Рішення № 40532664, 02.09.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/15744/14 02.09.14

за позовом приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування"

до приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Український страховий стандарт"

про відшкодування шкоди в порядку регресу 6086,41 грн.

Суддя Удалова О.Г.

Представники сторін:

від позивача Карась В.В. (за довіреністю)

від відповідача Дементєв Є.О. (за довіреністю)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АХА Страхування" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Український страховий стандарт" про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 6086,41 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АХА Страхування" на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту № 1159002від 30.12.2011 р. внаслідок настання страхового випадку - дорожньо-транспортної пригоди, виплачено страхове відшкодування, а тому позивачем відповідно до положень ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 ЦК України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки цивільна відповідальність власника транспортного засобу, з вини якого трапилась ДТП, що підтверджується постановою суду, була застрахована приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Український страховий стандарт", позивачем було направлено останньому заяву про виплату страхового відшкодування в порядку регресу. Враховуючи, що відповідачем не відшкодована заявлена сума, позивач просить стягнути з відповідача шкоду в розмірі 6 086,41 грн. у судовому порядку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.08.2014 р. було порушено провадження у справі № 910/15744/14, розгляд останньої призначено на 26.08.2014 р., а також направлено запит до Моторного (транспортного) страхового бюро України з метою отримання інформації.

13.08.2014 р. через канцелярію суду надійшла відповідь на судовий запит.

Через канцелярію суду 13.08.2014 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У вказаному відзиві відповідач зазначає, що позивачем був пропущений строк для звернення до відповідача з вимогою про виплату страхового відшкодування, тобто строк, передбачений приписами підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

19.08.2014 р. через канцелярію суду від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечив у повному обсязі.

Сторони надали усні пояснення по справі.

У судовому засіданні 26.08.2014 р. було оголошено перерву до 02.09.2014 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

28.08.2014 р. через канцелярію суду від позивача надійшли письмові заперечення на відзив, у яких останній зазначив, що посилання відповідача на підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є безпідставним, оскільки право особи на звернення до суду за захистом порушеного права не може бути обмежене законом або іншими нормативно-правовими актами.

Через канцелярію суду 02.09.2014 р. від відповідача надійшли письмові доповнення до відзиву. У поданих доповненнях відповідач зазначив, строк позовної давності обчислюється з дня настання ДТП, а не з дня відшкодування шкоди, оскільки це право вимоги не є регресним, а тому відбувається не набуття права вимоги, а його перехід до особи, яка відшкодувала шкоду; та зазначає, що граничним строком звернення позивача з заявою про виплату страхового відшкодування є 1 рік, який позивачем було пропущено, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечив.

У судовому засіданні 02.09.2014 р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

30.12.2011 р. між АТ "Страхова компанія «АХА Страхування» (далі - страховик) та товариством з обмеженою відповідальністю «ГлаксоСмітКляйн Фармасьютікалс Україна» (далі - страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 1159002(далі - Договір), предметом якого є страхування майнових інтересів страхувальника, що не суперечать законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням та/або розпорядженням транспортними засобами та іншим майном, вказаним у п. 5-6 Договору (згідно з Додатками до Договору).

11.01.2012 р. у м. Біла Церква по вул. Ярослава Мудрого, 67 відбулась дорожньо-транспортна подія за участю транспортних засобів «Skoda», державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3, та «Volkswagen», державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4

Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27.01.2012 р. винним у ДТП було визнано ОСОБА_4, відповідальність якого застрахована у відповідача.

26.04.2012 р. на підставі рахунку СТО № С4150012 від 16.01.2012 р. було складено страховий акт № 311/12/05/11 та розрахунок страхового відшкодування.

Позивач на підставі вищевказаних документів здійснив виплату страхового відшкодування у розмірі 6586,41 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 18048 від 27.04.2012 р.

Згідно з ч. 1 статті 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4, винного у вчиненні ДТП, була застрахована у відповідача згідно з Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АА/7480205 (ліміт відповідальності - 100000,00 грн., франшиза - 500,00 грн.).

Таким чином, у зв'язку з виплатою страхового відшкодування страхувальнику позивач набув право вимоги до винної у ДТП особи відповідно до положень ст. 27 Закону України "Про страхування".

22.11.2013 р. позивач звернувся до відповідача, як страховика винної особи в ДТП з вимогою за вих. № 428/2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП в порядку регресу на суму 6586,41 грн.

У відповідь на вказану вимогу листом за вих. 461 від 18.02.2014 р. відповідач відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування у зв'язку з пропущення строку на звернення з такою вимогою.

Суд вважає, що відмова відповідача є неправомірною, виходячи з наступного.

Статтею 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Згідно зі ст. 5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Відповідно до ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Частиною 1 статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Отже, відповідно до статті 27 Закону України "Про страхування", статті 1991 Цивільного кодексу України, які регулюють регресні правовідносини, страховику, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, відшкодовуються всі понесені ним фактичні витрати, незалежно від будь-яких умов.

Суд не бере до уваги твердження відповідача про те, що позивачем пропущений річний строк на звернення з вимогою про виплату страхового відшкодування, як це передбачено ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", оскільки з преамбули Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" вбачається, що він регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Таким чином, останній регулює інші правовідносини, відмінні від тих, що виникли у даній справі, а приписи п. 37.1.4. статті 37 цього Закону до даних правовідносин не застосовуються.

Крім того, слід враховувати, що страховик отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування за договором майнового страхування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Таке право страховика, враховуючи висновок, наведений у рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002 р. № 15-рп/2002, може бути реалізоване шляхом подання відповідного позову до суду.

Правова позиція з вказаного питання викладена в постанові Верховного Суду України від 28.08.2012 р. № 3-38гс12 у справі № 23/279.

За таких обставин, посилання відповідача на приписи підпункту 37.1.4. пункту 37.1. статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", згідно з яким неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування за цим Законом, суд вважає безпідставним, оскільки право особи на звернення до суду за захистом порушеного права або охоронюваного законом інтересу не може бути обмежене законом та іншими нормативно-правовими актами.

Вказане підтверджується наявною судовою практикою: постанова Вищого господарського суду України від 17.07.2013 р. у справі № 910/4896/13, від 24.03.2014 р. у справі № 910/19632/13, від 31.03.2014 р. у справі № 922/4544/13, від 25.06.2014 р. у справі № 910/23812/13.

Згідно з частиною 1 статті 25 Закону України "Про страхування", здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Відповідну позицію викладено Вищим господарським судом України у постановах від 14.05.2013 р. у справі № 5011-7/16471-2012 та від 19.08.2013 р. у справі № 910/5734/13.

Крім того, норми законодавства про страхування не покладають на страховика за договором добровільного страхування обов'язок доводити розмір збитків виключно шляхом проведення його оцінки відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а згідно з ч. 2 ст. 14 Цивільного кодексу України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

При цьому ч. 2 ст. 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", яка визначає випадки, коли проведення оцінки майна є обов'язковим, такого обов'язку щодо оцінки на страховика, що уклав договір добровільного страхування, також не покладає.

З преамбули Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" вбачається, що він регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Верховним Судом України у листі "Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування" від 19.07.2011 р. роз'яснено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Вирішуючи питання про суму стягнення в порядку регресу, суд враховує положення п. 6 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", відповідно до яких страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.

Полісом № АА/7480205, яким застрахована цивільно-правова відповідальність винної особи, передбачено, що ліміт відповідальності страховика перед страхувальником становить 100000,00 грн., а франшиза 500,00 грн.

За таких обставин, сума страхового відшкодування, що підлягає виплаті відповідачем, складає 6 086,41 грн. (6586,41 грн. - 500,00 грн.).

З урахуванням викладеного, беручи до уваги, що наявність заборгованості відповідача перед позивачем в частині виплати шкоди в порядку регресу підтверджується матеріалами справи, суд задовольняє позовні вимоги в межах заявлених позивачем, у сумі 6086,41 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 44, ч. 5 ст. 49, ст.ст. 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Український страховий стандарт" (04073, м. Київ, пров. Балтійський, 20, код 22229921) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення, на користь приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" (04070, м. Київ, вул. Іллінська, 8, код 20474912) страхове відшкодування у розмірі 6086 (шість тисяч вісімдесят шість) грн. 41 коп. та 1827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Повне рішення складено 19.09.2014 р.

Суддя О.Г. Удалова