Рішення № 40510857, 10.09.2014, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження 22-ц/790/5910/14 Головуючий 1 інстанції - Гетьман Л.В.

Справа № 2/628/ 5910/ 14 Доповідач - Пилипчук Н.П

Категорія - право власності

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого - судді: Пилипчук Н.П.,

суддів: Крилової Т.Г.,

Довгаль А.П.

при секретарі - Андрійко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на заочне рішення Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 23 квітня 2014 року

по справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_2, територіальної громади Курилівської сільської ради в особі виконкому Курилівської сільської ради Куп'янського району Харківської області про визнання права власності на житловий будинок в порядку набувальної давності, -

В С Т А Н О В И Л А :

Позивачі звернулись до суду із зазначеним позовом посилаючись на те, що вони проживають та зареєстровані в будинку АДРЕСА_1. ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 народились в цьому будинку, зареєстровані з дня народження і ніколи не мали іншого житла, це завжди було їх єдиним житловим будинком. Окрім них, в будинку ніхто не зареєстрований, вони довгий час проживають в будинку, користуються ним, оплачують всі комунальні послуги, податок на землю. Будинок, в якому вони проживають, не значиться у власності ані підприємства, установи, організації, ані громадян. Будинок був наданий батькам ОСОБА_3 у зв"язку з працею в РО „Сільгосптехніка". В 1992 році будинок був знятий з балансу вказаної організації іншому власнику не передавався. Їх сім'ї була наділена земельна ділянка за адресою, де знаходиться будинок в розмірі 0,15 га, за яку вони сплачують податок. Вважають, що зареєстровані в будинку на законній підставі. Позивачі просили визнати за ними право власності на вказаний будинок в порядку набувальної давності.

Рішенням Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 23 квітня 2014 року позов ОСОБА_3 задоволений у повному обсязі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 липня 2014 року скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.

У відповідності до статті 303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги.

Вислухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, що з'явились, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що спірним є житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 153 кв.м., житловою площею 92.

Позивачі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 проживають та зареєстровані за адресою АДРЕСА_1, що вбачається із виписки із погосподарської книги та довідки № 42 від 09.01.2013 р. Курилівської сільської ради ( а .с. 18, 141)

Згідно повідомлення правління акціонерного товариства відкритого типу «Купянськагротехсервіс», будинок по АДРЕСА_1 був знятий з балансу підприємства у 1992 році і на вказаний будинок підприємство не претендує ( а.с.16).

Звертаючись до суду позивачі вказували на те, що більше десяти років відкрито користуються та проживають у спірному будинку, а тому просили визнати за ними право власності на це нерухоме майно за набувальною давністю.

Ураховуючи положення статей 335 і 344 ЦК України право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду (стаття 214 ЦПК України).

Відповідно до п. 13 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ» № 5 від 7 лютого 2014 року, можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статтей 15, 16 ЦК України, а також ч. 4 ст. 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права.

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивачі відповідно до вимог ст. 344 ЦК України набули право власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю, оскільки більш ніж 10 років користувалися цим майном безперервно. Проте з таким висновком суду першої інстанцій погодитись не можна.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Згідно з п. 9 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.

При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, потрібно враховувати, зокрема, таке: - володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; - володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; - володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК).

Однак у порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України суд першої інстанції неповно з*ясував обставини справи.

Відповідач ОСОБА_2 пояснила, що спірний житловий будинок фактично складається з двох квартир, одну з яких займала сім*я ОСОБА_2, іншу - сім*я ОСОБА_3; що спірний будинок перебував в аварійному стані, був розселений, обом сім*ям були надані інші квартири, однак до нових квартир переїхали не всі члени сімей. Так, батьки відповідачки залишились проживати у спірному будинку, сплачували земельний податок, комунальні платежі, батьками за її допомогою будинок був відремонтований, були здійснені прибудови; після смерті батьків у 2007 році вона переїхала до спірного будинку зі своєю дитиною, яка є інвалідом дитинства, уклала договори з комунальними службами, сплачує комунальні платежі.

Зазначені пояснення ОСОБА_2 підтвердженні відповідними доказами, що містяться в матеріалах справи.

Так, згідно технічного паспорту складеного Куп*янським БТІ 18.01.2007 року спірний будинок складається з двох квартир; квартира № 1 має загальну площу 79,9 кв.м., житлову 38,4 кв.м.; квартира № 2 має загальну площу 73,1 кв.м., житлову 34,4 кв.м.

Відповідно до акту від 20.05.2008 року, підписаного в тому числі і ОСОБА_4, у спірному будинку без реєстрації та не маючи права власності проживає та користується земельною ділянкою ОСОБА_2

Зазначені обставини встановлені також і в акті комісії від 22.09.2013 року.

Згідно акту опису майна від 19.05.2008 року державним виконавцем за спірною адресою були описані та опечатані речі, що належали померлому ОСОБА_7

З квитанцій по оплаті комунальних платежів та орендної плати за землю, із договорів про користування електричною енергією вбачається, що ОСОБА_7, а після його смерті й ОСОБА_2 несли витрати за користування спірним будинком.

Зазначені докази у їх сукупності свідчать про те, що останні десять років частиною будинку фактично, хоча і без належної правової підстави, користувалася сім*я ОСОБА_2.

Позивачі зазначені доводи ОСОБА_2 не спростували, у судових засіданнях суду апеляційної інстанції брати участь не побажали, хоча були повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи.

Між тим, судова колегія вважає, що позивачі не надали належних та допустимих доказів того, що більш ніж десять років користувалися усіма приміщеннями у спірному будинку який має загальну площу 153 кв.м., тому визнання за ними права власності на житловий будинок в цілому з огляду на те, що його частину займають інші особи - суперечить вимогам закону.

За таких обставин, судова колегія вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України суд апеляційної інстанції вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції підставою для чого, згідно п. 3, п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права. Необхідно ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314 ЦПК України, судова колегія судової палати у цивільних справах, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 23 квітня 2014 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_2, територіальної громади Курилівської сільської ради в особі виконкому Курилівської сільської ради Куп'янського району Харківської області про визнання права власності на житловий будинок в порядку набувальної давності - відмовити.

Рішення апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий

Судді