Ухвала суду № 40533862, 17.09.2014, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 738/1716/14-ц Провадження № 22-ц/795/1863/2014 Категорія -цивільнаГоловуючий у I інстанції -Савченко О. А. Доповідач - Онищенко О. І.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2014 року м. ЧернігівАПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіОнищенко О.І.суддів:Лакізи Г.П., Шевченка В.М.при секретарі:Позняк О.М.за участю:ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Менського районного суду Чернігівської області від 12 серпня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_7 про визнання недійсним кредитного договору та відшкодування моральної шкоди за несправедливе нарахування заборгованості,

в с т а н о в и в:

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення Менського районного суду Чернігівської області від 12 серпня 2014 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовити, а її позовні вимоги задовольнити, посилаючись на його незаконність, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального права.

Рішенням Менського районного суду Чернігівської області від 12 серпня 2014 року первісний позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 14 465,76 грн. заборгованості за кредитним договором та 243,60 грн. судового збору.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 до ПАТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_7 про визнання недійсним кредитного договору та відшкодування моральної шкоди за несправедливе нарахування заборгованості відмовлено.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що у листопаді 2009 року апелянт погасила заборгованість по кредитній картці та здала кредитну картку разом з письмовою заявою про припинення кредитного договору завідуючій Менського відділення «ПриватБанк» ОСОБА_7, однак остання зловживаючи своїм службовим становищем, без її згоди не закрила картковий рахунок та користувалася її кредитною карткою у власних цілях до 2012 року, що підтверджено перевіркою Менського РВ УМВС України, а тому суд першої інстанції незаконно стягнув з неї заборгованість по кредитному договору, звільнивши від будь-яких зобов'язань по кредитному договору ОСОБА_7.

Крім того, апелянт зазначає, що з виписки банку про рух грошових коштів по кредитному договору від 14.06.2006 року вбачається, що станом на 24 листопада 2009 року у неї не було ніякої заборгованості за кредитним договором.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду без зміни з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам відповідає рішення суду першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» та відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка в порушення умов кредитного договору та статей 526, 530, 625, 1054 ЦК України не погасила заборгованість, яка виникла внаслідок використання кредитного ліміту по картковому рахунку, відкритому в ПАТ КБ «ПриватБанк» згідно з договором у сумі 14 465 грн. 76 коп., а тому зазначена сума повинна бути стягнута з відповідачки на користь ПАТ КБ «ПриватБанк», доказів того, що відповідачка зверталась до ПАТ КБ «ПриватБанк» з заявою про закриття кредитного карткового рахунку нею не надано, крім того не було встановлено факту самовільного, неправомірного користування кредитною карткою зі сторони ОСОБА_7, а навпаки встановлений факт добровільної передачі кредитної картки ОСОБА_7, як довіреній особі, що узгоджується з Умовами і правилами надання банківських послуг.

Такий висновок суду ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам закону, який регулює спірні правовідносини.

Судом першої інстанції встановлено, що 14.06.2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір б/н, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 6500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідно до п. 6.5 Умов та правил надання банківських послуг, які є невід'ємною частиною договору, відповідач зобов'язався погашати заборгованість за кредитним лімітом, за відсотками за його користування, а також сплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором.

Умови укладеного договору сторонами визнавались та виконувались відповідно до порядку встановленого таким договором, жодних вимог щодо зміни окремих положень даного договору сторонами не вимагалось, що підтверджує вільне волевиявлення сторін при укладанні такого договору, повне розуміння сторонами змісту договору та наслідки його укладання.

ОСОБА_6 у заяві про відкриття карткового рахунку від 14.06.2006 року своїм підписом підтвердила те, що вона ознайомилася з Умовами і правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку. Крім того, відповідачка (позивач за зустрічним позовом) погодилася, що заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку становить між нею та Банком договір про надання банківських послуг.

Проте, позичальник свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконувала, внаслідок чого станом на 30.04.2014 року утворилась заборгованість у сумі 14 465 грн. 76 коп., яка складається з наступного: 5754 грн. 92 коп. - заборгованість по тілу кредиту; 7545 грн. 80 коп. - заборгованість за процентами; 1165 грн. 03 коп. - штраф, що підтверджується наданим позивачем розрахунком заборгованості (а.с.8-14).

На підставі викладеного, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позов ПАТ КБ «ПриватБанк», стягнувши на його користь з позичальника заборгованість за кредитним договором та відсотки за його користування, а отже рішення в цій частині відповідає вимогам закону та обставинам даної справи.

Висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог про визнання кредитного договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину ґрунтуються на положеннях ЦК України, який регулює спірні правовідносини. Так, відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлений перелік вимог, недодержання яких у момент вчинення правочину, є підставою для визнання його недійсним.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

ОСОБА_6 не довела що ОСОБА_7 неправомірно та самовільно заволоділа її кредитною карткою, навпаки, судом першої інстанції був встановлений факт добровільної передачі нею кредитної картки ОСОБА_7, не надала відповідачка і жодного доказу про те, що вона зверталася до банку з заявою про закриття карткового рахунку, а тому суд прийшов до правомірного висновку про безпідставність заявлених вимог ОСОБА_6

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи вищенаведене, у апеляційного суду відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, ухваленого на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6, відхилити.

Рішення Менського районного суду Чернігівської області від 12 серпня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: