ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 вересня 2014 рокусправа № 804/13713/13-а
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чередниченко В.Є.
суддів: Коршуна А.О. Кругового О.О.
за участю секретаря судового засідання: Кязимової Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2013 року у справі № 804/13713/13-а за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Нікопольська зернова компанія» до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Нікопольська зернова компанія» (далі - ТОВ «НЗК» 16 жовтня 2013 року звернулось до суду з позовом до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, згідно якого, просить визнати протиправним і скасувати повністю податкове повідомлення-рішення відповідача від 02 жовтня 2013 року № 0002592201 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 3903866,27 грн. (в тому числі за основним платежем 2602577,51 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами 1 301 288,76 грн.).
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказане податкове повідомлення-рішення повинно бути скасоване, оскільки висновки відповідача щодо порушення позивачем вимог п. 198.3 ст. 198 ПК України наслідком якого стало завищення податкового кредиту на 2602577,51 грн., викладені у акті №417/221/31337984 від 11 вересня 2013 року (далі - акт перевірки) на підставі якого його було прийнято є безпідставними та необґрунтованими.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2013 року адміністративний позов задоволено. Суд визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення відповідача від 02 жовтня 2013 року № 0002592201.
Постанова суду мотивована тим, що відповідачем не доведена правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, у зв'язку із чим позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.
Апеляційна скарга фактично обґрунтована висновками перевіряючих осіб, які зроблено в акті перевірки щодо завищення позивачем податкового кредиту.
Згідно заперечень на апеляційну скаргу, позивач посилаючись на її необґрунтованість, просив у задоволені скарги відмовити, постанову суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача який підтримав доводи апеляційної скарги, пояснення представників позивача, які заперечували, щодо задоволення апеляційної скарги відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині повноти нарахування та сплати податку на додану вартість при здійснені реалізації товарів не власного виробництва за межі митної території України за період з 01.01.2013 року по 28.02.2013 року».
За результатами перевірки складений акт №417/221/31337984 від 11.09.2013 року (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 2602577,51 гривень, в т.ч.: січень 2013 року - 1991552,00 гривень, лютий 2013 року - 611025,51 гривень. (а.с.11-26).
Згідно акта перевірки відповідач вважає, що реалізація позивачем олії соняшникової нерафінованої, за контрактами №35/200/4 від 26.09.2012 року та №35/216/4 від 12.02.2013 року, без врахування в ціні продажу всіх понесених витрат дають підстави стверджувати, що купівля олії соняшникової нерафінованої та її подальша реалізація на експорт за ціною, нижчою від ціни придбання, не була зумовлена характером виробничої або іншої господарської діяльності позивача, оскільки не мала на меті отримання доходу від цих операцій, а отже не пов'язана з його господарською діяльністю.
Крім цього, діяльність з реалізації на експорт придбаної сільгосппродукції є невластивою для перевіряємого підприємства, оскільки основним видом діяльності позивача є складське господарство. Отже, операції з придбання олії соняшникової нерафінованої на території України та подальшої реалізації олії соняшникової нерафінованої на експорт для ТОВ «НЗК» є завідомо збитковими. Дії ТОВ «НЗК» не свідчать про мету отримання доходу, і тому в сукупності такі операції не відповідають меті підприємницької діяльності - одержанню прибутку.
Операції з реалізації на експорт невластивої для підприємства продукції здійснювалися ТОВ «Нікопольська зернова компанія» виключно з метою ухилення (мінімізації) від сплати податків.
На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0002592201 від 02.10.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем податок на додану вартість у розмірі 2602577,51 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 1301 288,76 грн. (а.с. 10).
Правомірність та обґрунтованість вказаного рішення відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.
Вирішуючи спірні відносини між сторонами та задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірне рішення відповідача прийняте не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.
Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Як свідчать матеріали справи податковий кредит грудня 2012 року, січня і лютого 2013 року по операціях з придбання олії соняшникової у ТОВ «Сталь» визначені позивачем виходячи з договорної ціни, яка не вище рівня звичайних цін. Іншого, відповідачем відповідно до вимог п.39.14 ст. 39 ПК України, доведено не було.
Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Тобто єдиною підставою для виключення сум податку на додану вартість зі складу податкового кредиту є випадок, визначений п. 198.6 ст. 198 ПК України - не підтвердження сум податку, попередньо включених до складу податкового кредиту, відповідними документами.
Будь-яких обмежень щодо віднесення до складу податкового кредиту вартості послуг по операціям, які не призвели до отримання прибутку, стаття 198 ПК України не містить.
При цьому правомірність формування податкового кредиту підтверджується наявними в матеріалах справи податковими накладними, накладними на отримання товару, ж/д накладними, платіжними дорученнями.
Суд апеляційної інстанції також вважає необґрунтованими доводи відповідача про відсутність зв`язку спірної господарської операції з господарською діяльністю позивача, оскільки необхідною умовою ведення господарської діяльності є отримання прибутку, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Згідно з пп.14.1.136 п.14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті.
Вірно встановлені судом обставини справи свідчать про те, що згідно контракту №35/200/4 від 26.09.2012 року та контракту №35/216/4 від 12.02.2013 року позивачем на адресу нерезидента - Фирма HETTERTNGTON GROUP LTD (Vanterpool Plaza, P.O.Box 873, Wickhams Cay 1, Road Тown, Tortola, British Virgin Islands) у січні та лютому 2013 року було реалізовано олію соняшникову нерафіновану (далі - товар) для харчової промисловості, придбаний у грудні 2012 року та лютому 2013 року, на підставі контракту №142/1 від 28.09.2012 року, у ТОВ «Сталь» у кількості 1339 т. на суму 12 492 870 грн.
Згідно експортної ВМД №504010000/213/000235 від 02.02.2013 року на експорт реалізовано «олію соняшникову нерафіновану для харчової промисловості наливом з насіння врожаю 2011 року, ДСТУ 4492:2005» у кількості 1339000 кг, на загальну суму 10438 700,00 грн. (що по курсу 7,993 складає 1305 980,26 дол. США).
Згідно експортної ВМД №504010000/213/000462 від 28.02.2013 року на експорт реалізовано «олію соняшникову нерафіновану для харчової промисловості наливом з насіння врожаю 2012 року, ДСТУ 4492:2005» у кількості 306 144 кг, на загальну суму 2606113,00 грн. (що по курсу 7,993 складає 326049,48 дол. США).
Згідно з пунктом 1.2. ст.1 Податкового кодексу України правила оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначаються цим Кодексом, окрім оподаткування ввізним (імпортним) митом або вивізним (експортним) митом, які встановлюються Митним кодексом України та іншими законами з питань митної справи.
Статтею 82 Митного кодексу України передбачено, що експорт (остаточне вивезення) - це митний режим, відповідно до якого українські товари випускаються для вільного обігу за межами митної території України без зобов'язань щодо їх зворотного ввезення.
Згідно з статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податків з вивезення товарів у митному режимі експорту.
Відповідно до пп. 195.1.1 «а» п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції з вивезення товарів за межі митної території України у митному режимі експорту.
Товари вважаються вивезеними за межі митної території України, якщо таке вивезення підтверджене в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, митною декларацією, оформленою відповідно до вимог Митного кодексу України.
Отже суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що належно оформлена вантажна митна декларація є допустимим доказом вивезення (експортування) товару за межі митної території України, а відтак і єдиною підставою для застосування платником податку на додану вартість нульової ставки при визначенні податкових зобов'язань з цього податку за експортними поставками.
Суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими твердження податкового органу щодо включення суми податку на додану вартість до складу витрат по операціях з придбання олії соняшникової нерафінованої у ТОВ «Сталь», та в зв'язку з цим збитковість подальших операцій з експорту вказаного товару суперечить нормам податкового законодавства.
Так, відповідно до п.п. 139.1.6 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат суми податку на прибуток, а також податків, установлених пунктом 153.3 статті 153 та статтею 160 цього Кодексу; податку на додану вартість, включеного до ціни товару (роботи, послуги), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання, податків на доходи фізичних осіб, які відраховуються із сум виплат таких доходів згідно з розділом IV цього Кодексу.
Таким чином, відповідачем безпідставно враховано у складі собівартості товару суми податку на додану вартість, сплаченого постачальнику, що призвело до безпідставного висновку про збитковість операції з продажу такого товару на експорт.
Не може вважатись обґрунтованим і посилання відповідача на те, що позивач намагався отримати прибуток не за рахунок своєї господарської діяльності, а розраховував отримати державні кошти шляхом повернення ПДВ з державного бюджету.
Такий висновок податкового органу не ґрунтується ні на положеннях чинного законодавства (яким прямою нормою визначено базу оподаткування щодо операцій з вивезення товарів за межі митної території України у митному режимі експорту за нульовою ставкою), ні на встановлених обставинах у справі щодо наявності факту декларування позивачем до бюджетного відшкодування податку на додану вартість, підтверджених належними та допустимими доказами.
Згідно п. 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування податком на додану вартість, зокрема, є операції платників податку з вивезення товарів за межі митної території України.
Операції з вивезення товарів за межі митної території України у митному режимі експорту оподатковуються за нульовою ставкою. Товари вважаються вивезеними за межі митної території України, якщо таке вивезення підтверджене в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, митною декларацією, оформленою відповідно до вимог Митного кодексу України (пп. 195.1.1 п. 195.1 ст. 195 ПК України).
За змістом п. 188.1 ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.
Відповідно до пп. 14.1.71. п. 14.1 ст. 14 ПК України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.
Відповідно до п.39.14 ст.39 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) обов'язок доведення того, що ціна договору (правочину) не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на орган державної податкової служби у порядку, встановленому законом. Під час проведення перевірки платника податку орган державної і додаткової служби має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого цього пункту.
Однак доказів виконання податковим органом вимог зазначеної статті та направлення позивачу відповідного запиту під час проведення перевірки з 29.08.2013 року по 11.09.2013 року суду надано не було.
Таким чином суд першої інстанції враховуючи те, що в акті перевірки наведена інформація лише про орієнтовний рівень експортних цін на олію соняшникову нерафіновану на ринку України на умовах поставки FOB - порти Чорного моря, яку ДПІ отримала від ДП «Держзовнішінформ» у квітні 2013 року: 23.01.2013 р. - 1160-1170 дол. США/т; 20.02.2013 р. - 1157-1167 дол. США/т., при цьому, згідно з експортними контрактами №35/200/4 від 26.09.2012 р. та №35/216/4 від 12.02.2013 р. поставка олії здійснювалася на умовах СРТ-порт, а не FOB-порт, дійшов обґрунтованого висновку, що за таких обставин (коли умови поставки товару не співпадають) порівняння контрактних цін, за якими ТОВ «НЗК» реалізувало олію соняшникову, з орієнтовними цінами за даними ДП «Держзовнішінформ», є неналежним.
Крім того, суд першої інстанції враховуючи те, що діюче законодавство не встановлює обмежень щодо здійснення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності експортних операцій товарів (продукції) лише власного виробництва дійшов обґрунтованого висновку щодо безпідставності доводів відповідача, викладених в акті перевірки, про те, що діяльність з реалізації олії є невластивою для ТОВ «НЗК», основним видом діяльності якого є складське господарство.
На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2013 року у справі № 804/13713/13-а - без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Повний текст ухвали виготовлений 12 вересня 2014 року.
Головуючий: В.Є. Чередниченко
Суддя: А.О. Коршун
Суддя: О.О. Круговий
Судове рішення № 40544906, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд було прийнято 11.09.2014. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 804/13713/13-а. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: