Постанова № 40535363, 17.09.2014, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" вересня 2014 р. Справа № 906/688/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Олексюк Г.Є.

суддів Сініцина Л.М.

суддів Маціщук А.В.

при секретарі судового засідання Юрчук Ю.М.

розглянувши апеляційну скаргу відповідача Товариства з додатковою відповідальністю "Березівський кар'єр" на рішення господарського суду Житомирської області від 23.06.14 р.

у справі № 906/688/14 (суддя Машевська О.П. )

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Житомир-Белаз-Сервіс"

відповідач Товариство з додатковою відповідальністю "Березівський кар'єр"

про стягнення 530541,19 грн. (згідно заяви про зменшення розміру позовних вимог №172 від 18.06.14р. - 498409,99)

за участю представників сторін:

позивача - Пузіна Н.С., представника, довіреність в справі

відповідача - не з'явився

Судом роз'яснено представнику позивача права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 23 червня 2014 року у справі № 906/688/14 (суддя Машевська О.П.) позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомир-Белаз-Сервіс" до Товариства з додатковою відповідальністю "Березівський кар'єр" про стягнення 498409,99 грн. задоволено.

Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю "Березівський кар'єр" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомир-Белаз-Сервіс" 412 030, 70 грн. - основного боргу; 6677, 87 грн. - інфляційних втрат; 7996, 52 грн. - 3% річних; 27 751, 85 грн. - пені; 43 953, 05 грн. - штрафу; 9 968,20 грн. - судового збору. (згідно заяви про зменшення розміру позовних вимог № 172 від 18.06.14р).

Задовольняючи позов та застосовуючи положення ст.231, Господарського кодексу України, ст.11, 509, 526, 530, 610, 611, 617, 625, 629, 901 Цивільного кодексу України, місцевий господарський суд вказав, що відповідач свої зобов'язання по сплаті коштів за надані послуги (виконані роботи) виконав частково в сумі 27500,00 грн., про що свідчать копії банківських виписок від 17.01.2014р., 24.02.2014р., 08.05.2014р., 07.04.2014р., 28.05.2014р., 30.05.2014р. Інших доказів, які свідчать про повне або часткове проведення розрахунків перед позивачем відповідачем на момент прийняття рішення суду не представлено.

Не погодившись з постановленим рішенням, Товариство з додатковою відповідальністю "Березівський кар'єр" звернулось з апеляційною скаргою, в якій вказує, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а висновки, викладені у рішенні господарського суду, не відповідають обставинам справи. Окрім цього, дане рішення підлягає скасуванню через порушення норм процесуального та матеріального права з наступних підстав.

Вказує, що справа розглянута лише на підставі доказів і пояснень наданих позивачем, що порушило принцип змагальності сторін і призвело до часткового з'ясування обставин по справі, в результаті чого постановлене необ'єктивне, "одностороннє" рішення, яке не відповідає обставинам справи.

Зауважує, що позивач, окрім основної вимоги про сплату боргу за надані послуги (виконані роботи) в сумі 412030,70 грн., вимагає стягнути з відповідача пеню в сумі 27751,85 грн., 7996,52 грн. - 3% річних з простроченої суми, 6677,87грн. - інфляційних та 43953,07 грн. - штрафу за прострочення платежів.

Вказує, що позивач не надав доказів на підтвердження завдання йому збитків.

Визнає існування заборгованості за надані послуги по ремонту (зазначає, що таку поточну заборгованість не можна вважати збитками, оскільки постачальник (позивач) отримав від відповідача дохід у вигляді націнки на продані послуги), при цьому вважає, що судом було застосовано до відповідача надмірно великі штрафні санкції на загальну суму 86 377 грн.

З посиланням на ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України просить зменшити розмір неустойки, обмежившись передбаченою законом санкцією за порушення грошового зобов'язання у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що складає - 27751,85 грн.

Просить рішення суду першої інстанції скасувати частково, прийняти нове рішення про стягнення з відповідача боргу за надані послуги (виконані роботи) в сумі 412030,70 грн. та 27 751,85 грн. пені, в решті позовних вимог відмовити.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ "Житомир - Белаз - Сервіс" наводить свої міркування на спростування доводів скаржника та вказує на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Серед іншого вказує, що оскільки відповідач неодноразово ігнорував виклики до суду та не визнав за необхідне прийняти участь у судових засіданнях для обговорення та з'ясування всіх обставин, у зв'язку з цим у суду була можливість розглянути справу лише на підставі доказів і пояснень наданих позивачем.

З посиланням на ст. 11,509,526, 625 Цивільного кодексу України зазначає, що судом першої інстанції правомірно було прийняте рішення про стягнення суми заборгованості з урахуванням штрафних санкцій, передбачених Договором, а також сум інфляції та трьох відсотків річних.

Просить апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Березівський кар'єр" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської від 23.06.14р. у справі № 906/688/14 залишити без змін.

В судове засідання відповідач не з'явився, про час та місце апеляційного перегляду справи повідомлений належним чином та заздалегідь, про що свідчить повідомлення відділення поштового зв'язку про вручення ухвали Рівненського апеляційного господарського суду від 23 липня 2014 року про прийняття апеляційної скарги до провадження та призначення розгляду скарги на 17 вересня 2014 року (а.с. 70).

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки сторони належним чином повідомлялись про час та місце апеляційного перегляду справи, враховуючи обмеженість строків вирішення спору, явка сторін обов'язковою не визнавалась, судова колегія не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та визнала за можливе розглянути справу у відсутність представника відповідача.

Представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечував з підстав, викладених у відзиві. Просив залишити рішення господарського суду Житомирської області без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з додатковою відповідальністю "Березівський кар'єр" не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 28 лютого 2013р. між позивачем ТОВ "Житомир-Белаз-Сервіс" (виконавець) та відповідачем ТОВ "Березівський кар'єр" (замовник) був укладений Договір № ЖБС-45/13 на виконання робіт по ремонту техніки, відповідно до умов якого позивач зобов'язався виконати роботи по капітальному ремонту автосамосвала БелАЗ-7540, шасі №014745, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити виконані роботи відповідно до умов договору (надалі за текстом - Договір від 28.02.2013р.)

У п. 2.1 Договору від 28.02.2013р. сторони домовились, що виконавець зобов'язується виконати роботи по договору якісно та в обумовлені строки; надати наступний пакет документів на виконані роботи: рахунок, акт виконаних робіт, податкову накладну.

Згідно п. 2.2.3 Договору при отриманні техніки з ремонту сторони оформляють акт прийому-передачі.

Пунктом 3.2 Договору сторони встановили, що вартість робіт, здійснених виконавцем складає 439530,70грн. (чотириста тридцять дев'ять тисяч п'тсот тридцять гривень 70 коп. в т.ч. ПДВ-73255,12грн.).

Вартість робіт вказана виходячи з курсу НБУ 1 евро=10,28грн. Остаточна вартість буде перерахована по курсу НБУ на дату оплати (п.3.2.1 Договору від 28.02.2013р.)

Відповідно до п.3.3 Договору замовник оплачує роботи по договору протягом 5 (п'яти) місяців з моменту отримання техніки з ремонта, згідно наведеного графіку:

- 87906,14грн. протягом 30 днів з моменту отримання техніки з ремонта;

- 87906,14грн. протягом 60 днів з моменту отримання техніки з ремонта;

- 87906,14грн. протягом 90 днів з моменту отримання техніки з ремонта;

- 87906,14грн. протягом 120днів з моменту отримання техніки з ремонта;

- 87906,14грн. протягом 150 днів з моменту отримання техніки з ремонта.

Замовник перераховує грошові кошти на розрахунковий рахунок виконавця по реквізитам, зазначеним у даному договорі.

Відповідальність сторін передбачено розділом 6 Договору від 28.02.2013р., зокрема, в п.п. 6.3, 6.4. якого передбачено, що за несвоєчасну оплату згідно п.3.3 договору, замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі 0,5% від неоплаченої суми за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ. У випадку неоплати або неповної оплати, в строк більш ніж 15 календарних днів, замовник додатково сплачує штраф у розмірі 10% від неоплаченої суми з 16-го календарного дня від дати, вказаної у рахунку за кожен день прострочки до дати повного розрахунку.

Строк дії Договору від 28.02.2013р. - до 31.12.2013р., а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами взятими на себе зобов'язань.

Факт виконання позивачем робіт по капітальному ремонту автомобіля підтверджується актом приймання-передачі транспортного засобу від 23.05.2013р. (а.с.12); актом надання послуг № 318 від 23.05.2013 р. на суму 439530,70грн. (а.с.13).; рахунком на оплату №365 від 08.05.2013р. на суму 439530,70грн. (а.с.14).

Листом від 21.08.2013р. за №122 відповідач повідомив позивача про скрутний матеріальний стан товариства, проте гарантував сплачувати заборгованість за виконання капітальних ремонтів автомобілів БелАЗ-540 згідно графіку (а.с.15).

Місцевим господарським судом вірно встановлено, що відповідач свої зобов'язання по сплаті коштів за надані послуги (виконані роботи) виконав частково в сумі 27500,00 грн., про що свідчать копії банківських виписок від 17.01.2014р., 24.02.2014р., 08.05.2014р., 07.04.2014р., 28.05.2014р., 30.05.2014р. (а.с. 37-38, 45-48).

Інші докази, які свідчать про повне або часткове проведення розрахунків перед позивачем відповідачем на момент прийняття рішення суду не представлено.

У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань, а саме ,неповним розрахунком позивач звернувся до суду про стягнення на його користь з відповідача окрім основної вимоги про сплату боргу за надані послуги (виконані роботи) в сумі 437030,70 грн., 34832,24 грн. - пені, 8047,31 грн. - 3% річних з простроченої суми, 6677,87грн. - інфляційних та 43953,07 грн. - штрафу за прострочення платежів.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідача 498409,99 грн., з яких: 412030,70 грн. - основного боргу, 27751,85 грн. - пені, 7996,52 грн. - 3% річних з простроченої суми, 6677,87грн. - інфляційних та 43953,05 грн. - штрафу за прострочення платежів (а.с.42-43).

Аналізуючи встановлені обставини справи, Рівненський апеляційний господарський суд вважає за необхідне застосувати наступні положення чинного законодавства .

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 ЦК України).

Згідно ст. 509 ЦК України, - зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Враховуючи вищевикладене, Рівненський апеляційний господарський суд вважає правильним висновок господарського суду першої інстанції про задоволення позову в частині стягнення основного боргу в сумі 412 030,70 грн.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідач, в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним договором, частково оплатив вартість проведених робіт з порушенням строку оплати, який встановлений п. 3.3. договору, що не заперечується відповідачем.

Згідно п. 6.3. договору за несвоєчасну оплату виконаних робіт, відповідач виплачує позивачу пеню у розмірі 0,5% від неоплаченої суми за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Пунктом 6.4. договору зазначено, що у випадку не оплати або неповної оплати, відповідно п. 3.3 даного договору, у термін більший ніж 15 календарних днів, замовник додатково сплачує штраф у розмірі 10% від неоплаченої суми з 16 календарного дня від дати, вказаної в рахунку за кожен день прострочки до дати повного розрахунку (відповідно до п. 3.4. договору).

В силу дії статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язань настають такі правові наслідки як сплата неустойки (штрафу, пені).

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (част.1 ст.546 ЦК України).

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Таким чином, враховуючи доведеність факту неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань, позивачем правомірно нараховано пеню, штраф, інфляційні та 3% річних.

Судова колегія, перевіривши розрахунок пені, який наданий позивачем, вважає його правильним та арифметично вірним, в розмірі 27 751,85 грн..

Крім того, на підставі пункту 6.4 Договору ТОВ "Житомир - Белаз - Сервіс" нарахувало відповідачу штраф у розмірі 43 953,05 грн..

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено ч. 2 ст. 231 ГК України.

Окрім того, згідно правової позиції Верховного Суду України у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (постанова Верховного Суду України від 27 квітня 2012 року у справі № 06/5026/1052/2011, постанова ВСУ від 06.11.13року за позовом ПАТ "Перший Український міжнародний банк").

Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов. Згідно п.1 ч.1 ст.208 та ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України, сторони у письмовій формі погоджують умови договору.

Судова колегія , перевіривши розрахунок штрафу, який наданий позивачем, вважає його правильним та арифметично вірним, в розмірі 43 953,05 грн.

Крім того , позивач просив стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні.

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання (Постанова Верховного суду України від 12.12.11 в справі №07/238-10).

Судова колегія, перевіривши розрахунок інфляційних, який наданий позивачем, вважає його правильним та арифметично вірним, в тому погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовної вимоги про стягнення інфляційних в сумі 6 677 грн. 87 коп..

Також, перевіривши розрахунок 3% річних, який наданий позивачем, згідно якого розмір 3% річних становить 7 996 грн. 52 коп., апеляційний господарський суд вважає його правильним.

Проте, як вбачається із апеляційної скарги ,відповідач не погоджується із нарахуванням штрафу, 3% річних та інфляційних, вважає їх надмірно великими порівняно із збитками кредитора та просить зменшити розмір неустойки, обмежившись стягненням лише пені у сумі - 27 751,85 грн.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених розділом XII.

За приписами ч.3 ст.101 ГПК України в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, в суді першої інстанції відповідач не заявляв вимог про зменшення розміру неустойки, тому колегія суддів вважає безпідставним її розгляд під час апеляційного перегляду справи.

Разом з тим, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає за необхідне наголосити, що відповідно до приписів ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України, встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Аналогічне положення міститься і в ст. 233 ГК України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Отже, як випливає із вищезазначених норм чинного законодавства суд може зменшити лише розмір пені та штрафу та вирішуючи дане питання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Крім того, судова колегія не може погодитись з доводами апелянта про порушення його процесуальних прав під час розгляду справи в суді першої інстанції, а саме розгляд справи у відсутності відповідача .

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.).

При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з статтею 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.

Так, відповідно до статті 28 ГПК громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю, або, якщо представником є адвокат, - ордером з доданим до нього договором чи засвідченим сторонами цього договору витягом з нього, в якому зазначено повноваження адвоката.

Неможливість заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК).

Таким чином, відповідно до чинного законодавства України, надання повноважень на представництво інтересів сторони в процесі не обмежено будь-яким певним колом осіб, а тому неможливість явки в судове засідання конкретного представника, не є правовою підставою для відкладення розгляду справи.

Стаття 22 ГПК України передбачає широке коло процесуальних прав сторін, поряд із цим встановлює для сторін обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що доводи апелянта щодо порушення його процесуальних прав є безпідставними та надуманими, оскільки,будучи повідомленим про час та місце розгляду справи у суді першої інстанції, відповідач в судові засідання 10 червня 2012 року та 23 червня 2014 року не з"явився ,вимог ухвали суду від 27 травня 2014 року про надання письмових та нормативно обґрунтованих пояснень по суті позову та доказів ,що підтверджують викладені обставини не подав, що давало суду першої інстанції право розглянути справу у відсутності представника відповідача.

А тому, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позову в повному обсязі.

В силу ст.ст. 33, 38, 43,47 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, коли кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а суд, оцінивши подані по справі докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен прийняти рішення за результатами обговорення усіх цих обставин.

Апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи та вірно застосовані норми процесуального і матеріального права, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни рішення господарського суду Житомирської області від 23 червня 2014 року у справі № 906/688/14.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України в зв'язку з відмовою в її задоволенні покладається на апелянта.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що при зверненні до суду з апеляційною скаргою Товариство з додатковою відповідальністю "Березівський кар'єр" сплатило судовий збір в більшому розмірі, ніж встановлено законом, а саме 4984,11грн., замість 913,50 грн. (враховуючи, що рішення оскаржується частково). З огляду на викладене, враховуючи вимоги п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", Рівненський апеляційний господарський суд вважає за необхідне повернути апелянту надмірно сплачену суму судового збору в розмірі 4070,61 грн. , про що винести ухвалу .

Керуючись ст.ст. 49,99,101,103,105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Житомисрької області від 23 червня 2014 року у справі №906/688/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Березівський кар'єр" залишити без задоволення.

Ухвалою суду повернути Товариству з додатковою відповідальністю "Березівський кар'єр" (Житомирська область, Житомирський район, с. Березівка код 05481524) 4070,61 грн. ( чотири тисячі сімдесят грн. 61 коп. ) зайво сплаченого судового збору за подачу апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Сініцина Л.М.

Суддя Маціщук А.В.