Рішення № 40543529, 11.09.2014, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/6861/14-ц Провадження № 22-ц/773/1392/14 Головуючий у 1 інстанції: Присяжнюк Л.М. Категорія: 20 Доповідач: Осіпук В. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2014 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Осіпука В. В.,

суддів - Мудренко Л. І., Русинчука М. М.,

при секретарі Лимар Р. С.,

за участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про виконання умов договору купівлі-продажу, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 7 серпня 2014 року, -

В С Т А Н О В И Л А:

В травні 2014 року ОСОБА_1 Звернувся в суд із заначеним позовм. Покликався на те, що 15 квітня 2011 року у магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1», що належить підприємцю ОСОБА_3 придбав товар іноземного виробництва, унітаз, сидіння, чавунну ванну. Однак, маючи на меті отримати знижку при купівлі, замовлення даного товару оформив на підприємця ОСОБА_4

Крім того позивач вказував, що розрахувався за придбаний товар особисто через термінал у магазині карткою ПриватБанку, сплативши за покупку 4259 грн. Проте забрав лише частину товару, а ванну, за домовленістю з продавцем, мав отримати лише через місяць 15 травня 2011 року. По закінченню місячного терміну відповідач відмовився передати йому ванну, зіславшись на те, що даний товар зріс у ціні і потребує доплати.

За таких обставин позивач просив суд зобов'язати ОСОБА_3 Передати йому ванну та стягнути з відповідача в його користь 308 грн. 14 коп. що становить три процента річних від простроченої суми боргу, та 243 грн. 60 коп. сплаченого судового збору.

7 серпня 2014 року рішенням Луцького міськрайонного суду в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В поданій на рішення суду апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить його скасувати як незаконне і таке, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права і фактичним обставинам справи та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає до задоволення з таких підстав.

Відмовляючи в позові суд першої інстанції виходив з того, що позивач ОСОБА_1 не довів у суді факт винекнення між ним та відповідачем ОСОБА_3 договірних зобов'язань щодо купівлі-продажу ванни, а інших позовних вимог про повернення перерахованих грошових коштів він не заявляв.

Проте з таким висновком суду погодитись не можна.

Відповідно до ст. ст. 509 ч. 1 ЦК України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язання вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від наявної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 698 цього Кодексу за договором роздрібної купівлі-продажу продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару, зобов'язується передати покупцеві товар, що звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його.

Отже, зі змісту даної правової норми слідує, що покупцем за договором роздрібної купівлі-продажу є фізична особа, яка придбаває товар для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю, і оплатила його.

Встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 15 квітня 2011 року позивач ОСОБА_1 у магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1», що по АДРЕСА_1, який належить підприємцю ОСОБА_3, придбав товар іноземного виробництва: унітаз, сидіння, чавунну ванну розміром 1,5 х 0,7 метра. Кошти за куплений товар в сумі 4259 грн. сплатив продавцю шляхом перерахунку на розрахунковий рахунок магазину із своєї кредитної картки «ПриватБанку» (а. с. 6 - 8). Однак замовлення покупця на даний товар, з метою отримання знижки, з відома продавця, було оформлене на підприємця ОСОБА_4 (а. с. 9). З придбаного товару в день його купівлі позивач отримав у магазині лише унітаз і сидіння, а ванну, за домовленістю з продавцем мав забрати зі складу через місяць.

Також встановлено, що відповідач ОСОБА_3, будучи власником магазину, придбаний 15.04.2011 року у даному магазині товар - чавунну ванну, покупцю ОСОБА_1 не передав, про що свідчать письмові звернення позивача до самого відповідача та у правоохоронні органи і отримані ним відповіді (а. с. 10. - 15).

Наведені обставини дають підстави зробити висновок про те, що саме позивач ОСОБА_1 як особа, яка сплатила гроші за товар в магазині, через термінал по безготівковому розрахунку, є його покупцем, а відповідач ОСОБА_3 як власник магазину, являється продавцем даного товару та зобов'язаний передати покупцеві придбаний товар. Тому вимога позивача до відповідача про передачу йому купленої 15 квітня 2011 року в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1» чавунної ванни є підставною і підлягає до задоволення. Також на думку колегії суддів безпідставними є твердження відповідача про те, що позивач пропустив строк звернення з позовом до суду. Встановлено, що придбаний позивачем товар 15.04.2011 року, за домовленістю з продавцем, мав бути переданий йому через місяць, тобто 15 травня 2011 року, а отже звернення до суду з даним позовом 6 травня 2014 року було зроблено ОСОБА_1 в межах трьохрічного строку позовної давності.

Оскільки суд першої інстанції відмовляючи позивачу у витребуванні товару від продавця допустив невідповідність зроблених висновків обставинам справи і як наслідок порушив норми матеріального права, то в силу вимог п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України прийняте ним судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням по справі в цій частині нового рішення про задоволення даної позовної вимоги.

Разом з тим відмова суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача трьох процентів річних за період неповернення товару, на думку колегії суддів, є правильною оскільки обов'язок продавця передати товар покупцю у контексті вимог ст. 625 ЦК України не є грошовим зобов'язанням.

Оскільки судом апеляційної інстанції частково скасовується рішення суду першої інстанції та задовольняється одна із вимог позивача, то у відповідності з вимогами ч. ч. 1, 5 ст. 88 ЦПК України в його користь слід стягнути судові витрати по сплаті судового збору.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задоволити, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 7 серпня 2014 року в даній справі в частині відмови у зобов'язанні відповідача передати товар позивачу скасувати.

Зобов'язати ОСОБА_3 передати ОСОБА_1 чавунну ванну розміром 1,5 х 0,7 м. «Continental».

Стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 308 грн. 14 коп. судових витрат по сплаті судового збору.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий - суддя

Судді