Постанова № 40536652, 17.09.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" вересня 2014 р. Справа № 920/983/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Білецька А.М. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Томіній І.В.

за участю представників сторін:

позивача - Кошлякова М. Ю.

1-го відповідача - Василець С.О.

2-го відповідача - не з'явився

3-го відповідача - Василець С.О.

4-го відповідача - не з'явився

3-ї особи - Ауксутіса Е.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамант-Агро" (вх. №2486 С/3) на рішення господарського суду Сумської області від 24.07.14 р. у справі № 920/983/14

за позовом ТОВ "Діамант-Агро", с. Сула, Сумський район, Сумська область

до 1) ТОВ "Калина", с. Микалаївка, Роменський район, Сумська область

2) ТОВ "ЛОТУРЕ-АГРО", м. Київ

3) Приватного підприємства " Засулля-5", с. Засулля, Недригайлівський район, Сумськ область

4) Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКІ АГРАРНІ ІНВЕСТИЦІЇ", м. Київ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Публічне акціонерне товариство "Банк Камбіо ", м. Київ

про визнання товариства правонаступником орендаря ТОВ "Лотуре-Агро" за договорами оренди земельних ділянок

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до господарського суду Сумської області з позовною заявою, в якій просив суд визнати його правонаступником орендаря ТОВ "ЛОТУРЕ-АГРО" за договорами оренди земельних ділянок, право оренди яких передано в заставу ТОВ "ЛОТУРЕ-АГРО" згідно договору застави від 03.09.2013 р., укладеного між ПАТ "Банк Камбіо" і ТОВ "ЛОТУРЕ-АГРО", а також заборонити ТОВ "ЛОТУРЕ-АГРО", ТОВ "Калина", Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКІ АГРАРНІ ІНВЕСТИЦІЇ", та Приватному підприємству " Засулля-5" вчиняти будь-які дії щодо переведення на себе прав оренди земельних ділянок, які є предметом застави відповідно до договору застави від 03.09.2013 р.

Рішенням господарського суду Сумської області по справі № 920/983/14 від 24.07.14 р. ( суддя Коваленко О.В.) в задоволенні позову відмовленно.

Позивач з рішенням господарського суду Сумської області не погодився, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області по справі № 920/983/14 від 24.07.14 р. Прийняти нове рішення, яким : визнати Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІАМАНТ-АГРО" правонаступником орендаря Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОУТЕР-АГРО" за договором оренди земельних ділянок, право оренди яких передано в заставу Товариства з обмеженою відповідальністю Товариству з обмеженою відповідальністю "ЛОУТЕР-АГРО" згідно договору застави від 03.09.13 р. Заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю "ЛОУТЕР-АГРО" та Товариству з обмеженою відповідальністю "Калина" вчинять будь-які дії щодо переведення на останнє прав оренди земельних ділянок, які є предметом застави відповідно до договору застави від 03.09.13 р.

В обґрунтування викладених вимог позивач зазначає про те, що суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права, а саме ч. 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України, ст. 15 Закону України «Про оренду землі», ст. 14 Закону України «Про заставу», ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», а також не застосував норми матеріального права, які підлягають застосуванню - ст. 152 Земельного кодексу України, ст. 27 Закону України «Про оренду землі», внаслідок чого дійшов помилкових висновків щодо обставин справи та предмету позову, ототожнив право оренди земельних ділянок, що були предметом застави, та самі ділянки, та визнавши нікчемним договір застави. Крім того, позивач вказує на те, що в силу договору про відступлення права вимоги за кредитним договором від 18.04.2014 р. ПАТ " Банк Камбіо " набув права ТОВ "ЛОУТЕР-АГРО" за догвором оренди земельних ділянок, ставши його правонаступником у відповідних зобовязаннях, і саме за захистом цих прав звернувся до суду.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу з наведеними відповідачем доводами не погоджується, вважає їх безпідставними та такими, що спростовуються дійсними обставинами справи. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.

3-я особа ПАТ "Банк Камбіо" у відзиві на апеляційну скаргу позивача, просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 24.07.14 р. у справі № 920/983/14 та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.

15.09.14 р. через канцелярію суду (вх. № 7379) 3-я особа ПАТ "Банк Камбіо" подала супровідним листом копію додатків до договору застави від 03.09.13 р. на 333 арк.

Згідно з п. 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені ч. 1 ст. 77 ГПК України.

Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте 2-й та 4-й відповідачі не скористалися своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті за відсутності представників 2-го відповідача та 4-го відповідача за наявними у справі доказами.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 18 квітня 2014 р. між ПАТ "Банк Камбіо" і ТОВ "ДІАМАНТ-АГРО" був укладений договір про відступлення права вимоги за кредитним договором, відповідно до умов якого позивач прийняв від третьої особи право вимоги і став кредитором за договорами: Кредитним договором №487/02-2009 від 08.09.2009р., Кредитним договором №001/1-2012/840 від 15.02.2012р. та Договором про надання банківської гарантії №005г-2013/980 від 21.02.2013р., укладеними між ПАТ "Банк Камбіо" і ТОВ "ЛОТУРЕ-АГРО".

Відповідно до п. 1.2. вказаного Договору позивач одержує право (замість третьої особи) вимагати від відповідача 2 належного виконання зобов'язань за переліченими вище договорами на загальну суму 8 163 381 грн. 58 коп.

Зі змісту п. 1.6 Договору про відступлення права вимоги за кредитним договором від 18.04.2014 р. вбачається, що третя особа передала позивачу право на задоволення вимог за Кредитним договором №487/02-2009 від 08.09.2009р., Кредитним договором №001/1-2012/840 від 15.02.2012р. та Договором про надання банківської гарантії №005г-2013/980 від 21.02.2013р. шляхом набуття прав оренди на земельні ділянки.

Згідно п. 1.7 Договору від 18.04.2014 р. з моменту його підписання позивач набув право вимоги за Основними договорами (кредитними договорами та договором про надання банківської гарантії) та став орендарем в договорах оренди, право на оренду яких було заставлено.

Відповідно до акту прийому-передачі документів від 18.04.2014 р. ПАТ "Банк Камбіо" передало, а ТОВ "ДІАМАНТ-АГРО" прийняло договір застави від 03.09.2013 р. з додатками (перелік земельних ділянок, право оренди яких заставлено).

Звертаючись до господарського суду, позивач мотивує свої вимоги тим, що йому стало відомо про те, що 2-м відповідачем (ТОВ "ЛОТУРЕ-АГРО") в порушення умов договору застави від 03.09.2013р. вживаються незаконні дії, спрямовані на повторну передачу ТОВ "Калина" та ПП "Засулля -5" (підприємства засновником яких є ТОВ "Українські Аграрні Інвестиції") прав оренди, які набуло ТОВ "ДІАМАНТ-АГРО", про що свідчать листи, адресовані власникам (орендодавцям) відповідних земельних ділянок, де в якості орендаря зазначено ТОВ "Калина". Крім того, як стверджує позивач, в порушення умов договору застави від 03.09.2013 р. 2-й відповідач вчиняє дії з підписання угод про розірвання договорів оренди землі, право на які перейшло до позивача, чим порушує його законні права та інтереси як правонаступника орендаря - ТОВ "ЛОТУРЕ-АГРО" за відповідними договорами.

Вказані обставини стали підставою звернення позивача з позовом до господарського суду про визнання його правонаступником орендаря ТОВ "ЛОТУРЕ-АГРО" за договорами оренди земельних ділянок, право оренди яких передано в заставу ТОВ "ЛОТУРЕ-АГРО" згідно договору застави від 03.09.2013 р., укладеного між ПАТ "Банк Камбіо" і ТОВ "ЛОТУРЕ-АГРО", а також про заборону ТОВ "ЛОТУРЕ-АГРО", ТОВ "Калина", Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКІ АГРАРНІ ІНВЕСТИЦІЇ", та Приватному підприємству " Засулля-5" вчиняти будь-які дії щодо переведення на себе прав оренди земельних ділянок, які є предметом застави відповідно до договору застави від 03.09.2013 р.

Вирішуючи даний господарський спір, суд першої інстанції виходив з обставин, за якими встановив, що укладений між ПАТ "Банк Камбіо" і ТОВ "ЛОТУРЕ-АГРО" договір застави від 03.09.2013 р., в порушення ст. 15 Закону України «Про оренду землі» не містить відомостей про земельні ділянки, які передавались ТОВ "ЛОТУРЕ-АГРО" в заставу ПАТ "Банк Камбіо"; вказаний договір в порушення ст. 13 Закону України «Про заставу», ст. 181 Цивільного кодексу України, ст. 2 Закону України «Про держану реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не був посвідчений нотаріально. На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що укладений між ПАТ "Банк Камбіо" і ТОВ "ЛОТУРЕ-АГРО" договір застави від 03.09.2013 р., в силу ч. 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ч. 1 ст. 236 ЦК України, є нікчемним та не створює будь-яких юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

Крім того, судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази проведення позивачем реєстрації права оренди за ним чи ПАТ "Банк Камбіо"згідно договору застави від 03 вересня 2013р., в зв'язку з чим суд вважав, що право оренди на земельні ділянки згідно договорів оренди землі, укладених між власниками земельних ділянок та ТОВ "ЛОТУРЕ-АГРО", не перейшло до ПАТ "Банк Камбіо", а відповідно остання не мала права відступати таке право оренди на користь позивача згідно договору про відступлення права вимоги за кредитним договором від 18 квітня 2014р.

На підставі викладеного, місцевий господарський суд дійшов до висновку про те, що позивач не подав суду доказів порушення його прав чи інтересів з боку відповідачів, а отже позовні вимоги про визнання його правонаступником орендаря - ТОВ "ЛОТУРЕ-АГРО" за договорами оренди земельних ділянок, право оренди яких передано в заставу ТОВ "ЛОТУРЕ-АГРО" згідно договору застави від 03.09.2013 р., укладеного між ПАТ "Банк Камбіо" і ТОВ "ЛОУТЕР-АГРО" визнаються судом неправомірними, необґрунтованими і такими, що задоволенню не підлягають.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає положенням ст. 84 ГПК України, оскільки судом не в повному обсязі з'ясовані обставини справи, а також в основу рішення судом покладені докази, яким господарський суд не надав належної юридичної оцінки. Судом також не надано належної правової оцінки спірним правовідносинам з урахуванням визначеного позивачем предмету позовних вимог, а також умов договору про відступлення права вимоги за кредитним договором від 18.04.2014 р. та договору застави від 03.09.2013 р., невірно застосовано норми матеріального права, внаслідок чого суд дійшов помилкових висновків щодо обставин справи та предмету позову, вважаючи також помилково право позивача не порушеним.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів встановила, що 03 вересня 2013 р. між ПАТ "Банк Камбіо" і ТОВ " ЛОТУРЕ-АГРО" був укладений договір застави, відповідно до умов якого цей договір забезпечує вимоги ТОВ " ЛОТУРЕ-АГРО" за кредитним договором №487/02-2009 від 08.09.2009р., Кредитним договором №001/1-2012/840 від 15.02.2012р. та Договором про надання банківської гарантії №005г-2013/980 від 21.02.2013р., укладеними між ПАТ "Банк Камбіо" і ТОВ "ЛОТУРЕ-АГРО".

Зі змісту ч.1 ст. 638 ЦК України вбачається, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Ст. 584 Цивільного кодексу України визначає зміст договору застави, а саме: у договорі застави визначається суть, розмір і строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, подається опис предмета застави, а також визначаються інші умови, погоджені сторонами. Опис предмета застави у договорі застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо).

Згідно ст. 585 Цивільного кодексу України, право застави виникає з моменту укладення договору застави.

Статтею 16 Закону України «Про заставу» визначено, що право застави виникає з моменту укладення договору застави, а в разі, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню - з моменту нотаріального посвідчення цього договору. Якщо предмет застави відповідно до закону чи договору повинен знаходитись у заставодержателя, право застави виникає в момент передачі йому предмета застави. Якщо таку передачу було здійснено до укладення договору, - то з моменту його укладення. Реєстрація застави не пов'язується з моментом виникнення права застави та не впливає на чинність договору застави.

Виходячи з аналізу положень оскаржуваного договору застави, даний договір застави відповідає вимогам встановленим Законом України «Про заставу» та положенням Цивільного кодексу України, а сторони договору застави мали необхідну правосуб'єктність, договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений їх печаткою, зміст договору застави відповідає вимогам ст. 584 Цивільного кодексу України.

Згідно з частинами 1 та 3 ст. 3 Закону України «Про заставу», заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання.

Частиною 1 ст. 4 Закону України «Про заставу» передбачено, що предметом застави можуть бути майно та майнові права.

Частиною 2 ст. 583 Цивільного кодексу України визначено, що заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

Так, відповідно до п. 1.2 договору застави в забезпечення виконання зобов'язань, вказаних у п. 1.1 договору, заставодавець передає в заставу право оренди земельних ділянок (майнові права). Перелік договорів оренди, право оренди (майнове право) за якими передається в заставу заставодержателю, та перелік орендодавців вказується в Додатку № 1 до цього договору.

Отже, умовами договору застави чітко визначений предмет договору застави - право оренди земельних ділянок (майнові права). Тоді як перелік договорів оренди земельних ділянок, по яких передавалось в заставу право оренди, кадастрові номери земельних ділянок, перелік орендодавців були зазначені в додатках до договору.

Посилання суду першої інстанції на порушення ст. 15 Закону України «Про оренду землі» в зв'язку з тим, що договір застави не містить відомостей про земельні ділянки, які передавались ТОВ "ЛОТУРЕ-АГРО" в заставу ПАТ "Банк Камбіо", колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вимоги ст. 15 Закону України "Про оренду землі" щодо істотних умов стосуються договору оренди землі, та не розповсюджуються на договір застави права оренди.

При цьому, колегія суддів також вважає помилковою позицію суду першої інстанції про те, що в порушення ст. 13 Закону України «Про заставу», ст. 181 Цивільного кодексу України, ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» договір застави не був посвідчений нотаріально.

Так, стаття 13 Закону України "Про заставу" визначає, у випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, космічні об'єкти, транспортні засоби, що підлягають державній реєстрації, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правовстановлюючих документів. Відповідно до ст.181 Цивільного Кодексу України встановлено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що нерухоме майно - це земельні ділянки, а також; об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення.

Аналіз наведених норм права, на які посилається суд першої інстанції в своєму рішенні, свідчить про те, що дані вимоги стосуються нерухомого майна, тоді як право оренди не є нерухомим майном. Отже, місцевий господарський суд неправомірно ототожнив право оренди земельних ділянок, що були предметом застави, та самі земельні ділянки, внаслідок чого дійшов помилкових висновків про те, що договір застави права оренди від 03 вересня 2013р. є таким, що підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме:

1) право власності на нерухоме майно;

2) право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном;

3) інші речові права відповідно до закону;

4) податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження нерухомого майна.

Речові права на нерухоме майно, зазначені в пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті, є похідними і реєструються після державної реєстрації права власності на таке майно, крім випадків, передбачених статтею 4-1 цього Закону.

Таким чином, норми Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не передбачають обов'язкової державній реєстрації обтяження або застави права оренди земельної ділянки.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про іпотеку» обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Частиною 10 ст. 5 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що предметом іпотеки може бути право оренди чи користування нерухомим майном, яке надає орендарю чи користувачу право будувати, володіти та відчужувати об'єкт нерухомого майна. Таке право оренди чи користування нерухомим майном для цілей цього Закону вважається нерухомим майном.

Отже, у зв'язку з тим, що орендована та передана в заставу земельна ділянка має цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а не для будування, володіння та відчуження об'єкту нерухомого майна, то в цьому випадку є саме застава права оренди земельної ділянки (майнових прав), а не іпотека, тому на правовідносини за договором застави від 03.09.2013р. дія Закону України «Про іпотеку», у тому числі норми щодо державної реєстрації, не розповсюджується.

Жодним іншим чинним нормативно-правовим актом не передбачена обов'язкова державна реєстрація застави права оренди земельної ділянки, в зв'язку з чим посилання суду в рішенні на цю обставину є недоречним.

Крім того, зі змісту п. 26 договорів оренди землі, які були укладені між власниками таких земельних ділянок та ТОВ " ЛОТУРЕ-АГРО" (а.с.91-94), на які також посилається суд в своєму рішенні, вбачається, що передача права оренди земельної ділянки в заставу чи внесення вказаного права оренди до статутного фонду (капіталу) господарського товариства, або іншого підприємства здійснюється за письмовою згодою між сторонами договору оренди.

Проте, факт відсутності доказів погодження між власниками земельних ділянок та ТОВ "ЛОТУРЕ-АГРО" питання передачі права оренди земельної ділянки в заставу до ПАТ "Банк Камбіо" не має наслідком припинення права оренди за договором застави, та не свідчить про недійсність договору застави, зважаючи також на відсутність в матеріалах справи доказів звернення власників земельних ділянок до суду з відповідними позовами щодо порушення їх прав та законних інтересів укладеним між ТОВ " ЛОТУРЕ-АГРО" та ПАТ "Банк Камбіо" договором застави від 03.09.2013 р.

Таким чином, суд першої інстанції неправомірно застосував норми ч. 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України та дійшов хибного висновку про те, що договір застави від 03 вересня 2013 р., який укладено між ТОВ " ЛОТУРЕ-АГРО" та ПАТ "Банк Камбіо" є недійсним (нікчемним) та не створює будь-яких юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Статтею 204 Цивільного кодексу України визначено презумпцію правомірності правочину, а саме, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З урахуванням наявних у матеріалах справи письмових доказів, досліджених судом апеляційної інстанції під час розгляду справи, колегія суддів прийшла до висновку про те, що матеріалами справи не підтверджено існування обставин, з якими в ст.ст. 203, 215 ЦК України пов'язується недійсність (нікчемність) правочину.

Дослідивши умови договору застави, колегія суддів констатує наступне.

Так, згідно п. 1.1.1, п. 1.1.2 договору застави заставодавець зобовязується перед заставодержателем повернути надані йому кошти за кредитним договором №487/02-2009 від 08.09.2009р. - не пізніше 31 грудня 2013 року; за кредитним договором №001/1-2012/840 від 15.02.2012р. - не пізніше 31 жовтня 2013 року.

П. 3.1 договору застави сторони передбачили, що при порушенні заставодавцем зобов'язань, вказаних у п. 1.1 цього договору та умов цього договору та/або порушення судом справи про банкрутство заставодавця (винесення судом ухвали про порушення справи про банкрутство заставодавця) та/або прийняття судом до розгляду заяви про затвердження плану санації заставодавця до порушення провадження у справі про банкрутство відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (винесення судом ухвали про прийняття до розгляду заяви про затвердження плану санації заставодавця до порушення провадження у справі про банкрутство) та в інших випадках, передбачених цим договором та чинним законодавством, у заставодержателя виникає право на задоволення вимог, забезпечених заставою, за рахунок заставлених майнових прав.

Відповідно до п. 3.2 договору застави, право оренди земельних ділянок (майнові права), що є предметом застави за цим договором, переходить до заставодержателя наступного робочого дня з моменту порушення заставодавцем будь-яких умов зобовязань, визначених п. 1.1 договору, або умов п.п. 2.3.1, п. 2.3.2 договору, або настання обставин, передбачених п. 3.1 цього договору та отримання заставодавцем письмового повідомлення заставодержателя про набуття права оренди земельних ділянок (майнових прав).

Згідно ч. 1 ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Приписами ст. 1 Закону України «Про заставу» встановлено, що застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. У силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Оскільки заставодавець (ТОВ "ЛОТУРЕ-АГРО") порушив свої зобов'язання, передбачені п. 1.1 договору застави, тому ПАТ "Банк Камбіо" в силу вимог закону, а також умов укладеного договору застави став орендарем в договорах оренди, право на оренду яких було заставлено, що також прямо передбачено п. 3.4 цього договору.

Як свідчать матеріали справи, 18 квітня 2014 р. між ПАТ "Банк Камбіо" і ТОВ "ДІАМАНТ-АГРО" був укладений договір про відступлення права вимоги за кредитним договором, відповідно до умов якого позивач прийняв від третьої особи право вимоги і став кредитором за договорами: Кредитним договором №487/02-2009 від 08.09.2009р., Кредитним договором №001/1-2012/840 від 15.02.2012р. та Договором про надання банківської гарантії №005г-2013/980 від 21.02.2013р., укладеними між ПАТ "Банк Камбіо" і ТОВ "ЛОТУРЕ-АГРО".

Відповідно до п. 1.2. вказаного договору позивач одержує право (замість третьої особи) вимагати від відповідача 2 належного виконання зобов'язань за переліченими вище договорами на загальну суму 8 163 381 грн. 58 коп.

Згідно п. 1.6 договору ПАТ "Банк Камбіо" передало позивачу право на задоволення вимог за Кредитним договором №487/02-2009 від 08.09.2009р., Кредитним договором №001/1-2012/840 від 15.02.2012р. та Договором про надання банківської гарантії №005г-2013/980 від 21.02.2013р. шляхом набуття прав оренди на земельні ділянки.

П. 1.7 договору визначено, що з моменту його підписання позивач набув право вимоги за Основними договорами (кредитними договорами та договором про надання банківської гарантії) та став орендарем в договорах оренди, право на оренду яких було заставлено.

На підтвердження вимог до ТОВ "ЛОТУРЕ-АГРО" та відповідно до акту прийому-передачі документів від 18.04.2014 р. ПАТ "Банк Камбіо" передало, а ТОВ "ДІАМАНТ-АГРО" прийняло договір застави від 03.09.2013 р. з додатками (перелік земельних ділянок, право оренди яких заставлено).

Отже, станом на 18.04.2014 р. ТОВ "ДІАМАНТ-АГРО" стало кредитором ТОВ "ЛОТУРЕ-АГРО" та отримало право оренди земельних ділянок, яке було предметом за договором застави від 03.09.2013 р.

Що стосується посилань суду першої інстанції на те, що право оренди на земельні ділянки згідно договорів оренди землі, укладених між власниками земельних ділянок та ТОВ "ЛОТУРЕ-АГРО", не перейшло до ПАТ "Банк Камбіо", а відповідно остання не мала права відступати таке право оренди на користь позивача згідно договору про відступлення права вимоги за кредитним договором від 18 квітня 2014р., за відсутністю доказів проведення позивачем реєстрації права оренди за ним чи ПАТ "Банк Камбіо" згідно договору застави, колегія суддів вважає такі доводи безпідставними, оскільки матеріали справи свідчать про те, що договори оренди, які укладалися між ТОВ "ЛОТУРЕ-АГРО" та орендодавцями (власниками земельних ділянок) були зареєстровані в Державному реєстрі земель (а.с. 91-96), що відповідає вимогам ст. 125 Земельного кодексу України. Зазначені обставини також підтверджуються наявними у справі копіями судових рішень (а.с. 63-75). До того ж, наявність реєстрації права оренди на земельні ділянки за ТОВ "ЛОТУРЕ-АГРО" жодним чином не ставиться під сумнів сторонами у справі.

Крім того, матеріали справи не містять доказів на підтвердження відсутності проведення реєстрації права оренди за позивачем та ПАТ "Банк Камбіо", та лише ця обставина не впливає на умови договору застави та договору про відступлення права вимоги, оскільки зазначена реєстрація не є елементом форми правочину. До того ж, нормами чинного законодавства не передбачена обов'язковість проведення державної реєстрації при передачі права за кредитними договорами та договором застави.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

У зв'язку з тим, що право оренди земельної ділянки не є нерухомим майном, воно не підлягає державній реєстрації, а отже могло передаватися за договором відступлення права вимоги від 18 квітня 2014 року.

Статтями 509, 510 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

В порядку ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, оскільки відповідно до п. 1.7 договору позивач з моменту підписання договору став орендарем в договорах оренди, тому в даному випадку фактично відбулось відчуження прав орендаря ТОВ "ЛОТУРЕ-АГРО" за договорами оренди земельних ділянок, право на які було заставлено за договором застави від 03.09.2013 р., яке перейшло до позивача - ТОВ "ДІАМАНТ-АГРО".

Відповідно до ч. 1 ст. З ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Звертаючись до суду з позовом за захистом позивач просив визнати його правонаступником орендаря ТОВ "ЛОТУРЕ-АГРО" за договорами оренди земельних ділянок, право оренди яких передано в заставу ТОВ "ЛОТУРЕ-АГРО" згідно договору застави від 03.09.2013 р., укладеного між ПАТ "Банк Камбіо" і ТОВ "ЛОТУРЕ-АГРО".

Способи захисту цивільного права та інтересів зазначені в ст. 16 ЦК України.

П. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України визначає одним із способів захисту цивільних прав та інтересів зокрема зміну правовідношення.

Разом з цим, зі змісту ч. З ст. 16 ЦК України вбачається, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

За змістом норм ст. 512, ст. 514 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні означає такий стан сторін, при якому в силу передбачених правочином обставин суб'єктивне право первісного кредитора переходить до нового кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Таким чином, виходячи із загальних засад цивільного законодавства і судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов'язків сторін (ст. ст. З, 12 - 15, 20 ЦК України, ст. ст. З - 5, 11, 15, 31 ЦПК України), слід дійти висновку про те, що у випадку невизнання прав орендаря ТОВ "ДІАМАНТ-АГРО" за договорами оренди земельних ділянок, право на які було заставлено ТОВ "ЛОТУРЕ-АГРО" за договором застави від 03.09.2013 р., та перейшли за договором про відступлення права вимоги від 18.04.2014 р., таке право підлягає захисту судом шляхом визнання Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІАМАНТ-АГРО» правонаступником орендаря Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОТУРЕ-АГРО» за вказаними договорами, що не суперечить п. 1 ч. 6 ст. 16 ЦК України.

Крім того, згідно ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Виходячи з наведеного, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІАМАНТ-АГРО» про визнання його правонаступником орендаря Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОТУРЕ-АГРО» за договорами оренди земельних ділянок, право оренди яких передано в заставу Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛОТУРЕ-АГРО» згідно договору застави від 03 вересня 2013 року є такими, що підлягають задоволенню за їх доведеністю, матеріальною та документальною обг'рунтованістю.

В решті заявленої вимоги щодо заборони Товариству з обмеженою відповідальністю «ЛОТУРЕ-АГРО» та Товариства з обмеженою відповідальністю "Калина", Товариству з обмеженою відповідальністю "Українські Аграрні Інвестиції " та приватному підприємству "Засулля 5" вчиняти будь-які дії щодо переведення на себе прав оренди земельних ділянок, які є предметом застави відповідно до договору застави від 03.09.13 р., колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні в цій частині вимог, як безпідставно та необґрунтовано заявлених.

В силу ст.ст. 4-2, 4-3, 4-7 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З урахуванням викладених обставин, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги позивача, в зв'язку з її документальною та матеріальною обг'рунтованістю та наявністю фактів для скасування рішення господарського суду Сумської області від 24.07.14 р. у справі № 920/983/14 з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог в частині визнання Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІАМАНТ-АГРО» правонаступником орендаря Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОТУРЕ-АГРО» за договорами оренди земельних ділянок, право оренди яких передано в заставу Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛОТУРЕ-АГРО» згідно договору застави від 03 вересня 2013 року.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32-34, 43, 99, 101, 102, п. 2 ст. 103, п.1,4 ч.1 ст. 104 ст. ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІАМАНТ-АГРО», с. Сула, Сумський район, Сумська область задовольнити частково.

Рішення господарського суду Сумської області від 24.07.14 р. у справі № 920/983/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково.

Визнати Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІАМАНТ-АГРО» правонаступником орендаря Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОТУРЕ-АГРО» за договорами оренди земельних ділянок, право оренди яких передано в заставу Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛОТУРЕ-АГРО» згідно договору застави від 03 вересня 2013 року.

В іншій частині позову щодо заборони Товариству з обмеженою відповідальністю «ЛОТУРЕ-АГРО» та Товариства з обмеженою відповідальністю "Калина", Товариству з обмеженою відповідальністю "Українські Аграрні Інвестиції " та приватному підприємству "Засулля-5" вчиняти будь-які дії щодо переведення на себе прав оренди земельних ділянок, які є предметом застави відповідно до договору застави від 03.09.13 р. відмовити.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складено та підписано 17.09.14 р.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Гребенюк Н. В.