Рішення № 40551592, 15.09.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/8878/14 15.09.14

За позовом Публічного акціонерного товариства «Одеський кабельний завод «Одескабель»

до Спільного українсько-американського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Керос-Київ»

про стягнення 734 932, 90 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Дідик С.О.

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Одеський кабельний завод «Одескабель» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Спільного українсько-американського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Керос-Київ» про стягнення заборгованості за договором поставки № 460 від 30.06.2011 р. у розмірі 674 698, 21 грн., а також 34 759, 38 грн. - 3 % річних та 25 475,31 грн. - інфляційних втрат. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань перед позивачем за вищевказаним договором.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.05.2014 р. порушено провадження у справі № 910/8878/14 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 11.06.2014 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

У процесі провадження у справі позивач подав письмові пояснення по справі, у яких зазначає, що в межах даної справи заявлено вимоги про стягнення заборгованості за товар, поставлений за період з 30.06.2011 р. до 17.09.2012 р. за договором № 460 від 30.06.2011 р.

Також під час розгляду спору позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, у якій просить стягнути із Спільного українсько-американського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Керос-Київ» заборгованість у розмірі 10 860 177, 72 грн., а також пеню в сумі 229 675, 18 грн., 315 347, 28 грн. - 3 % річних та 1 158 109, 26 грн. - інфляційних втрат.

Як вбачається зі змісту заяви Публічного акціонерного товариства «Одеський кабельний завод «Одескабель» та доданих до неї документів, позивачем фактично заявлено вимоги про стягнення заборгованості за товар, поставлений за період з 30.06.2011 р. до 21.02.2014 р. за договором № 460 від 30.06.2011 р., тобто збільшено період нарахування боргу за вказаним договором порівняно із вимогами, заявленими у позові

Водночас, позивачем нараховано санкції за порушення грошових зобов'язань за весь період такого порушення та додатково заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 229 675, 18 грн., що не була заявлена у позовній заяві.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до п. 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачені частиною ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. У разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Тож, приймаючи до уваги, що позивачем збільшено розмір позову за тією ж вимогою, яка була заявлена у позовній заяві та заява позивача не суперечать вимогам ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв її до розгляду в частині збільшення кількісних показників раніше заявлених вимог, у зв'язку з чим спір у даній справі вирішується, виходячи з нової ціни позову, що включає заборгованість у розмірі 10 860 177, 72 грн., 315 347, 28 грн. - 3 % річних та 1 158 109, 26 грн. - інфляційних втрат.

В частині заяви позивача, що стосується заявлення додаткової вимоги про стягнення пені у розмірі 229 675, 18 грн. суд відмовив у прийнятті до розгляду та задоволенні.

Розгляд справи переносився в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, в тому числі і за клопотанням відповідача.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 21.07.2014 р. дану справу передано для розгляду судді Коткову О.В. у зв'язку з відпусткою судді Пригунової А.Б.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.07.2014 р. дану справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 27.08.2014р.

Розпорядженням Виконуючого обов'язки Голови Господарського суду міста Києва від 27.08.2014 р. справу № 910/8878/14 передано судді Пригуновій А.Б. для подальшого розгляду у зв'язку з її виходом із відпустки.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав позов, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог.

Представник відповідача на виклик суду не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 15.09.2014 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

30.06.2011 р. між Публічним акціонерним товариством «Одеський кабельний завод «Одескабель» та Спільним українсько-американського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Керос-Київ» укладено договір поставки № 460, за умовами якого позивач зобов'язався поставити, а відповідач - прийняти та оплатити волоконно-оптичні кабелі на умовах даного договору, номенклатура, кількість та вартість якого зазначається у специфікації, що є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п. 2.1. договору загальна ціна договору орієнтовно складає 50 000 000, 00 грн.

Відповідно до п. 3.1. договору розрахунки за договором здійснюються за фактично поставлену продукцію протягом 45-ти календарних днів від дати поставки продукції.

Договір, відповідно до п. 14.1., набуває чинності з дати його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2011 р., а в частині гарантійних зобов'язань і зобов'язань з оплати - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Термін дії договору № 460 від 30.06.2011 р. сторонами неодноразово продовжувався та відповідно до додаткової угоди № 5 від 25.12.2013 р. встановлений до 31.12.2014 р.

Як встановлено судом на підставі наявних у справі первинних документів, на виконання умов договору № 460 від 30.06.2011 р. за період з 30.06.2011 р. до 21.02.2014 р. позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 19 531 296, 97 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними.

Також судом встановлено, що відповідачем перераховано на користь позивача грошові кошти у сумі 8 671 119, 25 грн. за договором № 460 від 30.06.2011 р., що підтверджується довідками Акціонерного банку «Південний», Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» та Публічного акціонерного товариства «Правекс-Банк», копії яких долучені до матеріалів справи.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору № 460 від 30.06.2011 р. щодо розрахунків за поставлений товар, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 10 860 177, 72 грн., яку позивач просить стягнути в судовому порядку.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Договором, відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

За приписами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні норми закріплені також і в Господарському кодексу України.

Так, відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором, або законом.

За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.

Виходячи з умов договору № 460 від 30.06.2011 р. щодо порядку здійснення розрахунків за товар, строк оплати відповідачем отриманої продукції є таким, що настав зі спливом 45-ти календарних днів з моменту її відвантаження позивачем Спільному українсько-американському підприємству у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Керос-Київ»

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідач доказів належного виконання грошових зобов'язань за договором № 460 від 30.06.2011 р. не надав, об'єктивних підстав неможливості належного виконання договору не навів,контро розрахунок заявленої до стягнення суми суду не представив.

На підставі вищенаведеного суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови договору № 460 від 30.06.2011 р., а також положення ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України.

Тож, приймаючи до уваги, що за приписами ст.ст. 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, враховуючи наявність у матеріалах справи доказів поставки товару за договором № 460 від 30.06.2011 р. та недоведеність позивачем його належного виконання, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення заборгованості у розмірі 10 860 177, 72 грн.

Крім того, позивачем заявлені вимоги про стягнення 3 % річних у розмірі 315 347, 28 грн. та 1 158 109, 26 грн. - інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з урахуванням припис ст. 625 Цивільного кодексу України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Згідно з п. 1.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів або на відсутність вини.

За приписами п. 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Тож, приймаючи до уваги, що відповідач допустив прострочення виконання грошових зобов'язань щодо розрахунків за отриманий товар за договором № 460 від 30.06.2011 р., приймаючи до уваги що відповідачем не надано суду доказів вжиття заходів для уникнення порушення умов договору, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про застосування правових наслідків, встановлених нормами ст. 625 Цивільного кодексу України та умовами вказаного договору.

Згідно розрахунку позивача за період з 07.07.2012 р. (дата виникнення заборгованості за відповідним платежем) до 01.07.2014 р. (дата визначена позивачем самостійно) з урахуванням здійснених відповідачем часткових проплат розмір 3 % річних становить 315 347, 28 грн., інфляційні втрати - 1 158 109, 26 грн.

Розрахунок позивача перевірено судом та відповідає вимогам чинного законодавства України.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Витрати по сплаті судового бору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Публічного акціонерного товариства «Одеський кабельний завод «Одескабель» задовольнити.

2. Стягнути з Спільного українсько-американського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Керос-Київ» (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 10-А, код ЄДРПОУ 24384778), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Публічного акціонерного товариства «Одеський кабельний завод «Одескабель» (65013, м. Одеса, Миколаївська дорога, 144, код ЄДРПОУ 05758730) заборгованість у розмірі 10 860 177, 72 (десять мільйонів вісімсот шістдесят тисяч сто сімдесят сім грн. 72 коп.) грн., 315 347, 28 (триста п'ятнадцять тисяч триста сорок сім грн. 28 коп.) грн. - 3 % річних, інфляційні втрати у розмірі 1 158 109, 26 (один мільйон сто п'ятдесят вісім тисяч сто дев'ять грн. 28 коп.) грн. та 73 080, 00 (сімдесят три тисячі вісімдесят грн. 00 коп.) грн. - судового збору.

3. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 19.09.2014 р.

Суддя Пригунова А.Б.