Ухвала суду № 40514832, 11.09.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №467/404/14-к 11.09.2014 11.08.2014 11.09.2014

Провадження № 11-кп/784/528/14 Категорія ст. 368 ч. 4 КК України

Головуючий 1 інстанції суддя Кологрива Т.М.

Доповідач апеляційної інстанції суддя Гребенюк В.І.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2014 року м. Миколаїв

Апеляційний суд Миколаївської області у складі колегії суддів судової палати у кримінальних справах:

Головуючого: Міняйла М.П.

Суддів: Рудяка А.В.

Гребенюк В.І.

За участі секретаря судового засідання Лі І.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві матеріали кримінального провадження № 12013160080000279 за апеляційною скаргою прокурора Кременцова A.B. на вирок Арбузинського районного суду Миколаївської області від 27 червня 2014 року, яким обвинуваченого

ОСОБА_2 засуджено за ч. 4 ст. 368 КК України.

Учасники судового провадження:

прокурор Кременцов A.B.

захисник ОСОБА_3

обвинувачений ОСОБА_2

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції і вимог апеляційної скарги.

Вироком Арбузинського районного суду Миколаївської області від 27 червня 2014 року

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця смт. Арбузинка Миколаївської області, громадянина України, з вищою освітою, не працюючого (на час вчинення злочину працював начальником відділу ДВС Арбузинського районного управління юстиції Миколаївської області, звільнений з вказаної посади 28.01.2014 року за ст. 38 КзпП України), одруженого, маючого на утриманні малолітню дитину, проживаючого на АДРЕСА_1, раніше не судимого; -

- засуджено за ч. 4 ст. 368 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно - розпорядчих та адміністративно - господарських функцій на строк З роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнений від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покладенням на нього передбачених п. п. 2, 3 ст. 76 КК України обов'язків: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти органи кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця проживання, роботи.

На підставі ст. 54 КК України ОСОБА_2 позбавлений 13 рангу 6 категорії державного службовця.

Постановлено:

скасувати після набрання вироком законної сили накладений ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва Чернієнком С.С. від 15 січня 2014 року арешт на майно ОСОБА_2;

стягнути з ОСОБА_2 на користь держави витрати за проведення судових експертиз у розмірі 880,20 грн.;

після набрання вироком законної сили заставу у розмірі 25 000 грн., яка знаходяться на депозитному рахунку ТУ ДСА України в Миколаївській області р/р № 37312006000573 МФО 826013 код 26299835 згідно квитанції від 16.01.2014 року повернути заставодавцю ОСОБА_4.

Вирішено питання щодо речових доказів у справі.

Вказаним вироком обвинувачений ОСОБА_2 визнаний винним та засуджений за одержання службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди для себе за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням наданого йому службового становища.

В апеляційній скарзі прокурор Кременцов A.B. просить даний вирок відносно обвинуваченого ОСОБА_2 у частині засудження ОСОБА_2 за ч. 4 ст. 368 КК України із застосуванням ст. 75 КК України скасувати.

Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні злочину передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України (в редакції, яка діяла на час скоєння злочину) та призначити покарання у виді 6 років позбавлення волі, з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно - господарських функцій строком на 2 роки, з конфіскацією 1/2 частини майна.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Прокурор Кременцов A.B., не оспорюючи доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому злочину, вважає вирок суду незаконним та таким, що підлягає скасуванню з підстав неправильного застосування кримінального закону, що полягає у застосуванні закону, який не підлягає застосуванню, а саме - ст. 75 КК України, на підставі якої ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням.

Твердить, що при звільненні ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, суд недостатньо врахував особу винного та інші обставини справи, і в порушення вимог п. 2 ч. З ст. 374 КПК України, п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 року № 7, суд обмежився формальним зазначенням обставин, які пом'якшують покарання, не вмотивувавши, яким саме чином вказане свідчить про можливість виправлення ОСОБА_2 без відбування покарання.

При цьому посилається на вчинення ОСОБА_2 тяжкого корисливого злочин; на те, що ОСОБА_2, обіймаючи посаду, пов'язану із виконанням функцій держави, усупереч вимогам чинного законодавства, ставлячи власні корисливі інтереси понад державних, намагався вчинити дії, які б позбавили надходження до бюджету значної суми коштів за виконавчим провадженням, а саме 12 1741 грн.; на те, що цими діями ОСОБА_2 завдав істотної шкоди авторитету держави, поставив під сумнів у суспільстві чесність та порядність працівників органів юстиції України; на негативний резонанс у суспільстві щодо корупційних злочинів, пов'язаних із одержанням неправомірної вигоди.

Вважає, що саме реальне покарання у виді позбавлення волі є дієвим у вказаній ситуації для виправлення та перевиховання ОСОБА_2

Узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження.

Обвинувачений ОСОБА_2 та захисник ОСОБА_3 заперечували проти апеляційної скарги прокурора і просили вирок суду залишити без змін.

Встановлені судом першої інстанції обставини.

Наказом № 659/к від 17 вересня 2012 року Державної виконавчої служби України ОСОБА_2 було призначено на посаду начальника відділу Державної виконавчої служби України Арбузинського районного управління Миколаївської області та за наказом № 1263-1 від 18 вересня 2012 року Головного управління юстиції у Миколаївській області останній приступив до роботи на зазначеній посаді. Згідно ст. 25 Закону України «Про державну службу» посада керівника відділу управління віднесена до шостої категорії державних службовців.

Відповідно до Положення про районний, районний у місті, міський (міста обласного значення), міськрайонний, міжрайонний відділ державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 10.04.2012 року № 549/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції 10.04.2012 року за № 548/20861 відділ Державної виконавчої служби Арбузинського районного управління Миколаївської області є структурним підрозділом районного, районного у місті, міського (міста обласного значення), міськрайонного, міжрайонного управління юстиції, що забезпечує реалізацію повноважень Державної виконавчої служби України, діє на підставі зазначеного положення, є юридичною особою; має відповідні рахунки в органах Державної казначейської служби України для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам у національній валюті, а також відповідні рахунки для обліку аналогічних операцій в іноземній валюті в банках, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням. Основним завданням відділу є реалізація державної політики у сфері примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), підготовка щодо формування та реалізації державної політики у сфері виконання рішень та забезпечення своєчасного, повного і неупередженого виконання рішень у порядку, встановленому законодавством.

Згідно п. п. 8 - 10 вказаного Положення відділ очолює начальник, який призначається на посаду та звільняється з посади Головою ДВС за погодженням з головою місцевої державної адміністрації за поданням начальника відповідного Управління державної виконавчої служби. Начальник здійснює керівництво його діяльністю, організовує роботу відділу, представляє відділ у відносинах з іншими органами, підприємствами, установами, організаціями та підзвітний перед Головою ДВС України та відповідним Управлінням державної виконавчої служби за організацію та результати діяльності відділу Крім того, начальник відділу забезпечує виконання відділом Конституції і законів України та інших законодавчих документів; забезпечує і контролює дотримання працівниками відділу виконавської та трудової дисципліни; організовує розгляд звернень громадян та юридичних осіб з питань, пов'язаних з діяльністю відділу, організовує перевірку викладених у них фактів, проводить особистий прийом громадян; виконує рішення і здійснює інші дії відповідно до Закону України «Про виконавче провадження»; розподіляє обов'язки між працівниками відділу, розробляє їх посадові інструкції; у межах повноважень дає обов'язкові для виконання доручення працівникам відділу; розглядає скарги на дії (бездіяльність) державних виконавців; має право видавати розпорядження та забезпечує контроль за їх виконанням; здійснює інші повноваження відповідно до законодавства.

Таким чином, ОСОБА_2 обіймав посаду, пов'язану з виконанням організаційно - розпорядчих та адміністративно - господарських функцій, та на момент скоєння злочину являвся службовою особою, передбаченою приміткою 1 до ст. 364 КК України, а також відповідно до примітки 2 ст. 368 КК України - службовою особою, яка займає відповідальне становище.

Будучи працівником державного органу, уповноваженим на виконання функцій держави, ОСОБА_2 протиправно використав надані йому владні та службові повноваження для вчинення злочину за наступних обставин:

16.09.2013 року виконавчий документ про стягнення з TOB «Реалбудсервіс - Транс» на користь TOB «Лайнекс» боргу у розмірі 121 741,19 грн., виданий за рішенням Господарського суду Миколаївської області від 28.09.2013 року, було направлено для виконання до відділу ДВС Арбузинського РУЮ Миколаївської області.

Відповідно до розпорядження начальника відділу ДВС Арбузинського районного управління юстиції Миколаївської області ОСОБА_2 про розподіл території Арбузинського району за державними виконавцями відділу Арбузинського РУЮ № 38 від 16.07.2013 року, виконання виконавчих документів щодо юридичних осіб закріплено за заступником начальника відділу ДВС Арбузинського РУЮ Миколаївської області ОСОБА_5

11 листопада 2013 року заступником начальника відділу ДВС Арбузинського районного управління юстиції Миколаївської області ОСОБА_5 винесено постанову № 40660390 про відкриття виконавчого провадження про стягнення з ПП «Реалбудсервіс - Транс» на користь TOB «Лайнекс» боргу в розмірі 121 741,19 грн., копії якої направлено сторонам виконавчого провадження.

21 листопада 2013 року з метою ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження до відділу ДВС Арбузинського РУЮ Миколаївської області прибула юрист ОСОБА_6, уповноважена представляти інтереси ПП «Реалбудсервіс-Транс» на підставі довіреності, де заступник начальника відділу ОСОБА_5 повідомив їй, що у разі несплати визначеної суми боргу ним буде винесено постанова про накладення арешту на кошти, які перебувають на рахунках підприємства.

26 листопада 2013 року приблизно о 10.00 год. ОСОБА_6 прибула із заявою про поновлення терміну та надання строку для добровільного виконання рішення суду до ОСОБА_5 Але у зв'язку з його відсутністю, звернулася до начальника відділу ДВС РУЮ Миколаївської області ОСОБА_2 Між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 відбулася розмова, в ході якої ОСОБА_6 повідомила останньому, що ПП «Реалбудсервіс-Транс» не має змоги на теперішній час сплатити визначену судовим наказом суму боргу у розмірі 121 741,19 грн., а також, що вона в інтересах ПП «Реалбудсервіс-Транс» має намір звернутися до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до ТОВ «Лайнекс» про визнання заборгованості недійсною.

Усвідомлюючи, що накладення арешту на кошти, що знаходяться на рахунках ПП «Реалбудсервіс-Транс», зашкодить інтересам підприємства, яке представляє ОСОБА_6, у ОСОБА_2 виник злочинний умисел на одержання неправомірної винагороди від ОСОБА_6 за ненакладення арешту. У той же час ОСОБА_2, реалізуючи злочинний умисел, направлений на одержання неправомірної вигоди, діючи умисно з корисливих мотивів, шляхом використання влади та наданого йому службового становища, біля входу до адміністративної будівлі відділу ДВС Арбузинського РУЮ Миколаївської області, розташованого на пл. Центральна, 88 в смт. Арбузинка Арбузинського району Миколаївської області, пред'явив ОСОБА_6 вимогу надати йому неправомірну вигоду у розмірі 12 000 грн. за ненакладення арешту на банківські рахунки ПП «Реалбудсервіс-Транс».

При цьому ОСОБА_2 зазначив, що у разі одержання ним неправомірної вигоди, він використає своє службове становище начальника відділу ДВС Арбузинського РУЮ Миколаївської області, і надасть вказівку ОСОБА_5 про вчинення певних дій з приводу ненакладення арешту на банківські рахунки ПП «Реалбудсервіс-Транс».

ОСОБА_6 на пропозицію ОСОБА_2 погодилася, але, розуміючи, що останній, використовуючи своє службове становище, вчиняє дії, направлені на отримання від неї неправомірної вигоди, чим скоює злочин, 28 листопада 2013 року звернулася до правоохоронних органів із заявою.

09 грудня 2013 року приблизно о 10.00 год. у внутрішньому дворі адміністративної будівлі відділу ДВС Арбузинського РУЮ, розташованого на пл. Центральна, 88 в смт. Арбузинка Арбузинського району Миколаївської області, ОСОБА_6, діючи під контролем правоохоронних органів, передала, а ОСОБА_2 одержав частку неправомірної вигоди у розмірі 2 000 грн. за ненакладення арешту на банківські рахунки ПП «Реалбудсервіс-Транс». Цього ж дня, 9 грудня 2013 року, ОСОБА_5 виніс постанови про накладення арешту на кошти боржника ПП «Реалбудсервіс-Транс», що містяться на рахунках у АТ «УкрСиббанк» та ПАТ КБ «Приватбанк», які у той же день надав ОСОБА_2 для затвердження.

Винесені ОСОБА_5 постанови ОСОБА_2 затвердив особистим підписом та скріпив печаткою відділу, але, реалізуючи злочинний умисел, направлений на одержання неправомірної вигоди від ОСОБА_6, діючи умисно з корисливих мотивів, використав надане йому службове становище і надав ОСОБА_5 незаконну вказівку про ненаправлення їх до банківських установ для виконання.

Одержавши від ОСОБА_6 частину неправомірної вигоди, ОСОБА_2 у період з 26 листопада 2013 року по 10 січня 2014 року неодноразово вчиняв певні дії на одержання другої частки неправомірної вигоди, обумовленої ним з ОСОБА_6 У зазначений період часу ОСОБА_2 неодноразово телефонував ОСОБА_6 та з метою прикриття своїх злочинних дій, а також можливого викриття цих дій правоохороннимим органами, у розмовах зазначав ОСОБА_6, що вона повинна надати рішення суду, за яким можливо зупинити виконавче провадження.

За таких обставин, 13 січня 2014 року приблизно о 10.00 год. у салоні автомобіля «ВАЗ 2110» р/н НОМЕР_1 ОСОБА_6, діючи під контролем правоохоронних органів, передала, а ОСОБА_2 одержав неправомірну вигоду у розмірі 6 000 грн. за виконання в інтересах ОСОБА_6 дій, а саме: ненакладення арешту на банківські рахунки ПП «Реалбудсервіс-Транс». У той же день, в ході обшуку житлового будинку в АДРЕСА_2 ОСОБА_2 добровільно видав грошові кошти у сумі 6 000 грн., одержані 13.01.2014 року від ОСОБА_6

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали.

Заслухавши доповідача, доводи прокурора Кременцова А.В. на підтримку апеляційної скарги, заперечення обвинуваченого ОСОБА_2 та захисника ОСОБА_3, проти апеляційної скарги прокурора, дослідивши матеріали кримінального провадження № 12013160080000279, повторно дослідивши дані про особу обвинуваченого, обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах, апеляційний суд вважає її не підлягаючою задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини справи, висновки суду щодо кваліфікації дій обвинуваченого, доведеності його вини прокурором не оспорюються.

Згідно вимог ст. 369 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Зазначеним вимогам вирок суду першої інстанції відповідає в повній мірі.

Вимоги апеляційної скарги прокурора про визнання ОСОБА_2 винним у вчиненні передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України злочину є безпідставними, оскільки судом він визнаний винним у пред'явленому обвинуваченні і в цій часині, як прокурор сам зазначив, він вирок не оскаржує.

Доводи скарги прокурора про м'якість призначеного покарання є необґрунтованими та жодним чином невмотивованими.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України суд призначає покарання у межах санкції закону, з урахуванням ступеню тяжкості злочину, даних про особу засудженого та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Згідно ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

З матеріалів справи вбачається, що призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_2 суд першої інстанції у відповідності до вимог закону навів докладні мотиви прийнятого рішення і при цьому врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу обвинуваченого наявність кількох пом'якшуючих обставини та відсутність обтяжуючих покарання обставин, що в своїй сукупності дали можливість призначити мінімальне покарання, встановлене санкцією вказаної ч. 4 ст. 368 КК України.

Так, суд першої інстанції належним чином врахував характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним злочину, який є тяжким; данні про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання та за місцем роботи, одружений, має на утриманні малолітню дитину, не працює; пом'якшуючі його покарання обставини - його щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, а також відсутність обтяжуючих його покарання обставин; і призначив покарання в мінімальних межах санкції ч. 4 ст. 368 КК України з призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно - розпорядчих та адміністративно - господарських функцій строком на З роки.

Крім того, відповідно до ст. 54 КК України суд застосував до обвинуваченого додаткове покарання у виді позбавлення його 13 рангу 6 категорії державного службовця.

За таких обставин призначене обвинуваченому ОСОБА_2 покарання є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, і відсутні підстави вважати його надмірно м'яким.

За таких обставин, апеляційна скарга прокурора в цій частині не підлягає задоволенню.

Більш того, на думку колегії суддів, зазначені апеляційні вимоги прокурора, за умови їх абсолютної невмотивованості, є лише способом для унеможливлення застосування до обвинуваченого ОСОБА_2 ст. 75 КК України.

Що стосується доводів апеляційної скарги прокурора про неправильність застосування ст. 75 КК України, то вони також є безпідставними.

Так, в обґрунтування свої апеляційних вимог в цій частині прокурор послався на вчинення ОСОБА_2 корисливого злочину, на посаду ОСОБА_2, пов'язану із виконанням функцій держави. Проте, це все є ознаками вчиненого обвинуваченим злочину і ці обставини не можуть ще раз враховуватися для погіршення його становища.

Що стосується твердження прокурора про те, що ОСОБА_2 намагався вчинити дії, які б позбавили надходження до бюджету значної суми коштів за виконавчим провадженням, то вони носять характер міркувань та припущень і тому теж не можуть бути підставою для погіршення становища обвинуваченого.

Посилання прокурора на завдання діями ОСОБА_2 істотної шкоди авторитету держави, поставлення ним під сумнів у суспільстві чесність та порядність працівників органів юстиції України, як на підставу для погіршення його становища є непереконливими, оскільки це все є ознаками вчиненого ним злочину у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг (Розділ XVII КК України).

Також безпідставним є і посилання апелянта на негативний резонанс у суспільстві щодо корупційних злочинів, пов'язаних із одержанням неправомірної вигоди, оскільки урахування зазначеного суперечить загальним принципам та меті призначення покарання, передбаченим діючим кримінальним законодавством, та практиці Європейського суду з прав людини.

Діючий Кримінальний кодекс України не містить заборони для застосування ст. 75 КК України за злочини, за вчинення яких передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років в залежності від того, до якого розділу цей злочин відноситься. Визначальним є саме розмір призначеного покарання.

А законодавцем у санкції ч. 4 ст. 368 КК України як раз і передбачено покарання мінімальне покарання - 5 років позбавлення волі.

Положеннями ч. 1 ст. 75 КК України передбачено, що якщо суд при призначенні покарання у виді (окрім іншого) позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

За таких обставин, суд першої інстанції належним чином врахував тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи (про що зазначено вище), і дійшов вірного висновку про можливість виправлення обвинуваченого ОСОБА_2 без відбування покарання, прийняв обґрунтоване рішення про звільнення його від відбування основного покарання з випробуванням. З цими висновками суд апеляційної інстанції цілком погоджується з огляду на таке.

Окрім врахованих обставин судом першої інстанції, апеляційний суд враховує молодий вік обвинуваченого ОСОБА_2, що він вперше притягується до кримінальної відповідальності; наявність у нього міцних соціальних зв'язків (сім'ї з малолітньою дитиною), перебування у нього на утриманні не лише малолітньої дитини ІНФОРМАЦІЯ_5, а і його дружини; що він не перебуває ні на яких обліках; його посткримінальну поведінку (добровільну видачу ним отриманих від ОСОБА_6 грошей до проведення у нього обшуку, про що він заявляв суду першої інстанції, як вбачається із звукозапису судового розгляду, що міститься на технічному носії інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції) і ці відомості прокурором не спростовувалися в суді першої інстанції.

Зазначене також свідчить на користь прийнятого судом рішення про звільнення обвинуваченого ОСОБА_2 від відбування основного покарання з випробуванням.

Крім того, суд апеляційної інстанції не має права не зважати на повне визнання вини обвинуваченим ОСОБА_2, як прокурор пропонує в своїй апеляційній скарзі.

З огляду на зазначене, є вірним і рішення суду про незастосування до обвинуваченого ОСОБА_2 додаткового покарання у вигляді конфіскації майна, передбаченого санкцією ч. 4 ст. 368 КК України, з урахуванням вимог ст. 77 КК України щодо застосування додаткових покарань у разі звільнення від відбування основного покарання з випробуванням.

Так, суд вірно вказав, що ст. 77 КК України передбачено вичерпний перелік додаткових покарань, що можуть бути призначені у такому випадку, серед яких конфіскація майна відсутня.

А тому, у зв'язку з незастосуванням додаткового покарання у виді конфіскації майна суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про необхідність скасування накладеного на майно обвинуваченого арешту після набрання вироком законної сили.

З огляду на вищевикладене відсутні підстави для скасування вироку суду та погіршення становища обвинуваченого ОСОБА_2, і відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги прокурора.

Керуючись ст. ст. 405, 407, 424, 426, 532 КПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу прокурора Кременцова A.B. залишити без задоволення.

Залишити без змін вирок Арбузинського районного суду Миколаївської області від 27 червня 2014 року відносно обвинуваченого ОСОБА_2.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.

С У Д Д І :

Міняйло М.П. Рудяк А.В. Гребенюк В.І.