Ухвала суду № 40550102, 18.09.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/3084/14 Головуючий у 1-й інстанції: Щавінський Р.В. Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

18 вересня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О., Губської О.А.,

при секретарі судового засідання Арсенійчук М.В.,

за участю представників сторін:

від позивача Терновий Р.Б.,

від відповідача Судакевич А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Ліфтрембуд» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 червня 2014 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ліфтрембуд» до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі по тексту - відповідач, податковий, контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення відповідача №0007032201/2665 від 13.12.2013 р.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 12 червня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що посадовими особами Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Ліфтрембуд» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Соліус» за період з 01.07.2013 р. по 31.07.2013 р.

Результати перевірки відображено в акті перевірки від 29.11.2013 р. №2180/10-02-22-01/36822683/57, в якому податковим органом встановлено порушення ТОВ «Ліфтрембуд» вимог п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого, виходячи з позиції контролюючого органу, позивачем занижено податок на додану вартість за липень 2013 р. на суму 50000,00 грн.

На підставі акта перевірки від 29.11.2013 р. №2180/10-02-22-01/36822683/57 Білоцерківською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.12.2013 р. №0007032201/2665, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 62500,00 грн., в тому числі 50000,00 грн. за основним платежем та 12500,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

За результатами адміністративного оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення до податкових органів скарги позивача було залишено без задоволення, а спірне рішення відповідача - без змін.

Вважаючи податкове повідомлення-рішення від 13.12.2013 р. №0007032201/2665 протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції позивача ТОВ «Соліус» в період, що перевірявся, не мали реального характеру, не підтверджуються первинними документами, що супроводжують господарські операції такого роду, а надані окремі первинні документи, видані на їх виконання, не відповідають встановленим вимогам, та, виходячи з цього, прийшов до висновку, що визначення контролюючим органом підприємству податкових зобов'язань з податку на додану вартість є правомірним.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, заявлені позивачем суми бюджетного відшкодування за період, що перевірявся, за висновками контролюючого органу не підлягають відшкодуванню, оскільки договір, укладений позивачем з його контрагентом - ТОВ «Соліус» є таким, що укладений без мети настання реальних наслідків в силу відсутності у контрагента господарський можливостей для фактичного здійснення операцій з транспортно-експедиційного обслуговування.

Колегія суддів звертає увагу, що наслідки в податковому обліку платника податків створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між ТОВ «Соліус» (Перевізник) та ТОВ «Ліфтрембуд» (Замовник) 01.07.2013 року було укладено договір № 33 про надання послуг (далі по тексту - Договір).

Згідно з умовами вказаного Договору Перевізник зобов'язується надати Замовнику транспортно-експедиційні послуги по перевезенню вантажу до пункту призначення згідно заявок останнього, а Замовник зобов'язується сплатити за надання послуги встановлену за договором плату.

Згідно з п. 2.1 Договору ціна послуг встановлюється згідно акту виконаних робіт.

Розрахунок здійснюється шляхом перерахування Замовником коштів на розрахунковий рахунок Перевізника.

Відповідно до п. 3.2 Договору Перевізник зобов'язаний подавати транспорт в місця і у строки, визначені Замовником у відповідних замовленнях.

На виконання зазначених господарських операцій сторонами договору складено акти здачі-приймання робіт та виписано рахунки-фактури, податкові накладні.

Акти здачі-приймання робіт не містять обов'язкових реквізитів (зазначення посади та прізвище особи Замовника, яка підписала документи).

У зазначених актах здачі - прийняття робіт відсутній детальний опис, які саме транспортні послуги були надані ТОВ «Соліус», відсутні дані щодо пункту навантаження та пункту розвантаження товару, що придбається та який підлягав транспортуванню, відсутні дані щодо відстані транспортування вантажу, а також дані щодо калькуляції вартості послуги тощо.

На підтвердження факту оплати отриманих за договором послуг позивачем надано виписки банку.

ТОВ «Ліфтрембуд» не надано суду доказів походження та існування товару, який був транспортований за спірним договором, використання його в господарській діяльності.

Позивачем не надано копії заявок на перевезення, наявність яких передбачено п. 3.2 Договору.

Крім того, за даними АІС «Автомобіль» ДАІ МВС України встановлено, що на обліку ТОВ «Соліус» транспортні засобі не рахуються, що унеможливлює виконання договору про надання транспортно-експедиційних послуг. Договорів оренди транспортних засобів на підтвердження реального характеру господарських операцій з перевезення також не надано.

Крім того, податковим органом зі звітності ТОВ «Соліус» встановлено, що чисельність працівників на підприємстві у період здійснення спірних господарських операцій становила 1 особа.

Проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що надані первинні документи не є достатніми доказами фактичного здійснення господарських операцій, оскільки позивачем не надано суду достатньо доказів переміщення, зберігання продукції (товарно-транспортних накладних), що перевозилась, доказів використання її у власній господарській діяльності та не спростовано доводи податкового органу про відсутність у ТОВ «Соліус» адміністративно-господарських можливостей для здійснення спірних господарських операцій.

Тобто, по суті не надано тих матеріалів, які зазвичай супроводжують операції такого роду та у сукупності підтверджують їх фактичне виконання.

Позивачем не надано інших доказів, які прямо та опосередковано могли б в сукупності або окремо підтверджувати фактичне вчинення спірних операцій та зумовлювали право позивача на формування спірних сум податкових вигод.

У той же час, обізнаність позивача відносно наявності у контрагента відповідних ресурсів при укладанні угод, обумовлюється характером та специфікою угод (обумовлених операцій) та звичайною діловою практикою.

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» (далі-Закон).

Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст.2).

Частиною 2 ст.3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.1 Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Як встановлено колегією суддів з матеріалів справи, окремі первинні документи на виконання спірних господарських операцій не відповідають встановленим вимогам у зв'язку з відсутністю обов'язкових реквізитів, з актів приймання-передачі робіт неможливо встановити зміст та обсяг господарської операції.

При цьому, в контексті положень п/п. 14.1.191., 14.1.202, 14.1.36. ПК України, положень цього ж кодексу (щодо ПДВ): п/п. 14.1.178, 14.1.181, п. 188.1., п. 185.1., п. 198.1. п. 198.2., п. 198.3., п. 201.4., п. 201.7., п. 201.8., п. 201.10., п. 198.6., (щодо оподаткування прибутку підприємств, щодо формування витрат), а саме: п/п. 14.1.27., п/п. 134.1.1. п. 138.1., п/п. 14.1.228., п/п. 138.2., п/п. 138.4., п/п. 137.1., п/п. 139.1.3., п/п. 139.1.9., положень ПК України п/п. 16.1.2., 16.1.3., п. 44.1. ПК України (щодо ведення обліку та підтвердження даних обліку), положень 2. ст. 3., ч. 1 ст. 9, та на підтвердження фактичного надання контрагентом позивача послуг з перевезення, під час розгляду справи позивачем не надано документів, які зазвичай супроводжують перевезення вантажів та оформлення яких є необхідним відповідно до правил перевезення; наявності у контрагента власних або орендованих транспортних ресурсів, а також власних або залучених трудових ресурсів, наявності власної або орендованої навантажувально-розвантажувальної техніки та механізмів, що є необхідним для надання таких послуг; доказів залучення контрагентом інших осіб для виконання спірних операцій (оренда транспортних засобів у інших осіб).

Тобто, по суті не надано тих матеріалів, які зазвичай супроводжують операції такого роду та у сукупності підтверджують їх фактичне виконання.

Відтак, виходячи з встановлених судом обставин та наведених вище норм законодавства у їх сукупності, суд приходить до висновку про недоведеність наявності сукупності умов, обставин та підстав (фактичного виконання спірних операцій саме контрагентом позивача), з якими наведені вище норми законодавства пов'язують можливість правомірного формування спірних сум податкових вигод та, відповідно, про відсутність у позивача підстав для їх формування.

Надані позивачем та досліджені судом документи, наведені ним доводи, не спростовують наведеного та не доводять зворотного.

Суд у взаємозв'язку з викладеним також враховує, що наявність оплати на користь контрагента сама по собі не є підтвердженням фактичного здійснення операцій та в даному випадку - самостійною підставою для формування спірних сум податкових вигод, оскільки рух цих коштів, виходячи з вищенаведеного, не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників спірних операцій.

Враховуючи наведені правові норми, а також встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати подані позивачем документи на підтвердження податкового кредиту первинними бухгалтерськими документами в розумінні Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», тобто документами, які підтверджують фактичне придбання позивачем товару від контрагента, фактичне здійснення господарських операцій та дають позивачу право податковий кредит.

Крім того, податковим органом встановлено, що контрагенти позивача, з якими останній мав господарські взаємовідносини в період, за який проведено перевірку, мають ознаки фіктивності, з матеріалів їх податкової звітності встановлено відсутність основних фондів, трудових ресурсів, транспортних засобів, що є необхідними для ведення господарської діяльності.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1. Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас відповідно до п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6. Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Проаналізувавши встановлені фактичні обставини справи на підставі наведених норм законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що надані позивачем первинні документи не підтверджують реальне здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Соліус» у спірний період та наявність господарської мети при їх здійсненні.

Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що право позивача на отримання податкового кредиту не підтверджене належними доказами, а тому висновок відповідача про порушення позивачем вимог п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України внаслідок завищення від'ємного значення з податку на додану вартість відповідає дійсним обставинам справи.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги позивача висновки суду першої інстанції не спростовують та відхиляються судом так, як є помилковими.

Згідно з ст. ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Ліфтрембуд» залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 червня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення (ч.5 ст.254 КАС України)та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.Б. ПаріновСудді І.О. Грибан О.А. Губська

Повний текст ухвали виготовлено 22.09.2014 року

.

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Грибан І.О.

Губська О.А.