Рішення № 40525922, 17.09.2014, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 538/1368/14-ц

Номер провадження 22-ц/786/2920/14

Головуючий у 1-й інстанції Хоменко О.А.

Доповідач Гальонкін С. А.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2014 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого - судді: Гальонкіна С.А.,

суддів: Обідіної О.І., Одринської Т.В.,

при секретарі: Гнатюк О.С.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» - Григоренко Ірини Вікторівни на рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 12 серпня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» про захист прав споживача, визнання договору недійсним та повернення коштів.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

в с т а н о в и л а :

В липні 2014 року позивач звернувся до місцевого суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» про захист прав споживача, визнання договору недійсним та повернення коштів.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що 23 червня 2014 року між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» був укладений договір фінансового лізингу №010261. Відповідно до п.1.1 договору предметом лізингу є автомобіль Ssang Yong Сorando 2.0 МТ. По даному договору позивачем 23.06.2014р. було сплачено 22000 грн. (комісія за організаційні заходи в розмірі 10%).

Позивач вважає, що пункти укладеного договору, зокрема - п.1.4., 1.6., 2.5., 3.4.1., 5.4.,7.3., 8.14.,8.15., розділ 10, є несправедливими в розумінні ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» і всупереч принципу добросовісності створюють істотний дисбаланс договірних прав і обов'язків споживача. Просив визнати недійсним договір фінансового лізингу №010261 від 23.06.2014 року укладений між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс», стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізиногова компанія «Автофінанс» на його користь грошову суму комісії за організацію договору фінансового лізингу в розмірі 22000,00 грн.

Рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 12 серпня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено.

Визнано недійсним договір фінансового лізингу №010261 від 23.06.2014 року укладений між ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» код ЄДРПОУ 38104479.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» код ЄДРПОУ 38104479, на користь ОСОБА_3 грошову суму комісії за організацію договору фінансового лізингу №010261 від 23.06.2014 в розмірі 22000,00 (двадцять дві тисячі) гривень 00 коп.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» код ЄДРПОУ 38104479 судовий збір в дохід держави в сумі 243, 60 грн.

В апеляційній скарзі представник ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» Григоренко Ірина Вікторівна просить рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Згідно ч. 3 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що скарга підлягає задоволенню з підстав, визначених п.3, 4 ч.1 ст.309 ЦПК України - невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

У відповідності з ч.3 ст. 10, ч.1ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Частиною 4 статті 60 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин.

З матеріалів справи вбачається, що 23 червня 2014 року між ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» був укладений договір фінансового лізингу №010261 з трьома додатками до нього (а.с.9 -25).

Відповідно до умов договору фінансового лізингу лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу - автомобіль Ssang Yong Сorando 2.0 МТ, зазначений у п. 1.1 договору та специфікації, що є додатком № 3 до договору, вартістю 220 000 грн. у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених договором.

Предмет лізингу є власністю Лізингодавця до моменту переоформлення права власності на нього на Лізингоодержувача згідно з умовами даного Договору (п.1.5 договору).

Умови переходу права власності на предмет лізингу (викуп предмета лізингу) визначені розділом 9 Договору. Зокрема, пунктами 9.2. та 9.5. передбачено, що набуття права власності (викуп) предмета лізингу відбувається не раніше сплати Лізингоодержувачем всіх платежів, передбачених п. 9.1. (заборгованості за лізинговими платежами, сплати можливих штрафних санкцій та відшкодування збитків) в повному обсязі та витрат, які зазнав чи міг зазнати Лізингодавець у зв'язку з переходом права власності. Перехід права власності на предмет лізингу здійснюється на підставі та на умовах укладеного між Лізингодавцем та Лізингоодержувачем договору купівлі-продажу предмета лізингу.

Пунктами 1.7, 1.8 договору передбачено, що предмет договору передається в користування Лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати Лізингоодержувачем на рахунок Лізингодавця авансового платежу (50 % від вартості предмета лізингу), комісії за організацію та оформлення договору (10% від вартості предмету лізингу) та комісії за передачу предмета лізингу (3% від вартості предмету лізингу). Лізингоодержувач має можливість сплачувати авансовий платіж впродовж (але не більше) 12 місяців з моменту підписання договору платежами, визначеними в додатку № 1 до договору, який є невід'ємною частиною, та розрахований по формулі, визначеній в п. 8.2.2. договору. Авансовий платіж не може бути сплачений повністю Лізингоодержувачем до сплати комісії за організацію.

Розмір лізингових платежів та графік їх погашення вказаний в додатку № 1 до договору (а.с.23).

23 червня 2014 року позивач сплатив ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» 22000 грн. комісії за організацію та оформлення договору (а.с.27).

Крім сплати вищевказаної суми у розмірі 22000 грн. позивачем умови договору не виконувалися.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції застосував положення ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», ст. 203, 215-216 ЦК України та виходив з того, що позивачем належним чином доведено, що умови пунктів 1.4., 1.6., 2.5., 3.4.1., 5.4.,7.3., 8.14., 8.15. та розділу 10 Договору, є несправедливими в розумінні ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» і всупереч принципу добросовісності створюють істотний дисбаланс договірних прав і обов'язків споживача.

Однак, з таким висновком місцевого суду колегія суддів погодитись не може, виходячи з наступного.

Згідно з частинами 1, 2 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Умови договору, які можуть бути несправедливими визначено у ч. 3 ст. 18 цього закону.

Визнаючи недійсним оспорюваний договір на підставі ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», місцевий суд не врахував, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Відповідно до частини 1 статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Аналогічне визначення договору лізингу міститься і у статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг».

У ч. 1 ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що відносини, які виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Таким чином, відносини, що виникають у зв'язку з договором лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку та Законом України «Про фінансовий лізинг» (частина 2 статті 806 ЦК України та частина 1 статті 2 Закону України «Про фінансовий лізинг»).

Разом з Тим, рішення місцевого суду ґрунтується лише на Законі України «Про захист прав споживачів».

За договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що спірні правовідносини врегульовані, як загальними, так і спеціальними нормами (ЗУ «Про фінансовий лізинг»), які необхідно застосовувати у системному зв'язку. При цьому, слід врахувавати, що спеціальні норми носять конкурентний характер поряд з іншими загальними нормами.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 ЦК України, сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Нормами статей 203, 627 ЦК України закріплено, що правочин є чинним, якщо його зміст не суперечить цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, волевиявлення учасників є вільним і відповідає їхній волі та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору.

Однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (ст.3 ЦК України). Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 ЗУ «Про фінансовий лізинг», істотними умовами договору лізингу є: - предмет лізингу; - строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); - розмір лізингових платежів; - інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Умови спірного договору фінансового лізингу містять 14 самостійних розділів, які регулюють різні за своїм змістом права та обов'язки як відповідача, так і позивача.

Слід звернути увагу на те, що кожен аркуш договору разом з додатками підписано сторонами, що підтверджує досягнення ними всіх викладених в договорі умов та доводить вільне волевиявлення учасників договору, що відповідає принципу свободи договору.

Згідно п.1.4 Договору, лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якго зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобов'язаннями відповідає продавець.

Відповідно до ст.808 ЦК України , яка передбачає відповідальність продавця (постачальника) предмета договору лізингу, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу. Ремонт і технічне обслуговування предмета договору лізингу здійснюються продавцем (постачальником) на підставі договору між лізингоодержувачем та продавцем (постачальником).

Згідно п.2 ч.1 ст. 11 ЗУ « Про фінансовий лізинг», лізингоодержувач має право відмовитися від прийняття предмета лізингу, який не відповідає його призначенню та/або умовам договору, специфікаціям.

Колегія суддів не погоджується з висновками місцевого суду щодо несправедливості умов п. 1.4. договору, оскільки в договорі лізингу відсутня умови, яка вказує у кого саме буде придбано товар для лізингоодержувача, оскільки така умова не є істотною для договорів фінансового лізингу та не вимагається законодавством. Лізингодавець вправі обирати на свій власний розсуд продавця обраного товару. У визначеннях договору фінансового лізингу зазначено, що продавець означає юридичну чи фізичну особу - суб'єкта підприємницької діяльності, найменування, адресу та реквізити якої зазначено в акті приймання-передачі предмета лізингу, який є предметом даного договору. Крім того, лізиногодавець на момент укладення договору не може передбачити в якого саме продавця буде придбаний товар, оскільки саме від лізингоодержувача залежить коли саме товар буде придбано, де саме забажає отримати товар, тощо.

На підставі п. 7.3 Договору, страхування предмета лізингу, здійснюється за рахунок споживача але на користь лізингодавця.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЗУ «Про фінансовий лізинг», лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з

виконанням договору лізингу.

Договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності володільця транспортного засобу діє протягом строку, на який його укладено.У разі зміни власника забезпеченого транспортного засобу (відчуження, спадкування, правонаступництво) договір страхування зберігає чинність до закінчення строку його дії. У разі відчуження забезпеченого транспортного засобу права та обов'язки страхувальника переходять до особи, яка прийняла такий транспортний засіб у свою власність (стаття 20-1 ЗУ«Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-IV).

Умовами договору чітко передбачено, що лізингодавець зобов'язаний придбати обраний клієнтом товар та здійснити всі необхідні дії щодо його реєстрації та страхування, та лише тоді передати його у право користування та розпорядження лізингоодержувачу. Вказана умова договору відповідадає обов'язку власника, яким і є Лізингодавець, щодо страхування транспортного засобу. В разі подальшого набуття Лізингоодержувачем права власності (розділ 9 договору) на транспортний засіб правовідносини щодо страхування продовжують діяти до закінчення строку, визначеного договором страхування незалежно від зміни власника транспортного засобу.

Таким чином, безпідставним є твердження позивача щодо несправедливості умов п. 7.3. Договору.

Пунктом 1.6 Договору встановлена можливість зміни лізингодавцем вартості предмета лізингу з моменту укладення договору і до повної сплати авансу лізингоодержувачем. В цьому випадку передбачений обов'язок лізингоодержувача єдиноразово доплатити різницю такої вартості до вже сплаченої суми авансових платежів.

Місцевий суд вважав, що умови п. 1.6. є несправедливими, оскільки споживачу не надано право, в такому випадку, в односторонньому порядку розірвати договір.

Пунктом 2.5 Договору передбачено, що з моменту одержання письмового повідомлення від лізингодавця про розірвання цього договору, в зв'язку з невиконанням лізингоодержувачем його умов, експлуатація предмета лізингу не допускається.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що положення п. 2.5. є несправедливими, оскільки надають право відповідачу односторонньо вирішувати питання про розірвання договору і наявність порушень споживачем його умов, обмежують право споживача на користування предметом лізингу, ставлячи його в залежність від позиції лізингодавця.

Також, суд вважав несправедливими умови п. 5.4. договору, відповідно до яких лізингодавець звільняється від відповідальності стосовно будь-яких претензій, вимог або проваджень проти лізингодавця як власника предмета лізингу щодо будь-якого травмування, смерті, пошкодження або втрати, спричинених навколишньому середовищу, юридичним або фізичним особам або майну, що пов'язано з володінням, експлуатацією, транспортуванням та ін. предмета лізингу.

Однак, колегія суддів не погоджується з такими висновками, оскільки судом не було враховано, що лізингодавець передає лізингоодержувачу новий транспортний засіб і відповідно до п. 2 ч.2 ст. 11 ЗУ «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач зобов'язаний: відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов'язання щодо утримання предмета лізингу, підтримувати його у справному стані.

Саме неналежна експлуатація лізингоодержувачем предмету лізингу може спричинити до будь-якої відповідальності водія за поручення чинного законодавства, а тому відповідальність в такому випадку повинен нести водій, тобто лізингоодержувач.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач має право вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від

нього у передбачених законом та договором лізингу випадках.

Також Законом визначено випадки, коли лізингоодержувач має право відмовитися від договору в односторонньому порядку.

Право лізингоодержувача на відмову від договору в односторонньому порядку визначено ч. 1 ст. 7 Закону, відповідно до якої лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку.

Пунктами 3.4.1, 8.14 Договору передбачено, що споживач має право достроково здійснити сплату всіх лізингових платежів лише після спливу 12 календарних місяців з моменту підписання Акту прийому-передачі предмета лізингу. У п. 8.14 Договору за дострокове виконання споживачем своїх договірних зобов'язань по сплаті лізингових платежів передбачений штраф в розмірі 10% від суми дострокового погашення.

Суд першої інстанції такі умови визнав жорсткими та несправедливими, вважаючи, що вони порушують права споживача на повне, ефективне і дострокове виконання умов договору.

Пунктом 8.15 Договору встановлено, що у разі зміни розміру лізингових платежів, сторони укладають відповідну додаткову угоду до основного договору та підписують акт коригування вартості предмета лізингу. При цьому, передбачено, що у разі відмови споживача від підписання такої додаткової угоди, лізингодавець має право розірвати договір в односторонньому порядку, вимагати повернення предмета лізингу, а вже сплачені споживачем лізингові платежі поверенню не підлягають.

Місцевий суд прийшов до висновку, що позивачу як споживачу фактично не надається можливість відмовитися від зміни (збільшення) розміру лізингових платежів відповідачем в процесі виконання договору, а за таку відмову встановлена відповідальність у вигляді розірвання договору відповідачем і неповернення вже сплачених платежів.

З висновками суду щодо підстав вважати пункти 3.4.1, 8.14, 8.15. Договору жорсткими та несправедливими колегія судді також не погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 ЗУ «Про фінансовий лізинг», за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Таким чином, пункт 3.4.1. відповідає нормам ЗУ «Про фінансовий лізинг», а пункт 8.14. правомірно визначає відповідальність лізингоодержувача в разі недотримання порядку, визначеного п. 3.4.1. Договору.

Розділом 8 спірного договору визначено поняття «Лізингові платежі» та вказані відповідні конкретні формули, на підставах яких були враховані конкретні суми. Крім того, відповідно до п. 8.1 розділу 8 договору складові лізингових платежів, їх суми та дати платежів, визначені в графіку лізингових платежів у додатках №№ 1, 2 до цього договору, які є невід'ємною його частиною.

Договором фінансового лізингу визначається, в яких випадках встановлені суми можуть бути змінені, а саме з підстав, які не залежать від лізингодавця та чітко передбачено, що у разі такої зміни між сторонами має бути підписана обов'язкова додаткова угода до договору, а також акт коригування вартості предмета лізингу.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу - лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 16 цього Закону сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Згідно зі статтею 16 Закону лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

Таким чином, на правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Статтею 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Згідно зі статтею 697 ЦК України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин.

Згідно п. 8.8. Договору, коригування розмірів лізингових платежів, у випадках, передбачених Договором, не призводять до збільшення загальної вартості предмета лізингу. Відповідно також не збільшується і частина лізингових платежів, які відшкодовують (компенсують) частину вартості предмета лізингу.

Відповідно до п. 8.13. в період строку дії договору розмір лізингових платежів може індексуватися в залежності від: зміни законодавства, яке впливає на лізингову діяльність лізингодавця; збільшення та/або зменшення податків, зборів та інших обов?язкових платежів, пов'язаних з конвертацією гривні в іноземну валюту та змінами ситуації на грошовому ринку; переоцінки залишкової вартості предмета лізингу, яка спричинена змінами вимог нормативно-правових актів України щодо переоцінки предмета лізингу; збільшення та/або зменшення розмірів податків з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та/чи механізмів.

Таким чином, відповідно до умов договору лізингові платежі можуть бути змінені у деяких випадках, які не залежать від лізингодавця. Про будь-які зміни лізингодавець зобов'язаних повідомляти лізингоодержувача, сторони мають можливість на узгодження зміни умов договору, а тому колегія суддів вважає, що п. 8.15. Договору не суперечить нормам чинного законодавства.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що розділом 10 Договору «Відповідальність сторін і порядок повернення предмета лізингу» встановлена жорстка відповідальність споживача перед лізингодавцем за невиконання будь-яких умов договору і водночас відсутня така відповідальність лізингодавця перед споживачем, а тому споживач позбавлений можливості захистити свої права та інтереси у випадку порушення відповідачем умов договору.

Разом з тим, місцевий суд не врахував, що умови будь-якого договору повинні відповідати як загальним, так і спеціальним нормам чинного законодавства. В разі, якщо умовами договору не врегульовано будь-які випадки відповідальності сторін, то така відповідальність настає на підставі норм закону. Тому, будь-яка із сторін не позбавлена можливості звертатися за захистом свої порушених прав на підставі норм закону.

Окрім того, лізингоодержувач не позбавлений можливості щодо ініціювання перед лізингодавцем внесення змін та доповнень до умов договору.

Права та обов'язки як лізингодавця, так і лізингоодержувача, окрім договору, який містить в собі 14 самостійних розділів що регулюють різні за своїм змістом права та обов'язки сторін договору, ще закріплені в ст.ст. 10,11 ЗУ «Про фінансовий лізинг».

Таким чином, колегія суддів, врахувавши в системному зв'язку норми чинного законодавства, які регулюються відносини в сфері фінансового лізингу, та обставини справи, зокрема те, що між сторонами було укладено цивільно-правовий договір з дотриманням усіх передбачених чинним законодавством вимог, вважає, що позивачем не надано доказів на підтвердження тих обставин, що договір фінансового лізингу, укладений між сторонами, містить несправедливі умови, а тому відсутні підстави для визнання умов договору несправедливими в силу вимог Закону України «Про захист прав споживачів».

Викладені в апеляційній скарзі доводи є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

За таких обставин, рішення місцевого суду підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 303, 309 ч.1 п.3,4, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» Григоренко Ірини Вікторівни - задовольнити.

Рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 12 серпня 2014 року - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «АвтоФінанс» про захист прав споживача, визнання договору недійсним та повернення коштів - відмовити за безпідставністю.

Судові витрати віднести за рахунок держави.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: (підпис) С.А.Гальонкін

Судді: (підпис) О.І.Обідіна

(підпис) Т.В.Одринська

Згідно з оригіналом:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області С.А.Гальонкін