Рішення № 40536474, 17.09.2014, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "17" вересня 2014 р. Справа № 906/307/13-г

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Тимошенка О.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Козаченко О.В. (доручення від 17.09.14)

від 1-го відповідача: не з'явився

від 2-го відповідача: Камінський С.Б. (директор)

розглянув у судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Публічного акціонерного товариства Житомирський завод "Шляхіндустрія" (м.Житомир)

до 1)Житомирської міської ради (м.Житомир)

2)Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліська технічна компанія" (м. Житомир)

про встановлення земельного сервітуту

Позивачем пред'явлено позов про встановлення за Публічним акціонерним товариством Житомирський завод "Шляхіндустрія" права земельного сервітуту (право проїзду транспортного засобу) стосовно земельної ділянки Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліська технічна компанія" за адресою: м.Житомир, вул.Б.Хмельницького,42.

Позовні вимоги грунтуються на тому, що рішенням Житомирської міської ради №416 від 29.09.04 із постійного користування позивача вилучено земельну ділянку площею 0,5047га. на користь ТОВ"Поліська технічна компанія", в результаті чого позивач позбувся можливості користуватися частиною автомобільної дороги, яка проходить по вилученій земельній ділянці, а саме припинена можливість кільцевого руху автотранспорту по території заводу, що призводить до незручностей, оскільки заїзд і виїзд на територію заводу відбувається однією автодорогою шириною 4,5 метра, внаслідок чого виникають затори автотранспорту, а заїзд великогабаритних вантажних автомобілів взагалі неможливий, оскільки існуюча автодорога не дає можливості розвороту такому автотранспорту. У висновку щодо організації дорожнього руху автотранспорту на території ПАТ Житомирський завод "Шляхіндустрія", зазначено, що розміри вільної території заводу не дають змоги влаштувати майданчики чи петльові об'їзди для транспорту, тому доцільно було б використати існуючу дорогу, яка знаходиться на території ТОВ "Поліська технічна компанія" для влаштування проїзду кільцевого типу.

18.03.13 до суду надійшов відзив на позовну заяву від 11.03.13 (а.с.27), в якому ТОВ"Поліська технічна компанія" позовні вимоги не визнає з тих підстав, що наразі відсутній предмет спору, оскільки позивачем не дотримано процедури укладення господарського договору. Позивач не надсилав до товариства проект договору або пропозиції з визначенням всіх істотних умов договору, який має намір укласти заінтересована сторона. Товариство не заперечує проти укладення відповідного договору, яким буде регламентовано режим користування частини земельної ділянки на яку встановлено сервітут. Крім того, у товариства відсутній проїзд для автотранспорту на території вказаної позивачем земельної ділянки.

09.04.13 до суду надійшли додаткові заперечення на позовну заяву №12 від 08.04.13 (а.с.63), в яких ТОВ "Поліська технічна компанія" зазначило про те, що висновок щодо організації дорожнього руху автотранспорту на території ПАТ Житомирський завод "Шляхіндустрія", який надав позивач до суду, не можна вважати допустимим доказом у справі, оскільки дане дослідження було призначене не судом, проводилось щодо земельної ділянки позивача та не має відношення до земельної ділянки відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні заявив клопотання про відкладення розгляду справи. Клопотання мотивовано тим, що представнику тільки нещодавно доручено представляти інтереси позивача, що унеможливило належним чином ознайомитись з матеріалами справи та підготуватись до судового засідання.

Житомирська міська рада свого представника в судове засідання не направила, надіслала заяву від 16.09.14, в якій просить розглянути справу без участі її представника. На попередніх судових засіданням міська рада поклала вирішення даного спору на розсуд суду.

Представник 2-го відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, що надійшов до суду 18.03.13. та запереченнях №12 від 08.04.13.

Відповідно до ст.22 ч.3 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Суд відхиляє клопотання позивача, вважає, що позивач не добросовісно користується своїми правами наданими йому ст.22 ГПК України, оскільки позивач мав достатньо часу для ознайомлення з матеріалами справи. Заміна представника не є підставою для надання додаткового часу для підготовки до засідання.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Житомирської міської ради №416 від 29.09.04 вилучено із постійного користування позивача земельну ділянку площею 0,5047га. на користь ТОВ"Поліська технічна компанія", у зв'язку із продажем приміщення (а.с.124).

15.02.13 Житомирський завод "Шляхіндустрія" (позивач) звернувся до ТОВ "Поліська технічна компанія" (відповідач-2) листом №8 від 14.02.13, для з'ясування чи погодиться товариство на встановлення земельного сервітуту для позивача на проїзд існуючою автодорогою, яка знаходиться на земельній ділянці, що перебуває у користуванні товариства (а.с.11).

Недочекавшись відповіді позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відповідно до ст.98 ч.1 Земельного кодексу (ЗК) України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Види права земельного сервітуту визначає стаття 99 ЗК, положення якої встановлюють підстави, за наявності яких можливе звернення з вимогою про встановлення сервітуту, як то: право проходу та проїзду на велосипеді; право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій; право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; право поїти свою худобу з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; право прогону худоби по наявному шляху; право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; інші земельні сервітути.

Згідно ст.100 ЗК України, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

У пункті 2.34 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.11 роз'яснено, що обов'язковою умовою встановлення земельного сервітуту є неможливість задоволення потреби особи, яка вимагає встановлення сервітуту, в інший спосіб. Під час розгляду справи у спорі про встановлення земельного сервітуту господарським судам належить з'ясовувати, з яких причин позивач не може використовувати належне йому майно.

Судом встановлено а позивач не заперечує щодо того, що на територію ПАТ Житомирський завод "Шляхіндустрія" до приміщень, які належать позивачу існує заїзд для транспортних засобів. Позивач лише бажає розширити автодорогу за рахунок земель відповідача для маневрування та розвертання великогабаритного автотранспорту.

Разом з тим, відповідач стверджує, що територія ТОВ"Поліська технічна компанія" обнесена парканом, і відповідно до план-схеми земельної ділянки (а.с.15) на території даної земельної ділянки шляху для автотранспорту немає. Проїзд знаходиться за межами ділянки відповідача на землях загального користування, тому для користування ним не потрібно встановлювати сервітут на землях відповідача.

Пунктом 38 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №5 від 7 лютого 2014 року "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" зазначено, що відповідно до частини третьої статті 10 ЦПК саме позивач має довести, що повноцінне використання своєї земельної ділянки неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки; що задоволення потреб сервітуарія неможливо здійснити в інший спосіб; що відповідно до частини третьої статті 402 ЦК він не досяг з відповідачем домовленості про встановлення сервітуту та про його умови.

Наразі позивачем не доведено, що повноцінне використання своєї земельної ділянки неможливе без обтяження сервітутом земельної ділянки відповідача.

Згідно з частиною третьою статті 402 ЦК України спір про встановлення сервітуту вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту, у разі не досягнення домовленості про встановлення сервітуту та його умови. У зв'язку з цим господарським судам необхідно враховувати, що обов'язковою умовою звернення до суду з позовом про встановлення сервітуту є вжиття особою, яка вимагає такого встановлення, заходів щодо встановлення сервітуту за домовленістю з власником (володільцем) відповідної земельної ділянки.

Якщо особа до звернення до суду не вчиняла дій щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, не звернулася до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту), господарським судам слід відмовляти у задоволенні відповідних вимог у зв'язку з відсутністю у такої особи права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду.

За нормами ст.638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (ст.640 ЦК України). Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття (ст.641 ЦК України).

Лист №8 від 14.02.13 не може вважатися пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту, оскільки не містить жодних умов майбутнього договору, а лише покликаний з'ясувати думку відповідача про можливість укладення цього договору.

Окрім того, як зазначив позивач, земельну ділянку у нього вилучено за рішенням виконкому Житомирської міської ради, що стало причиною неможливості користуватися частиною проїзду. Тобто фактично позивач вказує на те, що рішення виконкому порушує пава позивача. Разом з тим позивачем не оскаржене вказане рішення.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Судові витрати покладаються на позивача, у відповідності до ст.49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позову.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 19.09.14

Суддя Тимошенко О. М.

Віддрукувати:

1- в справу

2-Житомирська міська рада (рек. з повідом.)