Рішення № 40542652, 26.08.2014, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 604/162/14-ц Головуючий у 1-й інстанції Могачевська В.Й. Провадження № 22-ц/789/808/14 Доповідач - Загорський О.О.Категорія - 27

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 серпня 2014 р. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Загорського О.О.

суддів - Демкович Ю. Й., Хома М. В.,

при секретарі - Танцюра О.В.

за участі представників банку Жарського Ігоря Романовича і Гнатишак Олега Володимировича

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК" на рішення Підволочиського районного суду від 03 червня 2014 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИЛА:

03.02.2014 року ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" (далі Банк) звернулося з наведеним позовом. Вимоги аргументовано тим, що з ОСОБА_3 було укладено кредитний договір і внаслідок не виконання нею умов договору станом на 23.01.2014 року є заборгованість, яку банк просить стягнути.

Рішенням Підволочиського районного суду від 03.06..2014 року позов задоволено частково і стягнуто з ОСОБА_3 - 7972, 40 грн. заборгованості за кредитним договором.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі апелянт просить рішення суду змінити задовольнивши позов в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. Вказує, що суд помилково дійшов висновку, що позивачем повторно включено суму заборгованості, яку було стягнуто згідно судового наказу від 27.11.2008 року, що судовий наказ не виконаний відповідачем належним чином і на вказану в наказі заборгованість продовжувала нараховуватись неустойка і боржник не був звільнений від відповідальності за невиконання умов договору, а сума стягнення зменшена судом безпідставно.

В судовому засіданні представники Банку апеляційну скаргу підтримали, долучили детальний розрахунок заборгованості ОСОБА_3 і вказали, що в період з 27.12.2013 року по 09.02.2014 року заборгованість ОСОБА_3 погашалася за рахунок наявних коштів на іншому рахунку ОСОБА_3 Відповідач була повідомлена про списання коштів в рахунок погашення заборгованості і не могла не знати про списання коштів з її рахунку.

Списання коштів з рахунку ОСОБА_3 в рахунок погашення заборгованості обговорювалось і в суді першої інстанції.

Вважають, що ОСОБА_3 висловила свою згоду з такими діями банку, оскільки списання коштів в рахунок погашення заборгованості нею не оспорено і не оскаржено, в банк вона не зверталась.

Відповідач ОСОБА_3, будучи належним чином повідомленою про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилася.

Заслухавши доповідь головуючого, пояснення, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що за наявності судового наказу від 27.11.2008 року позивач не мав права повторно включати заборгованість за кредитним договором. Вважав, що розмір процентів за користування кредитом становить - 6212, 40 грн, а комісію слід стягнути тільки за рік - 1260 грн.

З таким висновком суду погодитись не можна з огляду на наступне.

Судом встановлено, що відповідно до укладеного договору №б/н від 25.04.2008 року ОСОБА_3 отримала кредит - 3000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом (а.с. 17-25).

Відповідно до умов укладеного договору він складається з Заяви позичальника, Умов та Правил надання банківських послуг (а.с. 17-25).

Всупереч умовам договору ОСОБА_3 зобов'язання щодо повернення кредиту, сплати відсотків за користування ним, а також інших витрат відповідно до умов Договору не виконала, а тому позивач просить стягнути з відповідача заборгованість - 22484,41 грн.

Станом на 23.01.2014 року за розрахунками банку в ОСОБА_3 виникла заборгованість - 22484,41 грн., з яких:

- 2990,55 грн. заборгованість за кредитом;

- 13448,36 грн. заборгованість по відсотках за користування кредитом;

- 6045,5 грн. заборгованість по комісії за кристуванн кредитом;

- 500,00 грн. штраф (фіксована частина), 950,61 грн. штраф (процентна складова) (а.с. 8-16)

Від вказаної суми віднімається 3472,28 грн., які були стягнуті згідно судового наказу Підволочиського районного суду від 27.11.2008 року і заборгованість становить 20462,74 грн (а.с. 6).

Відповідно до вимог ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.ст. 526, 611, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору. У разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, від 30.03.2012, № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" - наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявний в справі судовий наказ свідчить, що за зверненням Банку вже було прийнято рішення про стягнення боргу за тілом кредиту і процентами, а тому Банк не мав права повторно включати заборгованість за тілом кредиту .

Суд першої інстанції не дослідив належним чином доводи позовної заяви та заявлені вимоги позивача, оскільки в позовній заяві Банк вказує, що від суми заборгованості слід відняти суму, яка задоволена судовим наказом Підволочиського районного суду від 27.11.2008 року.

Критично оцінюється розрахунок суду першої інстанції процентів та комісії за кредитним договором, оскільки такий є невірним та суперечить умовам договору.

Суд першої інстанції здійснюючи розрахунок застосував коефіцієнти, які стосуються банківських вкладів, а не ті які стосуються кредитів, зокрема п.3.10 Умов та правил надання банківських послуг -"Вкладні операції", який стосується виплати процентів при поверненні банківського вкладу (а.с. 20).

Такі дії суду першої інстанції є неприпустимими оскільки до застосування підлягала ст. 5 Умов та правил надання банківських послуг - "Порядок нарахування і оплати процентів, порядок погашення боргових зобов'язань" (а.с. 24).

Дослідивши поданий Банком розрахунок заборгованості колегія суддів з ним погоджується - до стягнення підлягає заборгованість за кредитним договором - 20462,74

Відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею та документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Судові витрати банку складаються із судового збору за подання позовної заяви в суд першої інстанції та апеляційної скарги - 365,4 грн.

Вирішуючи спір, суд не дотримався встановленого ст. 212 ЦПК України принципу оцінки доказів, відповідно до якого суд на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду обставин справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін; у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню; суд не з'ясував усіх обставин справи та не надав їм належної правової оцінки, хоча їх з'ясування має суттєве значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Керуючись ст.ст. 259, 1054 ЦК України, та ст.ст. 303, 304, 307, 309, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК" задовольнити.

Рішення Підволочиського районного суду від 03 червня 2014 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором змінити, стягнути з ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК" заборгованість за кредитним договором в сумі 20462,74 грн. та 365,4 грн судового збору.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подачі скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, протягом двадцяти днів.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області О.О. Загорський