Постанова № 40537318, 18.09.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

в порядку письмового провадження

м. Київ

18 вересня 2014 року № 826/2597/14

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю компанія «Акріс ЛТД» доІнспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м.Києвіпро визнання дій протиправними, скасування припису та постанови

Суддя: Кротюк О.В.

Обставини справи:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Акріс ЛТД» з позовом до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м.Києві та просить суд:

1. Визнати протиправними дії Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві по проведенню позапланової перевірки не житлового приміщення за адресою вул. Довнар-Запольського 16, Шевченківський р-н, м. Київ та складанню акта перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності від 07.02.2014 року, протоколу про вчинення правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 07.02.2014 року Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю компанія «Акріс ЛТД».

2. Скасувати припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 07.02.2014 року Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю компанія «Акріс ЛТД».

3. Скасувати постанови № 62/14/7/26-44/1302/02/2 і № 63/14/7/26-43/1302/02/2 про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 13.02.2014 року Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю компанія «Акріс ЛТД».

В порядку ч.4 ст. 122 КАС України судом ухвалено про розгляд справи в порядку письмово провадження.

Відповідач заперечив проти позовних вимог, з підстав, викладених у письмовому запереченні, долученому до матеріалів справи.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

встановив:

Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві (далі - Інспекція) було проведено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил ТОВ «АКРІС ЛТД».

За наслідком вказаної перевірки було складено акт від 07.02.2014 року (далі - Акт), яким було встановлено не виконання вимог припису Інспекції від 23.01.2014 року і продовження експлуатація самовільно збудованої нежитлової будівлі (група приміщень № 177 в літ. «А» на вул. Довнар-Запольського 16 Шевченківський р-н місто Київ (далі - Будівля)) чим порушено ч.8 ст.39 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», п.3. ч.4. ст.41 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності».

На підставі вказаних обставин Інспекцією було винесено припис від 07.02.2014 року про усунення вказаних у Акті порушень. Окрім цього було винесено постанови про накладення штрафу № 62/14/7/26-44/1302/02/2 в розмірі 219240 грн. від 13.02.2014 року (за повторне порушення: експлуатацію самочинно збудованої нежитлової Будівлі без прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту у встановленому законодавством порядку) та № 63/14/7/26-43/1302/02/2 від 13.02.2014 року за невиконання вимог припису Інспекції від 23.01.2014р (в розмірі 12180грн).

Стаття 161 КАС України встановлює, що під час прийняття постанови суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

У відповідності до положень частини 1 статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно положень статті 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Згідно положень ст.244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Суд приймає до уваги постанову ВСУ від 04 березня 2014 року (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/38285951) (далі - Постанова ВСУ) де викладена наступна правова позиція:

«.. Крім того, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає за необхідне зазначити таке. При розгляді спорів цієї категорії суди мають з'ясовувати питання щодо наявності в діях суб'єкта містобудування складу правопорушення, зокрема, факту закінчення будівництвом відповідного об'єкта, наявності на цей момент встановленого законодавством обов'язку вводити об'єкт в експлуатацію, не введення в експлуатацію та використання об'єкта, закону, який би встановлював відповідальність за невиконання обов'язку із введення в експлуатацію, а також дотримання строків притягнення до публічної відповідальності.

Касаційний суд не дав належної оцінки тому, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили юридичні факти, які мають правове значення для правильного вирішення цього спору.

Посилання Кооперативу на те, що гаражі збудовані до 1991 року та почали використовуватись членами Кооперативу до набрання чинності законами, за порушення та на підставі яких його притягнуто до відповідальності згідно з оскаржуваною постановою Інспекції, залишилися без з'ясування дійсних фактичних обставин та їх належного встановлення.

Водночас стаття 39 Закону № 3038-VI, який набрав чинності 12 березня 2011 року, визначає порядок прийняття в експлуатацію, після набрання ним чинності, закінчених будівництвом об'єктів та містить заборону на експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих в експлуатацію, за час його дії. Цей Закон не містить темпоральних застережень, зокрема про поширення його дії на відносини, які виникли до набрання ним чинності.

Питання щодо прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів було вперше врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1992 року № 449, однак ця постанова стосувалася лише об'єктів державного замовлення. Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, не включених до державного замовлення, мав визначатися Радою Міністрів Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за погодженням з Міністерством інвестицій і будівництва.

З дня набрання чинності у листопаді 1994 року Закон № 208/94-ВР, стаття 1 якого встановлювала відповідальність за правопорушення у сфері містобудування, не передбачав відповідальності за експлуатацію або використання об'єктів містобудування, не прийнятих в експлуатацію. Вперше таке положення закріплено у цьому Законі 24 жовтня 2000 року шляхом доповнення частини першої зазначеної статті абзацом, що встановлював відповідальність за експлуатацію або використання будинків чи споруд після закінчення будівництва без прийняття їх державними приймальними (технічними) комісіями (Закон України від 21 вересня 2000 року № 1988-III).

19 січня 2012 року згідно із Законом України від 22 грудня 2011 року № 4220-VI Закон № 208/94-ВР викладено у новій редакції, пункт 6 частини другої статті 2 якої передбачає, що суб'єкти містобудування, які є замовниками будівництва об'єктів (у разі провадження містобудівної діяльності), або ті, що виконують функції замовника і підрядника одночасно, несуть відповідальність у вигляді штрафу за експлуатацію або використання об'єктів будівництва, не прийнятих в експлуатацію, а також наведення недостовірних даних у декларації про готовність об'єкта до експлуатації чи акті готовності об'єкта до експлуатації.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У своєму Рішенні від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за закріпленим у наведеній статті Конституції України принципом дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Тобто Закон № 208/94-ВР, зокрема положення пункту 6 частини другої статті 2 щодо накладення штрафу за експлуатацію або використання об'єктів будівництва, не прийнятих в експлуатацію, регулює питання відповідальності тих суб'єктів містобудування, які вчинили правопорушення у сфері містобудування, зокрема не ввели в експлуатацію відповідні об'єкти до початку їх використання після набрання чинності цим Законом.

Конституційний принцип незворотності дії законів, які погіршують становище особи, дає суду підстави для висновку про неможливість застосування санкцій за дії (бездіяльність), які на момент, коли вони мали місце, за попереднього правового регулювання не були правопорушенням.

В контексті хронології правового регулювання спірних відносин поняття «експлуатація не прийнятого в експлуатацію об'єкта» не може тлумачитись як триваюче правопорушення. Змістом цього правопорушення є невиконання обов'язку із введення в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта містобудування до початку його експлуатації. Суспільна небезпека такого правопорушення насамперед полягає не в недотриманні встановленого правопорядку, а в небезпеці, яка може мати місце в результаті відсутності контролю за безпечністю побудованого об'єкта містобудування з початку його використання.

Частина восьма статті 39 Закону № 3038-VI зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 20 листопада 2012 року № 5496-VI, встановлює, що експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.

Таким чином, логічним висновком має бути судження про те, що обов'язок введення об'єктів будівництва в експлуатацію, відповідальність за експлуатацію об'єктів, не введених в експлуатацію, можуть стосуватися лише тих суб'єктів, які після закінчення будівництва та початку використання, маючи відповідний обов'язок, не ввели об'єкти містобудування в експлуатацію, за що встановлена відповідна відповідальність…».

Як встановлено Господарським судом міста Києва у рішенні від 11.09.2008 року № 30/292 право власності на Будівлю вникло у ТОВ Компанія «АКРІС ЛТД» на підставі договору купівлі-продажу від 30.12.97 та акту приймання-передачі від 30.12.97 року (т.1. а.с. 28).

02 жовтня 2008 року вказане право власності було зареєстровано за ТОВ Компанія «АКРІС ЛТД» на підставі вказаного судового рішення в силу вимог та положень закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно розпорядження Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації № 262 від 19.12.2001 року Будівлі було присвоєно поштову адресу.

Враховуючи наведене у сукупності суд дійшов висновку про наступне.

Оскільки право власності на Будівлю виникло у позивача в 1997 році, то жодних обов'язків з введення в експлуатацію будинку на той час у нього не було. Поряд з цим Актом перевірки не встановлено жодних обставин здійснення позивачем будівництва Будівлі після 1997 та 2000 років. А тому відповідальність за невиконання вказаного обов'язку не може бути застосована до позивача.

Окрім того, згідно ч.11. ст.2 Закону «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» штраф може бути накладено на суб'єктів містобудування протягом шести місяців з дня виявлення правопорушення, але не пізніш як через три роки з дня його вчинення.

Як зазначено у Постанові ВСУ поняття «експлуатація не прийнятого в експлуатацію об'єкта» не може тлумачитись як триваюче правопорушення. А відтак строки застосування санкцій у вигляді штрафу за таке порушення (експлуатація не прийнятого в експлуатацію об'єкта) минули. Отже накладення в цій частині штрафу є незаконним, а постанова № 62/14/7/26-44/1302/02/2 про накладення штрафу в розмірі 219240 грн. від 13.02.2014 підлягає скасуванню.

Постанова № 63/14/7/26-43/1302/02/2 від 13.02.2014 року винесена за невиконання вимог припису Інспекції від 23.01.2014р (в розмірі 12180грн).

Припис Інспекції встановлює вимогу вчинити дії з прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту у встановленому законодавством порядку в строк до 02.02.2014 року.

Як встановлено судом з пояснень позивача у вказаний вище строк Будівля не введена в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту у встановленому законодавством порядку. Таким чином вимоги припису від 23.01.2014р не виконано, а відтак штрафні санкції в цій частині є правомірними.

Оскільки обставина експлуатації не введеного в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту не відповідає вимогам ч.8 ст.39 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», то вимога про усунення вказаного порушення у приписі Інспекції від 07.02.2014 року є обґрунтована і правомірна. Адже обов'язок введення в експлуатацію виникає у позивача з моменту вступу в дію вказаного закону. Позивачем не було вчинено дій щодо виконання вимог ч.8 ст. 39 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності». При цьому вказана вимога закону не ставиться в залежність від особи власника(замовника)/забудовника об'єкта нерухомості. А тому позов в цій частині (відносно припису) не підлягає задоволенню.

Вимоги позивача щодо визнання протиправними дій Інспекції по проведенню позапланової перевірки та складанню Акту перевірки, протоколу про вчинення правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 07.02.2014 задоволенню не підлягають, оскільки така проведена на підставі направлення від 03.02.2014 (т.1. ас.57), а дії відповідають вимогам Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю (постанова КМ України від 23.05.2011 № 533) та ст.41 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності».

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач в силу положень частини 2 статті 71 КАС України не повністю спростував покликання позивача і довів лише в частині відповідність оскаржуваних рішень, дій вимогам ч.3. ст.2 КАС України.

Позивач в силу положень ч.1 ст.71 КАС України повинен довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, проте всупереч вказаній нормі не довів суду належними доказами наявність обставин, що обґрунтовують його позовні вимоги в цілому.

Зважаючи на вимоги ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» позивачем при поданні позову за майнові вимоги сплачено 462,84 грн.

Згідно з вказаною нормою, під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

З огляду на те, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині скасування постанови № 62/14/7/26-44/1302/02/2 від 13.02.2014, решта суми судового збору за вказану вимогу підлягає стягненню з відповідача, а сума сплаченого позивачем збору за вказану вимогу підлягає присудженню на його користь з Державного бюджету України.

В той же час, решта суми судового збору за майнову вимогу про скасування постанови № 63/14/7/26-43/1302/02/2 підлягає стягненню з позивача.

Керуючись ст. 9, 71, 159, 163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності № 62/14/7/26-44/1302/02/2 від 13.02.2014 року.

В іншій частині позову відмовити.

Судові витрати в сумі 438 (чотириста тридцять вісім) грн. 48 коп. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю компанія «Акріс ЛТД» (код ЄДРПОУ 13707994) за рахунок Державного бюджету України.

Стягнути решту суми судового збору з Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м.Києві на користь Державного бюджету України в розмірі 3946 (три тисячі дев'ятсот сорок шість) грн. 32 коп., зарахувавши їх за реквізитами Окружного адміністративного суду міста Києва для сплати судового збору.

Стягнути решту суми судового збору з Товариства з обмеженою відповідальністю компанія «Акріс ЛТД» (код ЄДРПОУ 13707994) на користь Державного бюджету України в розмірі 219 (двісті дев'ятнадцять) грн. 24 коп., зарахувавши їх за реквізитами Окружного адміністративного суду міста Києва для сплати судового збору.

Постанова набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги в порядку і строки, встановлені ст.186 КАС України.

Суддя О.В. Кротюк