2012 року в ургентному порядку в ЛШМД м. Миколаєва в неї взяли аналізи та зробили рентгенограму кісток обличчя (носу та щелеп), яка не виявила переламів. Проте, в подальшому, не зважаючи на її скарги на сильний головний біль, запаморочення, нудоту, лікарі не проводили їй жодних діагностичних заходів, а за такого - не надавали відповідного лікування. (Рентгенограму всього черепа їй не робили, комп'ютерну томограму не пропонували, оскільки в цей час зазначене обладнання не працювало.) В зв'язку з наведеним 02.01.2013 року вона вирішила піти з ЛШМД м. Миколаєва і звернутися за меддопомогою до Миколаївської обласної лікарні, в яку її одразу госпіталізували, а в подальшому, за допомогою комп'ютерного томографа діагностували тяжке тілесне ушкодження черепа, описане у висновку СМЕ.

Таки пояснення потерпілої ОСОБА_8 підтверджуються дослідженими в апеляційному суді історіями хвороби ОСОБА_8, заведеними під час її перебування на лікуванні в ЛШМД з 30.12.2012 по 02.01.2013 року та Миколаївської обласної лікарні з 2 по 25 січня 2013 року.

Не ґрунтується на матеріалах провадження і твердження апелянта ОСОБА_5 про повторну ургентну госпіталізацію ОСОБА_8 в Миколаївську обласну лікарню 09.01.2013 року, оскільки з історії хвороби потерпілої, а також змісту висновку СМЕ №06 від 24.01.2013 року вбачається, що ОСОБА_8 не поступала вдруге в цю лікарню ургентне, а була лише переведена з відділення щелепно-лицевої хірургії в відділення ЛОР.

Є безпідставними твердження апелянта ОСОБА_5 і про невірну оцінку судом показань свідка ОСОБА_13 щодо непричетності ОСОБА_6 до побиття потерпілої ОСОБА_8 вночі 29.12.2012 року, оскільки ОСОБА_13 вийшла з квартири на сходниковий майданчик після завершення побиття і стала очевидцем лише завершення конфлікту та наслідків побиття потерпілої. За такого, показання ОСОБА_13 не спростовують встановленого судом факту побиття ОСОБА_6 ОСОБА_8

Також є вірною і критична оцінка суду показань свідка ОСОБА_11 щодо її особистої оцінки (як незначних) тілесних ушкоджень потерпілої на початку січня 2013 року, оскільки, як встановлено в суді, вона, будучи давньою знайомою ОСОБА_6, навіщала потерпілу в лікарні на початку січня 2013 року з метою залагодження конфлікту.

Твердження апелянта ОСОБА_15 і про те, що протокол огляду місця події 30.12.2012 року (а.с.56-57), якім не виявлено жодних слідів вчинення ОСОБА_6 інкримінованого злочину в квартирі на сходниковому майданчику, спростовує показання потерпілої ОСОБА_8 про її побиття ОСОБА_6 Є безпідставними, виходячи з наступного.

Так, свідок ОСОБА_13 показала, що одразу після від'їзду міліції, яка затримала ОСОБА_6 і швидкої, яка забрала ОСОБА_8 та її мати, вона підмела на сходниковому майданчику, зібрала стекла розбитого дзеркала та помила сліди крові.

Щодо відсутності відповідних слідів у квартирі ОСОБА_6, то з показань потерпілої вбачається, що саме вона прибрала в зазначеної квартирі перед тим, як піти викидати уламки дзеркала. Вказаний факт підтвердив в суді і сам обвинувачений ОСОБА_6

Твердження апелянта ОСОБА_15 про заінтересованість потерпілої та її матері - свідка ОСОБА_12 у необ'єктивному вирішенні справи не ґрунтуються на матеріалах провадження.

Крім того, сам обвинувачений ОСОБА_6 (перед завершенням апеляційного розгляду) в апеляційному суді повністю визнав себе винним в інкримінованому злочині і повністю підтвердив за змістом показання потерпілої ОСОБА_8, пояснивши, що побив її, оскільки йому стало здаватися, що вона прийшла до нього з недобрими намірами.

За наведених вище обставин є вірним висновок суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження потерпілій ОСОБА_8, небезпечного для життя в момент заподіяння - злочину передбаченого ч.1 ст. 121 КК України, а за такого - в задоволенні апеляційної скарги захисника ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 належить відмовити.

Разом з тим, відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.420 та ч.1 ст.421 КПК України, вирок суду відносно ОСОБА_6 підлягає скасуванню з постановленням щодо нього нового вироку в зв'язку з неправильним звільненням обвинуваченого від відбуття покарання, а також в зв'язку з необхідністю збільшення суми відшкодування завданої моральної шкоди, виходячи з наступного.

Так, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_6 покарання, суд правильно відповідно до вимог ст.ст.65, 67 КК України визначив його вид та розмір, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного, який раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, стану його здоров'я, зокрема, наявності ознак змішаного (з рисами шизоїдного і істеричного) розладу особистості в стані субкомпенсації, що на осудність не впливає, а також обставини, що обтяжує покарання - вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння.

Проте, рішення про звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України та покладенням певних обов'язків, суд належним чином не обґрунтував та не навів обставин, з якими він пов'язав можливість виправлення ОСОБА_6 без ізоляції від суспільства.

На думку колегії суддів суд першої інстанції не достатньо врахував ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_6 злочину, який є тяжким, вчинений в стані алкогольного сп'яніння, самі обставини справи, в числі яких тривалість побиття потерпілої, кількість і тяжкість завданих їй тілесних ушкоджень, тривалість лікування, а також відсутність обставин, які б пом'якшували покарання обвинуваченого.

Крім того, підлягають врахуванню і наслідки для здоров'я потерпілої ОСОБА_8, від спричинених ОСОБА_6 тілесних ушкоджень, які за актом СМЕ № 06 від 24.01.2013 року полягають у двосторонньої нейросенсорної втраті слуху, а також просьба потерпілої про призначення ОСОБА_6 реального покарання в межах санкції ч.1 ст.121 КК України.

Цим даним суд першої інстанції не дав належної оцінки, а ті обставини на які послався суд в обґрунтування свого рішення, на думку колегії не дають підстав для висновку про можливість його виправлення без відбування покарання.

Підлягає врахуванню і встановлення потерпілій ОСОБА_8 інвалідності 2 групи з непрацездатністю на період лікування, що підтверджено представленою апеляційному суду довідкою МСЕК від 12.06.2014 року і як наслідок отриманих нею травм - втрату роботи вчителя Миколаївського вищого училища фізичної культури.

Також, колегія суддів враховує, що ОСОБА_6 на протязі більш ніж півтора років з моменту вчинення злочину заподіяну шкоду потерпілій та лікувальним закладам не відшкодував та не вчинив і жодних дій щодо наміру її відшкодувати.

З огляду на зазначену обставину, а також на те, що ОСОБА_6, за твердженнями потерпілої ОСОБА_8, досі не вибачився перед нею за вчинений злочин, апеляційний суд не може розцінити визнання ним вини у інкримінованому злочині, як щире каяття у вчиненому і врахувати його, як пом'якшуючу покарання обставину.

Колегія суддів приймає до уваги надану обвинуваченим ОСОБА_6 апеляційному суду довідку про склад сім'ї, згідно якої він проживає разом з матір'ю, яка є людиною похилого віку. Проте, зазначені данні істотно не знижують ступінь і характер суспільної небезпеки вчинених ними дій.

Твердження ОСОБА_6 ж про те, що його мати перебуває на його утриманні - не ґрунтується на матеріалах справи. Крім того, сам ОСОБА_6 пояснив, що він багато років ніде офіційно не працює і виживає за рахунок випадкових заробітків за допомогою інтернету, а мати отримує пенсію.

З урахуванням викладеного є неправильним висновок суду 1 інстанції про звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України, з покладанням певних обов'язків з числа передбачених ст.76 КК України.

За такого, апеляційні скарги прокурора та представника потерпілої ОСОБА_7 підлягають задоволенню, а вирок суду на підставі п.4 ч.1 ст.420 КПК України - скасуванню в частині звільнення засудженого від відбування покарання з постановленням нового вироку.

Крім того, на думку колегії суддів, є обґрунтованими і вимоги апелянта ОСОБА_7 щодо необхідності збільшення розміру відшкодування потерпілої ОСОБА_8 за завдану моральну шкоду.

Так, з вироку суду вбачається, що суд 1 інстанції правильно встановив підстави цивільно-правової відповідальності ОСОБА_6 за завдану їм потерпілій ОСОБА_8 моральну шкоду.

Проте, суд не достатньо врахував розмір втрат немайнового характеру потерпілої ОСОБА_8 внаслідок її моральних і фізичних страждань та інших негативних явищ, заподіяних незаконними діями ОСОБА_6

Як встановлено в суді, обвинувачений ОСОБА_6 своїми протиправними діями спричинив тяжкі тілесні ушкодження потерпілій ОСОБА_8, в зв'язку з чим вона була вимушена тривало лікуватися і лікується до теперішнього часу від нейросенсорної втрати слуху, яка потягла інвалідність 2 групи, непрацездатність та втрату роботи, а за такого - і втрату доходів для існування.

За таких обставин, апеляційний суд, враховуючи моральні переживання потерпілої у зв'язку з ушкодженням здоров'я, порушення її нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми, вважає, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути збільшений з врахуванням характеру та обсягу її страждань, характеру немайнових втрат, їх тривалості, можливості відновлення, стану здоров'я, тяжкості вимушених змін в її життєвих і виробничих стосунках, часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 413, 420, 421, 424, 426, 532 КПК України, ст.ст. 1167, 1168 ЦК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

В задоволенні апеляційної скарги захисника ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 - відмовити.

Апеляційні скарги старшого прокурора прокуратури Заводського району м. Миколаєва Надольної Т.В. та представника ОСОБА_7 в інтересах потерпілої ОСОБА_8 - задовольнити.

Вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 10.02.2014 року, відносно ОСОБА_6 в частині його звільнення на підставі ст.75 КК України від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком, а також в частині вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_8 про відшкодування моральної шкоди - скасувати.

Вважати ОСОБА_6 засудженим за ст.121 ч.1 КК України до позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.

Початок строку відбування покарання засудженому ОСОБА_6 обчислювати з моменту приведення вироку у виконання.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_8 до ОСОБА_6 про відшкодування моральної школи задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_8 у відшкодування моральної школи 40 000 грн.

В решті вирок суду відносно ОСОБА_6 залишити без зміни.

Вирок суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскарженим в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Головуючий

Судді