Ухвала суду № 40516828, 16.09.2014, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/1228/2014(м)

263/6175/14-ц

Категорія 59 Головуючий у 1 інстанції Кір*якова Н.П.

Суддя - доповідач Кочегарова Л.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2014 року м. Маріуполь

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого Кочегарової Л.М.,

суддів: Ігнатоля Т.Г., Попової С.А.,

при секретарі Одінцові Е.В.,

розглянувши справу за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Жовтневого відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції в Донецькій області Гаврилової Г.О. за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 16 липня 2014 року,

в с т а н о в и л а :

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 16 липня 2014 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні скарги на дії державного виконавця Жовтневого відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції в Донецькій області (далі Жовтневий ВДВС) по складанню акту від 03 березня 2014 року про невиконання судового рішення, прийняття постанови від 05 березня 2014 року про накладення штрафу та постанови від 05 березня 2014 року про стягнення виконавчого збору та їх скасування, а також про визнання акту від 04 березня 2014 року про невиконання рішення, таким, що не відповідає вимогам закону.

Не погодившись з ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу та просив ухвалу суду скасувати, ухвалити нову, якою задовольнити скаргу в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і процесуального права

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення ОСОБА_1, який просив апеляційну скаргу задовольнити, заперечення проти скарги представника Жовтневого ВДВС Воробйова В.В., дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 22 лютого 2014 року державним виконавцем Жовтневого ВДВС Гавриловою Г.О., на підставі ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження», було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 42191703 та надано боржнику ОСОБА_1 строк до 03 березня 2014 року для самостійного виконання рішення апеляційного суду Донецької області про знесення огорожі на відстань 1 м. в бік АДРЕСА_1. Про дані обставини ОСОБА_1 був повідомлений належним чином.

У строк, наданий державним виконавцем, боржником не вчинено дій, спрямованих на добровільне виконання рішення суду, про що складено акт від 4 березня 2014 року, який підписано державним виконавцем Гаврилова Г.О., стягувачем ОСОБА_4 та понятим ОСОБА_5.(а.с.12).

05 березня 2014 року державним виконавцем були ухвалені постанови про накладення штрафу на боржника ОСОБА_1 за невиконання рішення суду в сумі 340 грн. та стягнення виконавчого збору в розмірі 680 грн., які були направлені боржнику з повідомленням про те, що

12 березня 2014 року буде здійснено повторний вихід державного виконавця та перевірено виконання рішення суду (а.с.8,9,11).

12 березня 2014 року під час повторного виходу було встановлено невиконання рішення суду та складено відповідний акт, який підписали державний виконавець Гаврилова Г.О., стягувач ОСОБА_4, поняті ОСОБА_6 та ОСОБА_7.(а.с.12).

13 березня 2014 року державним виконавцем Гавриловою Г.О. було винесено постанову про накладення штрафу за повторне невиконання рішення суду на боржника ОСОБА_1 в розмірі 680 грн.

08 травня 2014 року при виході за адресою : АДРЕСА_1 було встановлено, що стягувачем ОСОБА_4 було самостійно виконано рішення суду, а саме: знесено 1 м. огорожі в бік АДРЕСА_1. За цим фактом складено акт, який підписали державні виконавці Гаврилова Г.О., Єрємєєв С.Ф., стягувач ОСОБА_4, боржники ОСОБА_1, ОСОБА_8, поняті ОСОБА_7, ОСОБА_9, дільничний Фесенко С.С.(а.с.14).

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні скарги про визнання дій, актів та постанов державного виконавця Гаврилової Г.О. незаконними, суд першої інстанції виходив з того, що під час виконання судового рішення Жовтневим ВДВС не допущено порушень Закону України «Про виконавче провадження», які б давали підстави для захисту інтересів заявника та задоволення скарги ОСОБА_1

Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають вимогам закону та матеріалам справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд. Виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі-виконавчий документ),у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦПК України учасники виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Згідно ст.387 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

У п. 3 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 6 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах" судам роз'яснено, що при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суди повинні враховувати, що Законом України "Про виконавче провадження", державний виконавець зобов'язаний вживати передбачені Законом України "Про виконавче провадження" заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч. 1 ст. 11 вказаного Закону), а особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (ч. 7 ст. 12 вказаного Закону).

Як вбачається зі справи, 19 лютого 2014 року Жовтневим районним судом м.Маріуполя було видано виконавчий лист про зобов'язання ОСОБА_1 та ОСОБА_8 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_4 належними їй 27\50 частки домоволодіння АДРЕСА_1, шляхом знесення огорожі, встановленої впритул до фасадної стіни вказаного домоволодіння на відстань 1 м в бік АДРЕСА_1.

Приймаючи заходи по виконанню рішення суду, державний виконавець Жовтневого ВДВС Гаврилова Г.О. винесла постанову про відкриття виконавчого провадження та надала боржнику - ОСОБА_1 строк до 3 березня 2014 року для добровільного виконання судового рішення. Оскільки боржник не погодився добровільно виконувати судове рішення, державний виконавець, в межах повноважень, наданих йому ст.ст.11,89 вказаного Закону, винесла постанови про стягнення виконавчого збору з боржника в розмірі 680 грн. та накладення на ОСОБА_1 штрафу в розмірі 340 грн. і 680 грн.

З урахуванням обставин справи та норм матеріального права, колегія вважає, що суд першої інстанції, відповідно до вимог ст.212 ЦПК України, оцінив представлені сторонами матеріали за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та дійшов обгрунтованого висновку про відмову ОСОБА_1 у задоволенні скарги, оскільки дії державного виконавця Жовтневого ВДВС Гаврилової Г.О. відповідали вимогам Закону України «Про виконавче провадження». Складені державним виконавцем документи не суперечили вказханому Закону та оформлені відповідно до Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року N 512/5, в редакції що діяла на час виконання судового рішення.

Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_1 послався на те, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків, невірно встановив обставини справи, послався на обставини, які не підтверджуються матеріалами справи.

Колегія суддів вважає доводи скарги ОСОБА_1 безпідставними.

Так, у скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що суд невірно встановив розмір його боргових зобов'язань, оскільки у відповідності з рішенням апеляційного суду, відповідачі у справі за позовом ОСОБА_4 - ОСОБА_1 та ОСОБА_8, повинні не солідарно, а в рівних частках виконувати судове рішення.

Ці доводи неспроможні, оскільки зі справи вбачається, що безпосередньо ОСОБА_1 заходів до виконання рішення апеляційного суду Донецької області від 19 лютого 2014 року не приймав взагалі, а тому, вести мову про часткове виконання рішення не йдеться.

ОСОБА_1 в скарзі зазначає, що суд дійшов до необґрунтованого висновку, що державний виконавець Гаврилова Г.О. виходила на АДРЕСА_1 і складала акт за обставинами невиконання боржником рішення суду.

Апеляційний суд вважає, що вказаний довід є непереконливим, оскільки у відповідності з вимогам ст.10,60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували наданий акт від 4 березня 2014 року та вказані в ньому обставини про невиконання судового рішення, заявником ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не надано.

Той факт, що в акті був зазначений тільки один понятий ОСОБА_5, не є підставою для того, щоб ставити під сумнів обставини, викладені в акті, оскільки у відповідності зі ст.15 Закону України «Про виконавче провадження», присутність понятих обов'язкова під час вчинення виконавчих дій, пов'язаних з примусовим входженням до нежитлових приміщень і сховищ, де зберігається майно боржника, на яке звернено стягнений, або майно стягувача, яке має бути повернене йому в натурі; до житлових будинків і квартир для забезпечення примусового виселення з них та вселення в них; до будинків, квартир та інших приміщень, в яких перебуває дитина, яка має бути передана іншим особам відповідно до рішення суду; під час проведення огляду, арешту, вилучення і передачі майна.

Отже, для підтвердження факту невиконання судового рішення ОСОБА_1, присутність понятих була не обов'язкова.

Наведені в апеляційній скарзі доводи щодо неправомірності акту державного виконавця від 8 травня 2014 року до уваги не приймаються, оскільки, як вбачається зі скарги ОСОБА_1 (а.с.2-6), заявником не наведено обґрунтувань незаконності цього акту.

У відповідності зі ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд під час розгляду справи в апеляційному порядку перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено, що суд першої інстанції обставини, пов'язані зі складанням цього акту не досліджував та висновків не робив. Згідно із роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року N 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», апеляційний суд не вправі робити висновки відносно обставин, які не були предметом дослідження суду першої інстанції.

ОСОБА_1 зазначає у скарзі, що суд зробив неправильний висновок відносно того, що заявник визнав факт невиконання судового рішення і це направлено на прийняття незаконного рішення за зверненням заявника. Посилання ОСОБА_1 на цю обставину не змінює правових висновків суду першої інстанції та не є підставою для скасування ухвали, оскільки заявник не представив суду доказів, які б підтверджували протилежне.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду, якою скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення, відповідає положенням матеріального права, порушень норм процесуального права не встановлено, а тому, ухвалене судове рішення скасуванню не підлягає.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.312 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає ухвалу без зміни, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.

Керуючись ст.ст. 307, 312 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Ухвалу Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 16 липня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Л.М.Кочегарова

Судді: Т.Г.Ігнатоля

С.А.Попова