Ухвала суду № 40559897, 16.09.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 357/16400/13 Головуючий у І інстанції Дубановська І.Д.Провадження № 22-ц/780/4318/14 Доповідач у 2 інстанції КашперськаКатегорія 58 16.09.2014

УХВАЛА

Іменем України

16 вересня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагєєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Бевзюк М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 травня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа Управління земельних ресурсів м. Біла Церква про усунення перешкод, витребування майна та відшкодування шкоди,

заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

В листопаді 2013 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про усунення перешкод, витребування майна та відшкодування шкоди. Заявлені вимоги мотивувала тим, що 15 травня 2008 року її брат ОСОБА_3 подарував матері ОСОБА_4 житловий будинок АДРЕСА_1 з господарськими спорудами; житловий будинок знаходився на одній земельній ділянці з незавершеним будівництвом житловим будинком під АДРЕСА_2, який належав ОСОБА_3 В 2008 році ОСОБА_4 та ОСОБА_3 провели розподіл земельної ділянки, визначили межі користування земельною ділянкою та подали документи на приватизацію землі, отримавши державні акти на право власності на земельні ділянки. Оскільки на межі між будинками був розташований погріб та колодязь, межа проходила в обхід цих споруд, паркану не встановлювалось і межа на місцевість не виносилось. В 2011 році ОСОБА_3 продав будинок АДРЕСА_2 та земельну ділянку ОСОБА_2, яка встановила паркан, але перенесення меж земельної ділянки в натурі на місцевість не було погоджено із суміжним землекористувачем ОСОБА_4, а погріб та колодязь, належні їй, виявилися на земельній ділянці ОСОБА_2 05 січня 2013 року ОСОБА_4 померла, і 25 вересня 2013 року після смерті матері вона оформила право на спадкове майно - житловий будинок АДРЕСА_1, та земельну ділянку за цією з адресою. Вартість знесеного погребу та колодязю згідно технічної документації складає 1518 та 2696 грн. Просила визнати встановлення межі між земельними ділянками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 та огорожі на ній неправомірними; зобов'язати відповідача повернути їй погріб і колодязь шляхом відбудови їх та приведення до попереднього стану; зобов'язати відповідача усунути перешкоди в користуванні нею погребом та колодязем шляхом перенесення паркану за колодязь та погріб; стягнути із відповідача на її користь моральну шкоду 4000 грн.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 травня 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Позивач ОСОБА_1, не погоджуючись із рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 травня 2014 року, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким позовні вимоги повністю задовольнити.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 про усунення перешкод, витребування майна та відшкодування шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, оцінивши які, суд міг би дійти висновку про невідповідність винесених меж в натурі правовстановлюючим документам, а також про зобов'язання відповідача повернути позивачу погріб і колодязь шляхом відбудови та приведення до попереднього стану, та усунення перешкод в користуванні ними шляхом перенесення паркану за колодязь та погреб.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Із матеріалів справи колегія суддів вбачає, що 29 вересня 1992 року складено технічні вимоги до забудовника будинку АДРЕСА_2 ОСОБА_3, окреслені на генеральному плані, згідно якого на земельній ділянці поруч з будинком АДРЕСА_1 розташовані надвірні споруди - сарай, а також споруди під літерами «В» та «в» (а. с. 78).

15 травня 2008 року ОСОБА_3 подарував ОСОБА_4 житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1. Вказаний житловий будинок під літ. «А», загальною площею 77,8 кв.м., житловою площею 40,8 кв.м., розташований на земельній ділянці з такими господарськими та побутовими будівлями і спорудами: сарай під літ. «Б», погріб під літ. «В/п», вбиральня під літ. «Г», огорожа « 1-4», замощення « 5», колодязь « 6».

22 жовтня 2009 року ОСОБА_3 отримав державний акт серії ЯИ № 444863 на право власності на земельну ділянку кадастровий номер 3210300000:03:031:0059 пл. 0,0811 га. для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на підставі рішення Білоцерківської міської ради № 1011/44 сесія 5 скликання від 19 березня 2009 року.

14 липня 2011 року ОСОБА_3 продав ОСОБА_2 незавершений будівництвом житловий будинок готовністю 22 %, що знаходиться в АДРЕСА_2, а також земельну ділянку пл. 0,0811 га., що розташована за адресою АДРЕСА_2 та належала продавцю на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 444863, виданого Білоцерківською міською радою Київської області та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі 06 листопада 2009 року.

22 серпня 2011 року перенесено в натурі межі земельної ділянки ОСОБА_2, про що складено акт, згідно якого перенесення меж земельної ділянки виконано відповідно до рішення Білоцерківської міської ради № 1011/44 сесія 5 скликання від 19 березня 2009 року та державного акту серія ЯИ № 444863; акт підписано в.о. начальника управління Держкомзему у м. Біла Церква, ОСОБА_2 та представником ПП «Гео-Кадастр» (а. с. 70 - 71).

25 вересня 2013 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4, яка складається з житлового будинку з господарськими та побутовими будівлями і спорудами під АДРЕСА_1, та земельної ділянки.

Вказані обставини підтверджуються наявними в справі доказами.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. ст. 126, 155 ЗК України в редакції, чинній на момент видачі державних актів на суміжні земельні ділянки, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Так, звертаючись до суду із даними позовом, позивач вказувала на неправильність винесених в натурі меж земельної ділянки, що належить ОСОБА_2 (акт винесення меж від 22 серпня 2011 року), разом з тим, всупереч вимогам ст. 60 ЦПК України, доказів на підтвердження даних обставин надано не було, а тому суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні позовних вимог про визнання встановлення межі між земельними ділянками неправомірним.

При цьому колегія суддів враховує, що позивачем не було доведено невідповідності фактичних розмірів та меж суміжних земельних ділянок державним актам на право власності на земельні ділянки, а також не заявлялись вимоги про визнання державних актів про право власності на земельні ділянки недійсними.

За таких обставин доводи апеляційної скарги про те, що винесення в 2011 році в натурі межі земельної ділянки здійснено без дотримання лінії межових знаків та згоди суміжних землекористувачів та порушення в зв'язку із цим прав позивача, висновків суду не спростовують та відхиляються колегією суддів.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Обрання неналежного способу захисту може бути підставою для відмови у задоволенні позову.

Відповідно до ст. ст. 319, 321 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

В матеріалах справи міститься витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 25 вересня 2013 року, згідно якого об'єктом нерухомого майна, власником якого є ОСОБА_1, є будинок за адресою АДРЕСА_1; також у витязі зазначаються відомості про складові частини об'єкта нерухомого майна, в тому числі погріб та колодязь (а. с. 81, 81 зворот).

Судом встановлено, що відповідно до даних технічного паспорту на спірний будинок від 17 квітня 2008 року, погріб збудовано у 1967 року, рік побудови елементу будівель з водозабезпечення не вказаний.

Під час розгляду справи також було встановлено, що на час придбання відповідачем в 2011 році будинку та земельної ділянки спірні споруди знаходились на придбаній нею земельній ділянці, в зв'язку із перебуванням цих споруд в зруйнованому стані були нею демонтовані. Докази щодо технічного стану та вартості спірних споруд на час придбання відповідачем будинку та земельної ділянки в матеріалах справи відсутні.

Відтак відновлення спірних споруд в тому технічному стані, якій вони мали на момент придбання будинку та земельної ділянки відповідачем та їх демонтажу, є неможливим, а вимоги позивача в цій частині щодо повернення їй погребу та колодязю шляхом їх відбудови та приведення до попереднього стану позивачем належними доказами не доведені.

Іншого способу захисту прав позивача, в тому числі відшкодування заподіяної шкоди, завданої знищенням майна, позивачем не заявлено, відтак позовні вимоги про зобов'язання відповідача відбудувати та привести до попереднього стану знесені споруди задоволенню не підлягали і суд першої інстанції правомірно відмовив у цьому.

З огляду на викладене суд першої інстанції також обґрунтовано відмовив позивачу в задоволенні вимоги зобов'язання усунути перешкоди в користування погребом та колодязем шляхом перенесення паркану, доводами апеляційної скарги дані висновки суду першої інстанції не спростовуються.

Доводи апелянта, що судом першої інстанції не застосовано ч. 2 ст. 108 ЗК України, яка передбачає, що до того часу, поки один із сусідів зацікавлений у подальшому існуванні спільної межової споруди, вона не може бути ліквідована або змінена без його згоди, колегією суддів відхиляються, оскільки позов мотивований іншими підставами.

Оцінюючи висновки суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, колегія суддів виходить із наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 386 ЦК України, власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ч. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 травня 1995 року № 4«Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Колегія суддів враховує, що на час набуття права власності на будинок із надвірними спорудами спірні колодязь та погріб вже були знесені відповідачем, оскільки це було здійснено же за життя попереднього власника, та у користуванні позивача вони ніколи не перебували. Позивач не довела, в чому полягає завдана їй моральна шкода, та розмір грошової суми, в яку вона її оцінила.

За таких обставин суд повно і всебічно встановив обставини, які мають значення для справи, на підставі наявних в матеріалах справи доказів та обґрунтовано відмовив в задоволенні позову в цілому.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення вимог ст. 213 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення є немотивованими і не підтверджуються жодними доказами.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 травня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий : Кашперська Т.Ц.

Судді : Фінагєєв В.О.

Яворський М.А.